Автор | Автор | ||||
---|---|---|---|---|---|
Helen 4 липня 2008 р., 10:36:16 Тема: Самоубийство :( |
LIZARD, я ж і кажу, що різниці в процесі немає.. Існує лише різниця у причинах самогуьства та в самих особистостях. А так.. що то що то - ЛЮДИНА, яка позбавляє себе життя. І в обох випадках результат один. Просто наслідки різні і кількість сумуючих чи, залежно від ситуації, радіючих теж різна | ||||
Helen 4 липня 2008 р., 09:42:07 Тема: мои Друзья - Мое Благословение И Мое Проклятие |
насправді вони тобі друзі? | ||||
Helen 4 липня 2008 р., 08:20:18 Тема: Зустріч форумчан, початок серпня 2008 |
отлічно! | ||||
Helen 3 липня 2008 р., 22:35:22 Тема: мои Друзья - Мое Благословение И Мое Проклятие | Casey, ти хоч сам поняв, що написав? | ||||
Helen 3 липня 2008 р., 22:33:51 Тема: А Ты снялся бы в порно ? |
та я вже сама поняла що написала, не виправляла просто... а порностудій я і не знаю | ||||
Helen 3 липня 2008 р., 18:02:29 Тема: Самоубийство :( |
а що ж тут неможливого, адже і те і інше - процес позбавлення життя. Чи ти хочеш сказати, що для людства втрата такої людини як Гітлер більш суттєва, ніж втрата якоїсь "дурної малолетки"?
щодо сильним.... абсолютно згодна, адже щоб піти на такий серйозний крок треба бути або в стані афекту, або ж мати надзвичайну силу волі щодо слабким... я вважаю, що людина, яка не може знайти кращого виходу з важкої ситуації, ніж самогубство, - слабка духом... | ||||
Helen 3 липня 2008 р., 17:55:12 Тема: Прилуцька колонія (новини) | ось надибала статтю про виправну колонію
“ЗА МЕЖЕЮ” ЗВУЧИТЬ НАВІТЬ “БІТЛЗ” Супроводжував нас заступник начальника з соціальної роботи Олександр Колесник. На території чисто, охайно. Світить сонце, свіжо зеленіє травичка поряд з барвистими квітами. Заходимо до клубу, він чудово відремонтований, є і якісна сучасна апаратура для озвучування. Як і гарні, майже новісінькі, музичні інструменти - клавішні, електрогітари, є дівіді, сценічні мікрофони. Такою апаратурою може гордитися не кожен заклад по той бік дроту, а тут – запросто. “Це все заслуга меценатів, - пояснює начальник клубу Анатолій Нехай. - Щось подарував Київський соціальний центр, щось - наші голландські друзі, а ось це – мій колишній вихованець...” Анатолій Михайлович – “останній з могікан”, єдиний з досвідченіших начальників загонів, який, вийшовши на пенсію, залишився працювати в колонії. І вчить він хлопчаків не тільки музичній грамоті, не тільки співати, а ще й по -іншому сприймати цей світ, по-іншому розуміти себе в ньому... Він створив вокально-інструментальний ансамбль “За межею”, в якому хлопчаки грають та співають навіть твори “Бітлз”. Зараз його склад оновлюється. Один з тих, хто приходить до свого наставника щодня – Сергій Є., який майстерно виконав для нас “Поздний вечер в Сорренто”. Порадував своїм співом і Євген Л., чудово заспівавши про ніч, про те, щоб всі печалі кудись відійшли, і щоб, нарешті, випав щасливий квиток... ЦУКЕРКИ УВ’ЯЗНЕНОМУ З КРАЇНИ ТЮЛЬПАНІВ Прямуємо до школи. Вразив нас невеликий, але змістовний музей народознавства, в якому зібрані раритетні експонати історії, побуту українського народу. Живописні панно на стінах, що відтворюють картинки сільського життя, написані талановитими вихованцями. Цей музей-ка-бінет є, безперечно, родзинкою ВТК. Він діє щодня, тут проходять уроки літератури, виховні заходи. Хлопці доглядають за експонатами, проводять екскурсії з новоприбулими та численними гостями... Далі – бібліотека. Різномаїття періодичних видань, непоганий книжковий фонд, виставки, тематичні підбірки книг, портрети класиків. Бібліотекар Марина Капштик говорить про те, що детективів у бібліотеці поменшало, що психологи не радять читати їх ув’язненим... Йдемо в комп’ютерний клас, в якому перед суперсучасними розумними машинами (подарунок голландських спонсорів) сидять хлопці...