Автор | Автор | ||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Helen 27 листопада 2009 р., 12:16:33 Тема: Камінь у наш Город |
може й так | ||||||||
Helen 26 листопада 2009 р., 23:07:26 Тема: Камінь у наш Город |
якщо ти не зрозумів моїх слів, то пояснюю більш доступно... Я теж згодна з Алісою про те, що камінь той - частинка пляжу (хай там як його використовують - як сексодром, туалет, трамплін чи ще щось). І ця частинка має залишатися на місці. А для памятника можна використати щось інше, яке дійсно буде символізувати Голодомор. ----- Добавлено 26 ноября 2009 г., 23:08:45: Використати щось інше, якщо в тому хтось дійсно вбачає необхідність (хоча здається, у нас уже є памятний хрест) | ||||||||
Helen 26 листопада 2009 р., 22:45:07 Тема: Камінь у наш Город | ETOJ, дядь Саша, та хіба ми говоримо тут про те, що не треба шанувати память жертв голодомору, чи заперечуємо факт Геноциду, чи когось виправдовуємо. Ми лише говоримо про те, що з трагедії роблять показуху, що якщо і хочете вшанувати память, то зробіть це інакше. Чого постійно вдаватися в якісь крайнощі.
До речі, в тому самому парку, де зараз стоїть камінь, нещодавно лежав камінь (тільки мраморний) жертвам СНІДу. Недавно прогулюючись тим парком, ми помітили, що нема вже того знаку. Де він. Комусь він треба? Хтось зараз опікується долями хворих на СНІД? Фіг вам. Ото таке.
гарна оця Ваша фраза.. Але подумайте, використати цей камінь, де всі трахаються чи на якйи серуть (сорі на слові) для вшанування памяті померлих від голоду. Не смішно? Мені смішно. | ||||||||
Helen 26 листопада 2009 р., 22:38:30 Тема: С днём рождения! | molchun, а мені просто цікаво читати твої думки Ще раз з днюхой! | ||||||||
Helen 26 листопада 2009 р., 12:39:56 Тема: Камінь у наш Город | OLEX, і з тим, що ти навів, теж абсолютно згодна. Взагалі, куди не глянь, шевеляться тільки тоді, коли це вигідно і для того, щоб привернути до себе увагу. | ||||||||
Helen 26 листопада 2009 р., 11:53:23 Тема: Камінь у наш Город |
ы де ж що попало? Як на мене, по суті і цілковита правда. Я абсолютно підтримую редактора (якщо не помиляюся, це стаття Кічі).
ось з цим я думаю, ніхто не буде сперечатися... Бо дійсно, складається враження, що ми тільки і робимо те, що ставимо памятники, про які того ж самого дня і забуваємо. Память постраждалих треба шанувати, але думати треба про живих і піклуватися про живих.. про отих бабусь та дідусів, які сиділи і дивилися на відкриття памятника, на тих, які не можуть собі ковбаси купити. Про це треба думати. | ||||||||
Helen 26 листопада 2009 р., 11:04:27 Тема: Забув пароль в ICQ | olya (гость), для знайомств є інші теми. Наприклад Давайте знакомиться
Тож прохання туди. | ||||||||
Helen 26 листопада 2009 р., 09:05:49 Тема: С днём рождения! | Бажаю здоров‘я, щастя, успіхів у всіх ділах. І не мовчи, частіше до нас заходь і спілкуйся [/size] | ||||||||
Helen 25 листопада 2009 р., 23:32:41 Тема: Камінь у наш Город |
ага, і як ми на роботу будемо добиратися? насправді, цілковита дурня... якого хрена ото було тащить той камінь.. чи не знайшлося іншого матеріалу для увічнення памяті... займаються показухою. А камінь же точно вже як символ Удаю, пляжу.. ЩО попало | ||||||||
Helen 25 листопада 2009 р., 23:18:20 Тема: Камінь у наш Город | Багато хто помітив, що камінь з пляжа зник. Виявилося, що його перетворили на знак вшанування жертв голодомору.
Ваше ставлення до цього? Нижче наводжу статтю з Града Прилуки Його гранітна душа пам’ятає босоногих хлопчиськ, які пірнали з нього у колись прозору воду Удаю. Пам’ятає пляжні крики дітвори, що доносилися, мов звуки із запорошеної платівки. Пам’ятає засмаглі сідниці дівчат у бікіні, що приходили на «Воінскій». У щедрі теплом літні ночі він був свідком побачень закоханих, і не тільки, пар. По ньому визначали, спадає вода на Удаї чи ні. Він був частиною бідного, але до болю нашого, рідного, пейзажу єдиного у своєму роді міського пляжу. Він був уособленням субкультури кількох поколінь.
Під лежачий камінь тепер уже не тече удайська вода. Прилуцька пляжна глиба заслужила собі гідне місце - вона перетворилася на постамент майбутнього пам’ятника, а можливо, стане і ним самим. Учора Прилуки вітали Президента України. Приїзд у наше місто Віктора Ющенка можна назвати символічним з декількох причин. Одна з них - це те, що пройшло рівно п’ять років після початку помаранчевого майдану. Друга - те, що напередодні Гарант, який замахнувся на другий строк, розпочав передвиборчу агітацію і одним із перших міст, до якого він поїхав, стали Прилуки. Ну що ж, «хто не знає горя й муки…» Вдалий вибір для старту, Вікторе Андрійовичу, успіхів Вам. Але зараз зовсім не про це. Майже тиждень, готуючись до приїзду високого гостя, місто чепурилося. У цьому немає нічого поганого, адже ми теж у себе вдома прибираємо, коли чекаємо званих і незваних гостей. Річ не в тім. Хіба не можна було, не чекаючи Ющенка, прибрати гілля у військовому містечку, що пролежало там три роки? Хіба не можна було зіскребти грязюку на Пирятинському шляху? Хіба не можна було робити все це і не тільки, не чекаючи відвідин Президента? Показуха - річ корисна, адже той, кому вона адресована, рано чи пізно поїде, а предмет оної залишиться для тих, хто її створював. За п’ять років президентства Ющенка народ звик до головної теми, яка зведена ним у рамки національної ідеї, – вшанування жертв Голодомору. Автор далекий від думки, що це не потрібно. Ні, навпаки, ця трагедія повинна зайняти чільне, можливо, визначальне місце у наших серцях. Але ніколи кількість пам’ятників не зміцнювала пам‘ять, вони не ставали фундаментом для новітньої історії і тим більше дороговказами на майбутнє. Не слід вічно жити у скорботі й сльозах - так ми ризикуємо зачахнути на цвинтарях, хоч і безіменних могил. Не варто вічно поминати, треба просто пам’ятати невинно убієнних. «Залиш мертвим хоронити своїх мертвих…», - сказано у Святому Писанні. А нас знову і знову прив’язують до трагічного минулого, у той час, коли ми перестаємо вірити у світле майбутнє і вже не очікуємо достойного сьогодення. Ющенку догодили. Мовчазного пляжного свідка перевезли до центрального собору, щоб зробити з нього знак закладки майбутнього пам’ятника жертвам Голодомору. Кращого каменя не знайшли. Нікого не обходило, що у Прилуках, на старому міському цвинтарі, уже є пам’ятний хрест жертвам Голодомору. Знову ж таки, треба було улестити Ющенка і віддати йому право бути Першим на закладці пам’ятника, буцімто, без нього наша пам‘ять залоїлася і ми не могли раніше провести таку акцію. Президент провів мітинг. Шелестіли на осінньому вітрі помаранчеві стяги, яких було більше, ніж національних прапорів. Стягнув покривало, поставив свічку і нічого не сказав присутнім про сьогоднішній, а тим більше завтрашній день. Знову взявся хоронити своїх мертвих. Знову взявся навчати «свою націю». Велич нації повинна поміститися у кожному її представнику. Моя суб’єктивна думка – у Ющенку така велич не помістилася. Його хуторянський кругозір не може осягнути цього! Важче перемог даються тільки поразки. Важчим за перемогу на президентських виборах дві тисячі четвертого для Ющенка виявилося провальне і бездарне керування країною! Тоді, під час майдану, у нас була свобода вибору, і це зовсім не відносилося до кольору претендентів. Ми обрали свободу. А Ющенко виявився загальною оманою, яку потім назвали волею народу! Кращий пам’ятник жертвам - це відсутність пам’ятників катам. У першу чергу, це стосується бронзової статуї Леніна на Центральній площі. Але це знову-таки справа самих городян. Ми не потребуємо великих "батьківських" порад. Наголошую, це наші самоврядні проблеми, які ми обов’язково вирішимо усією громадою і тільки! Після освячення каменя Президент поїхав знайомитися з виробництвом цигарок. А вже на самій тютюновій фабриці провів короткий брифінг. Знову пожалівся на уряд, знову озвучив проблематику і плавно перейшов до могил. Зрідка перемішуючи риторику трипільсько-культурними епітетами. Подякував усім за увагу і поїхав знайомитися з виробництвом хліба. Автор цих рядків більше не став обтяжувати своєю присутністю Гаранта, про що зовсім не пожалкував. Питання, які хотілося поставити Ющенку, так і залишилися питаннями. Вони б залишилися ними, якби навіть Гарант перервав свою лекцію на історичну тематику. Ось декілька із них: де п’ять мільйонів обіцяних робочих місць? де тюрми для бандитів? де судова реформа? де перемога над корупцією? де…? Для того, щоб читати проповіді, потрібно, як мінімум, шанувати заповіді! І не брехати своїй, як говорить Ющенко, Нації! Час розкидати каміння і час його збирати, говорить Вічна Книга. Витягши з удайської пазухи нашого міста камінь, Ющенко урочисто подарував його прилучанам як матеріальну згадку про минуле, яке вони й без цього жертовника берегли. Скоріш за все, пляжний камінь віднині уособлюватиме пам’ятник надіям на померлу демократію, у яку п’ять років тому всі повірили. Демократія - це ім’я, яке дають народу, коли мають потребу в ньому. Навряд чи тепер він (народ) відповість взаємністю. http://gradpryluky.info | ||||||||