19 липня 2009 р. | Автор: Helen | Переглядів: 1063 | Коментарів: 0
Із зали суду! Безглузда смерть на Прилуччини
16.07.09. Село Яблунівка - мальовничий куточок Прилуччини, у якому мешкають добрі, порядні й працьовиті люди. Кожен день у його жителів, як, до речі, й у будь-якому іншому селі, починається на городі чи в сараї, забираючи у селян майже увесь день. Так що про розваги або відпочинок сільським трударям думати ніколи. Щоправда, багато хто з мешканців (в основному чоловічої половини), полюбляє зазирати в чарку, тим самим відволікається від насущних проблем і негараздів.
Та одна справа, коли і дійсно оковита допомагає комусь перебороти депресію чи забутися на певний час (принаймні, нам так здається). Інша - підбурює до неадекватної поведінки і непритаманних вчинків, за які пізніше доводиться платити по рахунках. Адже від чарки до біди, як відомо, - рукою подати.
Того жовтневого дня про біду, яка тихцем підкрадалася, ніхто у Яблунівці і не здогадувався. Буденне життя селян протікало у звичному для цієї осінньої пори режимі. Хтось звозив з городу буряки, хтось дорубував кукурудзиння, готуючи корм для скоту на зиму, а дехто, впоравшись з роботами на присадибних ділянках, займався іншою роботою - у селі без діла ніколи і ніхто не сидить. Двадцятитрьохрічний прилучанин Валерій Малюга (ім’я змінене з етичних міркувань), який мав у Яблунівці дачу, вирішив спиляти старе дерево у своєму дворі, позбутися якого треба було давно.
А так, як самотужки йому не впоратися з поставленою задачею, покликав на підмогу двоюрідного брата з товаришами. Хлопці погодилися відразу, бо хто ж допоможе, як не найближчі люди. І спиляли б ту яблуню, і гілки з городу прибрали, якби не одне «але» - горілка, без якої у селі не обходиться жодна справа. Та ще й брат із самісінького ранку, не змінюючи власній традиції, добряче набрався, хоча працював добросовісно і на перекур (чи, можливо, перепій) до хати бігав не раз.
А тут де не візьмись ще один дачник напідпитку Олексій Якименко (ім’я змінене) у пошуках пригод вештався селом. І нагодився на біду, саме коли хлопці уже звалили дерево - як кажуть, свиня грязь скрізь найде. Нікуди не дінешся, довелося і його запросити до хати, хоча віком він усім їм годився у батьки. Випивши по чарці, хлопці поспішили на подвір’я, так як кожна хвилина була на рахунку, а осінній вечір наближався неймовірно швидко.
Двоюрідний брат нашого героя залишився у хаті разом із Олексієм Якименком - поспішати обом їм не було ніякої потреби. Тож чоловіки мирненько бесідували за столом, регулярно підливаючи у свої чарки вогненної води. І набралися до самісіньких чортиків, що й позасинали, хто де зміг.
Тим часом звечоріло і робота біля спиляного дерева завершувалася. Почастувавши помічників, господар двох із них провів за ворота і спробував випровадити непроханого «гостя», який тихо-мирно спав на дивані у хаті і, напевно, бачив уже не перший сон. Та останньому ця ідея, м’яко кажучи, не вельми сподобалася.
І тому він почав з усіх сил «заперечувати» наполегливості Валерія, розмахуючи руками і волаючи різні непристойності на адресу господаря. А той, не довго думаючи, за шкірки витяг старого на подвір’я і відлупцював бідолаху. Бив руками і ногами по чім попало, не шкодуючи власних сил. Звичайно, якби Валерій був тверезий, то можливо б зупинився на цьому. Та, підігрітий немалою дозою випитого, довів власну жорстокість до найвищої точки кипіння. У хід пішла виламана палиця із акації, якою Валерій безжально лупцював жертву. Молодик не міг зупинитися, хоча його удари поступово й втрачали силу і влучність. Та для старого, який не мав сил навіть оборонятися, таких тортур виявилося достатньо, щоб більше ніколи не піднятися із землі.
І питається: «За що і про що?»
Потім Валерій, вдоволений і трохи заспокоєний своєю «перемогою», відвів сонного брата, який спав біля печі, нічого не підозрюючи про бійку, додому і кинув його посеред двору додивлятися сни. А сам поспішив повернутися останнім рейсовим автобусом до Прилук, де на нього чекали батьки. А про побитого ним літнього чоловіка, залишеного на подвір’ї дачі, більше не згадував, хоча поверхово розповів батькам про цю пригоду.
Розв’язка яблунівської історії не примусила себе довго чекати. Наступного ж дня сусіди по дачі сповістили про смерть Олексія Якименка, труп якого знайшли на подвір’ї. 71-річний чоловік так і помер, не приходячи до тями, від отриманих тілесних ушкоджень, які судово-медичні експерти визначили тяжкими, несумісними з життям. Якби ж не горілка, то хоча б одному з присутніх спало на думку викликати швидку.
Надана лікарська допомога могла б врятувати життя чоловіку. А, можливо, і бійки б взагалі не було, бо що чоловікам ділити? Та доля чи злий рок розпорядилися по-своєму - літнього чоловіка відвезли на кладовище, а горе-герой за свою лють і жорстокість отримав сім років позбавлення волі. Можливо, пройшовши усі випробування тюремного ув’язнення, переосмислить життєві цінності. Сподіваємося, що так. А, втім, життя покаже.
Анатолій СУХОНОС, старший помічник Прилуцького міжра-йонного прокурора, молодший радник юстиції.
"В ДВУХ СЛОВАХ"
http://www.guberniya.net.ua
Із зали суду! Безглузда смерть на Прилуччини
16.07.09. Село Яблунівка - мальовничий куточок Прилуччини, у якому мешкають добрі, порядні й працьовиті люди. Кожен день у його жителів, як, до речі, й у будь-якому іншому селі, починається на городі чи в сараї, забираючи у селян майже увесь день. Так що про розваги або відпочинок сільським трударям думати ніколи. Щоправда, багато хто з мешканців (в основному чоловічої половини), полюбляє зазирати в чарку, тим самим відволікається від насущних проблем і негараздів.
Та одна справа, коли і дійсно оковита допомагає комусь перебороти депресію чи забутися на певний час (принаймні, нам так здається). Інша - підбурює до неадекватної поведінки і непритаманних вчинків, за які пізніше доводиться платити по рахунках. Адже від чарки до біди, як відомо, - рукою подати.
Того жовтневого дня про біду, яка тихцем підкрадалася, ніхто у Яблунівці і не здогадувався. Буденне життя селян протікало у звичному для цієї осінньої пори режимі. Хтось звозив з городу буряки, хтось дорубував кукурудзиння, готуючи корм для скоту на зиму, а дехто, впоравшись з роботами на присадибних ділянках, займався іншою роботою - у селі без діла ніколи і ніхто не сидить. Двадцятитрьохрічний прилучанин Валерій Малюга (ім’я змінене з етичних міркувань), який мав у Яблунівці дачу, вирішив спиляти старе дерево у своєму дворі, позбутися якого треба було давно.
А так, як самотужки йому не впоратися з поставленою задачею, покликав на підмогу двоюрідного брата з товаришами. Хлопці погодилися відразу, бо хто ж допоможе, як не найближчі люди. І спиляли б ту яблуню, і гілки з городу прибрали, якби не одне «але» - горілка, без якої у селі не обходиться жодна справа. Та ще й брат із самісінького ранку, не змінюючи власній традиції, добряче набрався, хоча працював добросовісно і на перекур (чи, можливо, перепій) до хати бігав не раз.
А тут де не візьмись ще один дачник напідпитку Олексій Якименко (ім’я змінене) у пошуках пригод вештався селом. І нагодився на біду, саме коли хлопці уже звалили дерево - як кажуть, свиня грязь скрізь найде. Нікуди не дінешся, довелося і його запросити до хати, хоча віком він усім їм годився у батьки. Випивши по чарці, хлопці поспішили на подвір’я, так як кожна хвилина була на рахунку, а осінній вечір наближався неймовірно швидко.
Двоюрідний брат нашого героя залишився у хаті разом із Олексієм Якименком - поспішати обом їм не було ніякої потреби. Тож чоловіки мирненько бесідували за столом, регулярно підливаючи у свої чарки вогненної води. І набралися до самісіньких чортиків, що й позасинали, хто де зміг.
Тим часом звечоріло і робота біля спиляного дерева завершувалася. Почастувавши помічників, господар двох із них провів за ворота і спробував випровадити непроханого «гостя», який тихо-мирно спав на дивані у хаті і, напевно, бачив уже не перший сон. Та останньому ця ідея, м’яко кажучи, не вельми сподобалася.
І тому він почав з усіх сил «заперечувати» наполегливості Валерія, розмахуючи руками і волаючи різні непристойності на адресу господаря. А той, не довго думаючи, за шкірки витяг старого на подвір’я і відлупцював бідолаху. Бив руками і ногами по чім попало, не шкодуючи власних сил. Звичайно, якби Валерій був тверезий, то можливо б зупинився на цьому. Та, підігрітий немалою дозою випитого, довів власну жорстокість до найвищої точки кипіння. У хід пішла виламана палиця із акації, якою Валерій безжально лупцював жертву. Молодик не міг зупинитися, хоча його удари поступово й втрачали силу і влучність. Та для старого, який не мав сил навіть оборонятися, таких тортур виявилося достатньо, щоб більше ніколи не піднятися із землі.
І питається: «За що і про що?»
Потім Валерій, вдоволений і трохи заспокоєний своєю «перемогою», відвів сонного брата, який спав біля печі, нічого не підозрюючи про бійку, додому і кинув його посеред двору додивлятися сни. А сам поспішив повернутися останнім рейсовим автобусом до Прилук, де на нього чекали батьки. А про побитого ним літнього чоловіка, залишеного на подвір’ї дачі, більше не згадував, хоча поверхово розповів батькам про цю пригоду.
Розв’язка яблунівської історії не примусила себе довго чекати. Наступного ж дня сусіди по дачі сповістили про смерть Олексія Якименка, труп якого знайшли на подвір’ї. 71-річний чоловік так і помер, не приходячи до тями, від отриманих тілесних ушкоджень, які судово-медичні експерти визначили тяжкими, несумісними з життям. Якби ж не горілка, то хоча б одному з присутніх спало на думку викликати швидку.
Надана лікарська допомога могла б врятувати життя чоловіку. А, можливо, і бійки б взагалі не було, бо що чоловікам ділити? Та доля чи злий рок розпорядилися по-своєму - літнього чоловіка відвезли на кладовище, а горе-герой за свою лють і жорстокість отримав сім років позбавлення волі. Можливо, пройшовши усі випробування тюремного ув’язнення, переосмислить життєві цінності. Сподіваємося, що так. А, втім, життя покаже.
Анатолій СУХОНОС, старший помічник Прилуцького міжра-йонного прокурора, молодший радник юстиції.
"В ДВУХ СЛОВАХ"
http://www.guberniya.net.ua
Додати коментар:
