Ми живемо в прекрасному світі. У світі бездоганної краси, божественної гармонії. Кожний день – це поетичний твір, який розпочинається неповторним світанком і закінчується останнім променем сонця. Та ми не завжди це помічаєм. Чи то не вміємо бачити красу, чи це нам не потрібно.Що ж таке поезія? Чи можна її осягнути? В чому таїна її невмирущості? Де місце поезії в нашому будденому житті?

На ці питання шукали відповіді гості поетичної вітальні, що завітали до дитячої бібліотеки на передодні Всесвітнього дня поезії, який відзначають 21 березня. Тут завжди шанували її величнісь царицю-поезію. Бібліотека має багато поетичних творів, в тому числі і Прилуцьких письменників.



Цьго дня багато говорилося про поезію, як одне з мистецтв властивих людині. Про поезію, як всеосяжну мову, яка зближає людей, допомагає порозумітися. Про поезію – як невидимого друга, який підтримує людину все її земне життя, робить її щасливішою і прекраснішою.

Розкрила таємниці поезії, юним читачам бібліотеки, учням 11 класу ЗОШ №14, відома поетеса, член Спілки письменників України – Ніна Яківна Ткаченко. Вона довела на прикладі своїх віршів, що поезія – це стан душі, емоційний бунт і водночасвона є дзеркалом суспільства.

Бібліотекарі, організовуючи таку зустріч, прагнули показати дітям, що поезія буває різною. Вона скрізь – в тендітній квітці, в краплині роси, в стінах вікових храмів, її лише треба вміти бачити, як це робив відомий фотомайстер, член Спілки фотохудожників, лауреат літературно-мистецької премії ім.Л.Забашти «Квіт папороті» Володимир Степанович Яковенко. Його дружина Людмила Василівна продемонструвала читачам роботи Володимира Степановича. На зустрічі презинтували п’яту книгу Ніни Яківни «Спалахи», яка ілюстрована фотографіями Володимира Яковенка. Гості змогли відчути й побачити поезію, адже кожна фотографія допомагала осягнути глибину поетичних рядків і навпаки. Те, що поезія існує і в музиці, довели юні вихованці естрадної студії «Акорд» -- Коркодим Оля, Фєдотова Іра, Литвиненко Ангеліна, яких навчає Фарафонова Анна Олександрівна.

Поєднання поезії слова, фотографії, музики й голосу зробили свою справу. Вони наповнили залу неосяжним духом поезії, який пробуджує душу, вивільнює думки. І це було помітно. Якщо на початку зустрічі молоді люди почували себе скуто, то в кінці вони вільно висловлювалися стосовно поезії. Дискутуючи дійшли висновку, що поезія – це щось особливе, що починається за межами людського життя і туди ж направляється. Поезію потрібно любити й берегти в тому вигляді як вона є, аби передати наступним поколінням. І при цьому примножувати її, додавати щось своє.

За рішенням ЮНЕСКО 2009 рік оголошено роком Миколи ВасильовичаГоголя. По всій країні пройшли масові заходи на вшанування великого письменника . З екранів телевізорів, по радіо ми постійно чули суперечки великих мужів, які точаться навколо постаті М. Гоголя. Якій культурі він належить-- український чи російський?

Слухаючи все це мимоволі задаєшся питанням , ким є Микола Васильович для сучасників, зокрема для молодого покоління українців. Чи цікавий він їм? Адже кожний новий час, як промінь світла висвічує нові грані в кристалі класики.

Аби знайти відповіді на ці питання в дитячій бібліотеці було проведено літературний діалог за участю учнів шкіл міста, працівників культури, зокрема шкільних бібліотекарів. На діалог з молоддю була запрошена головний хранитель ніжинського краєзнавчого музею –Лілія Михайлівна Руденко.



Гостя розповіла багато цікавого про молоді роки Гоголя, про його навчання в Ніжинському ліцеї. Розкрила деякі таємниці з його життя . Говорячі про літературний спадок митця, вказала на ті моменти з творів, де описані реальні події, реальні люди та місця де бував письменник і де можемо побувати ми, побачити все на власні очі. На початку розмови учням було запропоновано ряд питання :» ким для вас є Гоголь? Гоголь український чи російський? Чи є місце Гоголю в майбутньому? «

Забігаючи наперед, хочу сказати, що остаточних відповідей на питання ми так і не знайшли, але дізнались багато цікавого. Обговорюючи ранню творчість Гоголя, слухаючи уривкі з творів, ми переконалися, що Гоголь дуже любив Україну, свій полтавський край, свою мову ( не зважаючи на те, що писав російською) і проніс цю любов через усе життя. Яскраве національне забарвлення присутнє в його творах.

А от, що до суперечки, чий Гоголь – український чи російський, то вона скінчилась так і не розпочавшись. Виявляється, і це дуже приємно,що наша молодь над політикою. І їй байдуже чий письменник, аби твір був хороший. Те, що Гоголя вивчають на уроках зарубіжної літератури не робить його твори менш привабливими.



Переглянувши колоритний виступ народного театру “Рампа”, керівником якого Кизім Анаталій Іванович, всі погодились, що Гоголь цікавий, говорячи мовою молоді -- “класний”. Він не “вимре”, бо надто хороший, щоб його забути. Підтверженням цього стала розповідь про фестиваль сучасного українського мистецтва “Гоголь-фест”. Гості переглянули слайди з фестивалю і ще раз переконалися, що творчість Гоголя – це духовна криниця, з якої кожен може черпати для себе щось нове.

Напередодні Великодня в міській бібліотеці для дітей відбулося відкриття фотовиставки Володимира Степановича Яковенка , яка мала назву « Наші святині»

В невеликій виставковій залі звучала музика Бортнянського і Веделя , а учні 3-«А» класу середньої школи № 7 з непідробною цікавістю споглядали світлини та слухали розповідь ведучої:

- Звичайно вас цікавлять дива ! Але їх не треба шукати в невідомих краях. Вони зовсім поруч - у чудових храмах нашого краю! Ніде не зібрано стільки прекрасного , як у них . У церквах найвищі здобутки духовності , а також архітектури і малярства. В Густинському монастирі був написаний прецікавий Густинський літопис, творилася церковна музика , працювали побожні люди. А скільки дивовижних переказів, чудових пригод пов»язано з храмами .

Ще не так давно на Прилуччині можна було почути легенду про самотнього білявого юнака , який навідувався до старої кам»яної каплички на стрімкому удайському березі під Замостям .Там він довго молився, благаючи Бога зглянутися над многостраждальною Україною, її колись вільним козацьким народом, над рідними, які гинуть в неволі на чужині. Старі діди розповідали навіть, що напівзруйновану капличку відбудував своїми руками саме цей юнак , якого звали Яким Горленко . Згодом він став намісником найбільшого монастиря Російської імперії - Троїцько- Сергієвської лаври, потім був висвячений на єпіскопа Білгородського і нині відомий всьму православному світові як Святитель Іосаф Білгородський. Як за життя так і після смерті в народі вважають його святим .

Сьогодні ми говоримо про храми нашого міста. І не лише говоримо, а й споглядаємо ці чудові фотокартини, які свого часу зробив добре знаний на Прилуччині і далеко за її межами фотограф Володимир Степанович Яковенко. Нажаль трагічна випадковість обірвама життя майстра ,його нині немає з нами, але лишилися чудові знімки, на яких гордовито і величаво підносяться маківками куполів у небо Прилуцькі собори та церкви .»

А далі мова йшла про добре знані церкви міста - Іванівську , Спасо- Преображенську Миколаївську , Пантелеймрнівську, Стрітенську , Трьохсвятительську, церкви Густинського монастиря їх історію, сьогодення і майстерність фотохудожника .



На відкриття виставки організатори запросили дружину Володимира Степановича Людмилу Василівну. Під час перегляду виставки я мала можливість поспілкуватися з пані Людмилою .

Людмило Василівно , скажіть будь- ласка , коли і як робилися ці фотографії ?

-Володимир Степанович не ставив собі за мету створити цикл робіт для виставки . Це знімки різних років , зроблені в різні пори року і за різних обставин . Є унікальні , як от скажімо Трьохсвятительська церква на Кустівцях . Цей знімок Володимир Степанович робив з даху колишнього профілакторію « Нафтовик». І тому він має такий незвичний ракурс. Є добере знані прилучанами , бо виставлялися на виставках різних рівнів . Я вдячна організаторам виставки за те , що напередодні Великодня вони так доречно зібрали всі ці роботи і облаштували виставку .

Чи є друковані фотоальбоми , або книги з фотографіями Володимира Степановича ?

- Видання авторського фотоальбома було мрією Володимира Степановича . На сьогодні його фотороботи вміщено в поетичній збірці « Спалахи « , яка нещодавно презентувалася на сцені Будинку культури та в бібліотеках міста .

Фотограф перш ніж зробити знімок довго придивявся до кожного храму, розпитував про нього в людей , аби зроблений ним кадр відкрив щось гарне , хвилююче, те що западає в душу .Тому не минайте храмів .То дорогоцінні пам»ятники що їх подарували нам наші талановиті прадіди . Храми це місце молитви і спасіння людини .

Днями в Прилуцькій дитячій бібліотеці відбувся дипломатичний раут присвячений Дню Європи в Україні. На нього були запрошені учні шкіл міста, члени євроклубів, працівники культури та представники ЗМІ.

Приємним сюрпризом для гостей стало відкриття персональної фотовиставки Олени Ромець. ЇЇ складали фотографії зроблені в Європі, адже майстриня багато подорожує і свої враження фіксує на плівці. На експозиції представлені фотографії унікальних пам’ яток архітектури, середньовічні замки, барвисті парки.

«Фотографія – це моє хобі. Але поступово воно переростає в необхідність. Коли бачу неповторний захід сонця над Удаєм не можу втриматись, щоб не сфотографувати, хоча б на телефон», -- зауважила пані Олена.

Переглядаючи фотознімки, діти слухали дивовижні історії, легенди, які переповіла майстриня про ту чи іншу споруду, побачену нею на європейських теренах. Її роботи легкі, дивовижні, і підкорюють кожного, хто на них погляне. Глядача заворожує яскравість фарб голландських тюльпанів, монументальність словацького замку, який в давнину перевернув велетень, використовуючи його замість обіднього столу.

Атмосфера, яка панувала під час заходу засвідчила: авторці вдалося достукатися до сердець глядача.

Переглядаючи фотографії, діти мандрували країнами Європи і дізнавалися цікаві факти про життя, культуру сусідніх країн. Європа – це не лише один із шести континентів. Це цікаве місце з незвичайною історією, культурою. Це наш дім, про який варто все знати. Нам є чому повчитися. Будемо ж вчитися одне в одного, тим самим все більше збагачуватися.

P.S. Запрошуємо всіх на фотовиставку – приходьте, щоб побачити незвичайне, відчути невідоме, заглянути в загадкове. Експозиція діятиме до липня у виставковій залі Прилуцької дитячої бібліотеки.

Ольга Костенко