У Англії кажуть: «Мій дім – моя фортеця». Для наших городян на чужині фортецею стає рідне місто, а слова «Я з Прилук» - паролем, що допоможе у найрізноманітніших ситуаціях. У цьому я переконалася 23 листопада у Республіканському будинку актора Києва, де відбулася урочиста презентація четвертого випуску культурологічного часопису «Прилуки. Фортеця».
Ми не просто презентували журнал – ми відкривали столиці новий погляд на глибинку. Відвідувачі, щойно переступивши поріг Будинку актора, опинялися у полоні дзвінкої народної пісні, яку дарував фольклорний колектив «Горлиця» під керівництвом Вікторії Лемещенко. На стінах фойє - прилуцькі краєвиди, представлені визнаними фотомайстрами Володимиром Яковенком, Віктором Молодим, Віталієм Удодом, Володимиром Канавцем, а також початківцями Орисею Григоренко, Оленою Канавець та Олександром Метілем. Організатори виставки, меценат Юрій Коптєв, «Перша міжнародна будівельна компанія», часопис «Прилуки. Фортеця» та Український клуб лаконічно й точно визначили направленість вернісажу "Прилуки. Люди і місто». Спостерігаючи за захопленими поглядами відвідувачів, за їхнім прагненням залишити на своїх фотоплівках та дисках прилуцькі пейзажі, портрети й жанрові замальовки, я ніби вперше побачила до болю знайомі місця, куполи соборів, і нічні вулиці, і замріяного дідугана-козака, і закоханих, котрі прийшли на перше побачення…
А в актовому залі, де проходила церемонія, линули звуки фортепіано – це Вікторія Копасова перевтілила у музику враження від вересня, жовтня й листопада.
Нагадаю, що журнал «Прилуки. Фортеця» народився одночасно з відкриттям Театральної площі, пам’ятником актору Яковченку та Миколиним ярмарком – 2008 року. Його чотири номери – чотири тисячі екземплярів. Та не думайте, що це – крапля в морі сучасної інформації. Як зазначив редактор журналу Ігор Павлюченко, читацька аудиторія Інтернет-сайту «Прилуки. Фортеця» – понад 15 тисяч відвідувачів із 40 країн світу. Низький уклін за видання меценату Юрію Коптєву, котрий висунув ідею часопису і зміг втілити її в життя!
До речі, журнал відзначений журі ІХ Міжнародного фестивалю журналістів регіональних ЗМІ «Золотий передзвін Придесення» як кращий медіа-проект року. І в цьому велика заслуга нашого земляка - лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, заслуженого художника України Олександра Івахненка. Він створив макет видання, а загалом – вклав у нього всю свою душу.
Промова Юрія Коптєва дала змогу зрозуміти усім присутнім на презентації, що в Прилуках мешкають справжні патріоти, котрі вболівають за рідне місто. Юрій Вікторович наголосив, що він не тільки пишається Прилуками, а зробить усе можливе, аби місто розвивалося в культурному напрямку, було сучасним і привабливим, аби прилучани, котрі колись покинули рідний поріг, поверталися на батьківщину якщо не назавжди, то хоча б у відпустку. Зала підтримала Юрія Коптєва гучними аплодисментами.
У виступах голови Чернігівського земляцтва у Києві Віктора Ткаченка, голови Українського клубу Романа Кухарука звучали й захоплення справами та медіа-проектом Юрія Коптєва, й навіть деяка заздрість до Прилук, котрі мають видання, якого бракує столиці.
Та правильно кажуть: краще раз побачити, аніж сім разів почути. Тож увазі публіки було запропоновано фільм-подорож по нашому місту «Прилуки. Фортеця», створений студією «ТІМ», а також фестивальну стрічку Ігоря Тер-Карапетова та Євгена Лапшука про свято Миколи Яковченка в Прилуках.
Справжньою родзинкою презентації стала вистава «Нового театру» Артемія Аніщенка «Www. Шевченко.come.todey». Під час фуршету до мене підходили знайомі й зовсім не знайомі люди зі словами захоплення грою молодих прилуцьких акторів та численними запитаннями про «Новий театр».
Усі ми, прилучани, зрозуміли: столицю підкорили успішно!
Четвертий номер журналу «Прилуки. Фортеця» - це різні теми, різні автори. Однак хочу зупинитися на винятковому з точки зору шанувальників історії матеріалі - уривку з книги Сергія Євсеєнка «Під ясним небом Малоросії». Згадка про наше місто у минулому викликає неабияку цікавість. Є статистичні дані, є відома праця Маценка, є літературні твори різного часу, але у 19 столітті опис приудайського пейзажу, прилуцьких будівель та ярмарку залишив для нас тільки Сергій Євсеєнко. З огляду на його твір хочеться сподіватися, що й сучасні мандрівники будуть такої ж гарної думки про Прилуки. Як і кияни, котрі побували 23 листопада у Республіканському будинку актора.

Олена Клочко