Засновником Росії був… Китай!

Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.

З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).

Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.

Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.

Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".

Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".

Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.

Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.

Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.



Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.

Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.

Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.

Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.

Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).

Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.

Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.

В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.

У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.

Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".

Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.

Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.

Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".

Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".

Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".



Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".

Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.

Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".

У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.

eggo, [censored]

porosytenkokoly, бегом записывайся в Правый Сектор. Там сегодня как раз горячая вакансия под Ровно неожиданно образовалась, а ты подходишь по всем параметрам на 200 % Готов написать тебе рекомендацию, лично Ярошу Денег отожмешь, наматеришься всласть, постреляешь... райская жизнь, "рэволюцiя". Только перед отъездом завещание не забудь написать - место хлебное, но убойное

eggo, так ты [censored] охжеж и [censored] [censored]

http://news.rambler.ru/24097406/
незабаром кацапстан смокчющий путинску висячьку, вичьку ёму и визкусыть!
лизард ,эго и прочие фашисты! наслаждайтесь путинской смытанкой вдоволь! скоро краник пересохне!

eggo,

Цитата:

я гораздо старше, чем ты думаешь

- але судячи по твоїм "рассуждізмам", по тому, що ти пишеш, так навіть школу ще не закінчив!
Бо писати таке...

Ну та... хай буде, що ж поробиш! Якщо природа чимось обділила, то його не натренуєш!

А стосовно Акопова... ну, він не самий "пєщєрний рашист"!

Скажу таке: є в Росії такий рашист Дугін. Алєксандр Гєлієвіч. 52 роки, москвич. І є у нього така книжка - "Основи гєополітікі". Вона, до речі, є навчальним посібником у Академії Генерального штабу Росії, за нею там гєнєральйо кацапське (не російське! а саме - кацапське) навчається. Там багато всяких "пёрлов"...

Ну, наведу тільки назви деяких розділів:

Глава 3. Россия немыслима без Империи
3.1 Отсутствие у русских "государства-нации"
3.2 Русские народ Империи

3.6 К новой Евразийской Империи

Глава 4. Передел мира

ЧАСТЬ V ВНУТРЕННЯЯ ГЕОПОЛИТИКА РОССИИ і в цій частині
Глава 4. Новый геополитический порядок Юга а там є таке
4.4 Проблема суверенной Украины (бач, для дяді Дугіна, Гєлійовича, суверенна Україна- то проблема!)
4.8 От Балкан до Манчжурии

Глава 5. Угроза Запада
5.5 Объединение Белоруссии и Великороссии
5.6 Геополитическая декомпозиция Украины
5.8 Условие: почва, а не кровь

У наступній частині читаємо
3.4 Россия остается "Осью Истории"

У другій книзі
Часть VII. ГЕОПОЛИТИЧЕСКИЕ ПРИОРИТЕТЫ СОВРЕМЕННОЙ РОССИИ

Глава 4 Украина или Империя?

http://www.alleng.ru/d/polit/pol043.htm - якщо не віриш...

Мені особисто навіть одні тільки назви відразу нагадують про гітлерівський нацизм, його пропаганду і криваві людиножерські "результати" втілення...

А ти не згоден?

Так що Акопову... ще треба набирати обертів рашизму, щоб дійти до Дугіна. Бо судячи по тому, що пише російська вікіпєдІя:

Цитата:

По результатам опроса, проведённого сайтом Openspace, в котором было отдано более 40 тысяч голосов, Дугин занял 36-е место среди самых влиятельных интеллектуалов России

Ось так! Сволота із такими звірячими поглядами вважається "самим вліятєльним", та ще й - "інтелектуалом"!!! Ось такий рівень освіченості і гуманізму у сучасній Росії!

Зараз у Криму йде кампанія по прискореному створенню нового масиву російських "соотєчєствєнніков" - Кремль роздає громадянство Росії.

А ось цікаві результати по Росії:

На Росії є така "госпрограмма по оказанію содєйствія добровольному пєрєсєлєнию в РФ соотєчєствєнніков, проживающіх за рубежом. Участніком етой программи может стать чєловєк, рождєнний на тєрріторіі СССР, потомок рождєнного в СССР чєловєка ілі бивший гражданін Россіі постоянно проживающій за рубежом."

"По данным ФМС, в 2014 году приоритетными для переселения соотечественников на постоянное место жительства являются: Бурятия, Забайкалье, Камчатка, Приморье, Хабаровский край, Амурская, Иркутская, Магаданская и Сахалинская области, а также Еврейская автономная область на Дальнем Востоке. Стоимость юридической помощи и организации процесса получения гражданства по этой программе составляет около 300 тыс. рублей (более 80 тыс гривен)."

Власне, коли в 2006 році програму тільки запускали, очікувалося, що щорічно в ній будуть брати участь 50-100 тисяч осіб. Однак, за даними Федеральної міграційної служби Росії, з 2006 по 2012 рік у РФ за цією програмою переселилося близько 74 тисяч чоловік, тобто в середньому 12,3 тисячі за рік. Що, до слова, побічно свідчить як про складність процедури, так і про не такому вже великому бажанні російськомовних громадян повертатися до Росії. У всякому разі, якщо під Росією мається на увазі якийсь Магадан.

У цьому зв‘язку заяву прем‘єр-міністра Росії Дмитра Медведєва про те, що в анексованому Криму, всі, хто бажає отримати російське громадянство, зможуть зробити це до літа 2014 року, викликало справжній ажіотаж. «У Криму - аншлаг в паспортних столах. Люди прописуються, щоб отримати російське громадянство», - написав на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook народний депутат України (відомий своєю любов‘ю до Росії і особисто Путіну) Олег Царьов. Тобто, прописатися у Криму для отримання російського громадянства може будь-хто - Росія ж не знає, хто там насправді жив!

В цілому, за статистикою Федеральної міграційної служби, в 2013 році громадянство РФ зуміли отримати лише 135 788 осіб, але, скільки з них українців - не уточнювалося. У ФМС лише зазначають, що станом на 1 січня 2014 з проханням отримати російське громадянство звернулися 1573 громадянина України, «що відповідає аналогічному показнику 2013 року».

До слова, в той час, як Кремль «пачками» роздає жителям автономної республіки Крим паспорти громадян Росії, РФ посіла друге місце - після Сирії - за кількістю громадян, які шукають притулку в інших країнах. Так, за даними управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у 2013 році 39800 росіян подали звернення на отримання притулку в інших країнах.

Зокрема, найбільша кількість звернень зареєстровано в Німеччині (майже 15 тисяч) та Польщі (майже 12 тисяч).

Водночас, за статистикою Державної міграційної служби України, в 2013 році більше 3,8 тисяч вихідців з Росії отримали українське громадянство.

за даними unian.net

Про всемогутність Росії,.. уявну фанфаронську, яку всюди "насаждаєт" російське помийне телебення ми знаємо,.. а ось одна зі сторін справжнього стану справ:

http://ru.krymr.com/content/article/25324886.html

Российским вертолетам без Украины никак

Стаття велика, многа букаф, тому... просто декілька абзаців:

Цитата:

Без запорожской компании "Мотор Сич" российской военной авиации просто нет – таковы последствия разрыва связей с Украиной для России. Сейчас мы ставим иностранные двигатели на вертолеты и самолеты, – говорил в конце 2013 года в интервью газете "Взгляд" генерал-полковник Анатолий Ситнов, бывший начальник вооружения ВС России. – При этом если завтра граница с этим государством закроется, все остановится". Неназванное генералом государство – Украина, а "остановятся" вертолеты: ахиллесова пята российского авиапрома – производство двигателей. Общий расклад потребностей в двигателях семейства ТВ3-117 и ВК-2500 на ближайшие годы, выходит, зашкаливает далеко за 5000. Большую часть их способен произвести, видимо, только запорожский "Мотор Сич". Хотя эти двигатели в России как бы производят – на петербургском ОАО "Климов". Вот только производит он их недостаточно: согласно официальной статистике, 2011 год предприятие завершило, выпустив 260 вертолетных силовых установок – 95 ВК-2500 и 165 ТВ3-117. По сравнению с предыдущими годами прогресс налицо: в 2009 году было выпущено менее 100 двигателей, в 2010 году – 198. В планах "Климова" было собрать в 2012 году уже около 300 вертолетных двигателей, после завершения строительства нового завода, к 2013 году выйти на уровень 400, 500 и даже 600 силовых установок в год. Однако по итогам сначала 2012, а затем и 2013 годов не последовало не только победных реляций – вообще ничего, полная тишина: информация о достижении запланированных показателей (или наоборот) огласке предана не была. Российское авиадвигателестроение явно пребывает в тяжком кризисе: за все постсоветские годы там так и не создано, по сути, ничего нового. За все эти годы в России не появилось и ни одного нового завода, производящего новую продукцию для авиации, ни одного нового КБ, да и вообще ни один проект в этой сфере не доведен до серийного производства. И без украинских авиастроительных предприятий российский авиапром неспособен выйти из этого тупика. Не случайно даже в самый разгар событий на Майдане прошло сообщение, что "Ивченко-Прогресс" получил из России техническое задание: создать более мощный авиадвигатель, чем АИ-222-25, которым оснащается учебно-боевой самолет Як-130. Начать испытания нового двигателя в Запорожье планируют уже в следующем году. Более того, 18 марта 2014 года, в день аннексии Крыма, было объявлено о подписании соглашения о сотрудничестве между "Мотор Сич", "Ивченко-Прогресс" и ОДК, в рамках которого планируют организовать в Москве некий Международный инженерный центр, с филиалом в Запорожье, который займется разработкой перспективных авиадвигателей, в том числе для истребителей пятого поколения.

Точно така ж ситуація і з стратегічними ракетами Росії:

http://www.svoboda.org/content/article/25308098.html

На украинской ракетной "игле"

Цитата:

Может быть, страх потерять Украину, охвативший Владимира Путина после украинской "февральской революции" и заставивший его начать этот странный "украинский поход", не в последнюю очередь питался именно боязнью потерять главного партнера и поставщика российского ВПК? И, если это предположение верно, то вполне логично ожидать, что в Крыму "поход" не закончится.