Ви не можете бачити результати опитування поки не проголосуєте самі!
Опитування відкрите 16 червня 2008 р.
Обмежень по часу немає.
Пройшло 6002 днів.
Кількість повідомлень, необхідних для прийняття участі в опитуванні: 2
Кількість днів проведених на сайті, необхідних для прийняття участі в опитуванні: 2
Пишуть вам батьки, діти яких після служби в армії пішли працювати в ВТК (колонію). За останній місяць в колонії було вже два бунти, останній 25 травня. Розбили школу, побили контролерів. Ке-рівництво колонії замовчує про ці випадки, турбуючись про свої погони та становище. Засуджені, відчуваючи безкарність, стають некеровані. Ми турбуємось про життя і здоров’я своїх дітей. Їм кажуть, що вони приймали присягу, а якщо хто й приїде з перевірками, ми скажемо, що нічого не було. Допоможіть, щоб про це стало всім відомо. Можливо, щось зміниться.
А ще на виробництві в колонії встановлюють обладнання по переробці пластикових пляшок. Його демонтували в Києві, бо для киян це шкідливо, а прилучани нехай дихають. Навколо колонії житлові будинки, дитячі установи, школа. Допоможіть усунути ці неподобства.
Ми поки що не ставимо своїх підписів, бо наші діти носять форму, яку, до речі, самі ж і купляють.
Ось такий лист надійшов цього тижня до редакції нашої газети.
Ще раніше по місту поповзли чутки, що оперативна ситуація в колонії складна, неблагополучна, що неповнолітні вихованці вийшли з-під контролю, влаштовують бунти непокори. Наша газета вирішила провести журналістське розслідування щодо ситуації в місцевому закладі пенітенціарної системи, де малолітні злочинці відбувають свій термін покарання. Отож, пряма мова співпрацівників колонії. Всі вони побажали залишитися у статусі інкогніто.
Один з контролерів: «Останнім часом працювати стало важко. Вихованці постійно створюють конфліктні ситуації, нещодавно побили двох моїх колег. Хуліганів посадили в дисциплінарний ізолятор. Взагалі, у нас всі зараз “виконують обов‘язки”, навіть начальник колонії. Більше немає що сказати, потрібно якось до пенсії допрацювати».
Працівник виробництва: «На зоні завжди були порядок і дисципліна. А ось коли нещодавно прийшов етап з маріупольської “малолітки”, все змінилося. Чужаки пожили трішки, роздивились і заявили – “на “красній” зоні жити не будемо, адміністрації підпорядковуватися не будемо, зона буде жити “чорним движом”. Живуть по мастях, в одній кімнаті – круті, зажрані, в іншій – середняки, окремо –»“обижені». В строю не ходять, палять, де захочуть. Контролери навіть зауваження ніякого зробити не можуть, у відповідь – грубість, нецензурна лайка. Це в кращому випадку... Ця “гуманізація і демократизація” не дозволяє в повній мірі карати тих, хто займається порушенням режиму в таборі. Не дай бог підзатильника дати за його ж провину, мене відразу звільнять. Контролер вже не має права навіть обшукати, як цього потребують норми режиму. Зате їм все дозволено - вони серед ночі можуть встати, піти на спортмайданчик і грати у футбол...».
Вчитель: «Сидять у більшості за крадіжки мобілок, велосипедів. Є вбивці, насильники, але дуже мало. Держава бідна, коштів на утримання не має, живемо за рахунок “гуманітарки”. Суд дає малолітнім умовно, відстрочки вироку, вони приходять, їм по 14 -17, а вже дві судимості на волі. Що робив? Бомжував, жив на горищі, в підвалі, читати не вміє. Зате постійно порушує режим утримання. Вихователі, начальники загонів після училищ, молоденькі, без досвіду, вони не вміють з ними працювати, старі, досвідчені кадри пішли...Деякі працівники, які лише років на п’ять старші, просто бояться їх».
Один з вихователів: «Так, бунти були, непідпорядкування були. В загоні “беспредєл” влаштовують. Вчителям сказали: ви жінки, ми вас не чіпатимемо. Багато працівників звільнилося, але це напряму не пов’язано з безпорядками. Заробили пенсію, та й пішли собі - охороняти банки будуть, будь-де роботу знайдуть... Тут важко когось звинуватити, в самій країні “беспредєл”. А заклади покарання давно вже руйнувалися самою державою. За останні 16 років було 3 великих скорочення, ротація кадрів привела не до кращого, фінансування обмежене. Колектив все робить, щоб навести лад, ніхто не сидить, склавши руки. Перевіряючі з Чернігова, Києва у нас постійно, наче приписалися... Городянам нічого не загрожує, ситуація стабілізується. Все буде нормально...Це ж діти, їх просто потрібно гарненько “приструнити”, що ми й робимо...».
Інший вихователь: «Та не було ніяких бунтів, роздули, з мухи слона зробили. Були окремі порушення режиму. Погралися трішки дітки у “воров”, своє “я” хотіли показати...Всі працюють, працює психологічна служба, режимники, оперчастина, школа...Пацани випускні екзамени складають, в цьому році 4 класи випускників... Обстановка навіть по-дитячому якась смішна. Все прийде в норму... Безперечно, контингент у нас складний, він таким став за останні часи. Мало хлопців, на яких можна покластися. Час породив нових малолітніх правопорушників, і вони зовсім не схожі на тих, що були раніше. “Злочинність” значно помолодшала, а пацани приходять інфантильні, не пристосовані ні до чого. Інколи диву даєшся, як це він міг злочин скоїти? Є й такі, що для них немає нічого святого...В цьому році колонії 45, все робиться для того, щоб гідно зустріти цю дату...».
Как говорил товарищ Жиглов "Вор должен сидеть в тюрьме!", они б помимо комп. класса ещё б сводный график сделали! Ясно что эти пасажиры и расслабились! На Колыму нада их шоб лес валили а не в компы втыкали!
Helen
Блукаюча зірка
Номер: 6
З: Украина, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 12629
Попереджень: 0
Нагороди:
У ПРИЛУЦЬКІЙ ЗОНІ ЧИТАЮТЬ КОБЗАРЯ ТА СЛУХАЮТЬ БЛЮЗ
У березні в середній школі Прилуцької виховно-трудовій колонії для неповнолітніх пройшла декада пам’яті Тараса Григоровича Шевченка з нагоди 195-ї річниці з дня його народження. Всі 10 днів були заповнені різноманітними заходами, які разом зі своїми вчителями – філологами з цікавістю готували і вихованці цього специфічного закладу.
І не тільки готували, а й були головними дійовими особами кожного дійства. Вони із задоволенням читали свої улюблені вірші та уривки з поем Кобзаря, малювали ілюстрації до творів та його портрети.
Досліджуючи творчість, писали реферати (уявіть собі!) про коханих жінок Шевченка і порівнювали його поезію з поезією Василя Стуса, що доволі незвично...
В один з днів декади в літературній вітальні школи відбулася (і – далеко не перша, в колонії цю людину шанують) зустріч з членом Спілок письменників України та Білорусі, журналістом нашої газети Лілією Черненко-Бондаревич.
Лілія Василівна колись теж працювала в колонії, 13 років викладала її вихованцям етику та естетику. Вона написала та видала книгу “Зона грає блюз”, в якій використала ексклюзивний документальний матеріал, свій особистий досвід роботи та спілкування з мешканцями закладу, реальні долі малолітніх злочинців, які, переступивши межу закону, своєї совісті, опинилися за колючим дротом. Повість про рідну зону, яку письменниця називає своєрідним Бермудським трикутником, виявилась не тільки оригінальним літературним твором, а й винятковим достовірним соціальним дослідженням. За свою “Зону” авторка була відзначена міжнародними літературними преміями “Тріумф” та імені Василя Стуса.
Під час зустрічі звучали окремі сторінки повісті, вірші. Пані Лілія презентувала вихованцям та вчителям декілька примірників газети “Прилуччина” (останніх було вдосталь - вони прийшли поностальгувати за часом, коли працювали разом з героїнею зустрічі)...
Спілкуючись із “живою” письменницею, хлопці ставили безліч питань щодо життя їх ровесників на свободі, щодо планів написання другої частини книги про зону. На жаль, авторка не планує повертатися до цієї теми, бо вважає це недоцільним. Це був окремий значущий період її життя і творчості, і він скінчився, як і кожен інший. Зараз інша держава, інша пенітенціарна система, інша колонія та вихованці. І вона сама теж інша:
– На жаль, час не робить колонію і справи в ній кращими... А щодо повісті – такі речі можуть прийти до тебе лише раз у житті, це як осяяне, як дарунок небес, як пошук Молитви за себе й інших... Цього повторити неможливо...
Вихованці розпитували гостю про її мандрівки, ділилися своїми планами на майбутнє, дискутували про Бога, просили порівняти теперішнє життя колонії з тим, яке було 10-15 років тому...
Всі разом згадали добрими словами відомого письменника, великого друга колонії Юрка Покальчука, який так рано пішов з життя. Саме вони вдвох – пані Лілія і Юрко Покальчук започаткували в колонії років з 20 тому журнал “Горизонт”, стояли у витоків його видання, редагували перші твори вихованців...
У свідомості деяких пересічних громадян існує стереотип щодо колонії і її вихованців, який не завжди відповідає дійсності. Так, це дім великої самотності і печалі, в якому, на жаль, поки що не кожен з вихованців дійшов до розуміння необхідності спокутувати свої гріхи... Але поруч з ними працюють, живуть люди, які намагаються допомогти їм, підтримати, які щодня відкривають в них самих і в нашому божевільному житті щось нове, щось прекрасне, щось істинне...Тому, зона все ще грає свій блюз надії...
кричав вихованець Прилуцької виховної колонії, закликаючи засуджених до безчинств та здійснюючи напад на інспекторів-контролерів даної установи - прапорщика та старшого сержанта
Минулої весни нашим містом прокотилися чутки, що на території виховної колонії сталися надзвичайні події, пов’язані із конфліктом між адміністрацією та засудженими. Одні це називали бунтом, інші проявом непокори, а деякі стверджували, що все це взагалі неправда. Всі крапки над І розставив суд, згідно з вироком якого винні покарані.
25 травня минулого року о вісімнадцятій тридцять на одному з постів інженерно-технічних засобів охорони Прилуцької виховної колонії спрацювала тривожна сигналізація. Черговий оператор старший прапорщик Є.Горяйнов по внутрішньому зв’язку зателефонував до їдальні, але у відповідь почув нецензурщину. Він доповів начальнику варти О. В. Ковнацькому, який для вияснення ситуації направив до їдальні молодих інспекторів - прапорщика внутрішньої служби О.В.Коваленка та старшого сержанта А.А.Глущенка. Прибувши до їдальні, перший через вікно побачив кухаря Л. Косько, яка рухами показала, що тут все гаразд. Але щоб пересвідчитись, контролер постукав у двері. Коли вони відкрилися, миттю отримав удар в обличчя, нанесений засудженим Євгеном Якименком.
Побачивши все це, старший сержант А. Глущенко кинувся на допомогу колезі, намагаючись захистити, але вихованці звалили його на асфальт, а розлючений Якименко почав бити вже лежачу людину. Засуджений І. Білик схопив гумовий шланг і наносив ним удари по головах потерпілих. А Якименко почав виказувати погрози підоспілому вихователю другого відділення Ведмідському...
- Бийте, чого стоїте, - закричав він, залучаючи засуджених до безчинств та вимагаючи, щоб принесли йому ножа...
Коли військові зрозуміли, що сили нерівні, викликали оперативну групу.
Пізніше під час слідства Якименко стверджуватиме, що не він перший наносив удари потерпілому, а саме прапорщик у їдальні почав бити засудженого. Але матеріалами кримінальної справи, доказами свідків було доведено протилежне. І хоч підсудні вини своєї не визнали, довелося згідно із законом і відповідати за скоєне, і моральну шкоду потерпілим відшкодовувати.
Головні “фігуранти” цього інциденту - Євген Якименко, якому на той час не було і вісімнадцяти, та повнолітній Ігор Білик, раніше судимі з іспитовим строком. У першого залишилось два роки, у другого - рік невідбутих покарань відповідно за вироками Носівського і Семенівського райсудів. Тепер їх приплюсують до “зароблених” у Прилуках. Як підсумок - перший проведе за гратами дев’ять років, а його подільник - шість.
Згідно з ухвалою Чернігівського апеляційного суду вирок Прилуцького міськ-районного суду в цій частині залишено без змін.
Уявіть собі: дітей (нехай і правопорушників чи злочинців)привозять до іншого міста зі своїми правилами,законами і т.д....Їх не підготували до зміни місця їх перебування щодо виправлення їх поведінки та ресоціалізації у суспільстві,вони приїхали у зовсім незнайоме місце де їх не дуже то й чекали,бо своїх байстрюків вистачає...Це називається "захисна реакція"!В цьому випадку потрібно соціальному педагогу спочатку провести бесіду окремо з кожним малолітнім правопорушником,потім з колективом "новобранців",і накінець із УСІМА малолітніми правопорушниками що перебувають у даному закладі!!!
Цитата Helen:
Bonya, є там багато дітей, які вляпалися випадково.. так що не треба до всіх один підхід здійснювати
І шо ви тепер скажете про "бідних діток", які випадково там опинились?
foksy
Старожил
Номер: 145
З: Украина, PRK-city
Зареєстрований: 7 липня 2007 р.
Повідомлень: 607
Попереджень: 2
Нагороди:
13 червня у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулася ра-дісна подія – літнє спортивне свято «Козацький гарт». Його було організовано коштами жертводавців Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви за сприяння начальника установи пана В’ячеслава Радченка та співробітників колонії.
Програма включала спортивні випробовування, в яких юнакам необхідно було проявити силу, спритність, швидкість, витривалість та спеціальні вміння з ігрових видів спорту. До кола десяти завдань увійшли також творчий конкурс (козацька пісня, танок) та бліц-вікторина з історії козацтва. У заході взяло участь 42 вихованці, порівну дві команди від відділень установи. Арбітраж та суддівство забезпечували волонтери Вікторія Семенова, Віталій Гордієнко та Інна Сушанин, а також співро-бітники установи Дмитро Даценко й Олександр Хлібенко. Хлопці показали не тільки чудові спортивні результати, а й проявили гарні творчі здібності та знання української минувшини.
За результатами змагань, перемогу здобула команда 3-го відділення. Її учасники набрали найбільшу кількість балів, а тому отримали почесні грамоти «За витривалість, старанність, дружність, взаємоповагу, проявлені під час випробовувань». Також кожен з учасників 2-го відділення отримав Грамоти другого ступеня. Призи – спортивний інвентар, а також торти для кожної з команд були передані на церемонії закриття спортивного свята. Нагородження провів диякон Костянтин Пантелей.
Схоже, що спортивне дійство з глибоким патріотичним зміс-том справді сподобалося вихованцям Прилуцької колонії. І хай там як, а додало впевненості у своїх силах та дало відчуття спільноти дру-зів. «Задоволення, ра-дість спілкування, енергійний запал супроводжували усіх, – висловила свої переживання Інна Сушанин, - а як очі в хлопців горіли!»
Вікторія СЕМЕНОВА, волонтер в’язничного служіння.
Газета "В двух словах"
Опитування: ' Прилуцька колонія (новини) ( чи змогли б ви там працювати?)'
Helen
Блукаюча зірка 
elNino
БАН
