9 вересня 2009 р. | Автор: Helen | Переглядів: 2905 | Коментарів: 0
Тільки в цьому році полк ушановував пам‘ять героїв Крут, долучився до проведення Шевченківських днів, Миколиного ярмарку, відкриття історичного шляху "До Густині через гать", свята народної творчості в с. Боршна, козацького свята в Батурині тощо.
Усі справи розпочинаємо з молитви у полковому храмі - Соборі Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ Київського Патріархату. У цьому неабияка заслуга полкового священика, протоієрея Віталія (Юрочко), котрий сумлінно виконує пастирський обов‘язок, дбаючи про воцерковлення козаків.
Ми самі фінансуємо свою участь у заходах, однак це не стає на заваді, адже на першому місці для козаків - духовність.
І ось на черзі подія, до якої не дорівняється жодна з перерахованих вище, - поїздка під Берестечко до Козацьких Могил. Як відомо, під Берестечком за волю і незалежність молодої Богданової держави та за святу православну віру в липні 1651 року наклав головою увесь Прилуцький полк Івана Шкурата.
Рано-вранці 20 серпня півтора десятка нащадків славних козаків на чолі з Олегом Дурбаловим та полковим духівником отцем Віталієм після спільної молитви в полковій церкві вирушили до Берестечка.
Усі схвильовані в передчутті чогось надзвичайного. У пам‘яті зринають слова народної пісні: "Як наш козак в Берестечко збирався, він коня вороного сідлав. Перед ним же стояла дівчина, він дівчину свою вговоряв: - Ти не плач, не журися, дівчино, я з кривавого бою вернусь..."
За розмовами про минуле й сьогодення непомітно спливає час. Ось нарешті с. Пляшева Радивилівського району і Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах. Нас зустрічає благочинний монастиря, ієромонах Никон. Дізнавшись, хто ми й навіщо приїхали, проводить на територію святині і пропонує коротку екскурсію. Заходимо до Михайлівського храму, перлини дерев‘яного зодчества початку XVII століття. "У цьому храмі, - розповідає отець Никон, - перед боєм молився і причащався гетьман Богдан Хмельницький.
Тут же митрополит Коринфський Іоасаф від імені Константинопольського Патріарха вручив українському гетьманові меча, освяченого на Гробі Господньому в Єрусалимі. А через 10 днів митрополита вбили польські шляхтичі". Затим потрапляємо до козацької усипальниці підземного Параскевського храму трьохпрестольного Георгіївського собору - місця останнього земного притулку героїв-козаків, де влаштовано саркофаг-гробницю із заскленими віконцями, через які можна побачити козацькі кістки. Братія монастиря у співслужінні отця Віталія відслужує панахиду за полеглими.
По закінченні молитви ієромонах Григорій, маленький і блаженний монах, виголошує напутнє слово. І трапляється диво - отець Григорій одразу змінюється, ніби виростає в очах козаків. Така сила слова, така відмінність між непоказною зовнішністю і величчю духу! А потім фото на згадку, і в супроводі ієромонаха Григорія відвідуємо місце ставки Богдана Хмельницького. Далі - місце загибелі трьохсот козаків, останніх захисників переправи.
На їхніх могилах збереглися козацькі хрести. Встановлені в 1651 році, вони майже повністю вросли в землю. Тут отець Віталій відправив панахиду, а отаман Олег Дурбалов виголосив запальну промову і висипав на могилу привезену з Прилук землю. Натомість набрав з могили козаків святої землі, яка буде закладена під майбутнім пам‘ятником жертвам репресій поблизу собору Різдва Пресвятої Богородиці.
Закінчив отаман словами "Слава Україні!" - і у відповідь, як грім, прокотилося життєстверджуюче й непереможне "Героям слава!". Після цього йдемо до "Козакової ями", місця загибелі останнього оборонця переправи. Вклоняємося славному Івану Нечаю, котрий гордо відкинув пропозицію короля скласти зброю в обмін на життя і, увесь зранений, протягом кількох годин продовжував боронитися, після чого загинув, міцно стискаючи в руках закривавлену бойову косу.
Перед заходом сонця прилуцькі козаки розбили табір на березі річки Пляшівки. Потім був козацький куліш. Побратими ділилися враженнями, співали пісень біля нічної ватри. А вранці - знов на службу до монастиря.
Отець Никон поблагословив нас у дорогу, подякував за візит. "Те, що на Козацькі Могили йдуть люди, свідчить, що українці не забули великого подвигу і моляться за спокій тих, хто віддав життя за волю України", - сказав він на прощання.
Окрилені, козаки ОПКП ім. П.К. Сагайдачного поверталися додому з вірою, що настане той час, коли Козацькі Могили стануть місцем, де повинен побувати кожен українець. Бо не пам‘ятаючи і не шануючи свого минулого, неможливо жити повноцінним духовним життям.
Андрій Сікалов, осавул
газета "Град Прилуки"
http://www.guberniya.net.ua
До Козацьких Могил на уклін
9.09.09. Жодних сумнівів не викликає той факт, що найбільш дієва козацька організація на Прилуччині - ГО Окремий прилуцький козацький полк імені П.К. Сагайдачного, отаманом якого є генерал-хорунжий Олег Дурбалов. Наша організація займається відродженням та розбудовою козацтва, бере участь у громадських заходах місцевого, регіонального й державного рівнів. Козаки полку проводять патріотично-виховну роботу серед молоді Прилук та району, активно долучаються до культурно-просвітницького життя краю.
Тільки в цьому році полк ушановував пам‘ять героїв Крут, долучився до проведення Шевченківських днів, Миколиного ярмарку, відкриття історичного шляху "До Густині через гать", свята народної творчості в с. Боршна, козацького свята в Батурині тощо.
Усі справи розпочинаємо з молитви у полковому храмі - Соборі Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ Київського Патріархату. У цьому неабияка заслуга полкового священика, протоієрея Віталія (Юрочко), котрий сумлінно виконує пастирський обов‘язок, дбаючи про воцерковлення козаків.
Ми самі фінансуємо свою участь у заходах, однак це не стає на заваді, адже на першому місці для козаків - духовність.
І ось на черзі подія, до якої не дорівняється жодна з перерахованих вище, - поїздка під Берестечко до Козацьких Могил. Як відомо, під Берестечком за волю і незалежність молодої Богданової держави та за святу православну віру в липні 1651 року наклав головою увесь Прилуцький полк Івана Шкурата.
Рано-вранці 20 серпня півтора десятка нащадків славних козаків на чолі з Олегом Дурбаловим та полковим духівником отцем Віталієм після спільної молитви в полковій церкві вирушили до Берестечка.
Усі схвильовані в передчутті чогось надзвичайного. У пам‘яті зринають слова народної пісні: "Як наш козак в Берестечко збирався, він коня вороного сідлав. Перед ним же стояла дівчина, він дівчину свою вговоряв: - Ти не плач, не журися, дівчино, я з кривавого бою вернусь..."
За розмовами про минуле й сьогодення непомітно спливає час. Ось нарешті с. Пляшева Радивилівського району і Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах. Нас зустрічає благочинний монастиря, ієромонах Никон. Дізнавшись, хто ми й навіщо приїхали, проводить на територію святині і пропонує коротку екскурсію. Заходимо до Михайлівського храму, перлини дерев‘яного зодчества початку XVII століття. "У цьому храмі, - розповідає отець Никон, - перед боєм молився і причащався гетьман Богдан Хмельницький.
Тут же митрополит Коринфський Іоасаф від імені Константинопольського Патріарха вручив українському гетьманові меча, освяченого на Гробі Господньому в Єрусалимі. А через 10 днів митрополита вбили польські шляхтичі". Затим потрапляємо до козацької усипальниці підземного Параскевського храму трьохпрестольного Георгіївського собору - місця останнього земного притулку героїв-козаків, де влаштовано саркофаг-гробницю із заскленими віконцями, через які можна побачити козацькі кістки. Братія монастиря у співслужінні отця Віталія відслужує панахиду за полеглими.
По закінченні молитви ієромонах Григорій, маленький і блаженний монах, виголошує напутнє слово. І трапляється диво - отець Григорій одразу змінюється, ніби виростає в очах козаків. Така сила слова, така відмінність між непоказною зовнішністю і величчю духу! А потім фото на згадку, і в супроводі ієромонаха Григорія відвідуємо місце ставки Богдана Хмельницького. Далі - місце загибелі трьохсот козаків, останніх захисників переправи.
На їхніх могилах збереглися козацькі хрести. Встановлені в 1651 році, вони майже повністю вросли в землю. Тут отець Віталій відправив панахиду, а отаман Олег Дурбалов виголосив запальну промову і висипав на могилу привезену з Прилук землю. Натомість набрав з могили козаків святої землі, яка буде закладена під майбутнім пам‘ятником жертвам репресій поблизу собору Різдва Пресвятої Богородиці.
Закінчив отаман словами "Слава Україні!" - і у відповідь, як грім, прокотилося життєстверджуюче й непереможне "Героям слава!". Після цього йдемо до "Козакової ями", місця загибелі останнього оборонця переправи. Вклоняємося славному Івану Нечаю, котрий гордо відкинув пропозицію короля скласти зброю в обмін на життя і, увесь зранений, протягом кількох годин продовжував боронитися, після чого загинув, міцно стискаючи в руках закривавлену бойову косу.
Перед заходом сонця прилуцькі козаки розбили табір на березі річки Пляшівки. Потім був козацький куліш. Побратими ділилися враженнями, співали пісень біля нічної ватри. А вранці - знов на службу до монастиря.
Отець Никон поблагословив нас у дорогу, подякував за візит. "Те, що на Козацькі Могили йдуть люди, свідчить, що українці не забули великого подвигу і моляться за спокій тих, хто віддав життя за волю України", - сказав він на прощання.
Окрилені, козаки ОПКП ім. П.К. Сагайдачного поверталися додому з вірою, що настане той час, коли Козацькі Могили стануть місцем, де повинен побувати кожен українець. Бо не пам‘ятаючи і не шануючи свого минулого, неможливо жити повноцінним духовним життям.
Андрій Сікалов, осавул
газета "Град Прилуки"
http://www.guberniya.net.ua
Додати коментар: