10 травня 2012 р. | Автор: crok | Переглядів: 3334 | Коментарів: 0
Вояки Радянської армії і УПА: від Перемоги до примирення
Подивіться документи Гестапо, хто в Німеччині бореться проти Гітлера: там немає комуністичного антигітлерівського підпілля, але чітко простежується розгалужене оунівське підпілля.
Україна святкує День Перемоги. В містах і селах – традиційне покладання квітів до пам’ятників і меморіалів, мітинги за участі ветеранів, вітання політиків і чиновників, концерти і феєрверки. Але є речі, важливіші за демонстрації, пісні й подарунки – це пам‘ять і примирення.
За 67 років, які минули від дня Перемоги у війні, українське суспільство досі не позбулося стереотипного поділу на два протидіючих табори тих, хто однаковою мірою боровся проти нацистських загарбників, - воїнів Радянської армії і бійців УПА. Тож напередодні 9 травня представники Спілки офіцерів України, Української греко-католицької церкви, історики та самі колишні «упівці» та радянські солдати закликали в УНІАН політиків і суспільство знайти шлях до примирення між ветеранами УПА та Радянської армії.
Рецепт примирення простий – знати історію.
- Наша мета - зрушити акцент з перемоги до пам‘яті, яка, власне, відкриває шлях до примирення людей. Крім того, ми маємо велике бажання, щоб у нашій державі зменшилася так звана суспільна напруга, відбулося очищення пам‘яті, і молодь наша усвідомлювала спільні європейські вартості, - пояснив представник Департаменту зовнішніх відносин УКГЦ Ігор Шабан.
- Будь-яка війна завершується миром, і якщо в Севастополі українці поставили хрест примирення між воїнами Радянської армії і Вермахту, то настав час широкого і глибокого мирного діалогу між братами, - зазначив голова Спілки офіцерів України, полковник запасу В‘ячеслав Білоус. - Примирення найбільше потрібно для наших дітей і онуків, заради миру та стабільності.
Ще в 1993 році Спілка офіцерів організувала зустріч воїнів УПА і Червоної армії на теплоході на Дніпрі. За словами Білоуса, ця перша зустріч не призвела до якихось глобальних порозумінь, але це був дуже важливий історичний крок. Були й інші спільні заходи. Тепер в УНІАН за одним столом знову зустрілися ветеран УПА Василь Кирилюк і ветеран Радянської армії Григорій Чепкий. Перед початком прес-конференції міцно потисли одне одному руку, сіли поруч.
- Основою добробуту будь-якої держави є її внутрішній спокій, тобто взаємопорозуміння, взаємоповага і взаємодопомога, - каже Григорій Чепкий. - Що є у нас – тільки розбрат. Яка група організовує цей розбрат – зараз уже не будемо вести мову... Я на фронті був три роки, воював усюди, крім Західної України. Що я чув про неї? Комуністичну пропаганду, що там всі такі погані, вони убивають дітей. Треба сказати, що західні українці, на відміну від українців, які воювали з цього боку, були набожні люди, вони не могли вбивати дітей. Хоча дітей убивали, ті самі комуністичні агенти, які потім скидали це на воїнів УПА та інших формувань… Воїни УПА такі ж воїни, як і ми, і треба ставити питання про те, щоб визнати їх не просто воюючою стороною, а воюючою на боці України. Вони боролися за Україну, можливо, ще більше за Україну, ніж ми.
Ветеран УПА Василь Кирилюк уважно слухає товариша. Каже, всі цивілізовані держави знайшли спільну мову, і українці мусять помиритися.
- До приходу Радянської армії нам було сказано: не вступати в бої з регулярними частинами, - розповідає колишній «упівець». - У нас була можливість захопити фронтовиків. Нам треба було зброї, патронів, ми тільки тим і жили, що десь це дістанемо. Але ми їх обійшли і жодного разу не стрельнули, бо вони виконували священну роль із захисту своєї Батьківщини. А ось з енкаведистами було інакше...
На конференції цитують спогади ветеранів УПА про зустрічі з червоноармійцями.
Тернопільщина. Невелика боївка зіштовхнулася з набагато більшим підрозділом Радянської армії. Повстанці заховалися в кущах, а червоноармійці проходили і показово стріляли в небо, щоб не стріляти по «упівцях».
