Це - Олена Ромець, або Helen, як зазвичай називає вона себе на сайті Priluki.info, модератором якого вона є. Цей сайт став для Олени, за її словами, обов’язком, котрий вона обрала собі сама: повернути місто для прилучан, що з тієї чи іншої причини залишили рідні Прилуки, дати можливість спілкуватися на форумі, віднайти одне одного, цього палко прагне команда сайту. І, завважу, – це їм вдається. Фотогалереї, розміщені на сайті, рясніють безліччю світлин сучасного міста, визначних для городян подій, ретро-знімками ХІХ – ХХ століть.
Люди, які добре знають пані Олену, тепло відгукуються про неї. Вона любить життя, щира, відкрита, приємна у спілкуванні. Живе з переконанням, що варто просто жити, бо поки будеш шукати сенс життя, воно омине тебе.
А нещодавно в міській бібліотеці для дітей презентувалася її фотовиставка «Стара Європа очима молодої українки». В експозиції представлені світлини, зроблені під час останньої подорожі до ряду європейських країн. На них зображені унікальні пам’ятки архітектури, середньовічні замки, барвисті квіти Голландії, адже пані Олена багато подорожує і фіксує свої враження на плівці.
- Фотографія – це моє хобі. Коли бачу неповторний захід сонця над Удаєм, зимовий пейзаж, бджолу на квітці, не можу втриматися, щоб не сфотографувати, хоча б на телефон, - зізналася Олена Владиславівна.
- Чи були у Вас раніше подібні виставки?
- Ні, це вперше. Я довгий час не могла зважитися на такий крок, як організація власної виставки. Усе здавалося, що не доросла. Але коли мені запропонували виставити свої роботи в бібліотеці, я погодилася. Бачу зацікавленість відвідувачів, і мені приємно з того, що можу дати їм якийсь позитив.
- Пані Олено, ви багато подорожуєте,у яких країнах Ви вже побували?
- Подорожі – одне з моїх найбільших захоплень. Вони гартують характер, дають впертість і наполегливість у подоланні труднощів. Через пізнання світу ми пізнаємо себе. Як сказав Анатоль Франс: «Подорожі навчають нас більшому, ніж будь-що інше. Інколи один день, проведений в інших містах дає більше, ніж 10 років вдома». І це дійсно так. Нам, українцям, є чому повчитися в представників інших країн. Мені пощастило відвідати Словаччину, Чехію, Польщу, Італію, Іспанію, Францію, Велику Британію, Голландію, Швейцарію та Єгипет. Незабутні враження залишилися від яскравого весняного парку в Голландії, Ейфелевої вежі в Парижі, лондонського Біг-Бена та одного з чудес світу – єгипетських пірамід. Найбільше сподобалася Італія з її вузькими венеціанським вуличками та каналами, вишуканою та монументальною архітектурою та темпераментними жителями. Вразив своєю величчю Колізей, під час оглядин якого я забула про все на світі, навіть про час, у результаті чого відстала від своєї екскурсійної групи.
- Чи не зіпсував вам цей випадок настрій?
- Зовсім ні! Я ніколи ні в чому не бачу негативу. Ця історія, наприклад, дала мені можливість переконатися, наскільки добре я знаю іноземну мову та вмію швидко реагувати в складних ситуаціях.
- Подорожі й фото – єдине Ваше захоплення?
- Звісно ж ні. Інтересів та уподобань кілька. Музика, театр, література, спорт.
Коли є відповідний настрій, можу сісти за фортепіано, щоб порадувати себе гарною мелодією.. Півтора року назад почала займатися спортом. Кожен день пробігаю по 4-8 км. Фізкультура і спорт корисні для здоров’я, покращують настрій та самопочуття.
До всього цього я ще люблю читати. Особливо подобається література філософсько-психологічного напряму, яка не дає готових рішень, а змушує читача задуматися над сенсом життя та місцем людини у цьому світі. Серед авторів, які мені імпонують, - Достоєвський, Стус, Павличко… Цікавлюся психологією людських стосунків, а тому читаю Дейла Карнегі.
- То ж вчитесь на своїх помилках чи враховуєте досвід інших?
- Я доволі самокритична. Знаю, на що я здібна, і це надає мені можливість досягнути своєї мети, але при цьому ніколи не йду по «трупах». Позитивно сприймаю критику і, звичайно, враховую досвід інших.
- Ви - вчитель за професією і, наскільки я знаю, зараз не працюєте за фахом. Чи не сумуєте за викладацькою діяльністю?
- Спілкування з людьми – моє покликання. Тому моя колишня робота і теперішня - дещо схожі. Але у порівнянні з дорослими, діти – більш відкриті та щирі. Мені подобалося працювати в школі, щодня бачити посмішки дітей, їх зацікавлені погляди, бажання дізнатися щось нове, відкрити для себе світ. Я не жалкую про те, що полишила викладацьку діяльність, бо в своїй теперішній роботі теж доводиться проводити тренінги для колег, надавати консультації з певних питань. До того ж, на моє глибоке переконання, все, що робиться, робиться на краще. Кожний період в житті дає нам певні відчуття та досвід. Життя - це рух, тому ми маємо не сидіти на місці, а рухатися вперед, здобуваючи нові враження, нові знання.
Я люблю те, чим наразі займаюся, - я фахівець відділу кадрів тютюнової компанії. Робота передбачає щоденну співпрацю з людьми. Проте, спілкування з юними прилучанами під час відкриття моєї фотовиставки, все ж таки нагадало мені школу і викликало легеньку ностальгію.
- Наразі Ви маєте престижну роботу, можливість реалізуватися як творча особистість. Ви задоволені собою?
- Так, але я постійно знаходжусь у пошуку себе і не припиняю рух вперед. Хочу удосконалити своє знання з іноземної мови. Мрію про нові подорожі і не лише закордон, а й по Україні. У нас так багато чудових міст, які гріх не побачити. Не припиняю сподіватися, що зустріну людину, яка б дивилася на світ і сприймала його, так само, як я.
- Ви досить багато подорожуєте. Чи не виникало у вас бажання переїхати в інше місто чи країну?
- Я корінна прилучанка. Дуже люблю своє місто з його тихими вуличками, старовинними будинками… Тут живуть рідні мені люди, мої друзі. Я люблю це місто! Мою душу тішать ті зміни, які відбуваються нині в Прилуках. Нові площі, сквери, відбудова старовинних споруд… І якщо й виникало коли-небудь бажання змінити щось у цьому плані, то лише на певний час, аби набратися нових вражень і знову повернутися додому.
Якщо за сталим визначенням місто має душу і серце, то безперечно такі особистості, як пані Олена, становлять серце міста і через свою любов до нього дають можливість прилучанам відчути його душу. Роки минають, а душа міста не змінюється. Ми робимо місто, а місто робить нас.