Послуги з пасажирських перевезень у Прилуках повинні надаватися якісно
Покращення якості пасажирських перевезень, наведення порядку в цій сфері — одне з пріоритетних завдань міської влади. Робота в цьому напрямку вже розпочата. Ще в лютому 2010 року міський голова Юрій Беркут видав розпорядження про утворення тимчасової робочої групи по перевірці виконання умов договору, що укладається між перевізниками та виконавчим комітетом.
Основні напрямки роботи тимчасової групи — перевірка наявності автобусів на маршрутах та дотримання ними графіків руху, перевірка екіпіровки автобусів, зокрема наявності наочної інформації для пасажирів. Станом на 15 листопада поточного року тимчасова робоча група склала 37 актів перевірки перевізників. На сьогодні за поточний рік розірвано 12 договорів.
Головний спеціаліст з транспорту відділу підприємництва та регуляторної політики Михайло Кубрак наголошує на тому, що найближчим часом необхідно вирішити проблему щодо затвердження мережі автобусних маршрутів загального користування по місту, Програму розвитку транспортної сфери м. Прилуки і назви автобусних зупинок. Адже доки не будуть затверджені ці документи, мережа міських автобусних маршрутів не розширюватиметься. Таку вимогу поставили перед міською владою контролюючі органи.
Зі слів Михайла Кубрака, у недалекому майбутньому на сферу автобусних перевезень Прилук чекають зміни, обумовлені статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт". Відповідно до цієї статті, автобусні маршрути, що виходять за межі міста, є приміськими і контроль за діяльністю перевізників покладається на обласні транспортні управління. Відтак, контроль за перевезеннями на маршрутах №№ 1, 3, 4, 4-А, 6, 7, 8, 8-А, 14-А та інших, що сполучають Прилуки з прилеглими селами, має здійснювати не виконком міської ради, а транспортне управління Чернігівської обласної державної адміністрації. Добре це чи погано, покаже час. Принаймні в обласного управління транспорту тісніші контакти з обласною транспортною інспекцією, котра контролює виконання перевізниками ліцензійних умов та має більше важелів впливу на перевізників, тому не виключено, що пасажири від цього тільки виграють.
На сьогодні є актуальним питання безкоштовного перевезення пільгової категорії громадян. З цією метою розглядається кілька варіантів вирішення проблеми. Це впровадження адресної соціальної допомоги на державному рівні, запровадження електронної картки пільговика, що є надто дороговартісним способом вирішення проблеми, розроблення на місцевому рівні Положення про відшкодування за пільгові перевезення пасажирів і методики, що визначає суму відшкодувань конкретно кожному перевізнику, або ж запровадження управлінням праці та соціального захисту населення талонної системи для пільгової категорії громадян. Вищезазначене питання надто складне і одним розчерком пера його не вирішити. Тут необхідно проаналізувати кожен зі шляхів вирішення проблеми і прийняти правильне і виважене рішення.
[a=right]Відділ інформаційно-аналітичного
забезпечення міської ради [/a]
OLEX 30 листопада 2010 р., 12:15:27
Тема: Меценат Коптєв
Цитата:
10 грудня переможці конкурсу „Благодійник року” отримають дипломи
27 листопада під головуванням заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації Віктора Тканка відбулося засідання організаційного комітету з проведення обласного конкурсу „Благодійник року” імені меценатів Тарновських. Заступник голова Чернігівської обласної ради Валентин Мельничук, директор Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського Сергій Лаєвський, представники органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських організацій радилися з питань проведення конкурсу.
Віктор Тканко нагадав, що цей щорічний конкурс було засновано у 2008 році розпорядженням голови облдержадміністрації з метою вирішення суспільних проблем, поширення знань та позитивного досвіду доброчинності в Україні, заохочення громадян і комерційних структур до благодійництва на Чернігівщині.
У конкурсі можуть брати участь фізичні та юридичні особи, які надали благодійну допомогу для розв’язання проблем, які існують у суспільстві. Претендентів, за їх згодою, висувають органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадські організації, благодійні фонди, заклади освіти, науки, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, будь-які особи, що отримали благодійну допомогу, та самі благодійники. При цьому основними критеріями визначення переможців є розв’язання конкретної проблеми, суспільна значущість такого кроку, якісні зміни в житті людей, які відбулися внаслідок надання допомоги, та довготривалість результатів.
Члени організаційного комітету заслухали інформацію про 37 претендентів, які були висунуті на конкурс цього року (для порівняння, у 2009 році таких було 33, у 2008 - 28). Разом з тим, як відзначив Віктор Тканко, і така кількість заявок є значно меншою, аніж кількість благодійників, що здійснюють доброчинну діяльність на Чернігівщині.
В ході засідання було досягнуто згоди про необхідності активізації інформаційної кампанії навколо проведення конкурсу „Благодійник року”, сприяти поширенню інформації про нього і серед донорів з-за кордону, аби привернути їх увагу до Чернігівської області.
Переможці конкурси будуть визначені протягом найближчих тижнів. Урочиста церемонія вручення нагород відбудеться 10 грудня в приміщенні обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського.
Господин Гундяев, он же Патриарх Кирилл, он же агент Михайлов про славян:
— Православная Церковь хранит в своей истории, в своем Предании замечательные имена святых равноапостольных Кирилла и Мефодия. В каком-то смысле мы Церковь Кирилла и Мефодия. Они вышли из просвещенного греко-римского мира и пошли с проповедью славянам. А кто такие были славяне? Это варвары, люди, говорящие на непонятном языке, это люди второго сорта, это почти звери. И вот к ним пошли просвещенные мужи, принесли им свет Христовой истины и сделали что-то очень важное — они стали говорить с этими варварами на их языке, они создали славянскую азбуку, славянскую грамматику и перевели на этот язык Слово Божие.
Все-таки в отношении русских к украинцам, к Украине таится что-то ключевое, судьбоносное – для нас, русских. Для украинцев Россия тоже значима, но только как точка отталкивания, помогающая осознанию своей, украинской, инаковости. Для русских же Украина, напротив, точка постоянного притяжения, ревнивого внимания, объект поглощения как чего-то «исконно своего» и переделки по собственному образу и подобию. Ничто так не раздражает русских, как очевидные различия с украинцами в языке, менталитете, культуре, историческом опыте. Если русские и признают эти различия, то лишь на уровне различий, скажем, между Владимирщиной и Рязаньщиной, но никак не на уровне отношений двух разных народов.
Известно мнение, что Россия без Украины в имперском плане ущербна. Что-то в этом же духе говорил Бжезинский, да и не только он. Эта мысль верна. Но дело даже не столько в экономическом и геополитическом значении Украины для Москвы. Дело прежде всего в том, что на традиционном русском отношении к Украине, по сути, держится русское имперское сознание, благодаря которому российская империя, пусть и в урезанном виде, все еще существует. Подчеркиваю: именно отношение к Украине – не к Балтии, не к Кавказу – является определяющим для русского имперского сознания. Как только русские откроют для себя, что украинцы это ДЕЙСТВИТЕЛЬНО другой народ – российский имперский миф рухнет, а с ним неизбежно кончится и империя.
Надо сказать, что на словах русские всегда готовы признать, что украинцы – народ, но – внимание! – «братский народ». За этой лукавой формулой кроется твердое убеждение, что мы – русские и украинцы – ОДИН народ, призванный жить в одном государстве со столицей в Москве. Говоря о «братском украинском народе», большинство русских воспринимают украинский язык и само украинство как досадное историческое недоразумение, исторический вывих, возникший благодаря зловредному влиянию Литвы и Польши. И при этом русские не задаются вопросом: а может, вывихом-то являются они сами?
Исторически вывихнуты как раз-то мы, русские. Нас вывихнула татарщина. Еще в ХIII веке наметились два противоположных исторических вектора, определивших дальнейшее формирование украинского и русского народов. Первый вектор – борьба с Ордой в союзе с Европой, второй – борьба с Европой в союзе с Ордой. Персонифицировались они соответственно в личностях Даниила Галицкого и Александра Невского. Первый вектор – естественен и логичен в культурно-историческом плане. Второй вектор – глубочайшее извращение с далеко идущими последствиями: культурными, государственными, историческими, психологическими, нравственными. И если король Даниил – знаковая фигура Украины, то приемный ханский сын Александр Невский – знаковая фигура России, ее «имя». Таков исток нынешних русско-украинских отношений. Уже после этого говорить о «двух братских народах» не приходится. Цивилизационная вражда предопределена уже этими двумя историческими личностями.
Что ж, подытожим. Нам, русским, пора осознать, что обретение Украиной независимости глубоко закономерно. Это историческая справедливость, с которой необходимо не просто смириться – нам надо ее понять и принять. Понимание, что Украина действительно другая страна, настоящая заграница – вот ключ к нашему самопознанию, самокритике и самоосвобождению, предпосылка зарождения новой русской ментальности без имперских и антизападных стереотипов. Если это произойдет, все наше видение истории и мира изменится. Украина как бы ставит перед нами, русскими, зеркало. Надо честно и бесстрашно вглядеться в него. И, как сказано в нашей же, русской, поговорке, «на зеркало неча пенять…».