Відвідують вони цей клас по черзі, доступ до комп’ютерів вільний. Також вільно навідують вони, за бажанням, і Православну, і Християнську Євангельську церкви, які розташовані на території колонії. З вихованцями ми спілкувалися в бібліотеці, в комп’ютерному класі, в кабінеті психологічного розвантаження. Там же познайомилися з Сергієм М., дуже цікавою юною особистістю. Він вже закінчив школу, навчається в ПТУ. А ще – досконало володіє англійською і навіть виконував обов’язки перекладача, коли приїздили іноземці. На знак поваги до неординарного юнака голландці передали йому солодкий “привіт” – цукерки з країни тюльпанів. КОЖЕН ЗАЙНЯТИЙ СВОЄЮ СПРАВОЮ Психолог колонії Лідія Глазунова розповідає про форми соціально - психологічної роботи з ув’язненими, серед яких переважають рольові ігри, тренінги. Представники Нідерландської фундації “Друзі Прилук” разом з співпрацівниками закладу впроваджують у життя міжнародну програму ресоціалізації неповнолітніх правопорушників. Олександр Колесник знайомить із внутрішнім розподілом вихованців на мікроколективи. Їх чотири, вони звуться вже не загонами, а дільницями. Дільниця карантину, діагностики та розподілу, дві – ресоціалізації, остання – соціальної адаптації, підготовки до свободи: - В дільниці адаптації знаходиться близько 20 чоловік, всі вони повинні протягом півроку звільнитися, працюють за зоною, готуються до волі... В колонії більше ніж 150 вихованців, багато з них виховувалися в неповних або ж багатодітних сім’ях, або ж в тих, де батьки позбавлені прав. Є сироти. Хлопцям, які стали на шлях виправлення, дозволено разом з батьками виходити в місто... Живемо зараз за літнім розпорядком, хтось складає екзамени, хтось задіяний в підготовці до традиційного фестивалю “Червона калина”, майже кожного дня приймаємо гостей, проходять концерти, спортивні змагання. Працюємо над душами наших хлопців разом з державними, громадськими, релігійними, благодійними організаціями, і за це їм велике спасибі. Як бачите, обстановка нормальна, кожен зайнятий справою - і хлопці, і вихователі... ЯК ПОЄДНАТИ МАКАРЕНКА З ЄВРОПОЮ? Наостанку зайшли в кабінет до в. о. начальника колонії В’ячеслава Радченка. Залишилось уточнити одну деталь. Читачі писали, що на території ВТК організовується цех по відливу пластикових пляшок. На питання про “шкідливий” цех почула таку відповідь: - Не йде мова про якусь там “переробку пластмаси”. Малося на увазі ось що: пластикові пляшки перерізаються при допомозі автоматичного верстата на дрібні шматки і запаковуються. Ми ж купуємо їх, п‘ємо напої з цих пляшок... Хочемо створити цех, в якому хлопці будуть збирати меблі. У виробничій майстерні ведуться зварювальні, токарні роботи, але замовлень на вироби з металу не так багато, як могло бути. Хотілося , щоб міська та районна влади більш конкретно сприяли нам в отриманні різноманітних виробничих, будівельних замовлень, колонії по законодавству мають право першості... В’ячеслав Анатолійович розпо-відає про перші кроки міжнародного експерименту, порівнює окремі аспекти української та голландської пенітенціарних систем: - Засуджені у них майже весь час знаходяться під замком, сидять по камерах. При найменшому порушенні режиму – вимикають світло. Вони не працюють, навчаються за бажанням, їх виводять по 12 чоловік, з ними розмовляє психолог. Голландці були здивовані, коли побачили, що наші вільно пересуваються по зоні, вільно спілкуються, що вихователь може обійняти хлопця, по-дружньому поговорити з ним, що працівники колонії залюбки грають у футбол із засудженими. Умови утримання у них значно суворіші, ніж наші, зате більш ліберальна судова система – терміни покарання менші... Нас орієнтують на європейські стандарти, але ж за кордоном в захваті і від Макаренка. І ми даремно свого часу відмовилися від нього. Як оце все об’-єднати, вибрати золоту “серединку”, як зробити так, щоб доля кожного благополучно склалася на свободі, щоб він більш ніколи не потрапив за грати?.. Робимо все, щоб вихованці були весь час зайняті конкретною корисною справою, бо праця формує характер, силу волі, щоб вони якомога більше спілкувалися з навколишнім світом, розвивали свої здібності, таланти...У нас є хлопчина, до речі, Микола Разон, який навчається в МАУПі, отримує вищу освіту... На жаль, поки що один з усіх. КОЛОНІЯ - НЕ ІНСТИТУТ ШЛЯХЕТНИХ ПАННОЧОК Ми спілкувалися з працівниками, і розуміли, що вони живуть життям установи, що ця країна неволі стала для багатьох з них, як не парадоксально, теж рідним домом. Вони теж її мешканці, які за велінням долі опинилися разом з цими ув’язненими дітьми під одним небом, на декілька гектарах трави, снігу, асфальту, бетону. Ми спілкувалися з вихованцями, ми бачили їх очі, в них більше печалі, ніж бравади та самовпевненості...Так, інколи вони бувають різними – злими, імпульсивними, неврівноваженими, егоїстичними, безвідповідальними. Але завжди при цьому – нещасними, і завжди самотніми, як би про них не турбувалися тут. Самотність – закон зони, від неї не втечеш... Всі хлопці, яких ми зустрічали, були ввічливі, приязні, по-друж-ньому налаштовані. Ніякої агресії, грубості ми не відчули і не почули. Обстановка цілком спокійна, нормальна, “порохом” війни не пахне. Якщо й були якісь порушення режиму з боку вихованців, то від них не залишилося ніякого відголоску. Та й взагалі, колонія ж – не інститут шляхетних панянок, не балетна школа. В закладах закритого типу в усі часи, в усіх країнах щось таке та й трапляється, і для них це – майже норма. Безперечно, брак інформації породжує різноманітні чутки. Але В’ячеслав Радченко ще раз запевняє, що заклад, очолюваний ним, ніякої загрози городянам не несе: - Маємо щоквартально по плану навчання, проводимо загальні збори, проводимо свої специфічні заходи, відпрацьовуємо режимні дії – тоді збирається весь особовий склад. Працівників у нас багато, побачивши їх на подвір’ї колонії, мешканці навколишніх будинків відразу лякаються: це щось трапилося, бо їх так багато...Та нічого не трапилося, все спокійно і нормально. Ідентичні заходи проводить кожен міліцейський, військовий підрозділ... Аура закритих установ зазвичай лякає пересічних громадян. Сторожові вежі, передзонник, залізні ворота і двері з електронно- механічними замками – все це мимоволі холодить душу. Колонія не просто окремий клаптик землі, обнесений дротом, а дійсно особливий закритий світ, що живе зі своїми тривогами і безсонням. Думаючи про нашу “малолітку”, завжди згадую книгу Джона Селінджера “ Над прірвою в житі” і його головного героя. Він стоїть на самому краї скелі, а поруч безтурботні хлоп‘ята граються на величезному полі жита. Головна справа його життя – ловити цих хлопців на краю скелі, щоб вони не зірвалися в безодню. Вони вже були в прірві, ці хлопці, потрібно не дати їм потрапити туди вдруге. Оце і є момент істини прилуцької колонії для неповнолітніх, все інше – не так важливо. А чим у цьому їм можемо допомогти ми?.. Лілія Черненко. Фото Віктора Криворучка. http://priluchina.com | ||||
Helen 3 липня 2008 р., 15:52:54 Тема: Худшее из человеческого.... |
а такі існують? ану-ка, сформулюй мені такі критерії! Коли вважається, що людина чогось досягла? У кожного свої мірки успіху і досягнень - комусь достатньо просто закінчити універ і знайти гарне місце роботи, а комусь зрбити якись винахід, що буде корисний всьому людству | ||||
Helen 3 липня 2008 р., 15:35:30 Тема: Зустріч форумчан, початок серпня 2008 | норм місце! як тому дядьку телефонувати? | ||||
Helen 3 липня 2008 р., 15:03:49 Тема: Конкурс "Photosession" |
може і планую - поживемо-побачимо! Я дотримуюся приницпу - не словом а ділом! (прям як гасло політичної партії ) якщо і буду брать участь, то це будуть не люди, і.... навіть не гриби ----- Добавлено 3 июля 2008 г., 15:09:17: Хотілося б уточнить. Якщо це фотосесія, то всі 5-8 фото повинні бути пов*язані однією ідеєю і сприйматися як одне ціле? Так? | ||||