Фінал робочого дня. Вона знервовано поглядає на “мобілку”: а, раптом, пропустила дзвінок... Довгоочікуваний. Багатообіцяючий. Від Нього...
Звучить мелодія. Не забув!
Розмова легка, як південний вітер.
Дарма, що між ними – різниця довжиною у тридцять років.
Дарма, що Він міцно обплутаний сімейними вузами.
Дарма, що його сини та доньки – трохи старші за Неї.
Як там писав класик: “Любви все возросты покорны...”?
...І вже симпатичний “опель” вирулює за вечірнє місто. Подалі від людських очей крадькома насолодитися коханням (чи його подобою?)... Поринути в уявний рожевий світ спокою.
Його дужа рука міцно стискує Її тендітну ручку. Далі – звабливу округлість коліна. Плоть торжествує. Ковток “Мускату” зігріває обом серця.
А потім – пригнітливе мовчання. Під звуки мелодії незабутнього Моріконе (“їхньої” мелодії), що доносяться з магнітоли, обох докоряє сумління. Бути разом не можна. І окремо – теж. Задачка без розв’язку...
Женщина в принципе может и промолчать...но дело в том...что у женщины нет такого принципа!
Vitjaz
Бывалый
Номер: 246
З: Украина, Прилуки
Зареєстрований: 21 вересня 2007 р.
Повідомлень: 288
Попереджень: 0
Нагороди: