Майже на кожному Воздвиженьскому ярмарку вони представляють своїх голубів, чи приваблюють дуже багато маленьких і дорослих відвідувачів.
ось трошки про них
Польоти уві сні і наяву голубівника Юрія Аніщенка
Стиль життя - Голуби
Оринка Григоренко
Наше знайомство з Аніщенком Юрієм Петровичем відбулося в його авто. Вітаючись, він не відводив убік очей, а на сидінні лежали книги. "Людина, яка читає", – було моїм першим враженням.
Щоб продовжити знайомство, повіз мене пан Юрій у недооблаштований офіс Клубу любителів голубів "Дружба". Тут витав приємний дух робочої обстановки: клітки, що, очевидно, лаштувалися для птахів; дипломи, грамоти й нагороди, отримані за досягнення в голубиному спорті, висіли на стінах, а поряд величезна карта України, на котрій прапорцями відзначено міста-місця поїздок прилуцьких голубівників.
– Ось тут ми збираємося, – мовив пан Юрій. – Треба ще все доробити, але то з часом. Я ж нещодавно за облаштування цього місця взявся. Бо ж існуємо вже сім років, з першого березня 2001 року, а не було навіть елементарного місця для проведення зборів.
– Пане Юрію, а давайте Ви розповісте усе з самого початку, бо мало хто знає, чим займаються голубівники, крім того, що сидять на дахах і ганяють довгою жердиною голубів. Таке уявлення, зокрема, у мене ще з давніх часів радянської кінострічки "Любов і голуби".
– Я навіть більше скажу, у тебе ще благородний образ живе. Бо я знаю, що у декого таке уявлення про голубів, що вони "паскудять багато і каша з них хороша". Так один батько відповів хлопчикові, котрий приходив до мене, бо захопився голубівництвом. Мені було прикро, що рідні ось так грубо хочуть віднадити дитину від такого чудового захоплення. Адже той, хто здатний перейнятися турботою про голубів, про живі, гарні, такі граційні створіння, ніколи не піде вбивати чи красти. Невже краще, якщо дитина просиджуватиме дні за гральними автоматами чи у сумнівних компаніях в барі?
– Ви думаєте, можна подолати людську байдужість щодо голубівництва? Підняти його на вищий щабель?
– Скажімо, за кордоном ці стереотипи давно подолані. Голубівники зайняли свою престижну нішу в суспільстві. Там зуміли визнати, що голубівництво – одна з особливо вишуканих граней світової культури, як, скажімо, квітникарство, бджільництво, садівництво. Чи мистецтво слова, кольору тощо. Кому доглядати голубів не дано Богом, той не зрозуміє і не вживеться в ту справу, навіть якщо йому створити всі умови і дати купу грошей.
Пан Юрій розклав перед мої очі європейські журнали по голубівництву й українські. Точніше – український "Вісник голубовода", що його випускає Володимир Тригуб. Розповів про німця Матіаса Гопфнера та бельгійця Джос Тоне, з котрим вони співпрацювали.
– Хто є основним організатором голубівництва в Україні?
– У 2000 році відродила своє існування Всеукраїнська асоціація голубівників, президентом якої є Леонід Деркач, співорганізатором та першим заступником - Микола Ковальов, а відповідальним секретарем - Володимир Тригуб. З їхньої подачі по всій Україні почали організовуватися клуби, стали активно діяти голубодроми, голубівництво набуло обрисів, що подають надію на шлях до європейського рівня. На виставки в нашу країну почали з‘їжджатися представники Бельгії, Румунії, Польщі, Чехії, Німеччини, Росії…На голубодромах влаштовуються міжнародні змагання спортивних голубів. Але треба чимало грошей, аби потрапити на них зі своїми вихованцями. Нам допомагає те, що ми об‘єднуємося з київськими голубівниками для поїздок на змагання. Та ще добре, що в Прилуках маємо бізнесменів Артема Рожка та Людмилу Супроненко, до яких звертаємося по фінансову допомогу.
– Маєте якісь серйозні досягнення саме у прилуцькому осередку?
– Прилучанин-голубівник Анатолій Іванович Сенченко - переможець на дистанції 150 кілометрів на Київському Голубодромі 2007 року. І призер Гран-прі на дистанції 420 км Одеса-Київ, 2004 року. І в мене є нагорода за підтримку й розвиток голубівництва на Чернігівщині та в Україні. Оніщенко Григорій - бронзовий призер 2002 року на Міжнародній виставці в Києві по миколаївських високолітних. Ще у членів клубу є пам‘ятні медалі за призові місця у різних змаганнях та дипломи учасників виставок у Києві, Донецьку, Харкові, Мелітополі, Львові тощо.
– Преса цікавиться вашою діяльністю? Особливо, коли ви повертаєтеся з нагородами чи з міжнародних виставок?
– Про нас було написано кілька статей в місцевій пресі, переважно сам пишу і несу до редакції. Дещо проскакує у спеціалізованих виданнях. Але цього мало, щоб показати всю красу голубів. І розповісти про турботи, пов‘язані з ними. Не раз покладаєш надії на котрогось із своїх вихованців, випустиш потренуватися у високолітності та в дальніх перельотах, а їх яструб вполює. Часто буває, що з дороги збиваються чи погода завадить, і не прилітають додому. Та й обладнання немає, що точно фіксує прильоти.
– А крім високолітних, спортивних та поштових ще декоративні породи голубів у Прилуках розводять?
– Розводять. Павичевих голубів різного забарвлення – очей не відведеш. Коли час голубку в гніздо заганяти - самці так хвости віялом порозпускають, що ті аж короною над головою стоять. І голуби з кучерявими крилами є, з сірими й брунатними. Є й декоративні породи - "чаєчки" й "снігурі", "чубаті", "дуті", "лапаті" й довгошиї красені. Ще є цікавий "дракон", з ніби первісним роговим обрамленням навколо очей і на носі. Не менше, думаю, тобі сподобається й рудий кінг м’ясної породи.
Та й не тільки голубів розводять хлопці, що гуртуються навколо "Дружби". Також фазанів, павичів, декоративні та бійцівські породи курей, японські качечки, різноманітні види гусей та півнів. Адже повна назва нашої організації: Клуб любителів голубів та співочої й сільськогосподарської птиці…
29 червня, День молоді, Прилуцька громадська організація молодих інвалідів «Фенікс» відзначала по-особливому. Ще в грудні минулого року феніксівці запланували провести фестиваль творчості молодих людей з обмеженими фізичними можливостями. Такі фестивалі проводяться в усіх регіонах України. До речі, наш «Фенікс» уже брав участь у подібному фестивалі, що відбувся в Пирятині (Полтавська область). У Прилуках такий захід проводився вперше.
До участі у ньому феніксівці запросили друзів з пирятинської організації «Мрія» та дитячого реабілітаційного центру. Місце для проведення свята надав депутат обласної ради від Партії Регіонів Анатолій Мірошниченко, який неодноразово виступав спонсором заходів, що проводив «Фенікс».
В очах дітей світився вогник радості від того, що вони вперше, як і здорові діти, вишли на сцену диско клубу «Європа». Вони співали, декламували вірші, танцювали, грали на музичних інструментах. Журі гідно оцінило майстерність учасників фестивалю, колективи були нагороджені чудовими призами, а всі присутні - солодощами.
Фестиваль показав, що подібні заходи мають проводитися частіше, адже тут діти та молодь з обмеженими фізичними можливостями мають нагоду розкрити свої здібності, поспілкуватися та й просто відпочити разом однією великою родиною.
Висловлюємо подяку організаторам заходу: Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, його директору Олегу Власенку, голові Прилуцької громадської організації молодих інвалідів «Фенікс» Любові Кобзар та всім, хто взяв участь у цьому чудовому святі.
Ніна ГЛАДЕНЬКА від імені
членів Прилуцької громадської організації молодих інвалідів «Фенікс»,
Газета "В двух словах"
http://pryluky.osp-ua
"Тримай звязок зі мною, завтра вийдемо в еТер"
Helen
Блукаюча зірка
Номер: 6
З: Украина, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 12629
Попереджень: 0
Нагороди:
Воистину поэтические строки рождаются, когда хочешь рассказывать о нашем Прилукском территориальном центре социального обслуживания пенсионеров и одиноких нетрудоспособных граждан. Для нас, больных, обездоленных стариков, центр стал вторым родным домом, который всегда нас согревает и окутывает своим душевным теплом. Возглавляет его Светлана Николаевна Власенко – мягкий, теплый человек, по праву занимающий свое место, вникающий в наши проблемы и пропускающий нашу боль сквозь свое сердце. Мы смело можем назвать ее нашей второй «мамой», хотя она и моложе многих из нас. Ее забота и опека над нами, пенсионерами, сродни материнской, к ней можно обратиться с любым вопросом и за любойпомощью. Она приложит максимум усилий, чтобы помочь.
Недавно меня постигла беда. Я упала и сильно ушиблась. Будучи не в состоянии передвигаться, обратилась к Светлане Николаевне за помощью, и она тут же откликнулась на мою просьбу, прислав врача территориального центра Черняту Людмилу Викторовну. Внимательно осмотрев меня, она назначила лечение и постоянно следила за состоянием моего здоровья. Медсестры Саверская Татьяна Николаевна и Моргунова Елена Васильевна ежедневно измеряли давление, проводили сеансы магнитотерапии. Трудолюбивые руки моего социального работника Шульги Ларисы неустанно убирали, перестилали постель, доставляли продукты и лекарства, оказывали услуги личной гигиены.
А я лишь молила Господа за их здравие и неустанно благодарила за их душевность и сострадание. Благодаря их усилиям я поправилась, встала на ноги и, несмотря на слякотную погоду, пришла в территориальный центр, чтобы лично выразить свою благодарность всем его сотрудникам. Они – моя семья.
Дорогая редакция, я хочу от имени всех пенсионеров, которые находятся на обслуживании в территориальном центре, и от себя лично еще раз сказать всем сотрудникам большое спасибо и от всего моего чистого сердца и души низко поклониться. Здоровья им и благополучия их семьям. Пусть в их душах не угаснет огонек доброты и заботы о нас.
Говорят, что мир спасет Красота, а мне хочется сказать иначе: мир спасет доброта. Побольше бы таких людей, как работники Прилукского территориального центра, и нам всем было бы легче жить в этом хаосно-безумном ХХ1 веке.
2 грудня, напередодні Міжнародного дня інвалідів, у міській раді пройшло засідання круглого столу, присвячене цій даті. Представники відповідних фондів та управлінь, соціальних служб і громадських організацій інвалідів ділилися думками щодо нинішнього становища людей з обмеженими фізичними можливостями у суспільстві та шляху вирішення проблем цієї категорії населення. Зокрема зазначалося, що нині у Прилуках мешкає 4512 інвалідів, з них 212 дітей. З кожним роком спостерігається тенденція до зростання зазначених цифр. «Найстрашніше те, що інвалідність з кожним роком молодшає»,- зазначила заступник начальника управління праці та соціального захисту населення міської ради Світлана Юрченко. Причини таких нерадісних показників криються в екології, важких умовах праці, низькому рівні життя населення.
Вже півроку діє у Прилуках Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Одне з його головних завдань - допомогти дітям з обмеженими фізичними можливостями реабілітуватися у суспільстві. Цей соціальний заклад постійно знаходиться у полі зору влади. Так, відбулася зустріч батьків вихованців з міським головою Прилук Юрієм Беркутом, під час якої порушувалися питання оздоровлення дітей-інвалідів та їхнього пільгового проїзду у міському транспорті. На вирішення цих проблем розроблено міську Програму реабілітації дітей-інвалідів, яка була одноголосно затверджена на 46-й сесії міської ради 5 скликання. Членами реабілітаційної комісії проведено обстеження житлово-побутових умов дітей, поза увагою Центру не залишився жоден вихованець.
Реабілітації дітей у суспільстві також сприяє спілкування з громадськими організаціями та навчальними закладами міста. Ось і нещодавно в гості до установи завітали учні школи №2. Візиту волонтерів передувала акція, у ході якої вони зібрали іграшки для маленьких відвідувачів Центру соці-альної реабілітації. Школярі вручили дітям подарунки та продемонстрували гарний концерт. А, прощаючись, запросили їх з концертом до своєї школи, адже серед вихованців цієї соціальної установи немало талантів. Це підтвердила виставка «Наші ручки золоті будуть вміти все в житті», експонати якої виготовлені відвідувачами закладу.
3 грудня, у Міжнародний день інвалідів, фестиваль «Повір у себе» об’єднав у дискоклубі «Європа» дітей з Центру соціальної реабілітації та членів громадської організації молодих інвалідів «Фенікс». Діти виступали з піснями, танцями, читали вірші та грали на музичних інструментах. Велику допомогу надали працівники міського Будинку культури, котрі займалися з дітьми, готуючи їхні творчі номери.
Важливо, що Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів не оминають своєю увагою й спонсори, небайдужі до чужої біди люди. Так, з нагоди Міжнародного дня інвалідів (3 грудня) закладу надали допомогу ВАТ «Прилуцький хлібозавод», Управління бурових робіт, НГВУ «Чернігівнафтогаз», «Ощадбанк» Чернігова, Прилуцьке відділення «Приватбанку», МПБП «Стимул», гастрономи «Центральний» та «Юність», приватний підприємець Ірина Правдивець, ФОП Коваль Т. В.
У Чернігові відбувся урочистий прийом голови обласної державної адміністрації Володимира Хоменка з нагоди Дня прав людини, під час якого губернатор вручив державні нагороди.
Серед нагороджуваних був і наш земляк – заступник голови Прилуцького відділення Української спілки в’язнів – жертв нацизму Борщ Леонід Миколайович, який з рук голови обласної державної адміністрації отримав Почесну грамоту Кабінету Міністрів України за значний особистий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді, багаторічну громадську діяльність та з нагоди 20-річчя організаційного об’єднання громадського руху колишніх малолітніх в’язнів нацизму.
Вже традиційно наприкінці року за сприяння управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації у Чернігові проходить обласне свято «Жінка року», де відзначаються найдостойніші представниці прекрасної статі Черні-гівщини. Цьогоріч 13 грудня у номінації «Щоб палав вогонь життя» було вшановано головного лікаря Прилуцького протитуберкульозного диспансеру, Заслуженого лікаря України Тамару Ватрасевич. Тамара Яківна трудиться на цій посаді уже 28 років, і за цей час допомогла тисячам хворих. У Прилуках знають її як кваліфікованого фахівця, мудру і чуйну жінку. Прилучани пишаються своєю землячкою, добре ім’я якої тепер відоме всій Чернігівщині.
...Темні-претемні окуляри відгороджують Наталю від світу, не даючи йому поглумитися над таємницею дівчини. Страшною таємницею. Кілька місяців тому, після травми, а затим затяжного і болісного лікування, 29-річна Наташа втратила ліве око. Тепер вона – абсолютно сліпа.
- З народження я трішки бачила, могла розрізняти предмети. Нещастя трапилося у дванадцятирічному віці: одного дня, через необережність, я наткнулася оком на ріжок стола, - розповідає Наталія Прокопенко з Івківець. – Лікування, яке тривало майже два роки, завершилось трагедією: моє травмоване око перестало бачити через відшарування сітківки. А повністю втратила зір теж через травму, але тепер уже лівого ока. Обласні офтальмологи збирали його буквально по частинках. Але справу до пуття так і не довели. Через неуважність однієї з лікарок розпочалося запалення... Інтенсивна терапія нічого, окрім страждань (ін’єкції, які робили у нижню та верхню повіки, були нестерпно болючими), нічого не дала...
Наталина берегиня – її мама, Ольга Іванівна, яка денно і нощно – поруч дорослої, трохи безпорадної доньки.
Ольга Іванівна з дочкою навіть ходять попідруки (інакше не можна).
- Я без матусі – ніяк. Вона мені у всьому допомагає. Опікується моєю долею. Сьогодні я маю виступати перед присутніми, виконувати Гімн інваліда, тож мама зараз робитиме мені зачіску. У неї це виходить... - ділиться зі мною Наталія Прокопенко, а Ольга Іванівна в цей час гріє свою єдину кровиночку теплим поглядом. Вже – єдину... Сина пані Ольга провела на вічний спочинок ще влітку.
Розмовляємо з Наталею у стінах диско-клубу “Європа” (саме там люди з обмеженими фізичними можливостями 3 грудня відзначили День інвалідів). Раз у раз нашу бесіду перериває хтось із її знайомих. Вітається з незрячою дівчиною, обіймає її, говорить теплі слова. Наталі приємно, бо поруч – друзі. А як же не радіти зустрічам із друзями? Тим паче, якщо ті зустрічі не такі вже й часті?
“Наталочко, Ви – ніби сонечко. Слухала Ваші вірші і, здавалося, мурахи бігали по спині. До того ж, Ви дуже гарно співаєте, душевно. Спасибі Вам”, - з такими словами звернулася до Наталії Прокопенко незнайома жіночка, теж в окулярах. Вона ще й досі перебувала під враженням від Наталиного творчого вечора “Я бачу все, та тільки не очима”, на якому звучали проникливі пісні та вірші.
Героїня цих рядків пише давно. Під псевдонімом Наталя Джерельна (“поруч мене – багато водойм. Та й мешкаю в Івківцях по вулиці Джерельній...”). Коли мова заходить про її перші вірші, дівчина одразу згадує визначення однієї з маститих поеток – “білібердушки”. І зазначає, що не соромиться своїх пізніших поезій. А сюжети для ліричних творів вона черпає, переважно, із власного щоденника – бездонної скарбниці її вражень, переживань, роздумів і, навіть, її... снів. Натхнення ж додає неповторне івківське довкілля, яке дівчина відчуває на дотик. До речі, дівчина вдячна за підтримку та майстерні поради відомому на Прилуччині поету Миколі Турківському, а ще добрим словом згадує нині вже покійного композитора Віктора Вовка, який поклав на музику п’ять її ліричних творів (останні розмістив у дві музичні збірки).
...Наталя тримає мене за руку і цитує рядки свого нового вірша (“Це вчора було, Чорна кава, свічки. І на блузі від попелу слід...Прощалася, серце рвучи на шматки. А серце кричало: “Привіт!”), а потім раптом зізнається: вона – кавоманка.
- Дуже люблю пити каву. Останнім часом споживаю тільки мелену. Адже мій знайомий десь вичитав, що розчинна кава і чай у пакетиках згубно впливають на печінку. А мені потрібно берегти своє здоров’я, - пояснює дівчина. І застерігає: - Ви теж себе бережіть.
- Наталю, а мама довго робить макіяж? - запитую у моєї співрозмовниці, дивлячись на її злегка підфарбовані вуста.
- Помиляєтесь, фарбуюся сама. Як і більшість незрячих людей, я шкірою відчуваю, скільки на мені косметики. Відчуваю, чи не переборщила, накладаючи тіні на повіки або змащуючи вуста губною помадою... Мама каже, що у мене виходить. Можу помилитися тільки із використанням рум’янцю. Свій грим теж знімаю власноруч, використовую для цього очищувальне молочко (адже коли це робити водою, на обличчі залишаються патьоки...). А манікюр мені робить матуся... Аякже, жінка за будь-яких обставин має лишатися жіночною, гарною, користуватися кремом, парфумами, лосьйонами тощо... Щоб на неї гарно було дивитися і приємно було із нею спілкуватися...
- А про що Вам мріється ночами?
- Про кохання, про те, аби здоровилося моїй мамі. Про власну збірку віршів. Утім, я ж розумію, що для здійснення останньої мрії треба гроші (яких ми не маємо) або спонсорська допомога (та хто погодиться на таку справу?)...
Того дня Наталія Прокопенко поділилася зі мною і приємністю: напередодні саме їй у Чернігівській обласній філармонії випала честь відкривати концерт, приурочений до Дня інвалідів. Наталя зворушила усіх присутніх (серед яких був і губернатор Володимир Хоменко), продекламувавши власну поезію “А мої очі дивляться в нікуди”. Та одним віршем дівчина не обмежилась: вже під час концерту виконала пісню “А я бажаю вам добра...”.
...Люди, яких доля покарала інвалідністю і прирекла на страждання, сильніші за нас, тих, чиї фізичні можливості – необмежені. Наталя не впевнено, проте достойно крокує по життю. Не обурюється і не жаліється. Тільки радіє цьому світу і дякує Богові, що вміє його бачити... душею.
Перегляд теми: 'Громадські організації нашого міста '
Helen
Блукаюча зірка 
BOBAH_BOBA
Старожил
и Тоник 
