Засновником Росії був… Китай!

Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.

З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).

Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.

Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.

Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".

Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".

Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.

Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.

Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.



Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.

Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.

Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.

Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.

Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).

Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.

Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.

В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.

У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.

Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".

Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.

Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.

Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".

Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".

Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".



Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".

Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.

Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".

У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.

25 червня 2013 року я у цьому розділі форуму писав:
Білоруські підприємці готуються до масштабних протестів проти Митного союзу

Пройшов рівно 1 рік і 5 місяців і ось маємо:

Митного союзу більше немає - Нємцов

http://www.ukrinform.ua/ukr/news/mitnogo_soyuzu_bilshe_nemae____ne_mtsov_1994904
12:32 25.11.2014

Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану прожив недовго і його більше немає.

Так російський опозиціонер Борис Нємцов прокоментував у Фейсбуці рішення Росії посилити контроль ввезення продуктів із Білорусі.

"Скільки билися за Митний Союз і усе коту під хвіст. Знову ввели внутрішні кордони, хоча МС припускає їх відсутність і вільне переміщення товарів", - написав Нємцов.

За його словами, після введення президентом РФ Володимиром Путіним заборони на ввезення продуктів з ЄС у Росію, Білорусь, не маючи виходу до моря, стала видатним постачальником креветок, лосося і устриць. А окрім цього, поставляє відмінної якості сири, фрукти і овочі.

"Бацька за рахунок Росії заробив пристойно... Коли збитки стали обчислюватися мільярдами, кремлівські розумники схопилися за голову і вирішили повернути внутрішній кордон. Митний Союз прожив недовго", - відзначив Нємцов.

На його думку, Путін був зобов‘язаний узгоджувати санкції проти європейців з президентами Білорусі і Казахстану Олександром Лукашенком і Нурсултаном Назарбаєвим.

"Він цього не зробив. І Білорусь, і Казахстан санкції не вводили і не збиралися. За правилами МС Путін не міг ввести санкції в односторонньому порядку, але він це зробив. Він же крутий, на правила плював. Ось і немає більше МС", - підбив підсумки російський опозиціонер.

А.И.Солженицын о кацапах








«Нет в мире мельче, сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране, вскормлённый пропагандой нацизма, этот ублюдок никогда не станет Человеком. У его страны нет друзей - либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать, унижать, убивать, за сохранение этого статуса Рассеей рядовой кацап готов пожертвовать собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством жизни собственного народа. Воистину: кацапы - звери. Лютые, кровожадные, но... смертные.» А.Солженицын

Ось як у Кацапстані роблять з росіян ВАТНИКІВ:



Було б дуже смішно, якби не результат такої брехні!


-----

Добавлено 31 грудня 2014 р., 12:53:32:


У нас, в Україні, на оборону у цьому, 2014 році було заплановано трохи менше 1,5% ВВП. На наступний, 2015 рік в умовах оборони у війні з кацапами заплановано до 5%. Хтось каже - дуже багато. Для порівняння - у ворожому Кацапстані, який напав на нас, на їх фашистську армію витрачається 30% ВВП! Це визнають дуже завищеними витратами навіть їхні пропутінські діячі!

Міністр фінансів Росії Антон Силуанов:

Цитата:

Я считаю как экономист, что треть – это высокая планка. Необходимо перераспределять, переструктурировать расходы в пользу инфраструктуры, образования и так далее. Тяжело нести такие военные расходы. Поэтому здесь нужно говорить об оптимизации численности, особенно правоохранительных органов, и там большой резерв.

На крайній випадок у ньогоє рішення:

Цитата:

У нас есть предложения, какие дальше необходимо предпринять меры. В начале следующего года их надо будет обсудить и определиться, что мы делаем – идем на дальнейшую оптимизацию, консолидацию бюджета либо на использование в больших объемах Резервного фонда.

Взято звідси.

Росія звідусіль, з усіх дірок, де тільки можна, заявляє, що вона - проводження "вєлікава СССР". Ну... із відповідним надуванням важливості цієї думки і заливанням її у ватні мізки кацапів! Я вже давненько, ще з часів самого СРСР, цікавлюся - а як же насправді було в СРСР? Ось нещодавно натрапив на одну цікаву замітку тут.

«У нас — и навоз — говно».
Более исчерпывающей характеристики советской экономики мне не приходилось встречать
4 сентября, 2014 - 17:30


Академик Николай Прокофьевич Федоренко, основатель и директор Центрального экономико-математического института АН CССР, рассказывал в своих мемуарах «Вспоминая прошлое, заглядываю в будущее»: в конце 60-х годов, когда страну еще не покинула послевоенная эйфория, слово «космос» будоражило умы молодых, а старики, прошедшие две войны, мечтали дожить до коммунизма, наш институт подготовил прогноз развития «народного хозяйства» СССР на 70-80-е годы.

Обширные расчеты показывали, что с экономикой дела обстоят тревожно. Наука гласила: темпы роста страны будут неизбежно замедляться и надежды на коммунизм в 1980 году хоть с кукурузой, хоть без нее, нет.

Доклад адресовался Политбюро и был подготовлен в трех экземплярах.

Однако, как вспоминает Федоренко, председатель Госплана, ознакомившись с содержанием доклада, отказался даже говорить о том, чтобы материал был отправлен адресату. Над институтом нависла угроза быть обвиненным в идеологической ереси. И тогда авторы доклада сожгли его на костре в Нескучном саду, чтобы не ставить под удар институт...

...Около десяти лет спустя, в 1975 году, я учился в аспирантуре, а летом подрабатывал журналистикой, замещая заведующего отделом физики и математики популярного в те годы журнала «Наука и жизнь». Триста двадцать рублей в месяц, не считая гонораров, самым заметным образом увеличивали мой аспирантский бюджет.

Однажды заместитель главного редактора журнала, Рада Никитична Аджубей (дочь Хрущева, жена редактора "Известий" Алексея Аджубея, при котором с 1959-го по 64-й газета стала одним из символов «хрущёвской оттепели» - NU), дала мне задание: отправиться в Комитет по науке и технике при Совете министров СССР и подготовить, как тогда называлось, «компот» — нарезку из небольших информационных материалов, — демонстрирующий экономические связи СССР с развитыми западными странами. Приближалось знаменитое Хельсинское совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе, и СССР прихорашивали к предстоящему событию.

В ГКНТ меня принял возглавлявший тогда комитет академик Владимир Алексеевич Кириллин. Выслушав, что я намерен делать, он вызвал к себе одного из замов начальника Управления внешних сношений и распорядился предоставить мне для работы кабинет и всю необходимую информацию. Кабинет был выделен и я погрузился в отчеты, договора, переписку. Задание оказалось нелегким. Советский союз закупал на Западе всё, что только можно было вообразить: новое оборудование и зерно, обувь, одежду, телевизоры. А вот поставлял... Ну да, нефть, конечно.

Материал же, разумеется, должен был быть сбалансированным. А какой тут баланс? — После нескольких дней работы наметилась, однако, удача. Как раз в это время СССР сбыл во Францию двадцатидвухтысячетонный пресс украинского производства, а завод «Красный пролетарий», знаменитый своими станками с числовым программным управлением, продал несколько штук в Великобританию.

Материал складывался. И тут... И тут мне попался документ, который не мог не привлечь внимания.

Из него следовало, что СССР, помимо станков и телевизоров, закупал в Голландии около 100 тысяч тонн навоза в год!— Сто тысяч тонн навоза — это четыре-пять больших по тому времени транспортных судов. Можете представить себе судно в двадцать тысяч тонн водоизмещением, что-то вроде знаменитого черноморского «Адмирала Нахимова», до краев груженное навозом. Ароматное, наверное, зрелище.

Во время обеда в добротной начальственной столовой я набрался храбрости, подошел к знакомому уже чиновнику и спросил: «Набрел я тут на любопытную бумагу. Разумеется, в печать это не пойдет. И все же... СССР покупает навоз в Голландии. Но зачем? — Что, у нас своего навоза не хватает?»

Мой знакомый взглянул на меня с некоторым, как бы сказать — удивлением, что ли, — помолчал, а потом сказал, как отрезал: «Сергей Леонидович, видите ли... У нас — и навоз — говно»...

Более исчерпывающей характеристики советской экономики мне не приходилось встречать ни до того, ни после. В справедливости этой формулы я убеждался буквально при каждом столкновении с советской экономической реальностью.

... Много лет спустя, уже во время перестройки, я рассказал эту историю одному из виднейших российских агрохимиков, вице-президенту ВАСХНИЛ и профессору Московского Университета Василию Минееву. Он раскрыл мне тайну этих поставок.

Из-за ядерных взрывов в атмосфере, которые СССР практиковал на своей территории до 1963 года, из-за индустриального загрязнения, из-за использования ДДТ (всесвітньовідомий дуст - pryluky.info) и диоксин-содержащих соединений, огромные территории СССР были загрязнены выше всякой меры и тяжелыми металлами, и такими радиоактивными изотопами, как стронций-90 с периодом полураспада 29 лет (Помните А. Галича: «Говорят еще, что "Столичная" очень хороша от стронция»?), и всякой другой дрянью и гадостью.

Значительная часть этих веществ, объяснял мне академик, «высасывается» из почвы растениями, а потом концентрируется в навозе и молоке животных, этими растениями питающихся. Если такой навоз использовать в качестве удобрения, то концентрация вредных веществ в плодах и корнеплодах еще увеличивается и вместе с ними и молоком коров попадает на наш с вами стол. Экологически чистый навоз из Голландии поступал в хозяйства, производящие сельскохозяйственную продукцию для высокого начальства, которому эти самые стронций, ДДТ и диоксины, в отличие от всех остальных, были совершенно ни к чему.

Недавно я выяснил, что закупки экологически чистого навоза из-за рубежа, теперь, кажется, из Норвегии, продолжаются до сих пор...

Сергей ЛОПАТНИКОВ

***

Звичайно, знайдуться розумники - все це вигадка!.. АЛЕ! Розповім про всій випадок.

Я служив за часів СРСР під Москвою, у Головному штабі військ ППО СРСР, а поряд там є таке колись дуже військове, суперсекретне містечко Заря. Можна знайти на картах Гугла. (Зараз воно вже не супер і взагалі - не секретне! Звичайний мікрорайон міста Балашиха, хоча до Балашихи - досить далеко...)

Я служив у комендантській роті батальйону охорони, по-простому - капепешники. І "промєжду прочім" ще за мною було - оформляти приміщення роти й штабу батальйону відповідним комуністичним непотребом. А тому приходилось частенько працювати до 24.00 і пізніше. Ось чому я був у дуже добрих відносинах із головним діловодом штабу, прапорщиком Івановим. Прізвище - справжнє. Ім’я, нажаль, забув. Чудова людина між іншим, не служака...

Ось він колись мені розповів таку історію. Була у нього дача. Звичайна будка на 6 сотках землі - тоді в СРСР це була земельна норма така. Ну... і як водиться, земля ніяка, треба її угноїть. А чим? Це ж - серед дрімучих, у прямому сенсі, лісів Підмосков’я! (А зараз там вже нікуди яблоку впасти.)

І ось він йде вздовж дороги із Зарі на Генштаб ППО на роботу, а поряд із ним проїздить самосвал, МАЗ, із навозом! У нас у гарнізоні був свій свинарник. Він хутенько зупиняє його і до "старшего машини", сержанта - слухай, а куди навоз? А той - куди?, на свалку! А прапорщик Іванов - а можна мені на дачу? Тут же тон 7 навоза...

Але старший машини відмовив, бо була можливість напоротись на військову автоінспекцію!

Але прапор - на те й прапор! Він знає, як своє взяти.

Він старшому - а давай я сяду до вас у кабіну, і якщо буде ВАІ - я скажу, що я - старший машини, і веземо навоз на дачу генералу! Але сержант все одно уперся - ні, боюся... І підказав - а ти звернися до мого командира.

Прапорщик Іванов - до командира роти цього сержанта, від нього - до командира господарчої частини. Там - все те ж саме, йди до вищого начальства...

