Лесь Подерв‘янський вперше за останні 25 років читав художню книжку із задоволенням, бо в ній відчув «літературне м‘ясо».
13 травня 2009 року у київському кнайп-клубі «Купідон» король українського авторарту, художник Юрон Шевченко та видавництво агенції MSBrand Corporation презентували в Києві уникальну книжкову новинку — безсмертний роман Юрона Шевченка «Бермуди». Вже перші читачі книжки в один голос заявили: «У нас з‘явився новий Ільф і Петров в одній особі, це Юрон Шевченко».
Юрон Шевченко народився в місті Порт-Артур (Китай), але юність провів у Прилуках (Україна), тому пише російською мовою з українськими вставками. В Україні та Росії його знають як художника, який більше 15 років працює в стилі «автоарт». Учасник більше 60-ти міжнародних і українських художніх виставок, автор 5 персональних виставок. Але для друзів Юрон Шевченко, передовсім, — чудовий оповідач із блискучим почуттям гумору. В його історіях співіснують реальні «живі» герої та вигадані персонажі, власні пригоди та досвід приятелів. Деякі з історій Юрона лягли в основу окремих творів Леся Подерв‘янського. А вирішальним фактором у перетворенні оповідей Юрона Шевченка на власний «безсмертний роман» стало спілкування з письменницею та сценаристкою Мариною Медніковою. Вона ж стала й першим редактором «Бермудів».
У першій презентації книжки, окрім Автора, Леся Подерв‘янського та Марини Меднікової, взяли участь головний редактор часопису «Прилуки. Фортеця» Ігор Павлюченко та автор ілюстрацій до книжки «Бермуди» художник Олександр Скринник.
Модератори зустрічі керуючі партнери агенції MSBrand Corporation Петро Мацкевич і Ксеня Сладкевич, які, власне, і є видавцями книжки. До речі, Петро Мацкевич є «хрещеним батьком» перших книжок Леся Подерв‘янського («Герой нашого часу». — Львів, «Кальварія», 2000) та Марини Меднікової («ТЮ!». - Львів, «Кальварія», 2003).
Про книжку
Бермуди — це не загадковий трикутник у Карибському морі, а авто-кооператив в Прилуках, подібний на окрему незалежну державу зі своїми законами. Бермуди населені надзвичайними персонажами, чиї історії життя зі смаком і неймовірним гумором розповідає автор. Місця, де відбувається дія роману, можна «помацати» й сьогодні. Одного разу на Бермуди приїздять шведи. І тут починається ще одна фантасмагорична і неймовірно смішна історія. Свенсен, Юхансен та Петерсен — ті самі шведи, персонажі: Арнольд Ізраїлевич, Охрім Опанасович, Гєник, Блін, Юнік та інші — плоди уяви автора, які мають реальних прототипів у житті. Сорочинці та Квашенці — два прилуцьких кутки, які в свій час ворогували між собою. «Удай» — це «Удай», ресторан, розташований по вулиці Київський у Прилуках.
Перше видання книжки здійснене обмеженим накладом — лише 1000 примірників. Книжка видана на спеціальному шведському книжковому папері Munken Pocket Cream.
Редактор Марина Меднікова — авторка трьох виданих романів «ТЮ!», «Зірка, або Терористка», «Крутая плюс, або Терористка-2»; сценаристка та редактор багатьох телевізійних серіалів і «хрещена мама» книжки «Бермуди».
Коректор Григорій Латник — відомий лексикограф, перекладач поезій Федеріко Гарсія Лорка, Ґуставо Адольфо Беккера та середньовічної португальської та іспанської лицарської поезії.
Художник Олександр Скринник — давній друг Автора (більше ЗО років спільного навчання, пригод тощо); учасник багатьох історій, описаних у книжці; людина, якій Автор присвітив окрему главу.
Дизайнер Сашко Шевцов — підготував до видання більше 150 книжок видавництва «Кальварія» та видавництва агенції МЗВгапсі Согрогаїіоп, серед яких «Герой нашого часу» Леся Подерв‘янського, «ТЮ!» Марини Меднікової та «Ґарґантюа та Пантаґрюель» Франсуа Рабле.

“Бермуди” – зовсім не загадковий трикутник в Карибському морі, а кооператив в Прилуках, схожий на окрему незалежну державу зі своїми законами”, - це цитата з передмови до щойно виданої книги Юрона Шевченка з простою й нехитрою назвою “Бермуди”. Як неважко здогадатися, автор має безпосереднє відношення до Прилук: тут він тривалий час жив, навчався, працював. Його добре знають у нашому місті, адже Юрон Шевченко – це не хто інший, як відомий український художник Юрій Шевченко, учасник більш ніж 60-ти міжнародних і всеукраїнських художніх виставок. Кілька років тому з його мистецтвом у стилі авто-арт познайомилися й прилучани – на виставці у МБК. І от тепер з’ясувалося, що Юрій Володимирович живе подвійним життям: художника та письменника. А надихнули його на літературну творчість не що інше, як Прилуки! Бо саме звідси - “дивовижні персонажі” Юрона Шевченка, чиї історії з життя він розповідає зі смаком і неймовірним гумором. Гортаєш книгу й з гордістю усвідомлюєш: Шевченко – 100-відсоткровий прилучанин (хоча народився в Порт-Артурі (Китай), а мешкає в Києві), бо як іще пояснити те, що при всій своїй на перший погляд гротескності “Бермуди” надзвичайно реалістичні, навіть у якійсь мірі ностальгійні. В них – гола правда життя, прилуцька дійсність, український менталітет: “Девчата плевали семечки, ели то, что продавали, постоянно шутили и смеялись, заставляя призывно подпрыгивать груди в своих блузках. Шведы выбрали понравившиеся им яблоки и заказали три штуки. Их просьба на несколько минут парализовала работу базарчика – такой поднялся хохот.
- Ви шо, здуріли? Не морочте собі голову та інші місця. Беріть відро. А як нема грошей – три яблука беріть так, - стонала от смеха рыжая продавщица”.
В “Бермуди” потрапили далеко не всі “прилуцькі” історії Юрія Шевченка, тож тим, хто побував на презентації книги у арт-кафе “За двома зайцями”, дуже поталанило почути дещо з неопублікованого у неперевершеному авторському виконанні. І ці життєві оповіді з недалекого минулого, і пісні радянських часів у виконанні Марії Кузнєцової зробили свою справу: гості арт-кафе цілу годину прожили в 80-х роках минулого століття. Це природно, адже,здається, час в “Бермудах” зупиняється.

БЕЗСМЕРТНИЙ РОМАН

- Юрію, звідки беруть початок Ваші “Бермуди”?

- Я ріс нормальною дитиною, навчався в школі №5. Перша свідомість прийшла до мене, коли СРСР взяло перше в світі місце по гороху. Я тоді зрозумів, що країна практично приречена. Тому що металоріжучі станки, горох – це дуже добре, але 1/6 частина суші не навчилася шити штани! І за ними доводилося їздити з Прилук в Одесу, Київ, Ленінград, Москву. Це був маразм. Мені досі неймовірно жаль свою бабусю, яка жила в Старій Тарнавщині і отримувала на трудодень 7 копійок. Навіть тоді, в 60-ті роки, за 2 дні тієї тяжкої праці можна було купити пачку морозива! При цьому бабуся ще й вмудрялася допомагати своїм дітям. Я ніколи не міг пробачити владі робітників і селян, що по сьогодні в новгородських лісах, в Мурманській області лежать тисячі солдат, не похоронені після Вітчизняної війни. І я розумів, що єдина протиотрута проти всього, що відбувається довкола – це сміх. І ми пробували сміятися. Потім розпався СРСР, Україна стала незалежною. Я вдихнув на повні груди, мав колосальні надії, але вони не виправдалися. Знову довелося сміятися.
А потім через дірки “залізної завіси” полізла ідеологічна зброя, якісна музика. Я тоді теж став замислюватися, що не можна підмішувати поняття. “Машина времени” – все ж не “Rolling stones”. Це все одно, що порівнювати чорний хліб, намазаний маргарином, з київським тортом. У свої 50 з лишком я дійшов висновку, що ми, громадяни України, повинні збудувати нормальну державу, тоді будемо потрібні всім – і на заході, і на півдні. А доти, поки бігатимемо з протягнутою рукою, нічого хорошого не буде.

- Хто надихнув Вас на літературну діяльність?

- Я дуже вдячний Богу, що послав мені чудових соратників. Мене завжди оточували гарні люди – в Прилуках, у Києві. По-перше, люди талановиті, а по-друге, дуже добрі. Всім їм низько вклоняюся – моїм друзям по технікуму, по інституту, по роботі в Прилуках.

- І все ж, як з’явилася книжка?

- В мене накопичилася купа історій. Весь час виходило так, що я з ними постійно жив, вони сипалися, мов з рогу достатку. Треба сказати, що моєю шляховою зорею все життя була книга Ярослава Гашека “Походеньки бравого солдата Швейка”. Як на мене, це велика річ, я б роздав її як обов’язкове читання в парламенті, в уряді, президенту.
Згодом з’явилося ще дві зірки – Лесь Подерев’янський, з яким мене познайомив мій товариш і Марина Мєднікова. З Лесем пов’язані абсолютно унікальні історії. Вперше я почув його п’єси на квартирі у друга, де ми влаштовували посиденьки по кілька діб. І для того, щоб щось протипоставити (тому що я людина горда), розповів йому про Прилуки. Тут уже настав мій зоряний час, тому що Лесь сміявся так, що більше вже не міг читати свої речі. Так ми потоваришували.
Пізніше моя дружина Анюта познайомила мене зі своєю хрещеною, письменницею. Це третя зірка. Дуже розумна, весела людина. Одного разу вона бувала в Прилуках (до речі, всі були в Прилуках – Лесь Подерев’янський, автор ілюстрацій до “Бермуд”Олександр Скринник). Марині Мєдніковій я теж влаштував бенефіс з історіями про Прилуки. Оговтавшись від неймовірного сміху, вона сказала: “Юро, на тобі диктофон, надиктуй мені цих історій, я напишу книгу”. І тут мене стала давити звичайна українська жаба. Я зрозумів, що якщо зараз не візьмуся, то ніколи цього не зроблю. За чотири роки натворив десь сторінок 300. І в кінці (ну, ніби для внутрішнього користування) написав: “Безсмертний роман”. Марина так реготала, що ледь зі стільця не впала. Сказала: “Ну такої наглості я ще взагалі не зустрічала”, і залишила цей напис в редакції. Потім редактор Мацкевич викинув всі історії, що “нижче пояса”. А надпис залишив! Тож історій вистачить ще на одну книжку – якщо, звісно, допоможуть друзі.

З великим задоволенням і радістю (мала нагоду першою прочитати надрукований Ваш роман «Бермуди») дякую Вам, що Ви подарували людям воістину безсмертний твір.
Ми працівники друкарні, що знаходиться в мальовничому місті Кам‘янець-Подільському, є присутніми при народженні книжок. Але, як чекали народження «Бермудів», ще не чекали жодної книжки.
Спочатку читала книжку про себе, але з восьмої сторінки я почала читати вголос для всього відділу.
«Бермуди» зі своїми героями настільки змінювали настрій в колективі, що Ви собі уявити не можете.
Роман настільки прекрасно написаний, що читаючи його, бачиш не букви, а реальну картину з його героями.
За роки незалежності це перший твір сучасної літератури, який ми читали всім колективом і отримали велике задоволення.
Дуже дякуємо Вам, бажаємо Вам міцного здоров‘я, творчого натхнення, і написати ще не один твір, який би захоплював нашого читача.