30 липня 2009 р. | Автор: Helen | Переглядів: 2513 | Коментарів: 0
Віктор Молодий: "Усе ще попереду!"
36-річний Віктор Молодий уже встиг заявити про себе широкому прилуцькому загалу як добродій з поетичною душею, компетентний медпрацівник, але передусім - як цікавий, самобутній фотохудожник. Зірка його таланту яскраво засяяла в плеяді знаних місцевих фотографів (Микола Твердохлєбов, Володимир Канавець, Віталій Удод, Вадим Гмиря, Володимир Денисенко) на початку ХХІ століття. Певно, не інакше, як з потреб часу і волі Божої (пригадайте: з 2006 року в місті почали рідіти лави митців цього жанру - Іван Ярмош переїхав з Прилук до сина, трагічно загинув Володимир Яковенко).
Експонуватися почав 1999-го. Спершу в рідній школі №13, де одержав базову освіту і де після закінчення медучилища працював медбратом. Пізніше – щороку в міській Центральній бібліотеці ім. Любові Забашти, фінансово-правовому та гуманітарно-педагогічному коледжах, медучилищі, приміщенні міськради, на Воздвиженському ярмарку. Приємно, що його твори одразу помітили, удостоївши двома Почесними грамотами Прилуцької міської ради та Почесною грамотою за перемогу в обласному конкурсі творчої молоді "Джерело". А ще – схвальними оцінками публіки. Перегорнімо книгу відгуків.
Учителі школи №9: "Від витончених робіт митця війнуло пахощами весни, красою молодості, ніжною жіночністю. На серці стало затишно й тепло".
А. Якименко, вчитель школи №7: "Дякую за талант і професіоналізм, рідкісне вміння закарбовувати найкращі моменти людського буття".
Т. Чемересовська, лікарка: "Пане Вікторе, напевно, у Вас щира, чуйна душа. Адже не кожен спроможний побачити в природі те, що легко помічаєте Ви, майстре!"
В. Удод, член Спілки фотохудожників України: "Творчість Віктора Молодого сповнена любові до вічних тем. Це ствердила виставка, присвячена 8 Березня. Автор оспівав дівочу красу в студійному портреті. Робота зі світлом розкриває рівень майстерності фотографа. Відчувається, що він досяг у цій справі неабиякого успіху".
В. Карась, член Спілки художників України: "Фото професійні. Колоритні образи добре вписані в ауру середовища. Впевнений, що ці роботи виведуть Віктора Молодого на більш широку мистецьку аудиторію".
Глибше зануритися в творчу лабораторію Віктора Петровича допомогла нова його експозиція (червень-липень 2009 року) в бібліотеці ім. Любові Забашти. Власне, там і відбулася наша зустріч.
- Ви походите з інтелігентної родини, у якій, завдячуючи Вашій мамі-медсестрі, понад усе цінується медичний фах. Звідки ж любов до мистецтва?
- Випадковостей у житті не буває. Дійсно, батьки уявляли мене і старшого брата Станіслава тільки медиками. Так воно й сталося. Станіслав і дотепер успішно працює лікарем-епідеміологом в Одесі, я ж 10 років віддав медичному фаху в Прилуках. Одначе в серці ніколи не згасала цікавість до фотомистецтва, котру запалив брат. Він залучив мене, дванадцятирічного, до процесу проявлення фото. П’ятикласнику, далекому від хімії, справа народження зображення на чистому папері здавалася містерією. Я намагався вникнути в усі її тонкощі. І вже в ту пору на підсвідомому рівні розумів, що це моє. Згодом під впливом наставника - Володимира Денисенка - хобі стало професією.
- Ваш доробок нині складається зі ста фоторобіт. Цікаво, яку кількість у ньому становлять пейзажі?
- 30 відсотків. Люблю природу. Захоплюють її гармонійність, довершеність, сила. Пам’ятаєте, як у Федора Тютчева:
Невозмутимый строй во всем,
Созвучье полное в природе,
Лишь в нашей призрачной свободе
Разлад мы с нею создаем.
У пошуках несподіваних ракурсів, різних станів природи – від буяння до зимового сну – з фотоапаратом у руках мандрую Качанівкою, Сокиринцями, Густинею, Тростянцем, Софіївкою. Роблю це задля того, аби переконати сучасників, що руйнувати Природу – гріх! Тішусь, що маю силу-силенну однодумців і популярність фотопейзажів, які прикрашають навчальні заклади, офіси, підприємства та ще й слугують для психологічного розвантаження людей.
- На думку опитаних, Ваша творча самобутність найліпше матеріалізується в жанрі портрету. Що для Вас ідеальне обличчя?
- Портери посідають 60 відсотків створеного мною. Обличчя, звісно, має значення. Є люди фотогенічні від природи. Є й такі, що не підпадають під стандарти краси. Але при спілкуванні стають привабливішими. На це зважаючи, 1-2 години відвожу для розмов, щоб модель не замикалася у собі. Точніше, створюю обстановку, в якій би вона почувалася природно. Іноді буває так, що ставлю модель у несподівані умови.
Наприклад, збагнути сутність нашої землячки, київської артистки Ніни Мирводи, допомогла пісня. Попросив заспівати – і вийшло! Де й узялися настрій, вдача, колорит!
Оскільки очі – дзеркало душі, головний акцент роблю саме на них.
- Вашій колекції явно бракує жанрових сцен, соціальних сюжетів. Чому?
- Творити колективний портрет сучасників – річ важка. Хоча у мене є подібні роботи. Пошануванням користуються "Розлука", "Материнська любов", "Покаяння", "В ніч на Івана Купала", "Свято", "Чаклунка"… Для створення жанрових сцен та соціальних сюжетів потрібні досвід, винахідливість і відповідні умови. Настав час радикального переобладнання моєї майстерні. Перш за все – розширення її площі, позаяк через тісняву колекція зберігається і в пакетах, і на дисках. По-друге, оснащення майстерні сучасною апаратурою, меблями, реквізитом. Нагальні потреби, звичайно, забирають виробничий час, але не бажання творити. Гадаю, все ще попереду!
- Поділіться, будь ласка, новими фотопроектами.
- Мені цікаво бути спостерігачем, фіксувати життя у його розвитку. Планів безліч. Ідея фікс - альманах про сучасників. Хочу показати в ньому і сильного керівника, і талановитого бізнесмена, і лікаря, педагога, діяча культури, домогосподарку… і жебрака на базарі. Словом, життя людей, яке воно є.
- Чи часто буваєте незрозумілими для оточуючих? Як долаєте прикрощі?
- Непорозуміння трапляються, у цьому немає нічого дивного. Як художник, ставлюся до таких моментів по-філософськи: не розуміють зараз, зрозуміють з часом. Трагедії не роблю. Навчився терпіти. Бо по-справжньому людина змінюється тоді, коли переживає труднощі.
- Щасливим себе вважаєте?
- Так, завжди поруч кохана дружина Валентина (вона історик за фахом), котра розуміє з півслова. Надійний і мудрий друг, перший поціновувач моїх творів. Не менш важливо й те, що перебуваю в належній робочій формі. Адже живу тоді, коли фотографую. Моя робота – це сповідь перед світом.
- Кажуть, перенасичення матеріальними благами наступає швидко – процес задоволення духовними цінностями набагато триваліший. Теза ця стосується і Ваших фотокартин. Позначені декоративністю, прагненням до психологізму, вони вражають особливою тонкістю. До них завжди хочеться повертатися.
Вікторе Петровичу, від імені читачів "Града" дякую Вам за натхненну працю. Дякую за зустріч. Щасти Вам! Наснаги й творчих прозрінь!
Клара Лис
http://gradpryluky.info
Віктор Молодий: "Усе ще попереду!"
36-річний Віктор Молодий уже встиг заявити про себе широкому прилуцькому загалу як добродій з поетичною душею, компетентний медпрацівник, але передусім - як цікавий, самобутній фотохудожник. Зірка його таланту яскраво засяяла в плеяді знаних місцевих фотографів (Микола Твердохлєбов, Володимир Канавець, Віталій Удод, Вадим Гмиря, Володимир Денисенко) на початку ХХІ століття. Певно, не інакше, як з потреб часу і волі Божої (пригадайте: з 2006 року в місті почали рідіти лави митців цього жанру - Іван Ярмош переїхав з Прилук до сина, трагічно загинув Володимир Яковенко).
Експонуватися почав 1999-го. Спершу в рідній школі №13, де одержав базову освіту і де після закінчення медучилища працював медбратом. Пізніше – щороку в міській Центральній бібліотеці ім. Любові Забашти, фінансово-правовому та гуманітарно-педагогічному коледжах, медучилищі, приміщенні міськради, на Воздвиженському ярмарку. Приємно, що його твори одразу помітили, удостоївши двома Почесними грамотами Прилуцької міської ради та Почесною грамотою за перемогу в обласному конкурсі творчої молоді "Джерело". А ще – схвальними оцінками публіки. Перегорнімо книгу відгуків.
Учителі школи №9: "Від витончених робіт митця війнуло пахощами весни, красою молодості, ніжною жіночністю. На серці стало затишно й тепло".
А. Якименко, вчитель школи №7: "Дякую за талант і професіоналізм, рідкісне вміння закарбовувати найкращі моменти людського буття".
Т. Чемересовська, лікарка: "Пане Вікторе, напевно, у Вас щира, чуйна душа. Адже не кожен спроможний побачити в природі те, що легко помічаєте Ви, майстре!"
В. Удод, член Спілки фотохудожників України: "Творчість Віктора Молодого сповнена любові до вічних тем. Це ствердила виставка, присвячена 8 Березня. Автор оспівав дівочу красу в студійному портреті. Робота зі світлом розкриває рівень майстерності фотографа. Відчувається, що він досяг у цій справі неабиякого успіху".
В. Карась, член Спілки художників України: "Фото професійні. Колоритні образи добре вписані в ауру середовища. Впевнений, що ці роботи виведуть Віктора Молодого на більш широку мистецьку аудиторію".
Глибше зануритися в творчу лабораторію Віктора Петровича допомогла нова його експозиція (червень-липень 2009 року) в бібліотеці ім. Любові Забашти. Власне, там і відбулася наша зустріч.
- Ви походите з інтелігентної родини, у якій, завдячуючи Вашій мамі-медсестрі, понад усе цінується медичний фах. Звідки ж любов до мистецтва?
- Випадковостей у житті не буває. Дійсно, батьки уявляли мене і старшого брата Станіслава тільки медиками. Так воно й сталося. Станіслав і дотепер успішно працює лікарем-епідеміологом в Одесі, я ж 10 років віддав медичному фаху в Прилуках. Одначе в серці ніколи не згасала цікавість до фотомистецтва, котру запалив брат. Він залучив мене, дванадцятирічного, до процесу проявлення фото. П’ятикласнику, далекому від хімії, справа народження зображення на чистому папері здавалася містерією. Я намагався вникнути в усі її тонкощі. І вже в ту пору на підсвідомому рівні розумів, що це моє. Згодом під впливом наставника - Володимира Денисенка - хобі стало професією.
- Ваш доробок нині складається зі ста фоторобіт. Цікаво, яку кількість у ньому становлять пейзажі?
- 30 відсотків. Люблю природу. Захоплюють її гармонійність, довершеність, сила. Пам’ятаєте, як у Федора Тютчева:
Невозмутимый строй во всем,
Созвучье полное в природе,
Лишь в нашей призрачной свободе
Разлад мы с нею создаем.
У пошуках несподіваних ракурсів, різних станів природи – від буяння до зимового сну – з фотоапаратом у руках мандрую Качанівкою, Сокиринцями, Густинею, Тростянцем, Софіївкою. Роблю це задля того, аби переконати сучасників, що руйнувати Природу – гріх! Тішусь, що маю силу-силенну однодумців і популярність фотопейзажів, які прикрашають навчальні заклади, офіси, підприємства та ще й слугують для психологічного розвантаження людей.
- На думку опитаних, Ваша творча самобутність найліпше матеріалізується в жанрі портрету. Що для Вас ідеальне обличчя?
- Портери посідають 60 відсотків створеного мною. Обличчя, звісно, має значення. Є люди фотогенічні від природи. Є й такі, що не підпадають під стандарти краси. Але при спілкуванні стають привабливішими. На це зважаючи, 1-2 години відвожу для розмов, щоб модель не замикалася у собі. Точніше, створюю обстановку, в якій би вона почувалася природно. Іноді буває так, що ставлю модель у несподівані умови.
Наприклад, збагнути сутність нашої землячки, київської артистки Ніни Мирводи, допомогла пісня. Попросив заспівати – і вийшло! Де й узялися настрій, вдача, колорит!
Оскільки очі – дзеркало душі, головний акцент роблю саме на них.
- Вашій колекції явно бракує жанрових сцен, соціальних сюжетів. Чому?
- Творити колективний портрет сучасників – річ важка. Хоча у мене є подібні роботи. Пошануванням користуються "Розлука", "Материнська любов", "Покаяння", "В ніч на Івана Купала", "Свято", "Чаклунка"… Для створення жанрових сцен та соціальних сюжетів потрібні досвід, винахідливість і відповідні умови. Настав час радикального переобладнання моєї майстерні. Перш за все – розширення її площі, позаяк через тісняву колекція зберігається і в пакетах, і на дисках. По-друге, оснащення майстерні сучасною апаратурою, меблями, реквізитом. Нагальні потреби, звичайно, забирають виробничий час, але не бажання творити. Гадаю, все ще попереду!
- Поділіться, будь ласка, новими фотопроектами.
- Мені цікаво бути спостерігачем, фіксувати життя у його розвитку. Планів безліч. Ідея фікс - альманах про сучасників. Хочу показати в ньому і сильного керівника, і талановитого бізнесмена, і лікаря, педагога, діяча культури, домогосподарку… і жебрака на базарі. Словом, життя людей, яке воно є.
- Чи часто буваєте незрозумілими для оточуючих? Як долаєте прикрощі?
- Непорозуміння трапляються, у цьому немає нічого дивного. Як художник, ставлюся до таких моментів по-філософськи: не розуміють зараз, зрозуміють з часом. Трагедії не роблю. Навчився терпіти. Бо по-справжньому людина змінюється тоді, коли переживає труднощі.
- Щасливим себе вважаєте?
- Так, завжди поруч кохана дружина Валентина (вона історик за фахом), котра розуміє з півслова. Надійний і мудрий друг, перший поціновувач моїх творів. Не менш важливо й те, що перебуваю в належній робочій формі. Адже живу тоді, коли фотографую. Моя робота – це сповідь перед світом.
- Кажуть, перенасичення матеріальними благами наступає швидко – процес задоволення духовними цінностями набагато триваліший. Теза ця стосується і Ваших фотокартин. Позначені декоративністю, прагненням до психологізму, вони вражають особливою тонкістю. До них завжди хочеться повертатися.
Вікторе Петровичу, від імені читачів "Града" дякую Вам за натхненну працю. Дякую за зустріч. Щасти Вам! Наснаги й творчих прозрінь!
Клара Лис
http://gradpryluky.info
Додати коментар:
