15 жовтня 2011 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1421 | Коментарів: 2
«Хто ми з вами такі? Яке ми маємо право, не юридичне, а моральне? Хто делегував нам повноваження на перейменування вулиць, які мають двохсотрічну історію?» Це лише кілька закликів, даруйте, моїх звернень до колег по депутатському корпусу. Чи то моя риторика, яка опиралася на історичні факти, не пройняла слухачів? Чи, може, мої гучні слова не було дозволено сприймати, і вони потрясали стіни й повітря, але не серця і совість?

Сталося те, що було вирішено заздалегідь: перше – скасовано рішення про перейменування вулиць Бособрода, Чапаєва і Войкова; друге – ухвалене окреме рішення про перейменування вулиці Переяславської на вулицю Юрія Коптєва. Повторний провінційно-незграбний реверанс вдячності громади меценату. Якщо сказати, що це було зроблено недолуго, то це нічого не сказати. Мені відверто соромно і бридко. Після закінчення так званого голосування із цього приводу мені хотілося плюнути на все, взяти гітару і йти протестно, як герой фільму Петра Тодоровського, по головній вулиці з оркестром. Але мій душевний порив неможливо було втілити, оскільки оркестру однодумців у сесійній залі я б не назбирав. Та який там оркестр, квартету чи тріо не нарахував би…

Так будуть перші останніми, а останні першими, тому що багато званих, а мало обраних. Справедливість тези з Вічної Книги була доведена у черговий раз на черговій сесії міської ради щодо перегляду рішення попередньої позачергової. Перший почесний громадянин міста Прилуки Іван Михайлович Скоропадський перестав бути ним за визначенням. Пращур меценат знову перевернувся в могилі від дій сучасних представників громади. Обрані і звані в міську раду, не вдаючись у історичні аспекти, спочатку спробували встановити свою історичну справедливість і переназвати колишню вулицю Скоропадського, нині Бособрода, у вулицю Горленків. Але ця недоношена ідея потонула у дебатах. Хай живе Бособрод! А історія зі Скоропадським і його спадком поки що почекає.

Є така наука – топоніміка, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. Топоніміка знаходиться на стику трьох наук – географії, історії та лінгвістики – і використовує дані з областей знань цих наук. Але те, що відбулося у Прилуках, ніяким чином не відображає сутність сказаного. Ми отримали нову дисципліну, точніше, лженауку – тупономіку, яка зовсім не базується ані на історії, ані на здоровому глузді і навіть не на щирості й відвертості.

Врешті, хто може пояснити, чому після того, як ім’я Юрія Коптєва вже прижиттєво увіковічили, перейменувавши вулицю Бособрода, знову заходилися підшукувати інші варіанти? Кому це не сподобалося? Жителям вулиці навряд, бо у них ніхто не питав. Самому Юрію Вікторовичу? Теж мимо: не став би опускатися до такого рівня Коптєв. Тоді хто? Данайці, які вирішили одарити мецената? Таких дарунків треба боятися і не тільки найбільш обдарованому, а й нам усім, адже від нашого імені здійснено цю процедуру. Давньогрецький драматург Еврипід застерігав, що від дарунків підлих рук добра не чекай. Кому в голову прийшло, що вулиця Переяславська є саме тією розмінною монетою, якою ми можемо заплатити по рахунках меценату? Чому нікого не обходить, що вулиця Переяславська була названа і запроектована ще під час розробки генерального плану забудови міста у 1803 році? І назву свою отримала саме через географічне розташування, бо вказувала напрямок від міської фортеці до міста Переяслава! Це наша історія, яка повинна передаватися у спадок і діяти на генному рівні, якщо ти городянин, а не кугут, в кінці-то кінців! Навіть комуністи не стали свого часу її перейменовувати, а додали обережно до назви приставку «Хмельницька» – і все!

На сесії, в телефонному режимі, Юрій Коптєв начебто погодився з рішенням громади (читай, званих і обраних депутатів) на варіант прижиттєвого увіковічення. Особисто я не вірю, що це було бажання Юрія Вікторовича, оскільки тоді його меценатські звершення далекі від філантропства, а скоріше схожі на банальне спонсорство. Наперед парирую закиди тих, хто звинуватить мене в тому, що я якимось чином паплюжу зроблене Юрієм Коптєвим. Я з великою повагою знімаю капелюха і схиляю голову перед цим земляком і попрошу це зробити кожного без винятку городянина. Але подібні спроби висловити свою вдячність у такий спосіб я ніколи не прийму і не підтримаю. Бо в цьому є, даруйте за різкість, прояви невігластва, обмеженості й фарисейства.

Спочатку таємничо пройнялися, потім декілька разів переймалися і наперейменували під час приступу повторних переймів вдячності. По головній вулиці з оркестром. Мотив провінційно-сумний, а слова приблизно такі, перепрошую за русизм: «А я слышал, гитара врала и слова были лживыми…»

Владислав Кіча
http://gradpryluky.info/index.php?cstart=1&