Засновником Росії був… Китай!

Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.

З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).

Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.

Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.

Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".

Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".

Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.

Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.

Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.



Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.

Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.

Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.

Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.

Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).

Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.

Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.

В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.

У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.

Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".

Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.

Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.

Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".

Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".

Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".



Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".

Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.

Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".

У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.

За нової влади в Україні Москва розпочала активний наступ на українців Росії
Російське брязкання зброєю в Грузії в серпні 2008 року й зовсім недавнє, хоча й більш дипломатичне, установлення лакейського правління в Україні привернуло увагу міжнародної спільноти. Водночас була реакція потурання, з невеликим проявом обурення, і без протесту.

Росія ніколи не виявляла великої любові до неросійського населення, але останні кроки стали нахабно ворожими, при відсутності протесту з боку міжнародних структур, членом яких є Росія.

Очевидно, посмілішали Путін і Медведєв, і, незалежно від порядку, взялися за українців Росії. За словами провідників українських громадських організацій у РФ, починаючи з 2004 року, українська культура в Росії відчуває неабиякий тиск, особливо в Москві, Санкт-Петербурзі, Сургуті, Воронежі, Уфі. Бібліотека української літератури в Москві була очищена від “українських націоналістів”, Український освітній центр у середній школі № 3124 в Москві зачинився. Російське міністерство юстиції провело аудит і припинило діяльність провідної української федеральної структури – національно-культурної автономії українців Росії. Директива міністерства спиралася на скаргу третьої особи, у якій стверджувалося таке:

«В.Семененко, який представляє українські неурядові організації в Росії від імені Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА УР), регулярно бере участь у заходах, організованих іноземними неурядовими структурами - “Українською Всесвітньою Координаційною Радою”(УВКР), "Світовим Конгресом Українців" (СКУ) в питаннях, що стосуються української нації. Лідери цих організацій, діють з позиції націоналізму й сепаратизму... активність їх і Семененка... спрямована на пропаганду прославляння українського народу… мета ФНКА УР – дискредитувати поточну діяльність і політичний курс Росії на єднання націй і у своїй діяльності становить небезпеку для існуючого конституційного ладу».

Ці твердження є кричущими навіть для Росії, оскільки вони явно суперечать міжнародним нормам цивілізованого суспільства щодо діяльності етнічних меншин, праву на свободу асоціацій і зборів. УВКР є офіційно зареєстрована в Україні, а СКУ – офіційно зареєстрованим у Канаді. Українське співтовариство шукало судового захисту. Проте на 12 травня 2010 Тверський районний суд Москви підтримав позицію міністерства юстиції і підтвердив ліквідацію з посиланням на три порушення:

« 29 жовтня 2009 В.Семененко від української громади взяв участь у публічному заході "Радіо Свобода". 11-12 листопада 2009 співголови В.Бабенко і В.Семененко організували і провели в Москві міжнародну науково-практичну конференцію під назвою «Історія, стан і перспективи розвитку україністики в Росії»... 26 листопада 2009 року В.Семененко представляв ФНКА УР і головував на заході, присвяченому «жертвам Голодомору і вбивствам українців у 30-х роках», який був організований на підтримку та вшанування пам‘яті жертв, з "вічним вогнем" і документально-художньою виставкою "Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу», яка відкрилася в Києві 25 листопада 2009 року».

Водночас російський закон «Про громадські об‘єднання» передбачає:

«Стаття 42. Призупинення діяльності громадських об‘єднань

Якщо громадське об‘єднання порушує Конституцію Росії або законодавство Росії, і якщо воно вчиняє дії, що суперечать статутним цілям, орган федеральної державної реєстрації чи його відповідний територіальний орган або Генеральний прокурор Російської Федерації або відповідний прокурор, підлеглий йому, повинні виступити з доповіддю на вищезазначені порушення до керівного органу цього об‘єднання і встановити термін часу для їх усунення. Якщо ці порушення не будуть усунуті у встановлений термін часу, орган чи посадова особа, який (яка) зробила відповідне подання, має право припинити порядок діяльності громадського об‘єднання на термін до 6 місяців. Рішення про призупинення діяльності громадського об‘єднання може бути оскаржене в суді.

Стаття 43. Наслідки призупинення діяльності громадського об‘єднання

Якщо діяльність громадського об‘єднання призупинена, його права як засновника засобу масової інформації повинні бути також призупинені, і це має бути забороною організовувати й проводити вечірки, мітинги, демонстрації і ходи, пікетування та інші види масових дій або публічних заходів»…

Неймовірно, але, здається, російський закон безсоромно підтримує заходи, вжиті міністерством і судом. Водночас навіть з таким законодавством Росія залишається постійним членом Ради Безпеки Організації Об‘єднаних Націй, членом Ради Європи і навіть доповненням до того, що колись було Великою сімкою. Що робитиме західний демократичний світ, щодо Росії сьогодні?

Ще давно, у травні 1945 року, делегація української громади (Українського конгресового комітету Америки) в Сполучених Штатах зустрілася з Д.К.Пулом, молодшим співробітником зі зв‘язків з громадськістю делегації Сполучених Штатів на Сан-Франциській конференції. Делегація УККА відзначила, що Сполучені Штати були чемпіоном пригноблених народів і вони можуть бути впевненні в американському офіційному інтересі у справі української незалежності. Пан Пул відповів, що ставлення американського народу до всіх, хто почувається пригнобленим, чітко визначено. Водночас, одначе, він відзначив, що передусім необхідно встановити доброзичливе співіснування з СССР, і ніщо не має заважати цій роботі. На жаль, практично нічого не було зроблено за майже півстоліття, аби завадити цьому.

Дякувати Богові, сьогодні ми живемо в іншому світі...

Россия в ожидании распада

Россия в своём нынешнем виде, возможно, уже через несколько лет может перестать существовать. Тогда изменится либо формат, либо структура, либо размер государства. Об этом говорят многочисленные симптомы, которые, взятые по отдельности, почти безобидны, но вместе образуют весьма зловещую систему. Так, по крайней мере, уже говорят многие, да и само ощущение непрочности нынешнего положения дел буквально носится в воздухе.

«Свободная пресса» пытается разобраться, насколько сильны в разных регионах страны тенденции к автономии, как видят свое будущее после «развода» регионалисты — сторонники такой автономности, и какие причудливые конфигурации может принять «расползание» России, если нынешняя «перестройка 20 лет спустя» закончится тем же, чем и в СССР.

Приморье, к которому сейчас приковано внимание журналистов и общества, в связи с историей «лесных братьев» вновь вспомнило о проекте возрождения «Дальневосточной республики» времен Гражданской войны. В условиях тотальной неясности, кто убивает дальневосточных милиционеров и чего хотят «партизаны» (даже обращение отца одного из них, 18-летнего Романа Савченко, который, судя по всему, был задержан в среду, не объясняет всего), в приморских блогах и форумах уже говорят, что «зеленые братья» воюют за «независимость» Дальнего Востока. Вспомним, что не так давно, 21 декабря 2008 года, во Владивостоке отряд ОМОНа «Зубр» федерального подчинения уже разгонял демонстрацию автовладельцев, которые на транспарантах, помимо экономических лозунгов, несли и неформальный герб дальневосточных регионалистов — тигра. Кстати, ТИГР — Товарищество Инициативных Граждан России — называлось и само движение автомобилистов восточной России, организовавшее акцию. Если вспомнить, что в Прибайкалье существует похожий неформальный герб — «бабр», местное название тигра, то можно констатировать, что автономистская символика стала уже привычной для жителей восточных областей РФ.

Учитывая, что в силу значительного расстояния и дороговизны транспорта до европейской части России и разницы в часовых поясах, жители Забайкалья и Дальниего Востока уже давно называют «Россией», в основном, пространства к западу от Урала. То есть на уровне идентичностей восток страны уже готов осознать себя «самостоятельным». В последние же месяцы автономистская символика и соответствующие разговоры звучат всё громче по любому удобному поводу, от загрязнения Байкала до очередной атаки на «праворульки».

Так, аналитики Байкальского движения полагают, что, научившись контролировать экологическую ситуацию в регионе, гражданское движение может перейти к следующим задачам — например, к сохранению и развитию национальных автономий, к усилению участия регионов в самоуправлении. А власти соответствующих регионов, как отмечается в том же аналитическом материале, не склонны открыто выступать против общества, как это нередко случается в западных регионах РФ, а непопулярные решения стараются принимать тихо. Поэтому, кстати, для разгона приморских автомобилистов понадобился федеральный «Зубр»…

Восток России при этом — лишь одна из зон активно работающего регионализма. Об автономии недавно вспоминали в Кузбассе — поводом послужила трагедия в Междуреченске в мае этого года. На митингах протеста шахтеров звучали и призывы к автономии Западной Сибири.

«После событий 14 мая всем стало очевидно, что российские власти воспринимают сибирских шахтеров лишь как рабочий скот, тягловых лошадей, как средство для личного обогащения, за людей их не считают. В этой связи неудивительным выглядит тот факт, что в Междуреченске, особенно среди «продвинутой» молодежи, звучат призывы о необходимости скорейшего выхода региона из состава России и создании независимой Западно-Сибирской Республики», — сообщает одно из «несистемных» сибирских СМИ.

При этом в Сибири также ведется работа по конструированию идентичности «сибиряков» как отдельного народа, относящегося к русским как американцы к англичанам. Создается на базе диалектов сибирский язык, на его базе даже была создана версия Wikipedia, которая просуществовала всего несколько месяцев. Сами по себе эти попытки могут выглядеть смешными, но примерно таким же образом был, например, создан язык белорусский.

Традиционно неспокойно и на Кавказе. Там сейчас обсуждаются сразу два проекта автономии, оба без планов выхода из состава России, но само желание перекроить карту и добиться большей самостоятельности показательно. Так, 5 июня съезд черкесов Карачаево-Чекессии выдвинул требование о восстановлении Черкесской автономии в составе РФ и отказался завершать съезд, пока это требование не будет удовлетворено. Черкесы мотивируют свои требования тем, что на всех ключевых постах в имеющейся КЧР стоят карачаевцы, таким образом, интересы черкесов оказываются поражены.

Аналогичные доводы приводят и русские активисты Ставропольского края, предлагающие проект преобразования этого края — единственного русского региона в составе Северо-Кавказского федерального округа (СКФО) — в Русскую Ставропольскую республику. Если за кавказскими народами стоят их национальные республики с повышенным относительно края статусом и финансовыми привилегиями, то русским тоже хотелось бы защитить себя в этой ситуации, поскольку жизнь на Ставрополье в последнее время становится всё более взрывоопасной.

«Люди стали напряженней, это точно, — рассказал корреспонденту «СП» ставрополец, представитель местного казачества Василий Красуля. — С Кавказа стали больше приезжать, это однозначно, а русские стали уезжать, особенно бизнесмены и особенно из района Пятигорска, Кавминвод. Ну и эти лезгинки, конечно, тоже рождают нехорошие ожидания». Его слова подтверждает жительница краевой столицы Лариса Соколова — она отмечает, что в последние месяцы на улицах стало неуютно.

В результате еще в феврале, когда Ставропольский край был включен в состав вновь образованного СКФО, на одном из казачьих сходов вспомнили о давно ходившей среди ставропольцев идеи республики. «Так подписи потихонечку и собираются, бабушки ходят, разговаривают, — рассказал «СП» Василий Красуля. — И я вам скажу, что эту идею все поддерживают, с кем бы я ни говорил. Понятно, нет четкого статуса, и наши скептики как раз говорят: ну, поменяем мы название, назовемся Русской республикой; а что изменится? Останутся и тот же губернатор, и те же коррумпированные чиновники!

Но наша идея такая: мы хотим вообще власть переформатировать, чтобы это не была матрешка. Мы хотим по новому принципу, чтобы статус повысился. То есть возникают уже конкретные проблемы и вопросы. Контроль за финансами чтобы был здесь, а не где-то. Ну и выборы хорошо бы восстановить, чтобы не попадали во власть люди, которым всё по барабану».

Кстати, на Ставрополье также налицо «приморский симптом»: краевое начальство и силовики не выражают открытого протеста и не борются со сторонниками республики. Хотя, когда в Ставрополе недавно организовали сбор подписей за присоединение края к… Белоруссии, репрессии со стороны «органов» последовали незамедлительно. «Попугали, это было. А по Русской республике такого пока не было, они притихли. Видимо, не знают, что сказать», — отметил Красуля.

Кстати, казачество России и Украины уже довольно давно мечтает о независимой стране Казакии — от Дона и Кубани до Сибири: в переписях населения многие, по крайней мере, донские казаки избегают называть себя русскими.

Наконец, еще несколько очагов почти курьезного, но от этого не менее настораживающего «сепаратизма» имеется на западных (точнее, северо-западных) границах России. Так, в Ивангороде Ленинградской области депутат городской думы Юрий Гордеев опубликовал открытое письмо к президентам России и Эстонии, в котором собирал подписи за переход города в подчинение прибалтийской республики. Напомним, Иваногород — пограничный населенный пункт, через реку от Ивангородской крепости стоит эстонская Нарва, и состояние российской достопримечательности уже много лет служит укором по сравнению с эстонской стороной. Причина экстравагантного обращения депутата — подчинение Ивангорода Кингисеппскму району, в результате чего городок областного подчинения превратился в захолустье, что в рамках депрессивной Ленинградской области обрекает его на нищету.

В соседней Псковской области приграничный Печерский район показывает свое стремление к Европе не в качестве громкого жеста, а на деле — около половины жителей этого района уже имеют эстонские паспорта, которые сопредельная страна выдавала им в облегченном порядке. Напомним, граница между Россией и Эстонией до сих пор полностью не ратифицирована.

Там, где соседнее европейское государство не готово выдавать паспорта в облегченном режиме, подобная «массовая миграция» также возможна: например, в Норвегию на заработки отправляются тысячи жителей Мурманской области и Карелии. А в городе Сортавале 18 января пытались собирать подписи за референдум в поддержку возврата Финляндии территорий, аннексированных СССР в 1940 году. Иными словами, референдум за «отход к Финляндии с землей». Отметим, что попытка была, на сей раз, жестко пресечена: распространитель листовок был быстро обнаружен, его обвиняют в призывах к раздроблению государства (ст. 280 УК РФ), ему грозит уголовное наказание.

В остальных регионах России среди радикально настроенной интеллигенции также вынашиваются проекты автономии, повышенного федерализма, иногда и даже полного отделения от РФ. В частности, подобные идеи живы на Урале, в Поволжье и в Калининградской области, хотя во всех названных регионах пока нет значимых симптомов перехода от слов к делу. Но и тех регионов, где потихоньку начинается шатание, достаточно много, чтобы считать регионализм объективным фактором российской жизни.

Лужков напишет «кодекс москвича»

[09:48/16.06.2010]

Власти Москвы планируют в ближайшее время разработать специальный свод правил, который поможет освоиться приезжим, желающим остаться в столице для постоянного проживания. Об этом заявил председатель комитета межрегиональных связей и национальной политики Москвы Михаил Соломенцев, отмечает РИА Новости.

«Пока существуют неписаные правила, которых обязаны придерживаться жители нашего города. Например, не резать барана во дворе, не жарить шашлык на балконе, не ходить по городу в национальной одежде, разговаривать по-русски... А в ближайшее время мы хотим разработать свод правил, которые помогут быстрее освоиться приезжим, которые остаются в Москве на постоянное место жительства», - отметил Соломенцев.

По его словам, разработка документа была поручена московским диаспорам. «Когда получим их предложения, пригласим ученых, и в итоге будет выработан, образно говоря, кодекс москвича. Приезжает человек, а ему земляки дают книжку: посмотри, почитай, что здесь принято, а что не принято», - уточнил глава комитета.

Он подчеркнул, что «Москва - город, жизненный уклад которого базируется на русских культуре и традициях, сложившихся веками, и все, кто приезжает сюда жить, должны с этим считаться».

«Мы уверены, что это важное требование поможет всем жителям столицы без исключения стать москвичами. То есть членами общности, которая больше, чем национальность, поскольку в ней переплелись разные культуры, у которой есть свой московский стиль жизни, свои правила поведения. Посмотрите на любого приезжего, как он меняется буквально лет через пять жизни в столице!» - добавил Соломенцев.

Кроме того, по его словам, мэр Москвы Юрий Лужков дал поручение своему первому заместителю Людмиле Швецовой разработать вместе с комитетом межрегиональных связей и национальной политики и учеными программу интернационального воспитания в школах.

Цитата:

Мы переживаем тот период истории, когда в соседней агрессивной стране установлена полная и абсолютная власть КГБ - репрессивной спецслужбы Советского Союза, которая фигурирует в настоящее время под названием ФСБ. Но это одно и то же явление, одна и та же структура. Держа абсолютную власть в России, КГБ-ФСБ через многочисленную агентуру контролирует все общество и выступает в роли тайной политической суперпартии, которая имеет свои кадры и офисы во всех уголках России, финансируется из бюджета и находится под охраной корпоративной власти. Это есть государственная структура, политическая власть и властная партия одновременно, которая (это существенно!) стремится влиять на международный порядок и политические процессы в мире. Социально-политическую систему, которая образовалась в России под властью ФСБ-КГБ, мы называем "гэбизм" (или "чекизм", как обозначают ее же россияне). Гэбизм своими корнями произрастает из российской евроазиатской ментальности и из глубин истории России, начиная с Золотой Орды. Тем не менее, в современной политике гэбизм – явление новое и, как ни странно, обществом еще вовсе не осознанное и, практически, совершенно непонятое на Западе. Социальная сущность русского гэбизма – власть корпорации, обогащение любым способом за счет власти. Идеология – империализм. Система власти – контроль над обществом. Гэбизм отказался от концентрационных лагерей, придуманных еще Лениным, и возложил репрессивные функции на спецотдел ГБ и на криминальный мир.

http://www.inosmi.ru/belorussia/20100720/161457192.html

Чим цікава демократія: розумієш, бачиш, шо і як робиться, навіть, можеш про це поговорити, а змінити нічого не можеш.

chuvak,

Цитата:

Чим цікава демократія: розумієш, бачиш, шо і як робиться, навіть, можеш про це поговорити, а змінити нічого не можеш.

але у нас, у колишньому совку, який тільки змінив кордони, але не змінив думки людей, ми всі - дещо модернізовані совки, У НАС НІКОЛИ ДЕМОКРАТІЄЮ Й НЕ ПАХЛО!!! Ми просто не знаємо - що це таке!

От і виходить як у тому анекдоті - не читав, але вже засуджую!

За сю свою жизнь граф Уваров, отец московской археологии, раскопав больше 8 тысяч захоронений (VII -XVII веков) на исконных русских землях в междуречье Волги и Оки, в Московской, Владимирской, Суздальской, Ростовской, Вологодской, Ивановской и др. центральных областях, признал, что не было на этих землях ни одного словянского захоронения, тем боле - поселения, вплоть до XVII века. Среди сотен монет, в этих могилах было найдено много немецких, еще больше арабских и др. восточных, всего три византийских и ни одной Киевской. Это еще одно неопровержимое доказательство того, что никогда у нас не было общей державы. Посмотрите списки московских князей - первым московским князем везде стоит Даниил - младший сын Александра "Невского" и всюду стоит дата начала его княжения - зима 1275-76 г. А если удастся найти ссылку на Сборник летописей Рашид-ад-дина, это по сути - история Золотой Орды, то в 3-м томе, где описаны все ее селения и города, а также история их возникновения, вы прочитаете, что именно в 1272 г. великий хан Менгу-Тимур своим указом велел построить на берегу реки Москвы новое селение для мл. сына Ал."Невского" - Даниила, ибо через три года Даниил достигал совершеннолетия и хан не хотел, чтобы в его владениях опять начинался передел и смута. Если сомневаетесь, то почитайте как делил Всеволод "Большое гнездо" уделы между своими многочисленными наследниками, даже упоминания о Москве не найдете перед приходом татар ее не было. Родилась, росла и мужала Москва исключительно благодаря Золотой Орде. И только после распада Золотой орды Москва начала искать обоснование своей агрессии на земли словян, пытаясь привязать любым способом свою историю к их истории. Окончательно же оформила и узаконила эту ложь уже Екатерина II.
http://blogs.mail.ru/mail/okno_ua/46E53E4CFE6C4341.html

-----
Добавлено 24 липня 2010 р., 18:40:59:

Цитата magnum:

подобная ерунда не стоит внимания,одной прочитанногй фразы достаточно чтобы понять что это и зачем...

типова поведінка дикуна - жити під гаслом:"Кто не с нами,тот против нас", і ні над чим не замислюватись....

Хто головний ворог Сибіру?
Опитування під таким викличним заголовком проведено на сибірському сайті http://babr.ru/?pt=vote&event=add
В опитуванні взяли участь більше 32 тисяч осіб. І головним ворогом Сибіру названо ...прем"єр-міністра РФ Владіміра Путіна (більше 42 відсотків). Немало отимали інші "фігуранти": олігарх Олег Дерипаска і партія "Єдина Росія" відповідно по 14 і 13 відсотків, масони -- 8,8 %. І навіть москалі допікають так, як і українцям, аж майже 5 відсоткам сибіряків (а може, то й голосували українці?).
Далі у списку ворогів йдуть Барак Обама, Китай, КПРС...

До речі, ще Чехов під час своєї подорожі на Сахалін помітив, що сибіряки не хочуть, щоб їх звали росіянами. А сепаратизм Далекого Сходу та Сибіру набирає все більших обертів, у чому переконує і цитований сайт.

-----
Добавлено 28 июля 2010 г., 03:08:05:

Доверяете ли вы РПЦ?
голосовало человек: 933, период 26.07.2010-31.12.2010
Нет 57.2 %
Православию - да, РПЦ - нет 16.3 %
Скорее нет, чем да 9 %
Да 7.5 %
А что такое РПЦ? 6.9 %
РПЦ - да, Кириллу Гундяеву - нет 1.8 %
Скорее да, чем нет 1.3 %

http://babr.ru/?pt=vote&event=add

IgorUA, боян http://priluki.info/topic/606/11

Цитата OLEX:

IgorUA, боян http://priluki.info/topic/606/11

Плагиат? Просто, не вистачає часу читати всі теми форума, а на ці опитування натрапив випадково, коли шукав в инеті відношення россіян до Гундяєва. Буду уважнішим

IgorUA, Довєрять лі такім апросам?

Цитата:

Доверяете ли вы РПЦ? голосовало человек: 933, период 26.07.2010-31.12.2010