13 серпня 2009 р. | Автор: Helen | Переглядів: 1191 | Коментарів: 0
Не знайшли порозуміння на... кухні. Кримінал.
13.08.09. У житті, як відомо, буває всякого: вчорашні друзі-не розлий вода стають запеклими ворогами, брат з братом не знаходять порозуміння, ділячи батьківські пожитки, чоловіки розлучаються з дружинами через дрібниці, діти зневажають батька й матір. Можливо, таке воно наше життя-буття, чи ми такі, що гарного у нас виявляється значно менше, ніж поганого. Та, заглянувши за лаштунки хоча б однієї родини, більше і говорити нічого не доводиться.
Марія і Віктор Петрович (імена змінені з етичних міркувань) познайомилися випадково на вечірці у спільних друзів по чарці. Вона тільки виписалася із тубдиспансеру, де майже рік лікувалася від страшної хвороби. Він - працюючий пенсіонер - постійно шукав пригод на свою сиву голову. Марія жила своїм життям, легко порхаючи від коханця до коханця, бо не мала власного житла (не подумавши як слід, продала декілька років тому).
Тож без даху над головою змушена була перебиватися випадковими знайомствами. Та це 35-річну жінку ні краплі не засмучувало. Власна дитина була під наглядом досвідчених педагогів у дитячому будинку, а вона жила своїм, сповненим сумнівних радощів, життям.
Віктор Петрович, вийшовши на заслужений відпочинок, намагався ще підзаробляти нічним сторожуванням. З дружиною через власні надмірні ревнощі і постійну пиятику розлучився, тож козакував на старості літ. Відчергує добу у «хазяїна» - трои відпочиває вдома. Та відпочинок часто-густо зводився до одного. З дружком Васею чи з кимось іншим налягав на оковиту і забував про справи насущні. Хоча й пам’ятати не було чого: жив, як кажуть, одним днем задля свого задоволення.
З Марією у Віктора Петровича були незрозумілі, на перший погляд, стосунки. На людях жінка називала його «дядьком» (адже за віком він підходив їй саме у дядьки). Залишившись же наодинці, віддавалися любовним втіхам. Тож ревнував Віктор Петрович свою зазнобу до усіх чоловіків. Особливо до її найближчого приятеля Івана, з яким разом Марія лікувалася в тубдиспансері. Молодик, теж знаючи про житлові проблеми обраниці, не заперечував проти того, аби Марія (за її бажанням) якийсь час пожила у нього.
Жінка так і робила – то в одного, то в іншого гаяла час, бо ніде, до того ж, не працювала.
Кожен з чоловіків, знаючи про існування суперника, мирився з поведінкою коханої, хоча старший (Віктор Петрович) постійно пропонував жінці оселитися у його будинку і жити подружжям. Та, маючи вдачу нічного метелика, Марія не поспішала з рішенням, хоча й розуміла, що довго так тривати не може. І це «не може» настало того дня, коли жінка сповістила Віктору Петровичу про можливу власну вагітність, але не від нього.
Звістка так розлютила немолодого чоловіка, що той не відав, що коїть. З повними жаху очима накинувся на подругу і почав її душити.
З’ясування стосунків переросло у справжню бійку, де, як і годиться, верх тримав чоловік. Та винахідлива Марія і тут не розгубилася. Ухиляючись від ударів коханця, нишпорила руками по столу у пошуках якого-небудь предмета для захисту. І довго шукати не довелося. На столі у звичному для господарів місці лежав ніж. Він і змінив хід подій. З усього розмаху жінка вдарила ним нападника в область грудної клітини, від чого останній враз присмирів і почав повільно сповзати на підлогу.
Затим Марія, замітаючи сліди злочину, підпалила ганчір’я на кухні і кинула їх у кімнату, де лежав труп. А сама хутчіш подалася до іншого коханця. Там споді-валася знайти захисток і пересидіти деякий час, доки міліція з’ясовуватиме обставини вбивства. Та, постійно відчуваючи неминуче покарання за скоєне, Марія не знаходила собі місця – їй повсюди мерещилися правоохоронці з наручниками. Тож і подалася навтіки, аби бути якнайдалі від міста, хоча добре розуміла, що довго їй бігати не доведеться.
У судовому засіданні, яке відбулося через три місяці, Марія не визнавала себе винною за пред’явленим обвинуваченням, мотивуючи свої вчинки захистом від протиправних дій коханця. Але її вина була повністю доведена і підтверджена численними доказами. Тож за убивство чоловіка і навмисний підпал його будинку Марію засуджено до дев’яти років позбавлення волі.
Анатолій СУХОНОС,
старший помічник Прилуцького
міжрайонного прокурора,
молодший радник юстиції.
газета "В двух словах"
http://www.guberniya.net.ua
Не знайшли порозуміння на... кухні. Кримінал.
13.08.09. У житті, як відомо, буває всякого: вчорашні друзі-не розлий вода стають запеклими ворогами, брат з братом не знаходять порозуміння, ділячи батьківські пожитки, чоловіки розлучаються з дружинами через дрібниці, діти зневажають батька й матір. Можливо, таке воно наше життя-буття, чи ми такі, що гарного у нас виявляється значно менше, ніж поганого. Та, заглянувши за лаштунки хоча б однієї родини, більше і говорити нічого не доводиться.
Марія і Віктор Петрович (імена змінені з етичних міркувань) познайомилися випадково на вечірці у спільних друзів по чарці. Вона тільки виписалася із тубдиспансеру, де майже рік лікувалася від страшної хвороби. Він - працюючий пенсіонер - постійно шукав пригод на свою сиву голову. Марія жила своїм життям, легко порхаючи від коханця до коханця, бо не мала власного житла (не подумавши як слід, продала декілька років тому).
Тож без даху над головою змушена була перебиватися випадковими знайомствами. Та це 35-річну жінку ні краплі не засмучувало. Власна дитина була під наглядом досвідчених педагогів у дитячому будинку, а вона жила своїм, сповненим сумнівних радощів, життям.
Віктор Петрович, вийшовши на заслужений відпочинок, намагався ще підзаробляти нічним сторожуванням. З дружиною через власні надмірні ревнощі і постійну пиятику розлучився, тож козакував на старості літ. Відчергує добу у «хазяїна» - трои відпочиває вдома. Та відпочинок часто-густо зводився до одного. З дружком Васею чи з кимось іншим налягав на оковиту і забував про справи насущні. Хоча й пам’ятати не було чого: жив, як кажуть, одним днем задля свого задоволення.
З Марією у Віктора Петровича були незрозумілі, на перший погляд, стосунки. На людях жінка називала його «дядьком» (адже за віком він підходив їй саме у дядьки). Залишившись же наодинці, віддавалися любовним втіхам. Тож ревнував Віктор Петрович свою зазнобу до усіх чоловіків. Особливо до її найближчого приятеля Івана, з яким разом Марія лікувалася в тубдиспансері. Молодик, теж знаючи про житлові проблеми обраниці, не заперечував проти того, аби Марія (за її бажанням) якийсь час пожила у нього.
Жінка так і робила – то в одного, то в іншого гаяла час, бо ніде, до того ж, не працювала.
Кожен з чоловіків, знаючи про існування суперника, мирився з поведінкою коханої, хоча старший (Віктор Петрович) постійно пропонував жінці оселитися у його будинку і жити подружжям. Та, маючи вдачу нічного метелика, Марія не поспішала з рішенням, хоча й розуміла, що довго так тривати не може. І це «не може» настало того дня, коли жінка сповістила Віктору Петровичу про можливу власну вагітність, але не від нього.
Звістка так розлютила немолодого чоловіка, що той не відав, що коїть. З повними жаху очима накинувся на подругу і почав її душити.
З’ясування стосунків переросло у справжню бійку, де, як і годиться, верх тримав чоловік. Та винахідлива Марія і тут не розгубилася. Ухиляючись від ударів коханця, нишпорила руками по столу у пошуках якого-небудь предмета для захисту. І довго шукати не довелося. На столі у звичному для господарів місці лежав ніж. Він і змінив хід подій. З усього розмаху жінка вдарила ним нападника в область грудної клітини, від чого останній враз присмирів і почав повільно сповзати на підлогу.
Затим Марія, замітаючи сліди злочину, підпалила ганчір’я на кухні і кинула їх у кімнату, де лежав труп. А сама хутчіш подалася до іншого коханця. Там споді-валася знайти захисток і пересидіти деякий час, доки міліція з’ясовуватиме обставини вбивства. Та, постійно відчуваючи неминуче покарання за скоєне, Марія не знаходила собі місця – їй повсюди мерещилися правоохоронці з наручниками. Тож і подалася навтіки, аби бути якнайдалі від міста, хоча добре розуміла, що довго їй бігати не доведеться.
У судовому засіданні, яке відбулося через три місяці, Марія не визнавала себе винною за пред’явленим обвинуваченням, мотивуючи свої вчинки захистом від протиправних дій коханця. Але її вина була повністю доведена і підтверджена численними доказами. Тож за убивство чоловіка і навмисний підпал його будинку Марію засуджено до дев’яти років позбавлення волі.
Анатолій СУХОНОС,
старший помічник Прилуцького
міжрайонного прокурора,
молодший радник юстиції.
газета "В двух словах"
http://www.guberniya.net.ua
Додати коментар:
