Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.
З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).
Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.
Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.
Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".
Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".
Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.
Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.
Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.
Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.
Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.
Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.
Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.
Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).
Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.
Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.
В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.
У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.
Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".
Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.
Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.
Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".
Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".
Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".
Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".
Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.
Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".
У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.
porosytenkokoly
Старожил
Номер: 15
З: село стрильныки, за мостом на право метрив 500
Зареєстрований: 4 грудня 2006 р.
Повідомлень: 907
Попереджень: 6
Нагороди:
Давно замечено, что человек, что бы он ни говорил, — говорит, главным образом, о себе…
Москва, как ни в чем не бывало увешанная билбордами с полуцензурным хамством в адрес президента соседней страны, — это наша очередная коллективная явка с повинной. Очередное дно, в которое, конечно, скоро постучат снизу, потому что деградация — процесс длинный и увлекательный, и почти всегда есть куда.
Краткое содержание предыдущих серий.
Мы были империей зла.
Империя сдохла, слава те господи.
Это заметили все, кроме населения оставшейся на ее месте нефтегазовой окраины мира.
Население это, немного помаявшись, отвергло перспективу пойти в обучение к матушке Европе и стать одним из народов, населяющих эту коммуналку на общих основаниях.
Население решило, что по-прежнему будет учить всех само — что, в сущности, и делает, продолжая настойчиво преподавать миру тот страшный урок, о котором писал еще Чаадаев, первым разглядевший наш безнадежный маршрут. (Это, конечно, действительно уникальный случай — наше мажорное самоощущение при таком анамнезе. «Одна ты такая», как справедливо заметил поэт Михалков.)
Россия, так и не очнувшаяся толком от собственного ХХ века, при первой возможности, по случаю внезапных ста долларов за баррель, вернула себе хамский тон и несменяемое начальство — и «рулит».
Так рулит на перемене среди очкариков пубертатный детина-второгодник, чье физическое развитие сильно опередило мозговое. Детине невдомек, что лузер в этом коридоре не очкарик, которого он чморит, а он сам. Это выяснится чуть позже, когда его отовсюду выгонят и найдут на него физическую управу (если он надоест слишком сильно). А пока он «рулит», и пишет на стенах мерзости про окружающих, и радостно гыкает по поводу своей крутизны и охренительного остроумия.
…Мы были империей зла, а стали шпаной с блатными прихватами. И в этом смысле стоит признать, что хамоватый господин, нелегитимно, но при всенародном одобрении «рулящий» страной, ей вполне адекватен.
Мои поздравления всем участникам процесса.
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
В какой раз проваливается запуск многострадальной "Ангары", сосчитать уже невозможно. История эта началась после распада СССР: Байконур, с которого запускали "Протоны", остался на территории независимого Казахстана, ставка же на космодром Плесецк требовала создания уже совершенно другого ракетно-космического комплекса, конкурс на создание которого и был объявлен постановлением Правительства России от 15 сентября 1992 года.
Цитата:
Говоря о причинах срыва всех сроков, чаще всего ссылались на недостаточное финансирование. Теперь на эту тему глухо молчат, что не удивляет: уже к 2012 году первоначальная смета разработки "Ангары" превышена более чем в 10 раз. Если в 2002 году расходы на реализацию программы "Ангара" оценивали не более чем в 15 млрд рублей, то в июле 2012 года тогдашний глава Роскосмоса Владимир Поповкин проговорился, что "нам ведь та же "Ангара" обошлась более чем в 160 млрд рублей". На сегодняшний же день эту цифру оценивают уже в 5,5 млрд долларов. (более 180 млрд руб - crok)
_______
А тепер знову про газ. Точніше - про його ціну, як метод політичного шантажу.
Там дуже цікава інфографіка! Зверніть увагу, що найнижчу ціну за газ, окрім, звичайно, Білорусі та Арменії, платить... Великобританія!!! З огляду на те, що туди доставляти газ найдорожче, ціна викликає, щонайменше, дуже велике здивування!
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Ну... кацапи навіть у цьому випадку не проминули можливості похизуватись:
Цитата:
Это первый отечественный носитель собственной разработки в истории современной России.
Хоча згодом, у цій же статті зазначено:
Цитата:
Их разработка затянулась более чем на 20 лет.
А якщо бути зовсім точним, то роботи почалися у 1992 році, тобто від початку роботи до запуску - 22 роки. Навіть російська Вікіпедія у статті про "Ангару" цей факт відзначила так:
Цитата:
беспрецедентный в мировой практике срок
А КАЦАПИ ЩЕ ПРИ ЦЬОМУ НА ВЕСЬ СВІТ ФАНФАРОНЯТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВОНИ - РІВНЯ СРСР!
-----
Добавлено 9 липня 2014 р., 18:46:28:
Розвінчання міфу про "десятки тисяч біженців" з України:
Кремлівські інтерпретації з українськими "біженцями"
Українські "біженці" в Росії стали головними героями всіх випусків новин і телесюжетів. Кремль намагається використати їх як інструмент тиску на Захід.
Федеральні засоби масової пропаганди щодня сурмлять про масштабний потік людей, змушених залишати свої будинки в Донецькій і Луганській областях. Дійшло вже до того, що тепер у Росії прийнято називати "біженцями" всіх громадян України, які перетинають кордон РФ.
Російські журналісти не турбують себе спробами розібратися в природі питання: з якою метою українці їдуть до Росії? А найголовніше, скільки наших громадян уже знаходиться в їх країні і чим вони займаються?
Погрішність у сотні тисяч осіб?
Надивившись і начитавшись російської преси, приходиш до думки, що сотні тисяч українських громадян почали в‘їжджати до Росії лише після того, як на сході України була оголошена антитерористична операція. Залишається «за кадром», що в РФ проживає 2-мільйонна українська діаспора і більш як мільйон працюючих українців. До того ж, щорічно саме влітку кількість громадян України, що прибувають у РФ на сезонні роботи, збільшується. Безумовно, цього року на потік українців у РФ впливає і ситуація на сході України в результаті нальоту «диких гусей» із Росії. Але питання про те, скільки їх і який їх справжній статус, залишаються полем для широких кремлівських інтерпретацій.
Так, за твердженням московських ЗМІ, в Росії кількість "біженців" з України вже становить понад 500 тисяч осіб. Разом з тим, віце-прем‘єр РФ Дмитро Козак чомусь так не вважає. Він очолює створену 30 червня при уряді РФ робочу групу з питань надання підтримки особам, які вимушено залишили територію України і тимчасово розміщені на території Росії. За його даними, кількість українських переселенців у Росії становить близько 100 тисяч осіб. Основний потік іде через прикордонну з Україною Ростовську область РФ. Там зараз перебуває близько 21 тисячі громадян України, саме тих, хто звернувся по допомогу до Росії. А в пунктах тимчасового розміщення в області перебуває близько 4 тисяч українців.
Чи надзвичайна ситуація?
У Ростовській області в зв‘язку з цим запроваджено режим надзвичайної ситуації. Згідно з російським законодавством, такий режим у суб‘єкта РФ, серед інших заходів і завдань, передбачає створення також резерву фінансових і матеріальних ресурсів. На урядовому рівні розробляється і затверджується спеціальна програма. Під цю справу виділяються додаткові кошти з державного бюджету. За словами Козака, зараз якраз в уряді підраховують суми, які необхідно виділити для регіонів, які приймають тимчасових переселенців з України. Режим надзвичайної ситуації з тієї ж причини було введено і в Волгоградській області РФ.
Незважаючи на паніку в російських ЗМІ, за словами генконсула України в Ростові-на-Дону Віталія Москаленка, ситуація в Ростовській області з українськими громадянами, які прибули зі сходу України, не є критичною. Насправді багато українців їдуть до своїх родичів на території Росії. А тих українських громадян, яким немає до кого звернутися, направляють у пункти тимчасового розміщення. Та й біженцями вони не є, оскільки основна маса не має наміру довго залишатися в Росії, і відразу після нормалізації ситуації збирається повернутися на Батьківщину.
«Ті дані, які приводять УФМС (управління Федеральної міграційної служби РФ по Ростовській області - ред.) і адміністрація Ростовської області, є більш-менш точними. Але ситуація не є критичною», - сказав він.
Всього, як повідомляє МНС РФ, у пунктах тимчасового розміщення на території Росії зараз перебуває близько 18 тисяч громадян України.
Статус біженця, тимчасового притулку... чи туриста?
Говорячи про сьогоднішніх так званих українських «біженців» у Росії, частенько не враховують ще одного дуже суттєвого нюансу. За нинішніх обставин, що склалися на сході України, статус біженця отримати не так просто, як здається. Річ у тім, що цей статус, у тому числі й у Росії, присвоюється на підставі Конвенції про статус біженців 1951 року. Для його отримання людина має довести, що в даному випадку в Україні, є серйозні порушення громадського порядку, які є «цілком обгрунтованим побоюванням стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, національності, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань». Тому, чи відповідають цим критеріям українці з Донецької і Луганської областей, - це ще дуже велике питання, і в Кремлі це розуміють.
Під час отримання статусу біженця людина зобов‘язана здати свій паспорт і отримати замість нього паспорт біженця. Загалом біженці користуються частиною прав нарівні з громадянами країни, що приймає їх, частиною - на тих же умовах, що й іноземці. Статус біженця дозволяє людині отримувати в Росії пенсію, можливість медобслуговування і навчання дітей у школі. Конвенція 1951 року забороняє будь-яку дискримінацію відносно біженців. І що цікаво, міжнародні акти забороняють їх депортацію. Тому виникає питання, а чи потрібні офіційні українські біженці самій Росії?
У Федеральній міграційній службі Росії сьогодні, як правило, пропонують українським тимчасовим переселенцям звернутися за наданням статусу тимчасового притулку. Він на відміну від статусу біженця дається на один рік з можливістю пролонгації. Цікаво, що статус тимчасового притулку пенсію отримувати не дозволяє. Але, як і статус біженця, дає можливість працевлаштуватися без отримання дозволу на роботу.
До речі, як зазначають працівники української консульської служби, є немало українців у Росії, які хочуть тишком-нишком скористатися нинішньою ситуацією та отримати статус тимчасового притулку. Адже дозвіл на роботу в Росії отримати не просто, а тут така можливість. Але в керівництві Росії остаточно поки не вирішили, як і який статус присвоювати тимчасовим переселенцям з України. У ФМС РФ не повідомляють офіційної цифри кількості громадян України, що отримали статус біженця.
В той же час, як повідомив голова ФМС РФ Костянтин Ромодановський, уже розроблено законопроект, який передбачає введення нової категорії для іноземців, що звертаються за тимчасовою допомогою до Росії, - «тимчасовий захист». «Це абсолютно нова категорія, для неї немає стандартів, тому ми з іншими відомствами не можемо поки що видавати спільні рекомендації. Якщо ми цю категорію формалізуємо, тоді для неї будуть запроваджені певні механізми», - пояснює він.
Новий статус дозволить сприяти особам у разі масового екстреного прибуття на територію Росії з суміжної держави, як це зараз відбувається з Україною. Але поки такого статусу в Росії немає, українці, що приїхали зі сходу України у пошуках тимчасового притулку, знаходяться на території РФ як туристи. Тобто, мають право на перебування в Росії терміном 90 днів впродовж півроку. І без отримання хоч би тимчасового притулку в Росії, права на роботу або ще яких-небудь документів для тривалого офіційного перебування у країні, через три місяці, вони автоматично стають порушниками російського міграційного законодавства. Відносно них починає діяти трьохрічна заборона на в‘їзд до Росії. Цікаво, що через три місяці робитимуть російські засоби масової пропаганди?
Віталій Сич, Москва.
-----
Повідомлення редагувалося 2 разів. Останнє редагування: crok (9 липня 2014 р., 18:49:09)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Известный российский журналист на сайте snob.ru поделился собственной версией событий, произошедших в захваченных сепаратистами городах Донбасса.
Покойный Борис Абрамович говаривал, что «большой бизнес требует больших жертв, но идиотов, согласных погибнуть за чужой бизнес, всегда найти очень трудно. Для решения вопроса приходится задействовать самые высокие материи».
Драма Славянска подается исключительно под «военно-героическим» соусом, и ни в каком ином контексте не рассматривается.
Допустим, все это действительно так.
Вспомним сюжет и фактологию происшедшего.
Все персонажи драмы постоянно чему-то присягают и говорят исключительно о «чести», «долге», «народе», «стойкости», «жертвенности» и «святой Руси».
Они ежечасно обнимаются, стукаясь касками и переплетаясь усами.
Распутав усы, они переходят к безостановочному целованию полосатых лент, хоругвей и знамен, а остальное время немножко куда-то стреляют и клянутся «не отступить», «не сдаться» и «защитить народ».
Главный герой день за днем любовно выращивает на животе самую большую кобуру в мире. На финальных аккордах драмы кобура уже так велика, что не позволяет герою встать, чтобы в очередной раз обратиться к нации.
Вообще, следует отметить, что и главные, и второстепенные герои прекрасно костюмированы, а массовка обучена очень эффектно гибнуть и заполнять собой как рефрижераторы, так и простые придорожные прикопы.
Наличествует и сильнейшая интрига. До самого конца так и не было понятно, от чего именногерои так долго защищали город Славянск.
Все выяснилось только в самом финале, когда наконец стало понятно, что обороняли они город от четырех тонн сосисок.
Конец драмы ознаменован чудовищным, поистине шекспировским накалом.
Увы, зло восторжествовало.
Передумавшие умирать герои сбежали, и украинские грузовики с сосисками ворвались на главную площадь города.
Торжествующие каратели раздали населению сосиски, попутно навязав ему хлеб, лекарства и другие ужасы цивилизации.
Занавес.
Рыдание зала.
Сосисочная драма Славянска, конечно, войдет в мировую военную историю. Затмит ли она славу Аустерлица, Буденновска и Бородино, еще не известно.
Но вот для бюста обаятельнейшего Гиркина в пантеоне героев-полководцев местечко гарантировано. Возможно, даже в ногах статуи самого Шамиля Басаева.
Общая патетика драмы, конечно, чуть попорчена фактом финального удирания героев и их своеобразной манерой воевать (прячась за детскими колясками, поликлиниками и т. д.), но историки напрягутся и для учебников как-нибудь «припудрят» эти нюансы.
Любопытно другое.
Вольно или невольно, но именно «сосисочная драма» содержит поистине гениальный рецепт безнаказанного разграбления любого города на территории РФ, Украины, Молдавии, et cetera.
На волне мимолетных «высших побуждений» впечатлительного населения (ныне это не редкость) группа лиц овладевает городом и всем его бизнесом, банками и банкоматами, автотранспортом, магазинами, типографиями, заводами и существенным количеством других материальных ценностей.
Делается все это под предлогом его «защиты» от кого угодно или от чего угодно.
Не обязательно от сосисок.
Можно «защищать» от районных или федеральных властей, от НАТО, от геев, зомби или от десанта с планеты обезьян.
Население небольших городков простодушно и поначалу воспринимает защиту как великолепное развлечение, взрывающее провинциальную скуку.
Антинародное руководство (а оно всегда антинародно) при общем ликовании запирается в какой-нибудь подвальчик без «воды, еды и туалета».
Милиция объявляется «продажной» и «вражеской», разоружается и выгоняется к чертям собачьим, что тоже несложно при наличии «народных настроений» и соблюдении «защитниками» должного уровня пафоса.
Чрезвычайно важной является навязчивая, неумолкающая риторика о высоте целей, «народе», наступающих «фашистах-карателях», «долге» и «чести», а также соблюдение всех необходимых патетических ритуалов. Не следует забывать о ежедневном и публичном целовании знамен и повторении клятв «лечь костьми», «сложить головы» или скончаться каким-нибудь иным живописным образом.
Провинциалы, к которым даже областной «цирк на сцене» не заруливал уже лет десять, ощущают себя участниками грандиозного шоу и недели две пребывают в эйфории.
Успех предприятия целиком зависит от способности возгонки тех самых «высоких материй», о которых и говорил покойный Борис Абрамович.
Афера требует, конечно, некоторых затрат «человеческого материала», но падкий на пафос «материал», как правило, охотно предоставляет себя во вполне достаточных количествах, чтобы обеспечить полную свободу действий главным действующим лицам.
Как показал опыт Славянска, соблюдение всех правил «защиты» гарантирует «защитникам» пару месяцев необыкновенно комфортного грабежа. (Приятным бонусом также является возможность ни в чем себе не отказывать в деле сведения личных счетов.)
Выпотрошив город, герои внезапно забывают о клятвах и смываются, оставив населению и «карателям» его выеденную изнутри пустую «шкурку».
И переходят на следующий «объект».
Вероятно, в Славянске все было не так.
По общепринятой версии защитники города руководствовались только «самыми возвышенными материями» и никаких побуждений, кроме ненависти к сосискам, а также «чести», «веры» и желания «сложить головы», у них не было.
Зная реалии жизни, допустить такую стерильность мотивации чрезвычайно сложно.
Но все же возможно.
Как говорил Хокинг, «даже ничтожно малая вероятность — это еще не ноль».
Так что примем военно-героическую, стерильную от всякой корысти подоплеку драмы как основную и ни в коем случае не будем в ней сомневаться.
И на этот раз тоже.
Александр Невзоров, snob.ru
-----
Повідомлення редагувалося 1 разів. Останнє редагування: crok (10 липня 2014 р., 16:19:08)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Журналист Юрий Бутусовна своей страничке в соцсети Фейсбук разместил сообщение-пародию, которая высмеивает лживость пропаганды террористов во главе с офицером ФСБ России Игорем Гиркиным (Стрелковым).
Об этом сообщает корреспондент Укринформа.
"Срочно! Ополченцы Новороссии сообщают! Трансляция по всем зелло-каналам! На форуме "Цензор.Нет" Vovan007 запостил свежую сводку ГРУ РФ", - пишет журналист.
Дзержинск оставлен. Гарнизон вертелся,
Но силы были слишком неравны:
С Артемовска зашло четыре "стелса"
И "мессершмитт" ударил со спины.
В Дружковке вроде было всё иначе -
Духовность, водка, танки, русский мир...
Но вдруг явилось двадцать пять "Апачей"
И триста сорок пять латвийских "Ми".
Мы б ни за что не сдали Краматорска!
Сражаться храбро каждый был готов -
Но сотня истребителей эстонских
Внезапно появились из кустов.
И хрен бы Мариуполь отобрали
Трусливые бендеровские псы,
Но сонным утром сорок три "Мистраля"
Подкрались к нам с Кирилловской косы.
А в Снежном было пьянство с мордобоем
(бухого казака поди обидь) -
Но тут на нас напал огромный "Боинг",
Который, к счастью, мы успели сбить.
А мне сейчас без лишнего апломба
Пора валить из этих областей:
Видали в небе ядерную бомбу
С албанским флагом на литом хвосте...
Знаменитий петербурзький математик Григорій Перельман, який довів гіпотезу Пуанкаре, може виїхати жити до Швеції.
Як пише "Комсомольська правда" з посиланням на анонімне джерело, в останні роки вчений фактично жив на пенсію своєї матері. Один з міських вузів кликав його викладати, запропонувавши зарплату в 17 тис. руб., але Г. Перельмана не влаштували ні гроші, ні умови роботи. Кілька місяців тому приватна фірма Швеції, яка займається науковими розробками, запропонувала Г. Перельману високооплачувану роботу.
Газета повідомляє, що в УФМС по Петербургу їй підтвердили інформацію про те, що Г.Перельман отримав закордонний паспорт і візу на 10 років. Однак коли кореспондент РБК-Петербург зв‘язався зі співробітниками міграційної служби, там йому повідомили, що не мають права розголошувати такі відомості. Більше того, інформацією про наявність у громадянина будь-якої візи відомство навіть теоретично не може володіти.
Сергій Кисляков, доктор фізико-математичних наук Санкт-Петербурзького відділення Математичного інституту ім. В. А. Стеклова РАН, де раніше працював учений, сказав, що дійсно читав у ЗМІ новину про переїзд Г. Перельмана. Проте детальною інформацією з цього приводу він не володіє. Нагадаємо, в грудні 2005 р. Г. Перельман залишив посаду провідного наукового співробітника лабораторії математичної фізики і практично повністю перервав контакти з колегами.
Зв‘язатися з самим Г. Перельманом не вдалося - вчений веде замкнутий спосіб життя і майже ніколи не спілкується з пресою. Г. Перельман займається наукою з початку 1990-х рр. Його доведення теореми Пуанкаре стало справжнім проривом в науці. Гіпотеза є однією з найбільш відомих задач топології. Вона дає достатню умову того, що простір є тривимірною сферою з точністю до деформації.
Вчений був удостоєний премії Європейського математичного товариства в 1996 р., але відмовився її отримувати. У 2006 р. математика хотіли нагородити медаллю Філдса, однак він знову проігнорував церемонію. У 2006 р. журнал Science назвав доказ теореми Пуанкаре науковим проривом року.
В 2007 р. британська газета The Daily Telegraph опублікувала список "Сто нині живих геніїв", в якому Г. Перельман посів дев‘яте місце. Відзначимо, що в списку було ще два росіянина Гаррі Каспаров (25-е місце) і Михайло Калашников (83-я сходинка). У вересні 2011 р. стало відомо, що математик відмовився прийняти пропозицію і стати членом Російської академії наук.l
----- Добавлено 28 липня 2014 р., 16:59:24:
Дмитро Биков: Доказів, що це Росія, нема?
...И чего галдите, как на вокзале, повторяя свой антирусский бред?
Безусловно, сбили. Но вам сказали: доказательств, что это Россия, нет.
Заявили вслух, ничего не спрятав. Основной источник довольно крут,
И хоть это как бы спецслужбы Штатов, иногда, представьте, они не врут.
Там ведется пристальный счет потерям, цэрэушный вывод имеет вес;
Вообще, мы Штатам ни в чем не верим, но про «Боинг» правда, про «Боинг» йес.
И чего бы пресс-секретарь Обамы против нашей власти ни ляпнул вдруг, —
Знают все, что сроду, что никогда мы, что не мы, не «Боинг», не наш, не «Бук».
И хоть мы противны целому свету,
Мы привыкли к жизни в такой среде.
Доказательств, что это Россия, нету.
Если нету в Штатах, то нет нигде.
…А еще мерзавцы клевещут ныне, выполняя даллесовский завет,
Что от нас стреляют по Украине. Доказательств, что это Россия, нет.
Аргументы зыбки, а факты утлы. Мы желаем мира, на том стоим.
Это к нам, должно быть, прорвались укры и палят предательски по своим.
Это их прорыв, а пиндосы рады городить вранье и смущать умы.
Говорят, что мы передали «Грады». Не в Донецк, не «Грады», не им, не мы.
Наш ответ доносится из-под санкций, из-под гор вранья и волны клевет.
Отвечаем искренне, по-пацански: доказательств, что это Россия, нет.
Да и прежний «Боинг», что сбил Андропов, ненавистный штатовцам искони,
Вероятно, жертвою был укропов, и Рейхстаг небось подожгли они.
Опровергнув злобно шипящих змиев, заявляем гневно, Фоменко вслед,
Что и Жанна д‘Арк — это тоже Киев. Доказательств, что это Россия, нет.
А Россия — космос, Победа, кадры,
Енисей, культура, добро, балет.
Остальное — это соседи как бы.
Доказательств, что это Россия, нет.
…Предо мной чумное лежит пространство, беспросветно, обло, стозевно, зло,
Непристойно, мстительно и пристрастно и зловонной тиною заросло.
Голосит, бормочет, болит, недужит, поливает «Градом», лелеет «Бук»,
Никому не верит, ни с кем не дружит, ни за что сажает, не помнит букв.
Тут Христос бессилен, а свят Иуда,
Кровянист закат, упразднен рассвет.
Я не знаю, что это и откуда.
Доказательств, что это Россия, нет.
Дмитрий Быков. «Новая Газета». Москва.
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Позиция Запада, в том числе и Европы, в отношении России резко ужесточилась.
Третейский суд в Гааге вынес решение в пользу бывших акционеров компании ЮКОС, основным владельцем которой когда-то был Михаил Ходорковский.
ТЯЖБА ДЛИНОЙ В 9 ЛЕТ
По итогам иска, поданного еще в 2005 году, Россию обязали выплатить $50 млрд компенсации. Сумма гигантская — это больше, чем годовой бюджет Украины и примерно 1/9 годового бюджета России. Также Россия должна оплатить $65 млн судебных издержек. «Прекрасно, что акционеры компании получают шанс на компенсацию своих убытков. Печально, что эта компенсация пойдет из кармана государства, а не из карманов околовластных мафиози и путинских олигархов», — прокомментировал решение суда в Гааге сам Ходорковский.
Если Россия откажется платить, может начаться принудительное взыскание российского имущества за границей. Но до этого еще далеко, точка в деле не поставлена. «Судебный процесс не завершен, предусмотрены апелляции, российская сторона, а также те ведомства, которые представляют Россию в этом процессе, будут использовать все имеющиеся правовые возможности для отстаивания своей позиции», — заявил вчера глава МИД РФ Сергей Лавров.
ЕЩЕ ОДНА САНКЦИЯ
Символично, что решение по делу ЮКОСа вышло накануне рассмотрения в Брюсселе вопроса о применении против России третьего, самого жесткого этапа санкций. В России оба процесса уже связали между собой, назвав очередной атакой Запада на Россию.
Тем временем Россия рискует потерять от санкций 100 млрд евро за два года
И уже очевидно, что это будет далеко не последняя атака. В понедельник президент США пообщался с лидерами Германии, Франции, Великобритании и Италии. «Главы пяти государств и правительств подтвердили свое намерение принять новые меры в отношении России», — описал итоги переговоров президент Франции Франсуа Олланд.
США не скрывают, что ждут от европейских лидеров более решительных шагов. И, по словам представителя британского премьера Дэвида Кэмерона, они будут: в финансовом, оборонном и энергетическом секторе. Но пока еще продолжается дискуссия, распространять их на все заключенные контракты, или только на будущие. В целом, все наблюдатели отмечают резкое ужесточение позиции ЕС в отношении России. Газета The Telegraph утверждает, что окончательно в своем решение европейцы утвердились на выходных, когда Путин не ответил на звонки Меркель, не став договариваться о каких-то очередных компромиссах.
ПОСЛЕДНЯЯ КАПЛЯ?
Теперь вопрос в том, какой дальнейший вариант поведения выберет Путин: прислушается к «ястребам», убеждающим, что терять уже нечего, и введет на территорию Украины регулярные войска, или к «голубям», считающим, что терять как раз есть что и лучше больше не нарываться на еще более жесткие санкции Запада. В начале июля депутат бундестага Марилуиза Бек писала, что ЕС медлит с санкциями, потому что «в политическом Берлине хорошо информированные круги заявляют, что высокопоставленные российские дипломаты открыто угрожают, что Россия будет чувствовать себя полностью свободной в случае серьезных санкций, и затем может вторгнуться в Украину». А вот глава немецкой разведки (BND) Герхард Шиндлер смотрит на происходящее иначе: «Ряд российских олигархов, которых коснулись санкции Евросоюза, могут выдвинуть требования политического и экономического характера и попытаться затормозить Путина».
«Запад наращивает давление на российскую элиту с целью вызвать ее раскол, и чтоб Путина уговорили пойти по пути Януковича и слить Донбасс. Постоянные уступки Западу как раз и привели к сегодняшнему состоянию. В случае военного поражения Донбасса будет не уменьшение санкций, а их резкое усиление», — заявляет российский прокремлевский политолог Сергей Марков, один из сторонников линии «ястребов».
«Сторонники жесткой линии в Кремле получили подтверждение от Запада, что их линия поведения правильная. Только так можно добиться, чтобы аргументы были услышаны. Но что касается Украины, то уровень вовлеченности останется либо прежним, либо даже будет снижаться — России война с использованием регулярной армии не нужна», — говорит российский политолог Евгений Минченко.
«В деле ЮКОСА будет выбрана прагматичная линия поведения — оценят риски, перспективы апелляции, стоит ли усиливать защиту российского имущества. Что касается санкций, то полного отключения России от мировой финансовой системы не предвидится. Но оно может последовать, если Россия войдет на восток Украины», — считает политолог Алексей Макаркин.
Напомним, что российский фондовый рынок зафиксировал максимальный недельный отток за полгода. Более того, в пятницу руководство Банка России повысило ключевую ставку с 7,5% до 8% годовых, подчеркнув, что темпы роста потребительских цен снижаются медленнее ожиданий.
Дмитрий Гомон
-----
Повідомлення редагувалося 1 разів. Останнє редагування: crok (30 липня 2014 р., 17:57:30)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Европейский суд по правам человека удовлетворил иск по делу компании ЮКОС против Российской Федерации на 1,9 млрд евро, передает Reuters.
Истцы изначально требовали 98 млрд долларов.
Решение не является окончательным и может быть обжаловано в Большой палате ЕСПЧ одной из сторон в течение трех месяцев.
Отметим, иск был подан от имени всех акционеров компании и рассматривается отдельно от иска, который был подан в Гаагский суд, передает «РБК-Украина».
В 2011 году ЕСПЧ уже рассматривал дело акционеров ЮКОСа, но тогда иск был удовлетворен лишь частично. В частности, ЕСПЧ не посчитал Россию нарушившей статью 14 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. При этом статью 6 этой конвенции - право на справедливое судебное разбирательство - РФ нарушила.
Как ранее сообщал ForUm, 28 июля третейский суд в Гааге признал, что атака на ЮКОС была политически мотивированной, и обязал Россию выплатить акционерам компании более $50 млрд.
Россия обжалует решение Гаагского суда по иску экс-акционеров ЮКОСа.
ForUm
----- Добавлено 31 липня 2014 р., 18:11:11:
Таким чином, по справі Юкоса Росія сумарно вже програла 53,47 млрд. доларів
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
17 серпня у Новосибірську збирається "Марш за федералізацію Сибіру". Активісти намагаються донести до Кремля думку, що давно вже пора більше залишати грошей на місцеві потреби, більше дати повноважень місцевій владі. Головний лозунг - "Хватит кормить Москву!" Також синхронні заходи пропонуються у Калінінграді (той, який Кенігсберг), на Уралі у Єкатеринбурзі, інших місцях Росії. у Новосибірську анонсовано утворення "Сибірський Державний Союз", у Калінінграді - "Калінінградська народна республіка", у Єкатеринбурзі - "Уральская республіка"...
Цитата:
Калининград, Сибирь и Урал отказываются кормить Москву. Распад Ордынской империи начинается 17 августа – по всей территории умирающей тюрьмы народов пройдут митинги с требованием федерализации.
Інтернет рясніє плакатами - "Покажем Москве СИБИРЬ!".
Перегляд теми: 'ПРАВДА ПРО РАСЄЮ (ІСТОРІЯ З ГЕОГРАФІЄЮ)'
OLEX
З Новим Роком!
– це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.
