19 липня 2009 р. | Автор: Helen | Переглядів: 1418 | Коментарів: 0
16.07.09. У першу суботу липня прилучани мали нагоду побувати на незвичайній зустрічі у краєзнавчому музеї - з Франції та Іспанії на батьківщину своїх пращурів приїхали нащадки Галаганів - Михайло Григорович Ламсдорф-Галаган, його племінники Джордж з донькою Лео та Ріта.

Прізвище Галаганів відоме на Прилуччині здавна. Й нині окрасою Сокиринець є споруджений у ХІХ столітті мурований двоповерховий палац та парк - «земний рай» Галаганів, де мешкали кілька поколінь династії. У 1716 році гетьман Скоропадський надав село прилуцькому полковнику Гнату Галагану. Військовими подвигами відзначилися його син Григорій та онук Іван, теж прилуцькі полковники.

Нащадки Івана Григоровича обіймали різні відповідальні урядові посади. Останній з них, Григорій Галаган, відомий своїм меценатством: він заснував у Києві Колегію Павла Галагана (на честь померлого 16-річного сина), став одним із засновників чоловічої та жіночої гімназій у Прилуках.

Досі у місті збереглися будівлі, споруджені Григорієм Павловичем. З його смертю у 1988 році припинився рід Галаганів по чоловічій лінії, всі маєтності перейшли до нащадків по жіночій лінії - дочки Павла Григоровича Галагана Марії Павлівни. Її донька Катерина Комаровська вийшла заміж за генерал-лейтенанта графа Костянтина Ламсдорфа, якому царським указом було дозволено носити подвійне прізвище Ламсдорф-Галаган.

Після революції сім’я змушена була емігрувати, і її шляхи загубилися за кордоном. У родовій садибі у Сокиринцях почала діяти профшкола, різноманітним організаціям відійшли інші маєтки Галаганів. Безцінний скарб - колекцію живопису, яку збирали кілька поколінь, було передано до краєзнавчого музею, а згодом вивезено до Чернігова, де вона і сьогодні зберігається в художньому музеї. Саме завдячуючи його директору Ірині Ральченко стосунки Галаганів з рідним краєм предків поновилися.

Цей приїзд до Прилук для Михайла Григоровича уже другий, вперше він побував у Сокиринцях минулого року: «Прийшов до палацу, - розповідає, - а мені кажуть: «Музей не працює. Зачинено». Я їм відповідаю: «Я не хочу бачити музей, я хочу бачити все!»

Навіть мешкаючи далеко за кордоном, Ламсдорфи-Галагани бережуть пам’ять про свій давній рід. Від покоління до покоління переходить і прізвище, і мова, й архіви та історія династії. «Бабуся багато розповідала про Сокиринці, - ділиться спогадами пан Михайло, - як їхала туди поїздом близько п’яти днів, які були сусіди. Я знайшов їх у Парижі».

Михайло Ламсдорф-Галаган нині мешкає на півдні Франції, за 80 кілометрів від Лазурного берега, а донедавна займався туристичним бізнесом в Барселоні. В Іспанії живуть та трудяться його племінники: Ріта - журналістка, Джордж працює з комп’ютерами в службі інформаційної безпеки.

Надзвичайно цікавим видалося спілкування, бо в затишній залі музею зібралися люди, для яких історія краю - частина власного життя: краєзнавці, історики, журналісти, представники творчої інтелігенції. Лунали виступи й побажання, не припинялися питання:
- Михайле, Ви маєте бажання хоча б на місяць залишитися у своєму родовому маєтку і відчути себе графом?
- Дуже хотів би пожити там хоча б місяць, але коли не жарко. Бо в минулому році побував у Сокиринцях в серпні, в неймо-вірну спеку. Тепер приїздитиму щороку.
- Підтримуєте стосунки з представниками російського дворянства?
- Так, у Франції їх чимало. А в Іспанії, напевно, дуже мало, зустрічатися не доводилося.
- Жалкуєте з того, що втратили великі скарби?
- Абсолютно ні.
- Чи хотіли б сюди повернутися?
- Це залежить від обставин.

Людмила СМИК

"В двух словх"