10-04-2009

Так запевняє мешканець Замістя Леонід Гедін. І має рацію. У нинішні погожі дні, здається, усі дороги ведуть до березових гаїв чи лісосмуг, де із приходом весняного тепла розпочався сокорух у білокорих красунь. З бідонами і відрами, пластиковими бутилями і навіть ... поліетиленовими мішками. Люд поспішає, щоб не запізнитися (адже термін “плачу” берези досить короткий) і запастись на весняно-літній сезон, а дехто і на цілий рік, справжнім дарунком природи, еліксиром бадьорості і здоров’я, смачним і солодким березовим соком.

...З березового переліска, що неподалік села, на одну із вулиць Замістя завернув чоловік із велосипедом. Із руля звисала важка сумка, з якої виглядали пластикові півтора- літрівки.

– Свіженький? – питаємо.

– Не тільки свіжий, а і солодкий. Бо тече на пагорбі, на осонні, а із тих беріз, що внизу, на болоті, уже зовсім не такий смачний...

Слово за слово – розговорились. Познайомились.

– Леонід Іванович Гедін, – представився. – У Замісті народився, тут і проживаю.
Перехопивши наш погляд на пляшки із соком, ніби спохватився:

– Пригощайтесь, будь ласка. Сік, поки свіжий, – найкорисніший... Раніше я і дня не міг прожити без мінеральної води. Та відмовився від неї, як тільки почув, що багато підробок: підсолять, нагазують і – у пляшки, а потім ми п’ємо хто зна що. Не кажу вже про всілякі солодкі напої із барвниками – то взагалі отрута. Навіть пива хорошого сьогодні не можна випити. Тому зараз я віддаю перевагу натурпродуктам. Взимку – узвару із сушених яблук та груш. На сушку здебільшого використовую яблука “антонівки”, а груші збираю тільки із дичок. Узвар із них – найкращий. А навесні та в першій половині літа найбільш корисний для організму березовий сік. Переконавсь на собі. Бачите, який я іще молодцюватий. Скільки б дали мені років?

– Років із п’ятдесят п’ять, не більше.

– Мені шістдесят два, уже два роки на пенсії. Пийте узвар і березовий сік – теж довше не старітимете.

– І давно займаєтесь заготівлею соку?

– Уже років із тридцять. Ра-ніше їздив по нього далеко. А тепер ось неподалік повиростали березові посадки. Але збираю сік подалі від дороги, куди не дістають вихлопні гази автомобілів. Є в мене ще один принцип. Я категорично проти свердління на стовбурах глибоких отворів, які укорочують вік березам. Замість свердла для добування соку застосовую невелику стамеску. Роблю нею на глибину півтора-два сантиметри надріз і прилаштовую жолобок. Такі маленькі надрізи, на відміну від просвердлених отворів, упродовж літа заростають, затягуються і практично не шкодять березам. Раджу й іншим робити так, бути гуманними, добрими до природи..

– Щось приготовляєте з соку?

– Мій улюблений, я б сказав божественний, напій – березовий квас. Технологія дуже проста, але її треба чітко витримати. У пляшку із півтора літрами соку додаю 5-6 родзинок і столову ложку цукру. А ще можна покласти цукерки “Барбарис” або “Дюшес”, дружина моя ще додає шматочок лимона. Закупорюю пляшку, добре розбовтую і – у погріб. Коли напій “дозріє” – це така смакота! І скільки б не залишалося його у пляшці – продовжує шипіти, не те що мінералка чи лимонад, у яких газ швидко втрачається. Бо це натуральний продукт. Зберігаю його у погребі. Причому, пляшки повинні не стояти, а лежати паралельно до підлоги чи полиці. Викладаю штабелем десь сотню, а то і більше пляшок. Температура – стабільна. Тож будь-коли наш березовий квас прохолодний, різкий. Дружина полюбляє брати із собою на город, коли сапує. А я, приміром, не забуваю прихопити його на рибалку. Та і взагалі влітку, у спеку, ніщо так не вгамовує спрагу, як березовий квас. Це набагато краще і корисніше, ніж пити зафарбовану воду чи навіть мінералку. Смакуємо соком аж до середини літа, а то і довше. Вистачає і для сім’ї, і для гостей. Так що будете в наших краях – не цурайтеся, заїжджайте...
Що ж, дякуємо. І, як буде нагода, - не проминемо, заїдемо. Може, і справді помолодіємо?..