Франківщина. Один з підрозділів УПА зіштовхнувся з ротою. Перші розсипалися хто куди, але в одного з повстанців з кущів виглядав черевик. Червоноармієць підійшов, копнув його у той черевик зі словами: «Сховай ноги». Жодного вистрілу не пролунало…
І таких прикладів, коли примирення відбувалося на полі бою, - тисячі.
- Багато історичної літератури присвячено цій болючій темі. Про вивчення фактів широкий загал не знає, а його продовжують отруювати тими штампами, які були вироблені ще за комуністичної системи, - розповідає правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор Володимир Василенко. - Які це штампи? Червона армія — визволителька, УПА — союзник нацистської Німеччини, який боровся проти Червоної армії, і відповідно, проти свого народу й чинив усілякі злочини. А що в дійсності виходить? Бійці Червоної армії справді виконували свій конституційний обов‘язок, а в широкому плані – це була боротьба проти фашистського агресора. Позитивний наслідок цієї боротьби — територія України в результаті перемог Червоної армії все ж таки була звільнена від нацистського окупанта, який ставив собі за мету винищити українців взагалі. Але ми повинні чесно сказати, що деякі підрозділи Червоної армії, в основному каральні підрозділи НКВС, були використані проти національно-визвольного руху, проти УПА. Притому використовувалися із застосуванням найжорстокіших засобів.
За словами пана Василенка, ОУН напередодні й на початку Другої світової війни дійсно співпрацювала з Німеччиною. Але це була обмежена співпраця, у результаті якої було утворено хіба що два українських батальйони— Роланд і Нахтігаль, які налічували 700 чоловік, причому вони не брали участі в бойових діях проти Радянського армії, а виконували охоронні функції. І ці батальйони німці розпустили одразу, як тільки було проголошено Акт відновлення незалежності України 30 червня 1941 року.
- Але ж була співпрацю Німеччини з західними країнами та Радянським Союзом - візьміть ту саму Мюнхенську угоду 1938 року, інші угоди ще з веймарських часів, коли СРСР фактично сприяв відродженню Вермахту, а потім сприяв фашистам, був їхнім союзником у Другій світовій війні…
Професор нагадує, що після проголошення Акта відновлення незалежності України 30 червня у Львові німці почали репресії проти ОУН. Уже не початку липня були арештовані Бандера, Стецько й цілий ряд провідних лідерів ОУН. Проти них велося слідство в Берліні. А потім їх усіх відправили в німецькі концтабори.
- УПА насамперед вела боротьбу проти німецької окупації, - зазначає Володимир Василенко. - А коли Радянська армія вступила в межі Західної України, то бої були і проти неї, але лише епізодичні бої. Це підтверджують документи: бойовикам УПА було заборонено вступати в бої з радянськими солдатами. Боротьба відбувалися з каральними підрозділами. За партійними документами, у 1956 році відбувся останній бій Повстанської армії проти Радянської армії, окремі збройні сутички відбувалися аж до 1960 року. А останній «упівець» вийшов з підпілля уже після проголошення Незалежності України.
Професор Василенко наголошує, що з точки зору міжнародного права правовою підставою збройної боротьби УПА був принцип самовизначення націй, загальновизнаний у всьому світі, який означає, що кожна нація має право на створення своєї незалежної держави.
- Якщо якась метрополія намагається заперечувати право нації на самовизначення і створення незалежної держави, нація має право на збройний опір і на збройну боротьбу. І така нація, яка веде збройну боротьбу за своє визволення, з точки зору міжнародного права, є воюючою стороною, а учасники збройних формувань є комбатантами, а не бандитами…
- УПА часто звинувачують у колабораціонізмі. Поясніть мені колабораціонізм, коли Бандеру кидають у німецьку тюрму за те, що він відмовився відкликати Акт від 30 червня, і він сидить всю війну у концтаборі «Заксенхаузен». Який це колаборант? – дивується доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук. - Подивіться документи Гестапо, хто в Німеччині бореться проти Гітлера. Там я чомусь не знайшов комуністичного антигітлерівського підпілля, але там чітко простежується розгалужене оунівське підпілля. Колаборантами їх не можна назвати, бо вони боролися проти Гітлера, за це їх заарештовували, за це їх кидали в тюрми, за це їх знищували – так само, як знищували підпільників ОУН по всій Україні. У нас досі існує стереотип, що підпілля ОУН у роки гітлерівської окупації – це тільки Західна Україна. Це неправда. Підніміть документи КДБ. У 1943 році начальник Донецького (тоді Сталінського) обласного управління НКВС доповідає, яке було підпілля на території Донбасу в роки війни. Він пише, що в Маріуполі націоналістичне підпілля складалося з 300 осіб. Краматорськ, Слов’янськ, Донецьк мали українське націоналістичне підпілля. Те саме Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків… Але про це ж ніхто не пише. Якби ми свого часу донесли всю цю інформацію до широких мас, не було б тоді протистоянь у суспільстві, які є досі.
Володимир Василенко переконаний, що помилка команди Ющенка в тому, що вона не провела широку роз’яснювальну роботу серед українців стосовно того, що відбувалося в їхньому минулому.
- Перш ніж нагороджувати Бандеру званням Героя України, треба було розказати людям, хто такий Бандера і що він зробив.
…Як разом не просто мирно, а в любові живуть ветерани Радянської армії і УПА, не з чуток знає член Спілки офіцерів України Борис Мельник.
- Тато воював у Червоній армії, був поранений і демобілізований, а мама воювала в УПА, була зв’язковою, - розповідає пан Мельник. - Коли їх оточили під час бою, мама вистрелила собі в голову, вважаючи, що краще померти, ніж потрапити у полон. На щастя, вижила, була засуджена до 25 років тюрми. Пробула 10 років у Воркуті, після хрущовської відлиги була амністія і вона вийшла на волю, зустрілися з моїм татом. Вони покохали одне одного. Я виховувався в любові і злагоді. У нашій родині не було дискусії з приводу УПА. Усі розуміли, що вони боролися проти окупантів, за незалежність України.
Рецепт примирення простий – знати історію. Головне, аби в українців виникло бажання цим рецептом скористатися.
Анна Ященко, 09.05.2012 УНІАН
Вояки Радянської армії і УПА: від Перемоги до примирення
Подивіться документи Гестапо, хто в Німеччині бореться проти Гітлера: там немає комуністичного антигітлерівського підпілля, але чітко простежується розгалужене оунівське підпілля.
Україна святкує День Перемоги. В містах і селах – традиційне покладання квітів до пам’ятників і меморіалів, мітинги за участі ветеранів, вітання політиків і чиновників, концерти і феєрверки. Але є речі, важливіші за демонстрації, пісні й подарунки – це пам‘ять і примирення.
За 67 років, які минули від дня Перемоги у війні, українське суспільство досі не позбулося стереотипного поділу на два протидіючих табори тих, хто однаковою мірою боровся проти нацистських загарбників, - воїнів Радянської армії і бійців УПА. Тож напередодні 9 травня представники Спілки офіцерів України, Української греко-католицької церкви, історики та самі колишні «упівці» та радянські солдати закликали в УНІАН політиків і суспільство знайти шлях до примирення між ветеранами УПА та Радянської армії.
Рецепт примирення простий – знати історію.
- Наша мета - зрушити акцент з перемоги до пам‘яті, яка, власне, відкриває шлях до примирення людей. Крім того, ми маємо велике бажання, щоб у нашій державі зменшилася так звана суспільна напруга, відбулося очищення пам‘яті, і молодь наша усвідомлювала спільні європейські вартості, - пояснив представник Департаменту зовнішніх відносин УКГЦ Ігор Шабан.
- Будь-яка війна завершується миром, і якщо в Севастополі українці поставили хрест примирення між воїнами Радянської армії і Вермахту, то настав час широкого і глибокого мирного діалогу між братами, - зазначив голова Спілки офіцерів України, полковник запасу В‘ячеслав Білоус. - Примирення найбільше потрібно для наших дітей і онуків, заради миру та стабільності.
Ще в 1993 році Спілка офіцерів організувала зустріч воїнів УПА і Червоної армії на теплоході на Дніпрі. За словами Білоуса, ця перша зустріч не призвела до якихось глобальних порозумінь, але це був дуже важливий історичний крок. Були й інші спільні заходи. Тепер в УНІАН за одним столом знову зустрілися ветеран УПА Василь Кирилюк і ветеран Радянської армії Григорій Чепкий. Перед початком прес-конференції міцно потисли одне одному руку, сіли поруч.
- Основою добробуту будь-якої держави є її внутрішній спокій, тобто взаємопорозуміння, взаємоповага і взаємодопомога, - каже Григорій Чепкий. - Що є у нас – тільки розбрат. Яка група організовує цей розбрат – зараз уже не будемо вести мову... Я на фронті був три роки, воював усюди, крім Західної України. Що я чув про неї? Комуністичну пропаганду, що там всі такі погані, вони убивають дітей. Треба сказати, що західні українці, на відміну від українців, які воювали з цього боку, були набожні люди, вони не могли вбивати дітей. Хоча дітей убивали, ті самі комуністичні агенти, які потім скидали це на воїнів УПА та інших формувань… Воїни УПА такі ж воїни, як і ми, і треба ставити питання про те, щоб визнати їх не просто воюючою стороною, а воюючою на боці України. Вони боролися за Україну, можливо, ще більше за Україну, ніж ми.
Ветеран УПА Василь Кирилюк уважно слухає товариша. Каже, всі цивілізовані держави знайшли спільну мову, і українці мусять помиритися.
- До приходу Радянської армії нам було сказано: не вступати в бої з регулярними частинами, - розповідає колишній «упівець». - У нас була можливість захопити фронтовиків. Нам треба було зброї, патронів, ми тільки тим і жили, що десь це дістанемо. Але ми їх обійшли і жодного разу не стрельнули, бо вони виконували священну роль із захисту своєї Батьківщини. А ось з енкаведистами було інакше...
На конференції цитують спогади ветеранів УПА про зустрічі з червоноармійцями.
Тернопільщина. Невелика боївка зіштовхнулася з набагато більшим підрозділом Радянської армії. Повстанці заховалися в кущах, а червоноармійці проходили і показово стріляли в небо, щоб не стріляти по «упівцях».
Франківщина. Один з підрозділів УПА зіштовхнувся з ротою. Перші розсипалися хто куди, але в одного з повстанців з кущів виглядав черевик. Червоноармієць підійшов, копнув його у той черевик зі словами: «Сховай ноги». Жодного вистрілу не пролунало…
І таких прикладів, коли примирення відбувалося на полі бою, - тисячі.
- Багато історичної літератури присвячено цій болючій темі. Про вивчення фактів широкий загал не знає, а його продовжують отруювати тими штампами, які були вироблені ще за комуністичної системи, - розповідає правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор Володимир Василенко. - Які це штампи? Червона армія — визволителька, УПА — союзник нацистської Німеччини, який боровся проти Червоної армії, і відповідно, проти свого народу й чинив усілякі злочини. А що в дійсності виходить? Бійці Червоної армії справді виконували свій конституційний обов‘язок, а в широкому плані – це була боротьба проти фашистського агресора. Позитивний наслідок цієї боротьби — територія України в результаті перемог Червоної армії все ж таки була звільнена від нацистського окупанта, який ставив собі за мету винищити українців взагалі. Але ми повинні чесно сказати, що деякі підрозділи Червоної армії, в основному каральні підрозділи НКВС, були використані проти національно-визвольного руху, проти УПА. Притому використовувалися із застосуванням найжорстокіших засобів.
За словами пана Василенка, ОУН напередодні й на початку Другої світової війни дійсно співпрацювала з Німеччиною. Але це була обмежена співпраця, у результаті якої було утворено хіба що два українських батальйони— Роланд і Нахтігаль, які налічували 700 чоловік, причому вони не брали участі в бойових діях проти Радянського армії, а виконували охоронні функції. І ці батальйони німці розпустили одразу, як тільки було проголошено Акт відновлення незалежності України 30 червня 1941 року.
- Але ж була співпрацю Німеччини з західними країнами та Радянським Союзом - візьміть ту саму Мюнхенську угоду 1938 року, інші угоди ще з веймарських часів, коли СРСР фактично сприяв відродженню Вермахту, а потім сприяв фашистам, був їхнім союзником у Другій світовій війні…
Професор нагадує, що після проголошення Акта відновлення незалежності України 30 червня у Львові німці почали репресії проти ОУН. Уже не початку липня були арештовані Бандера, Стецько й цілий ряд провідних лідерів ОУН. Проти них велося слідство в Берліні. А потім їх усіх відправили в німецькі концтабори.
- УПА насамперед вела боротьбу проти німецької окупації, - зазначає Володимир Василенко. - А коли Радянська армія вступила в межі Західної України, то бої були і проти неї, але лише епізодичні бої. Це підтверджують документи: бойовикам УПА було заборонено вступати в бої з радянськими солдатами. Боротьба відбувалися з каральними підрозділами. За партійними документами, у 1956 році відбувся останній бій Повстанської армії проти Радянської армії, окремі збройні сутички відбувалися аж до 1960 року. А останній «упівець» вийшов з підпілля уже після проголошення Незалежності України.
Професор Василенко наголошує, що з точки зору міжнародного права правовою підставою збройної боротьби УПА був принцип самовизначення націй, загальновизнаний у всьому світі, який означає, що кожна нація має право на створення своєї незалежної держави.
- Якщо якась метрополія намагається заперечувати право нації на самовизначення і створення незалежної держави, нація має право на збройний опір і на збройну боротьбу. І така нація, яка веде збройну боротьбу за своє визволення, з точки зору міжнародного права, є воюючою стороною, а учасники збройних формувань є комбатантами, а не бандитами…
- УПА часто звинувачують у колабораціонізмі. Поясніть мені колабораціонізм, коли Бандеру кидають у німецьку тюрму за те, що він відмовився відкликати Акт від 30 червня, і він сидить всю війну у концтаборі «Заксенхаузен». Який це колаборант? – дивується доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук. - Подивіться документи Гестапо, хто в Німеччині бореться проти Гітлера. Там я чомусь не знайшов комуністичного антигітлерівського підпілля, але там чітко простежується розгалужене оунівське підпілля. Колаборантами їх не можна назвати, бо вони боролися проти Гітлера, за це їх заарештовували, за це їх кидали в тюрми, за це їх знищували – так само, як знищували підпільників ОУН по всій Україні. У нас досі існує стереотип, що підпілля ОУН у роки гітлерівської окупації – це тільки Західна Україна. Це неправда. Підніміть документи КДБ. У 1943 році начальник Донецького (тоді Сталінського) обласного управління НКВС доповідає, яке було підпілля на території Донбасу в роки війни. Він пише, що в Маріуполі націоналістичне підпілля складалося з 300 осіб. Краматорськ, Слов’янськ, Донецьк мали українське націоналістичне підпілля. Те саме Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків… Але про це ж ніхто не пише. Якби ми свого часу донесли всю цю інформацію до широких мас, не було б тоді протистоянь у суспільстві, які є досі.
Володимир Василенко переконаний, що помилка команди Ющенка в тому, що вона не провела широку роз’яснювальну роботу серед українців стосовно того, що відбувалося в їхньому минулому.
- Перш ніж нагороджувати Бандеру званням Героя України, треба було розказати людям, хто такий Бандера і що він зробив.
…Як разом не просто мирно, а в любові живуть ветерани Радянської армії і УПА, не з чуток знає член Спілки офіцерів України Борис Мельник.
- Тато воював у Червоній армії, був поранений і демобілізований, а мама воювала в УПА, була зв’язковою, - розповідає пан Мельник. - Коли їх оточили під час бою, мама вистрелила собі в голову, вважаючи, що краще померти, ніж потрапити у полон. На щастя, вижила, була засуджена до 25 років тюрми. Пробула 10 років у Воркуті, після хрущовської відлиги була амністія і вона вийшла на волю, зустрілися з моїм татом. Вони покохали одне одного. Я виховувався в любові і злагоді. У нашій родині не було дискусії з приводу УПА. Усі розуміли, що вони боролися проти окупантів, за незалежність України.
Рецепт примирення простий – знати історію. Головне, аби в українців виникло бажання цим рецептом скористатися.
Анна Ященко, 09.05.2012 УНІАН
Додати коментар:
