Ви не можете бачити результати опитування поки не проголосуєте самі!
Опитування відкрите 16 червня 2008 р.
Обмежень по часу немає.
Пройшло 6002 днів.
Кількість повідомлень, необхідних для прийняття участі в опитуванні: 2
Кількість днів проведених на сайті, необхідних для прийняття участі в опитуванні: 2
Пишуть вам батьки, діти яких після служби в армії пішли працювати в ВТК (колонію). За останній місяць в колонії було вже два бунти, останній 25 травня. Розбили школу, побили контролерів. Ке-рівництво колонії замовчує про ці випадки, турбуючись про свої погони та становище. Засуджені, відчуваючи безкарність, стають некеровані. Ми турбуємось про життя і здоров’я своїх дітей. Їм кажуть, що вони приймали присягу, а якщо хто й приїде з перевірками, ми скажемо, що нічого не було. Допоможіть, щоб про це стало всім відомо. Можливо, щось зміниться.
А ще на виробництві в колонії встановлюють обладнання по переробці пластикових пляшок. Його демонтували в Києві, бо для киян це шкідливо, а прилучани нехай дихають. Навколо колонії житлові будинки, дитячі установи, школа. Допоможіть усунути ці неподобства.
Ми поки що не ставимо своїх підписів, бо наші діти носять форму, яку, до речі, самі ж і купляють.
Ось такий лист надійшов цього тижня до редакції нашої газети.
Ще раніше по місту поповзли чутки, що оперативна ситуація в колонії складна, неблагополучна, що неповнолітні вихованці вийшли з-під контролю, влаштовують бунти непокори. Наша газета вирішила провести журналістське розслідування щодо ситуації в місцевому закладі пенітенціарної системи, де малолітні злочинці відбувають свій термін покарання. Отож, пряма мова співпрацівників колонії. Всі вони побажали залишитися у статусі інкогніто.
Один з контролерів: «Останнім часом працювати стало важко. Вихованці постійно створюють конфліктні ситуації, нещодавно побили двох моїх колег. Хуліганів посадили в дисциплінарний ізолятор. Взагалі, у нас всі зараз “виконують обов‘язки”, навіть начальник колонії. Більше немає що сказати, потрібно якось до пенсії допрацювати».
Працівник виробництва: «На зоні завжди були порядок і дисципліна. А ось коли нещодавно прийшов етап з маріупольської “малолітки”, все змінилося. Чужаки пожили трішки, роздивились і заявили – “на “красній” зоні жити не будемо, адміністрації підпорядковуватися не будемо, зона буде жити “чорним движом”. Живуть по мастях, в одній кімнаті – круті, зажрані, в іншій – середняки, окремо –»“обижені». В строю не ходять, палять, де захочуть. Контролери навіть зауваження ніякого зробити не можуть, у відповідь – грубість, нецензурна лайка. Це в кращому випадку... Ця “гуманізація і демократизація” не дозволяє в повній мірі карати тих, хто займається порушенням режиму в таборі. Не дай бог підзатильника дати за його ж провину, мене відразу звільнять. Контролер вже не має права навіть обшукати, як цього потребують норми режиму. Зате їм все дозволено - вони серед ночі можуть встати, піти на спортмайданчик і грати у футбол...».
Вчитель: «Сидять у більшості за крадіжки мобілок, велосипедів. Є вбивці, насильники, але дуже мало. Держава бідна, коштів на утримання не має, живемо за рахунок “гуманітарки”. Суд дає малолітнім умовно, відстрочки вироку, вони приходять, їм по 14 -17, а вже дві судимості на волі. Що робив? Бомжував, жив на горищі, в підвалі, читати не вміє. Зате постійно порушує режим утримання. Вихователі, начальники загонів після училищ, молоденькі, без досвіду, вони не вміють з ними працювати, старі, досвідчені кадри пішли...Деякі працівники, які лише років на п’ять старші, просто бояться їх».
Один з вихователів: «Так, бунти були, непідпорядкування були. В загоні “беспредєл” влаштовують. Вчителям сказали: ви жінки, ми вас не чіпатимемо. Багато працівників звільнилося, але це напряму не пов’язано з безпорядками. Заробили пенсію, та й пішли собі - охороняти банки будуть, будь-де роботу знайдуть... Тут важко когось звинуватити, в самій країні “беспредєл”. А заклади покарання давно вже руйнувалися самою державою. За останні 16 років було 3 великих скорочення, ротація кадрів привела не до кращого, фінансування обмежене. Колектив все робить, щоб навести лад, ніхто не сидить, склавши руки. Перевіряючі з Чернігова, Києва у нас постійно, наче приписалися... Городянам нічого не загрожує, ситуація стабілізується. Все буде нормально...Це ж діти, їх просто потрібно гарненько “приструнити”, що ми й робимо...».
Інший вихователь: «Та не було ніяких бунтів, роздули, з мухи слона зробили. Були окремі порушення режиму. Погралися трішки дітки у “воров”, своє “я” хотіли показати...Всі працюють, працює психологічна служба, режимники, оперчастина, школа...Пацани випускні екзамени складають, в цьому році 4 класи випускників... Обстановка навіть по-дитячому якась смішна. Все прийде в норму... Безперечно, контингент у нас складний, він таким став за останні часи. Мало хлопців, на яких можна покластися. Час породив нових малолітніх правопорушників, і вони зовсім не схожі на тих, що були раніше. “Злочинність” значно помолодшала, а пацани приходять інфантильні, не пристосовані ні до чого. Інколи диву даєшся, як це він міг злочин скоїти? Є й такі, що для них немає нічого святого...В цьому році колонії 45, все робиться для того, щоб гідно зустріти цю дату...».
Інтересно, а як газета на це може вплинути? Це все залежить, насамперед, від працівників
Як вони поставлять себе там-так до них і видноситимуться. А як там панібратство у вихователів з зеками, то чому б малолєткі і не розслабились
AlinKa
~Голубоглазка~
Номер: 455
З: Ukraine, Priluki
Зареєстрований: 13 квітня 2008 р.
Повідомлень: 775
Попереджень: 0
Нагороди:
Супроводжував нас заступник начальника з соціальної роботи Олександр Колесник. На території чисто, охайно. Світить сонце, свіжо зеленіє травичка поряд з барвистими квітами. Заходимо до клубу, він чудово відремонтований, є і якісна сучасна апаратура для озвучування. Як і гарні, майже новісінькі, музичні інструменти - клавішні, електрогітари, є дівіді, сценічні мікрофони. Такою апаратурою може гордитися не кожен заклад по той бік дроту, а тут – запросто. “Це все заслуга меценатів, - пояснює начальник клубу Анатолій Нехай. - Щось подарував Київський соціальний центр, щось - наші голландські друзі, а ось це – мій колишній вихованець...”
Анатолій Михайлович – “останній з могікан”, єдиний з досвідченіших начальників загонів, який, вийшовши на пенсію, залишився працювати в колонії. І вчить він хлопчаків не тільки музичній грамоті, не тільки співати, а ще й по -іншому сприймати цей світ, по-іншому розуміти себе в ньому... Він створив вокально-інструментальний ансамбль “За межею”, в якому хлопчаки грають та співають навіть твори “Бітлз”. Зараз його склад оновлюється. Один з тих, хто приходить до свого наставника щодня – Сергій Є., який майстерно виконав для нас “Поздний вечер в Сорренто”. Порадував своїм співом і Євген Л., чудово заспівавши про ніч, про те, щоб всі печалі кудись відійшли, і щоб, нарешті, випав щасливий квиток...
ЦУКЕРКИ УВ’ЯЗНЕНОМУ З КРАЇНИ ТЮЛЬПАНІВ
Прямуємо до школи. Вразив нас невеликий, але змістовний музей народознавства, в якому зібрані раритетні експонати історії, побуту українського народу. Живописні панно на стінах, що відтворюють картинки сільського життя, написані талановитими вихованцями. Цей музей-ка-бінет є, безперечно, родзинкою ВТК. Він діє щодня, тут проходять уроки літератури, виховні заходи. Хлопці доглядають за експонатами, проводять екскурсії з новоприбулими та численними гостями...
Далі – бібліотека. Різномаїття періодичних видань, непоганий книжковий фонд, виставки, тематичні підбірки книг, портрети класиків. Бібліотекар Марина Капштик говорить про те, що детективів у бібліотеці поменшало, що психологи не радять читати їх ув’язненим...
Йдемо в комп’ютерний клас, в якому перед суперсучасними розумними машинами (подарунок голландських спонсорів) сидять хлопці...Відвідують вони цей клас по черзі, доступ до комп’ютерів вільний. Також вільно навідують вони, за бажанням, і Православну, і Християнську Євангельську церкви, які розташовані на території колонії.
З вихованцями ми спілкувалися в бібліотеці, в комп’ютерному класі, в кабінеті психологічного розвантаження. Там же познайомилися з Сергієм М., дуже цікавою юною особистістю. Він вже закінчив школу, навчається в ПТУ. А ще – досконало володіє англійською і навіть виконував обов’язки перекладача, коли приїздили іноземці. На знак поваги до неординарного юнака голландці передали йому солодкий “привіт” – цукерки з країни тюльпанів.
КОЖЕН ЗАЙНЯТИЙ СВОЄЮ СПРАВОЮ
Психолог колонії Лідія Глазунова розповідає про форми соціально - психологічної роботи з ув’язненими, серед яких переважають рольові ігри, тренінги. Представники Нідерландської фундації “Друзі Прилук” разом з співпрацівниками закладу впроваджують у життя міжнародну програму ресоціалізації неповнолітніх правопорушників.
Олександр Колесник знайомить із внутрішнім розподілом вихованців на мікроколективи. Їх чотири, вони звуться вже не загонами, а дільницями. Дільниця карантину, діагностики та розподілу, дві – ресоціалізації, остання – соціальної адаптації, підготовки до свободи:
- В дільниці адаптації знаходиться близько 20 чоловік, всі вони повинні протягом півроку звільнитися, працюють за зоною, готуються до волі... В колонії більше ніж 150 вихованців, багато з них виховувалися в неповних або ж багатодітних сім’ях, або ж в тих, де батьки позбавлені прав. Є сироти. Хлопцям, які стали на шлях виправлення, дозволено разом з батьками виходити в місто... Живемо зараз за літнім розпорядком, хтось складає екзамени, хтось задіяний в підготовці до традиційного фестивалю “Червона калина”, майже кожного дня приймаємо гостей, проходять концерти, спортивні змагання. Працюємо над душами наших хлопців разом з державними, громадськими, релігійними, благодійними організаціями, і за це їм велике спасибі. Як бачите, обстановка нормальна, кожен зайнятий справою - і хлопці, і вихователі...
ЯК ПОЄДНАТИ МАКАРЕНКА З ЄВРОПОЮ?
Наостанку зайшли в кабінет до в. о. начальника колонії В’ячеслава Радченка. Залишилось уточнити одну деталь. Читачі писали, що на території ВТК організовується цех по відливу пластикових пляшок. На питання про “шкідливий” цех почула таку відповідь:
- Не йде мова про якусь там “переробку пластмаси”. Малося на увазі ось що: пластикові пляшки перерізаються при допомозі автоматичного верстата на дрібні шматки і запаковуються. Ми ж купуємо їх, п‘ємо напої з цих пляшок... Хочемо створити цех, в якому хлопці будуть збирати меблі. У виробничій майстерні ведуться зварювальні, токарні роботи, але замовлень на вироби з металу не так багато, як могло бути. Хотілося , щоб міська та районна влади більш конкретно сприяли нам в отриманні різноманітних виробничих, будівельних замовлень, колонії по законодавству мають право першості...
В’ячеслав Анатолійович розпо-відає про перші кроки міжнародного експерименту, порівнює окремі аспекти української та голландської пенітенціарних систем:
- Засуджені у них майже весь час знаходяться під замком, сидять по камерах. При найменшому порушенні режиму – вимикають світло. Вони не працюють, навчаються за бажанням, їх виводять по 12 чоловік, з ними розмовляє психолог. Голландці були здивовані, коли побачили, що наші вільно пересуваються по зоні, вільно спілкуються, що вихователь може обійняти хлопця, по-дружньому поговорити з ним, що працівники колонії залюбки грають у футбол із засудженими. Умови утримання у них значно суворіші, ніж наші, зате більш ліберальна судова система – терміни покарання менші... Нас орієнтують на європейські стандарти, але ж за кордоном в захваті і від Макаренка. І ми даремно свого часу відмовилися від нього. Як оце все об’-єднати, вибрати золоту “серединку”, як зробити так, щоб доля кожного благополучно склалася на свободі, щоб він більш ніколи не потрапив за грати?.. Робимо все, щоб вихованці були весь час зайняті конкретною корисною справою, бо праця формує характер, силу волі, щоб вони якомога більше спілкувалися з навколишнім світом, розвивали свої здібності, таланти...У нас є хлопчина, до речі, Микола Разон, який навчається в МАУПі, отримує вищу освіту... На жаль, поки що один з усіх.
КОЛОНІЯ - НЕ ІНСТИТУТ ШЛЯХЕТНИХ ПАННОЧОК
Ми спілкувалися з працівниками, і розуміли, що вони живуть життям установи, що ця країна неволі стала для багатьох з них, як не парадоксально, теж рідним домом. Вони теж її мешканці, які за велінням долі опинилися разом з цими ув’язненими дітьми під одним небом, на декілька гектарах трави, снігу, асфальту, бетону. Ми спілкувалися з вихованцями, ми бачили їх очі, в них більше печалі, ніж бравади та самовпевненості...Так, інколи вони бувають різними – злими, імпульсивними, неврівноваженими, егоїстичними, безвідповідальними. Але завжди при цьому – нещасними, і завжди самотніми, як би про них не турбувалися тут. Самотність – закон зони, від неї не втечеш...
Всі хлопці, яких ми зустрічали, були ввічливі, приязні, по-друж-ньому налаштовані. Ніякої агресії, грубості ми не відчули і не почули. Обстановка цілком спокійна, нормальна, “порохом” війни не пахне. Якщо й були якісь порушення режиму з боку вихованців, то від них не залишилося ніякого відголоску. Та й взагалі, колонія ж – не інститут шляхетних панянок, не балетна школа. В закладах закритого типу в усі часи, в усіх країнах щось таке та й трапляється, і для них це – майже норма. Безперечно, брак інформації породжує різноманітні чутки. Але В’ячеслав Радченко ще раз запевняє, що заклад, очолюваний ним, ніякої загрози городянам не несе:
- Маємо щоквартально по плану навчання, проводимо загальні збори, проводимо свої специфічні заходи, відпрацьовуємо режимні дії – тоді збирається весь особовий склад. Працівників у нас багато, побачивши їх на подвір’ї колонії, мешканці навколишніх будинків відразу лякаються: це щось трапилося, бо їх так багато...Та нічого не трапилося, все спокійно і нормально. Ідентичні заходи проводить кожен міліцейський, військовий підрозділ...
Аура закритих установ зазвичай лякає пересічних громадян. Сторожові вежі, передзонник, залізні ворота і двері з електронно- механічними замками – все це мимоволі холодить душу. Колонія не просто окремий клаптик землі, обнесений дротом, а дійсно особливий закритий світ, що живе зі своїми тривогами і безсонням.
Думаючи про нашу “малолітку”, завжди згадую книгу Джона Селінджера “ Над прірвою в житі” і його головного героя. Він стоїть на самому краї скелі, а поруч безтурботні хлоп‘ята граються на величезному полі жита. Головна справа його життя – ловити цих хлопців на краю скелі, щоб вони не зірвалися в безодню.
Вони вже були в прірві, ці хлопці, потрібно не дати їм потрапити туди вдруге. Оце і є момент істини прилуцької колонії для неповнолітніх, все інше – не так важливо.
Я думаю що всеж таки бунт був,але є одне "але"!!!
Уявіть собі: дітей (нехай і правопорушників чи злочинців)привозять до іншого міста зі своїми правилами,законами і т.д....Їх не підготували до зміни місця їх перебування щодо виправлення їх поведінки та ресоціалізації у суспільстві,вони приїхали у зовсім незнайоме місце де їх не дуже то й чекали,бо своїх байстрюків вистачає...Це називається "захисна реакція"!В цьому випадку потрібно соціальному педагогу спочатку провести бесіду окремо з кожним малолітнім правопорушником,потім з колективом "новобранців",і накінець із УСІМА малолітніми правопорушниками що перебувають у даному закладі!!!
Це допоможе виправити ту ситуацію що склалася!!!Головне не запустити процес їхньої реабілітації та соціалізації у даному закладі!!!
-----
Повідомлення редагувалося 2 разів. Останнє редагування: dusya (3 липня 2008 р., 20:22:03)
dusya
Helen
Блукаюча зірка
Номер: 6
З: Украина, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 12629
Попереджень: 0
Нагороди:
Фестиваль самодiяльної творчості засуджених “Червона калина”
Щорічно у літній період у виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби проводиться фестиваль самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина", спрямований на забезпечення прав засуджених неповнолітніх на дозвілля, відпочинок, участь у культурному житті та заняття мистецтвом, сприяння їх соціальному, духовному, моральному благополуччю, створення умов для виявлення та розвитку творчих здібностей підлітків.
Цьогорічний фестиваль пройшов 19 липня у Прилуцькій виховній колонії і був приурочений 120-ій річниці від дня народження Антона Семеновича Макаренка. До участі у фестивалі були запрошені представники Міністрства України у справах сім‘ї, молоді та спорту, Державної соціальної служби для сім‘ї, дітей та молоді, інших державних органів, громадських та релігійних організацій, творчі колективи, батьки засуджених.
Відкрила урочисту частину фестивалю заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Калачник Н. Г. Вона привітала присутніх зі святом, розповіла про перспективи розвитку Прилуцької ВК, наголосивши на тому, що кожен вихованець має шанс звільнитися умовно-достроково, якщо бере активну участь у громадському житті установи.
Гостями фестивалю також були Голова Держдепартаменту Кощинець В. В., начальник Управління ДД УВП в Чернігівській області полковник в/с Лопатін В. І., заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Білоус Н. В., Іреней - Єпископ, Владика Ніжинський та Прилуцький, поет-пісняр, заступник Голови спілки письменників Кириченко.
З уст вихованців колонії прозвучали уривки з творів Макаренка “Педагогічна поема”, “Прапори на баштах”. На концерті звучали пісні сучасних українських авторів та народні пісні. Закрив свято голова департаменту і подарував вихованцям холодильник.
"Тримай звязок зі мною, завтра вийдемо в еТер"
Bonya
Боненятко форуму
Номер: 442
З: Украина,
Зареєстрований: 28 березня 2008 р.
Повідомлень: 3451
Попереджень: 0
Нагороди:
Уявіть собі: дітей (нехай і правопорушників чи злочинців)привозять до іншого міста зі своїми правилами,законами і т.д....Їх не підготували до зміни місця їх перебування щодо виправлення їх поведінки та ресоціалізації у суспільстві,вони приїхали у зовсім незнайоме місце де їх не дуже то й чекали,бо своїх байстрюків вистачає...Це називається "захисна реакція"!В цьому випадку потрібно соціальному педагогу спочатку провести бесіду окремо з кожним малолітнім правопорушником,потім з колективом "новобранців",і накінець із УСІМА малолітніми правопорушниками що перебувають у даному закладі!!!
Ты, наверное, пошутила???? А эти "дети", когда на преступление шли-наверное, к педагогам обращались или к психологам?
Helen
Блукаюча зірка
Номер: 6
З: Украина, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 12629
Попереджень: 0
Нагороди: