Старий добрий гідро!
Без плитки він виглядав якось... більш солідно, чи що!.. Бо його архітектура не передбачає сучасну совкову плитку, - ну справді, якось не ліпиться... вхідний портик, фронтон із барельєфом, колони, напівколони, - і плитка! Добре хоч, що не поскупилися на добрячий цемент, так і досі міцно тримається і не відпадає цілими шматками, як це зазвичай буває, коли цемент пропито!
Хоча, я памятаю таке - як тільки я поступив до гідро, то він якраз і був ось таким. А наступним літом зі сторони двору поставили риштування і заочники та дебеленні хлопці-студенти на літній "практиці" оббивали штукатурку на стінах, щоб розчин, на який клалася плитка міцніше тримався. Чого саме дебеленні? Бо, як виявилось, штукатурка на стінах була такою міцною, що оббивати її прийшлося топорами! І то ті топори при ударах дзвеніли і висікали іскри, і доводилось з усієї дурі лупити топором, щоб на стіні залишилась достатньо серйозна щербина! Тож простим звичайним "мєлкім" хлопцям там робити було нічого - підбирали у ту бригаду саме таких, кремезних хлопців.
А мені особисто на обкладанні плиткою прийшлося працювати підсобником. Якраз тоді обкладали верхню частину над головним входом. Тож десь там під самим дахом на центральній колоні ловкенько так видряпано моє ім’я, ім’я мого друга, який там теж працював та рік, коли то всьо робилося! Ми подавали майстру плитку, розчин та воду, а також після нього мішковиною обтирали вже готову підсохлу кладку.
До речі - все гідро обіклав плиткою за два сезони один заочник! Починав він "вчитись" як звичайний непомітний заочник, одягнений досить таки бідно і якось по-сільському. Та я особисто був свідком (у той момент ми з друзями якраз стояли поряд), як він по закінченню роботи (а обкладено було гідро та будинок директора, що знаходиться на розі вулиць Київської та Андріївської, його можна впізнати по однаковій плитці!) приїхав до воріт гідро на новеньких "у целофані" жигулях-п’ятірці. Всі хлопці, які були поряд, відразу ж звернули увагу на ту машину, бо для того часу це була нова модель "Жигулів", яку не часто можна було побачить у Прилуках. Вийшов з неї у шкіряному піджаку майстер-плиточник, закурив, а вже до нього з двору гідро майже біжить директор і щось йому несе. Як виявилось, то директор особисто виніс йому гідровський диплом. Вони коротенько поговорили, той шкіряний піджак сів у машину і поїхав - він за власним дипломом навіть не зайшов у гідровський двір, йому директор виніс диплом прямо до воріт.

А мій покійний дід десь на початку 60-х років був у бригаді, яка переробляла дах на гідротехнікумі.
У бригаді було два теслі (російською - плотник) і декілька підсобників. Основним теслею був такий собі Павлович, невеличкий завжди усміхнений чоловік (дід його саме так завжди з повагою і називав - Павлович, ні імені, ні прізвища він не називав, тож і я не знаю), а мій дід - "правий льотчик" у бригаді, якщо можна так сказати. От вони вдвох за теслярські роботи на даху гідротехнікума і відповідали. Ну, а за ними вже свою частину роботи робили покрівельники.