З 4 квітня по 4 травня триває Всеукраїнський місячник «Разом з Червоним Хрестом проти туберкульозу».
Мета місячника – збір коштів, одягу, взуття, засобів гігієни, постільної білизни, продуктів харчування, медикаментів для надання, в умовах фінансово-економічної кризи, допомоги найбільш вразливим категоріям населення, в першу чергу хворим на туберкульоз.
Чернігівська обласна, Прилуцькі міська та районна організації Червоного Хреста звертаються до благодійних організацій, керівників комерційних структур, всіх мешканців міста і району з проханням взяти участь у зборі пожертв та перерахуванні благодійних внесків на розрахунковий рахунок обласної організації Товариства Червоного Хреста 2600730706200 в КМФ АКБ Укрсоцбанк, МФО 322012, код 02940397.
Передавати зібране просимо до міської організації Червоного Хреста за адресою: м. Прилуки, вул. Бособрода, 102, тел. 4-21-69 (щодня, крім суботи та неділі, з 14.00 до 16.00) та районної організації, яка знаходиться за адресою: м. Прилуки, вул.Київська, 180, кімн.201, гуртожиток Прилуцького агротехнічного технікуму, тел. 3-04-81.

“...На уроках вмирають діти... Показали по телебаченню, розповіли у пресі. А потім похитали головами і спустили на низ наказ зменшити навантаження на уроках фізкультури. А хіба тільки фізкультура винна? Чому ж дітям стає недобре на уроках математики, фізики, мови? Хоч хтось із нас після чергового повідомлення ударив на сполох? Хтось почав шукати причину? Хіба це тільки фізичні навантаження нищать наших дітей? Хіба завищені програми до цього не причетні? А навіщо нашим дітям 12 років вчитися у школі замість одинадцяти? Дітям добавили строк, і ніякої амністії. А ми мовчимо. Програми завищують, вимоги теж. Науковці випускають все нові й нові підручники. Та, якщо раніше їх автори навчальний матеріал намагалися зробити найбільш доступним для дитячого розуміння, то тепер абсолютно навпаки. Іноді читаю підручник і в мене виникає бажання запитати у автора, чи він сам знає, про що написав? Чи просто автоматично списав інформацію з енциклопедії, напхавши її незрозумілими неологізмами власного винаходу?
Прикро, що переважна половина тієї інформації і знань, якими добивають психіку наших дітей, ніколи у житті їм так і не знадобиться. І це замість того, щоб готувати дітей до самостійного життя!!!
Питання інше – скільки годин повинен тривати дитячий робочий день? Сумлінній дитині, яка відвідує всі уроки і старанно готує домашні завдання, часу на рухливі ігри, дозвілля чи відпочинок практично не залишається.
І насамкінець, ви звертали коли-небудь увагу, як ідуть до школи наші діти? Ви бачили на їх обличчях посмішку чи радість? Стурбованість, стомленість, роздратованість, ніби вони прожили вже цілу вічність.
Чи можуть за таких обставин наші діти розвиватися фізично і морально? Хто винен, що вони ростуть психічними і фізичними інвалідами?..”
Лист такого змісту нещодавно надійшов до редакції від мами учня однієї з шкіл Прилуччини. На жаль, вона не назвалася і не вказала зворотної адреси. Втім, це не так і важливо. Суттєвими ж є проблеми, порушені дописувачкою. У конверті до листа додавалася газетна публікація під назвою “Чи потрібні здорові діти?” директора Українського інституту екології людини, професора Михайла Курика. Ця стаття є своє-рідним зверненням до тих, кому не байдужа доля дітей, та застереженням усім нам про те, що Україна переступила ту межу свого розвитку, коли настав екологічно-соціальний геноцид 21 століття. Пропонуємо до вашої уваги найцікавіші з нашої точки зору її моменти.
“... Прикро констатувати, але в Україні народження здорового малюка стало проблемою.
За даними медичної статистики, порівняно з шістдесятими роками в Україні на 72% зросла захворюваність дітей, у 16 разів знизилась кількість здорових дітей, утричі збільшилась кількість новоутворень, хвороб системи кровообігу та органів травлення. Якщо в дошкільників ці хвороби посідають сьогодні шосте місце, то у школярів – третє.
Якщо в ті самі 60-ті роки майже третина дітей вважалися повністю здоровими, то сьогодні таких лише 4-6%.
Негативно на здоров’я малечі впливає процес навчання у школах. За час шкільного навчання кількість різних захворювань у дітей зростає в 1,5-2 раза. У сучасних школах-ліцеях, гімназіях, де навантаження на дітей вище, здоров’я дітей в 1,5 раза гірше, ніж у загальноосвітніх школах.
Зростання захворюваності призводить до збільшення кількості дітей-інвалідів. Якщо в 1992 році їх було зареєстровано 90 тисяч, то сьогодні – понад 150.
Ці дані свідчать – політику держави стосовно здоров’я дитини треба докорінно міняти. Необхідно забезпечити максимальну соціальну підтримку і медичну допомогу вагітним жінкам та дівчатам-підліткам. Пріоритетом у державі має стати профілактика. Лікарі первинної ланки у нас орі-єнтовані на хворобу. Вони вміють лише ставити діагноз і лікувати хворобу, а не запобігати їй.
Знання сьогодні здобуваються ціною здоров’я. У перший клас дитина йде здоровою, а після закінчення школи разом з атестатом отримує ще й медичний діагноз, добре, якщо один.
Виникає логічне запитання: що робити?
З огляду на вищевикладене є лише один шлях зберегти здоров’я дітей – повернути навчальним закладам давно ліквідованих шкільних лікарів, які постійно у школі чи дитсадку пильнували б за здоров’ям дітей.
Хто цим має займатися? Держава. Але, схоже, здорові діти їй не потрібні.
Намагання довести до відома перших осіб країни ці проблеми і їх розв’язання, на жаль, залишаються не почутими...”