Одним словом, прапор каже - так я опинився аж у кабінеті начальника транспортної служби всіх військ ППО СРСР. У генерала на прийомі. (Насправді це - у нашому ж гарнізоні, тільки у другій етажці, як там тоді називалось - секретне "зданіє".)

Далі він розказує... І вот аж там я опомнился. Саша, представляєш, я, прапоршик Іванов, сижу в приёмной, жду генерала, начальника транспортной служби войск ПВО СССР, и всьо по вопросу - получить разрєшеніє на самосвал навоза!!! Я как-то в один момєнт понял всю комічность ситуации,.. и решительно ушел оттуда! Я просто стал на дорогє, дождался, когда водітєль МАЗа єхал одін, без старшего, там єму всё пояснил, что я поєду за старшего, вся отвєтствєнность за машину на мнє.. ну, єстєствєнно, расплачусь. Однім словом - буквально самоє большеє чєрєз час я уже отвёз етот самосвал с навозом на дачу і уже бил снова на работє!

Так що... життя іноді підносить такі виверти! Тому... я особисто знаю, що в СРСР саме таке економічне дурисвітство і було! Бо все було забюрократизоване до гикавки...

Васильєва порахувала, скільки російського спецназу гине за день на Донбасі
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/vasile_va_porahuvala_skilki_rosiyskogo_spetsnazu_gine_za_den_na_donbasi_2011734

За останні три дні в результаті бойових дій на сході України загинуло більше 380 ніж російських військовослужбовців, ще близько півтисячі отримали поранення.

Про це повідомляє російська правозахисниця, яка створила групу "Вантаж-200" у Facebook Олена Васильєва на своєму сайті.

"За останні три дні російська армія зазнає колосальних втрат. 382 особи - добірні спецпризначенці, морпіхи, десантура. Поранених до 500 осіб. Вочевидь їх, поранених, значно більше. Але нам недоступні повні зведення поранених з боку Росії", - зазначила вона.

При цьому, за словами правозахисниці, повністю підтвердилися дані про те, що російська сторона припинила збирати і сортувати зібрані на полях битв частини тіл: руки, ноги, голови та інші частини тіла загиблих військових "не заморочуючись, звалюють у загальний мішок і утилізують". "Для цих цілей застосовують будь-які доступні способи: облити солярою і підірвати, скинути в найближчі шахти-копанки, закинути в прикопані мобільні крематорії", - стверджує активістка.

При цьому зразки ДНК не відбираються, підкреслює вона.

З цілими тілами, за словами Васильєвою, чинять не набагато краще: "До моргів Донецька привозять останки і, не церемонячись, відігріваючи, розпрямляють застиглі кінцівки, тут же запаковують їх у целофан, обмотуючи скотчем, вантажать в КамАЗи гумконвою і відправляють до Росії".

А тим часом число зниклих без вісти на Донбасі росіян неухильно зростає. "Я озвучувала ще неділю тому цифри загиблих і зниклих без вісти з російського боку - до 5860 осіб. Останній тиждень додає ще відомі нам цифри в 382 особи. Разом: втрати з російського боку: 6242 лише встановлених втрат", - заявляє Олена Васильєва.

13:51 19.01.2015

-----

Як зазначають деякі російські експерти, інтенсивність бойових втрат на Донбасі значно перевищує втрати СРСР у Афганській війні.

Не все так погано в Росії! ВВП вирішив споїти росіян остаточно!

В России водка подешевела почти на 16%

http://news.liga.net/news/economics/4945005-v_rossiya_vodka_podeshevela_pochti_na_16.htm
01.02.2015 07:48

Може вже й було тут...

Россия готовилась захватить Луганск, Донецк и Крым еще в 2008-м. Неопровержимое доказательство!

https://www.youtube.com/watch?v=7T_pF60lLKw

Зверніть увагу на дії отого Жлоба, який почав вивергати на Гриценка весь гній, який застоявся у нього у голові, а потім просто не дав навіть сказати слова Гриценку!!! Хвба ж це - журналіст? С-В-О-Л-О-Т-А...