12 вересня 2009 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1008 | Коментарів: 1
Тридцять два роки тримався попередній рекорд Чернігівщини в бігу на 800 метрів. Кому він належав, точно скажуть хіба що архівні протоколи змагань. Набагато важливіше, що цьогоріч новою рекордсменкою стала прилучанка Ольга Завгородня.
Крім того, нашій землячці належать найвищі обласні досягнення і в бігові на 400 метрів та на цій же дистанції з бар’єрами.

Олю знає практично все місто, адже вона, без перебільшення - гордість Прилук. Ім’я майстра спорту міжнародного класу, члена штатної збірної України, учасниці й призерки міжнародних змагань найвищого рівня – візитна картка легкої атлетики області. Вона єдина атлетка, яка, тренуючись удома, в провінції, демонструє екстра-показники. Незважаючи на це, дівчині, схоже, не загрожує зіркова хвороба. Вона залишається скромною, привітною, простою у спілкуванні людиною.
– Спорт – річ непередбачувана. Сьогодні ти перший, а завтра можеш бути останнім. І ті, хто раніше тебе обожнював, потім відвернуться або ж кепкуватимуть, – розмірковує спортсменка.
Вперше до складу національної збірної Оля потрапила чотири роки тому, тоді ж були й дебютні міжнародні старти. Й одразу ж – “бронза” на Всесвітній Універсіаді в турецькому Ізмірі. Після цього атлетка побувала в багатьох країнах світу, та найбільше вражень привезла з Таїланду, де в 2007 році стала чемпіонкою студентських ігор.
Наступного літа Оля вже приміряла форму й пакувала валізи в Пекін – на олімпіаду-2008. Але травма завадила показати результат на контрольній передолімпійській першості України, і до Китаю вона не потрапила. Адже це був неймовірно тяжкий удар, глибоке розчарування, зруйнована мрія. Дівчина навіть не дивилася жодної олімпійської телетрансляції й узагалі думала піти зі спорту. Можливо, так і зробила б, якби не підтримка Михайла Марченка, її першого й нинішнього тренера.
Якби не Михайло Степанович, Ольги Завгородньої взагалі могло б не бути як спортсменки. Фахівець привів її на перше тренування, розгледів тоді ще в дитині талант і не дозволив йому зів’янути. Коли Олі було дуже важко, коли зовсім зникало бажання займатися, Михайло Степанович приходив до неї додому, говорив із підопічною та її батьками. Словом, зумів стати не лише наставником, але й другом, який завжди поруч у важку хвилину.
Так було й після Пекіна. Відійшовши за допомогою тренера від особистісного фіаско, цілеспрямована спортсменка змінила спеціалізацію. Почала бігати на 800 метрів (до того змагалася на 400-метрівці). Завдяки наполегливій праці на тренуваннях і результати не забарилися. Після успішних стартів на Універсіаді в Бєл¬граді та вітчизняному чемпіонаті почали надходити пропозиції від менеджерів. Наступного року в перспективі – участь у трьох європейських першостях та на етапах комерційної Golden-ліги. Не зникло й бажання поїхати на олімпіаду. Чекати не так і довго – через три роки Ігри прийматиме Лондон.
– У мріях уявляю себе чемпіонкою Європи, світу. Якщо не мріяти, цього не буде. Найголовніша ж моя мета – олім-пійська нагорода, – ділиться думками спортсменка.
Олександр БОЙКО.
До речі, найближчі старти для Олі – кубок Школи вищої спортивної майстерності 22 вересня в Ялті. А за кілька днів до того в Прилуках має пройти перший Всеукраїнський легкоатлетичний турнір пам’яті Героя Радянського Союзу Івана Дубинського та на призи майстра спорту міжнародного класу Ольги Завгородньої, яка вирішила проспонсорувати змагання у своїх дисциплінах.

11.09.2009 газета "Прилуччина"