Потішний генерал невидимого фронту або Хто і навіщо підсовує українцям бутафорного "спасителя"?
| Цитата: | Ну как же ничем вглядитесь внимательно! |
А ось і Я – ваш Месія!
Зачекалися?
Возрадуйтеся, українці! На політичному небосхилі України з’являється новий "Месія". Увесь такий у сяєві слави та в супроводі ангельських хорів...
Точніше, нам його являють. У світлі прожекторів телевізійних ток-шоу та під співи інших рупорів масової інформації (незалежних, певна річ, і непідкупних).
Він – велемудрий, аки Соломон. Красномовний і дотепний. І на будь-які питання буття завжди має… будь-які відповіді.
Щоправда, якщо роздивитися – увесь світлий образ "компетентного в усіх царинах інтелектуала" завдячує головно… характерному виразу фізіономії відмінника, що вигідно підкреслюють стильні окуляри. А коли ще й вслухатися, то стає ясно, що "хлопченя з розумними очима" лише сумлінно виголошує заучені банальності тоном вундеркінда. Бо годі згадати хоча б одну його свіжу, глибоку і, головне, власну думку. По суті – розсипи порожніх як відро, але тому й лунких сентенцій. Такий собі дутий "мислитель".
Насправді, весь секрет успіху в тому, що цей образ "мудрої голови" настирливо вимальовують для публіки майстри рекламного навіювання. А принцип навіювання відомий: "Ой-вей! Какой у нас талантлівий мальчік!".
Він мандрує і проповідує. Вказує новонаверненим путь до царства Змін: "Я відкриваю двері, а ви будете йти. За вами і за мною – люди, котрі знову повірили". Треба визнати, що розчарованих душ, які вкотре ладні хоч у що-небудь увірувати, – таки чимало. А він кличе їх "Врятувати країну". Ні дати, ні взяти – Спаситель.
Так, так! Кмітливий читач, ясна річ, здогадався. Мова про "Свіже Обличчя вітчизняної політики", "Нашу надію і Обаму", "Спасителя" і просто "АРСЕНІЯ" – Арсенія Петровича Яценюка. Про "Лідера Нового Покоління", який "зробив себе сам".
Істинно наш герой – просто взірець кар’єрного успіху у свої молоді роки. І, згідно з логікою наївного обивателя, мав би сотворити таке ж чудо з молодою Державою.
Хоча, якщо колупнути, це "нове обличчя" – такої ж свіжості, як і колір його біг-морди із кокетливим підписом "АРСЕНІЙ".
Дійсно, яскравий і стрімкий злет нашого молодця на вершину владного Олімпу просто вражає. В очах затурканого буднями "маленького українця", обдарованим дітям якого вилізти з нижчих щаблів соціальної драбини у цьому житті аж ніяк не світить, щасливець Арсеній – просто казковий Іван Царевич. Наче крилатого жеребця осідлав і дострибнув ураз до вершини Кришталевої гори. Чи то пак – Печерських пагорбів. Скік – і міністр Уряду АР Крим у свої 27 років… Плиг – і вже перший заступник голови Нацбанку… – міністр економіки України…– міністр іноземних справ… – голова Верховної Ради… Аж ось, закономірно, – "реальний" кандидат на пост Глави Держави, щойно стукнуло 35. Ну чим не звитяжець і гідний захоплення взірець?
Та кожному тверезому громадянину, який хоч би поверхово цікавиться життєписами можновладців, таємниці таких карколомних злетів – цілком зрозумілі. На всі чергові щаблі кар’єри наш герой спинається далеко не тільки завдяки своїм талантам і старанності. Підсаджують молодого пролазу, зазвичай, вельми широкі "плечі". Зокрема, примостити 2001 року будь-кого на "рибне" місце міністра економіки Автономної Республіки Крим дозволено було, ясна річ, винятково лише "під патронатом" президента Кучми. Незалежно від будь-яких досягнень чи здібностей. Зрештою, навіть очолити першу в Україні (!) юридичну фірму, навчаючись на першому курсі (!) Університету, дано було не кожному смертному вундеркінду. Особливо в нашій країні. А надто на початку буремних 90-их.
Декому змальований вище образ Арсенія Петровича видасться либонь надто упередженим. Невже ж Яценюк не наділений хоча б краплею тих чеснот, які йому приписують? А нумо безпристрасно даймо собі з цим раду.
Будні спасителя.
Діяння та подвиги
Так, дійсно, Арсеній Петрович видався нічим не згіршим головою Верховної Ради ніж, скажімо, той же Мороз чи "країні потрібний" Литвин (брак досвіду якраз можна простити). Нічим не гіршим. Та, втім, – ні на грам не ліпшим. Ану ж бо пригадаймо: чим відзначився наш герой, коли тримав у руках кермо вищого законодавчого органу?
А нічим. Точніше – нічим таким благодійним для країни, яку він оце намилився "рятувати"… твердим поглядом вождя з рекламних щитів. Хоча допіру володів наш Арсеній направду могутніми важелями влади. Упродовж цілого року – з 4 грудня 2007-го по 12 листопада 2008-го. Посідав, зауважмо, одну з трьох найвищих(!) посад у державі. Чому ж на отому фронті жодних оспіваних "змін" наш "спаситель" навіть не домагався? Ба більше. Не побачила країна і спроб утілити бодай ті гасла, осідлавши які він в’їхав до парламенту (в екіпажі чільної п’ятірки "Нашої України – Народної самооборони"
. Нагадаємо: вожаки списку НУНС – Луценко, Кириленко, Яценюк, Гриценко, Катеринчук – віщували небачені "зміни" ще тоді, два роки тому. Пам’ятаєте, як вони носилися країною з презентаціями своєї передвиборчої програми під гучною назвою "Для людей, а не політиків"?
Показною "фішкою" усієї агітації НУНС була тоді "боротьба з політичною корупцією". Скажімо, обіцяли створити "Національне антикорупційне бюро", яке "перевіряло б відповідність видатків високопосадовців до задекларованих доходів". А передусім лідери блоку присягали "скасувати депутатську недоторканність". І не тільки кляту недоторканість, а ще й геть усі привілеї. Ба навіть – "скасувати "пільгові" пенсії депутатам і міністрам"! І підвищити натомість пенсії простим громадянам… Зайве й поминати, що Арсеній Яценюк на посаді голови ВР… і не поривався "проштовхнути" ці "доленосні рішення".
Ґарантував блок, який провів нашого героя аж до крісла спікера, і ухвалення (вже 2008 р.!) нового Податкового кодексу. Зокрема, йшлося про зниження ставки ПДВ до 17%, впровадження єдиного соціального внеску та "справедливого податку на розкіш і багатство", який "наповнить місцеві бюджети". Ще одне ноу-хау, яке зваблювало малий та середній бізнес – ліквідація податкової міліції… Чи хоч би ставив Яценюк ці питання у порядок денний парламенту?
А обіцянка спростити візовий режим із Європейським Союзом – просто особиста візитка пана Арсенія (тоді ще міністра закордонних справ). Чи не він прорікав, що українські товари збуватимуть у Європу, держава отримуватиме інвестиції з Європи та інвестуватиме в Європу? І головне – громадяни України зможуть вільно відвідувати ЄС, так само, як його піддані їздять до нас. Крім того Яценюк твердив, що "демократичні сили", які прийдуть до парламенту, зроблять усе, аби середній клас посів гідне місце у виробництві товарів та наданні послуг… Однак, "середній клас", до якого полюбляє озиватися наш "спаситель", так і не помітив його надзусиль у цьому керунку.
Не стане місця перелічити усі обіцянки, під якими зовсім недавно підписувався новоспечений "рятівник країни" (див. передвиборчу програму НУНС). Факт, що він палець об палець не вдарив, аби бодай дещицю з них втілити у життя. Навіть посідаючи найвище крісло в парламенті.
Проте, ще одну обітницю нагадати таки мусимо. Речники НУНС під кінець тієї виборчої кампанії дослівно присягали: добитися державного визнання ОУН-УПА. Клялися перед патріотичним виборцем (надто у тих краях, де діти і внуки донині бережуть пам’ять Героїв) будь-що звершити акт історичної правди… ще до позаминулого Нового Року. Тепер пана Арсенія дратує ця тема.
Правда в тім, що на сайті Верховної Ради годі знайти… хоч якийсь законопроект, автором якого був би наш мудрагель. Чи, може, згадаємо бодай один його суттєвий депутатський запит?
А після відставки з посади голови ВР, "команданте" невидимого "фронту" і поготів "забив" на депутатські обов’язки, доручені йому народом. Вмить. Навіть кнопку тиснути "спасителеві", за депутатську платню, стало ліньки. Бо, згідно з довідковою інформацією апарату Верховної Ради України, нардеп Арсеній Яценюк, покинувши з болем у серці крісло спікера, регулярно прогулює пленарні засідання. І не бере, відповідно, участі у голосуваннях. Скажімо, за час із 12 листопада 2008 року до 20 лютого 2009 року з 29-ти робочих днів він виникає на робочому місці аж… 7 разів. Всього ж за весь цей період, згідно з даними ранкової та вечірньої реєстрацій, у сесійній залі його не було 33 рази, з’являвся ж – 8 разів.
Звісно, у нашій Раді – не він один такий "трудяга", що ходить на роботу здебільшого по зарплату. Та ще – потусуватися в кулуарах цього "клубу мільйонерів". Між іншим, середня платня "слуги народу" – 14 тис. грн. на місяць (окрім доплат за "інтенсивну і секретну роботу", знання мов та за канцелярські, транспортні й інші витрати, оплату мобільного зв’язку та крім усіляких так і не скасованих пільг). Ясно, що для панича Арсенія – це "кишенькові" копійки. Бо навіть його обласний "комісар" (є така посада у "Фронті Змін"
отримує вдвічі більше. "Середня зарплата комісара становить 4 тисячі у.о. плюс видатки на транспорт і зв’язок" – стверджує "Українська Правда".
Але ж іще минулого літа наш герой так звитяжно "воював" (на словах, як завше) за трудову дисципліну розбещених нардепів! Варто згадати, як з високої трибуни, рекламував Яценюк унікальну систему контролю за присутністю депутатів у сесійній залі, яку буцім сам розробив. Як ратував за правову відповідальність для нардепів-гультяїв (аж до стягнення частки платні за прогули!). "Я буду публікувати списки тих людей, які ходять на роботу, і тих, хто не ходить. Країна має знати своїх героїв", — грозився ще вчора наш "трудоголік".
Як бачимо, трудитись у поті чола на благо країни сей "спаситель" не звик. Не "месіанська" це справа. Більше личить, звісно, красуватися на екранах, токувати на ток-шоу та роз’їжджати країною з проповідями.
Але не про це мова.
Кого тут ще поводити по пустелі?
Ну хоча б років зо п’ять…
Вся суть у тому, ЩО і ДЛЯ КОГО проповідує новоявлений "месія".
Здається, вираз "Дайте мені час!" вже став девізом "спасителя країни" і за сумісництвом командувача "Фронту Змін". Принаймні, ці крилаті слова він товкмачить, наче дресирований папужка, щоразу, як тільки наривається на дійсно принципове питання.
Таким дражливим питанням для героя невидимого "Фронту", як бачимо, є державне визнання борців… за її ж Незалежність. Давно назріле визнання. Ще раз нагадаємо: два роки тому Яценюк, нічтоже сумяшеся, долучався до клятви НУ-НС визнати на державному рівні воїнів ОУН-УПА. Тоді їхні діти і внуки, і навіть самі бійці (ті що дожили) вкотре повірили. Багато з них, попри все, підтримали "Нашу Україну", рейтинг якої вже на той час стрімко котився вниз. Таким чином вони знову вручили, зокрема й особисто Яценюкові, мандат Недоторканого. А відтак – і крісло голови ВР. Що, у свою чергу, хоча й жодної користі країні не принесло, проте стало пригожим трампліном для президентської кампанії нового "спасителя". Тепер же "вдячний" Арсенй про УПА й чути не хоче.
"Особисто для мене це питання складне, і я не обіцяю його законодавчо підтримати", – заявляє Арсеній нині, припершись зі своїми проповідями на Волинь – батьківщину Української Повстанської Армії. Не змигнувши оком, кандидат у Ґаранти зізнається, що у разі перемоги він, як суб’єкт законодавчої ініціативи, …не внесе законопроект з цього питання.
"У нинішніх умовах неможливо ухвалити закон про ОУН-УПА", – огласив Яценюк і у Львові, чомусь відзначивши при цьому специфічність(?) львівського електорату. Та, власне, хто б сумнівався, що "у нинішніх умовах" (поки країною править ця лжееліта) таке "неможливо"? Неможливо, зрештою, і що завгодно з того, що відповідало би потребам українців (а не вподобанням розпаскудженої панівної касти). Натомість, як бачимо, цілком можливо, щоб ВР ухвалила рішення про державне(!) святкування… 90-ї річниці Ленінського Комсомолу. На 19-тому році Незалежності... Голосами, у тому числі, і так званої "демократичної більшості"…
Тож "специфічному електоратові" про "нинішні умови" і без Арсенія відомо. Але якщо "спаситель" і не думає нічого чинити тільки тому, що "у нинішніх умовах неможливо"… Для чого тоді годує народ локшиною про казна-які грядущі "Зміни"?
"Дайте час державі, дайте можливість попрацювати історикам. Вони вирішать це питання, а час все розставить на свої місця", – мудрує далі Яценюк. Щоправда, не уточнює скільки ЩЕ треба того "часу" і "можливостей". Схоже, Час у віровченні Арсенія – це такий собі божок "халяви", який прийде і сам "все розставить на свої місця" (щось на кшталт казкового Тося з галицької міфології, якого всякчас зазивають непутящі майстри, коли кажуть: "Та… То ся зробить!"
.
А в Івано-Франківську наш мудрагель навіть підрахував, скільки саме в Україні, серед 46 млн. населення, є освічених людей, а скільки балбесів. Причому всіх, включно з немовлятами: "Двадцять мільйонів українців знають правду про це, а 26 – не знають. Я був на сході України і якби хотів стати президентом Західної України, то я б це питання лінійно вирішив" – так нелінійно зробив Арсеній свій вибір на користь сходу (хоче стати президентом там?). І повторив своє заклинання: "Дайте мені час і я вирішу це питання". З уст "вундеркінда", випещеного в сім’ї викладача історії КПРС, все це звучить, звичайно, переконливо: "Історію недовивчено!" – авторитетно заявляє він.
Та хто ж сперечається, що "недовивчено"? Он деякі "особливо обдаровані" навіть у подіях трирічної давності блудять. Але хіба та історія сама по собі має "довивчитися"?
І, саме з метою того "довивчення", мусимо просвітити екс-спікера, що Президент України ще три роки тому (14.10.2006!) видав Указ "Про всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху…". Під тиском громадськості, яка, щоправда, вимагала від нього зовсім іншого – Указу про визнання, а не про "всебічне вивчення" давно відомих фактів. Бо навіть спеціальна урядова комісія, створена ще рік перед тим (2005-го), вже все, що можна було, "довивчила". Але менше з тим.
Усі архіви, що стосуються діяльності ОУН-УПА, давно відкрили і оприлюднили. Тобто, "можливість попрацювати історикам" дали. Навіть СБУ на поміч кинули – возить Україною виставки архівних матеріалів по третьому колу. Чи екс-спікер не чув про таке? До речі, а він сам хоч палець об палець вдарив, аби помогти "довивчити" історію? Що заважало "спасителю" почати хоча б з тих балбесів, які скупчилися під головним куполом країни? Наприклад, організувати парламентські слухання з питань визнання ОУН-УПА, чого п’ять років домагається "Свобода". Запросити тих же істориків, авторитетних громадських діячів, самих учасників визвольних змагань (поки ще хтось є в живих). Хай би "розмазали" тутешніх шанувальників ВЛКСМ давно доведеними залізобетонними аргументами. У прямому ефірі. Щоби й решту могли "довивчити". Ті, що на думку товариша Арсенія, ще "не знають".
Але генералісимус "Фронту Змін" воліє звалити відповідальність на чужі плечі: "Нехай молодь розповість правду 26 мільйонам українців, які живуть на Сході і не знають цієї правди. Дайте мені час, і я цю проблему вирішу. Зараз вийти і заявити, що ми це зробимо – це обдурити людей", – торочить своє сей "апостол правди" уже в Рівному.
І знову ж погодимося з цією глибокою думкою. Істинно: молодь – надія нації. Але ж до чого тут Яценюк, який вічно вимагає у когось часу? Бо якраз українська молодь багатотисячними колонами четвертий рік поспіль виходить на майдани столиці на вже узвичаєний "Марш за визнання УПА". Жодного сумніву – вийде й цього року. 14-того жовтня, на Покрову. І можемо впевнено передректи – ще більше масово ніж торік. Та при цьому та молодь в носі мала усі дурноверхі "благословення" Яценюка. Разом з віртуальними маневрами його невидимого "Фронту".
Тому нашому телевізійному героєві мабуть верзеться, що вони "зловживають цим питанням" і "роблять лише одне – розколюють Українську державу по Дніпру". Видно аматорові політичної географії невідомо, що українські патріоти завзято виступають за визнання ОУН-УПА і в Луганську, Харкові, Чернігові, Сумах чи Полтаві. І їхні лави щоденно ростуть (на відміну від невловимого "Фронту Змін"
. "Не треба давати привід зовнішнім силам і йти на поводу у тих, хто хоче розколоти українське суспільство" – усовіщає невідомо кого сей місіонер. І пізнаючи в собі не менше як намісника Бога на землі, урочисто прорікає: "Колоти Україну я нікому не дам! В мене завдання таке – зшити Україну. Хіба на Сході в нас немає українців?!".
Ото ж бо й воно, що є! Нас взагалі в Україні – більшість. І всі українці, звісно, пройнялися тим високим "завданням" Арсенія – "зшити Україну".
Але ж якого милого ти "їздиш по вухах" саме свідомим українцям?
Якщо ти вже такий оборонець "єдності", то їдь де інде читати проповіді. Наприклад в Одесу. Усовіщай там свого соратника з блоку, мера Едуарда Гурвіца. Розтовкмач провокаторові, що зводити пам’ятник Єкатєріні ІІ в Незалежній Україні – це некошерне свинство. Поясни тому "політичному українцю", що уславлення коронованої московської хвойди, яка знищила Запорізьку Січ і запровадила кріпацтво в Україні, "розколює країну". Як ніщо інше розколює, бо це – плювок у душу далеко не "западенцям", а всім нащадкам закріпачених козаків. Чи не так?
Нагрянь із "робочою поїздкою" до Криму, в якому колись міністерствував (либонь, неабияк підняв тутешню економіку?). Тоді тебе там послухають недавні співробітники і підлеглі. Особливо проповідь про те, що ліпити там пам’ятники "жертвам ОУН-УПА" – тупо і аж ніяк "не на часі". Так само, як колотити інші московські провокації та прямо закликати до розколу України.
Називаймо речі своїми іменами: яка саме "частина українців просто не готова до ухвалення такого закону"? Чи не ті це, бува, "українці", що "неготові" взагалі миритися з фактом існування вільної України? Але скільки ще часу ми, на своїй, Богом даній землі, маємо вважати на домагання знахабнілих від безкарності шкідників? Для чого нас вічно понукають оглядатися і загнано тупцювати на місці?
Видно, консервація на невизначений час совдепівських стереотипів – це і є насправді ті хвалені "зміни". Нас дуже хочуть вмовити з цим змиритися. Щоб ми ще довго не обрубували хвости окупаційного режиму.
Але такі "зміни" ми вже бачили. Ще перші "демократи" (перелицьовані комуністи) постійно правили улюблену мантру: "Не на часі!". Це дозволяло їм "20 років тримати слово"… без вчинків. І невсипущо "рятувати країну"… язиком.
Як бачимо, новоспечений "отець української демократії" лише реміксує давні "шлягери". Нічого нового. Вже друге десятиліття поспіль мозолить вуха все та ж заїжджена платівка: "Дайте мені час… вжик, дайте мені час… вжик, дайте мені час…"
То кого тут ще поводити по пустелі?
Я вам влаштую страшний суд.
Начувайтеся!
Але страусяча позиція у ключових для подальшого шляху України питаннях історичної справедливості – це ще не всі ідеологічні "принципи" Яценюка. Є теми, у яких наш герой не просто категоричний і безкомпромісний. Сумирний страус враз обертається на лева рикаючого. Він мече громи та блискавки у бік імовірного противника. А зі стратегічним ворогом полководець незримого "Фронту", схоже, вже визначився. Ні, це не зовнішні агресори, які то шельф відгризуть в України, то на Крим зазіхають. І не загребущі олігархи, які п’ють кров з українського народу. Це не п’ята колона, яка на ділі розколює Україну. Навіть не кривава комуна, яка змордувала 20,5 мільйонів українців за якихось 70 років.
Але спершу "рятівник країни" об’явив, за що буде воювати: "Мене вражає позиція, коли Україна – європейська держава – порушує національні питання. Я буду боротися за кожного росіянина, єврея, поляка, німця, що є українським громадянином". І на цій толерантній і політкоректній ноті у нашого "борця" раптом прорізалися ікла: "А тим радикальним силам, що сіятимуть протистояння, я влаштую український Нюрнберг, який засудив фашизм і нацизм" – огласив вирок власного трибуналу Арсеній.
Цікаво, хто це напоумив Арсенія, що для "європейської держави" можуть бути якісь суспільно значимі питання, які порушувати зась? Адже кожен студент знає, що більшість націй Європи власне й отримали свої держави, бо ні в кого не питали, чи можна "порушувати національні питання".
Либонь, на думку спасителя-самозванця, українська нація, яка пережила небачений в історії геноцид, а після трьох століть неволі ще так і не здобула справжню Незалежність, не має на це права. Всі мають (євреї, курди, тібетці, албанці тощо), а українцям на своїй землі – мовчати і не відсвічувати?
Впадає в очі, що у списку достойних "боротьби" нашого героя… українців нема. Власне – знову ж нічого нового. Жодних змін у "демократичному" словоблудстві не спостерігається. Пам’ятаєте єдину виконану обіцянку "перших демократів" 90-тих років минулого століття? "Росіяни житимуть в Україні краще ніж у Росії, євреї – краще ніж у Ізраїлі…" – лише про українців скромно мовчали. Навіщо їм жити на своїй, Богом даній землі, ліпше ніж будь-де інде? Так і збулося.
Але цікаве інше: кому конкретно (поіменно) цей телевізійний звитяжець зібрався влаштувати "український Нюрнберг"? Бо як же ж то так – вирок є, трибунал буде (слово Арсенія!), а імена "злочинців проти людяності" широкому загалу досі невідомі…
Може Арсенчику просто щось страшне приверзлося? Скажімо, дядько Адольф щоночі приходить ("сіє протистояння"
і через те він досі в ліжечко мочиться? Бо дуже щось в унісон звомпив Яценюк з тими кремлівськими пропагандистами, які десь надибали в київській крамниці ляльку Гітлера. І здійняли подібну істерику про "разгул фашизма на Украінє".
Видно, наш віртуальний "месія" обрав собі такого ж віртуального ворога. Але суть його одкровення зрозуміла: "Я вам влаштую страшний суд!". Чуєте, українці? Не смійте навіть "порушувати національні питання"! Бо "Нюрнберг" вам буде! І взагалі – розперезалися – "Фонду Візенталя" на вас нема! Чи, може, Яценюк мав зовсім не те на увазі?
Та з його хворобливою маячнею хай сушать собі голову психоаналітики.
За чиїми лекалами збирається наш "спаситель" "зшивати Україну" – оце, власне, найцікавіше.
Таємничі ворожбити політтехнологій.
Хто попасає спасителя?
Усі ворожі по суті до корінної нації словесні кульбіти товариша Арсенія перестають дивувати, коли брати до уваги, хто таїться за кулісами його сольного шоу. Хто вправно смикає за шнурочки слухняної політичної маріонетки. А ляльководи, як стверджує авторитетне видання "Українська правда", – гастролери все заїжджі.
У штабі "Фронту Змін" випливли такі бійці невидимого фронту як одіозний московський гіпнотизер Іскандер Сулейманович Валітов. А разом з ним – мастаки пропагандистських диверсій Дмітрій Куліков і Тімофєй Сєргєйцев. Останні двоє, між іншим, обіймають посади штатних експертів Комітету Держдуми Росії "по дєлам СНГ і связям с соотєчєствєннікамі". Також українські видання стверджують, що вся трійця – кадрові співробітники ФСБ РФ.
Пересічним громадянам України ці колоритні персонажі, звісно ж, невідомі (служба така). Чи не своїми поглядами і діяннями припали вони до душі товаришу Арсенієві? Принаймні, це дуже багато пояснює (див. досьє).
А втім, ці таємничі "віртуози Москви" не вперше на гастролях в Україні. Двоє з них (Т. Сєргєйцев та І. Валітов) бойове хрещення в царині масштабних українських президентських компаній відбули в команді Леоніда Кучми ще 1999 року. А вже 2004 року у повному складі виконали місію у… штабі Януковича. Кажуть, що саме їхньому генієві належить ідея провокаційного ролика, у якому Ющенко-ковбой скаче поділеною на три сорти картою України.
Тобто "зшивати Україну" Арсеній заповзявся під опікою тих самих мастаків, які її й кроїли. Судячи з досвіду їхньої роботи з Януковичем – президентство Яценюкові не світить. Проте, можна не сумніватися, що певних своїх цілей московські найманці таки досягнуть. Скажімо, президента з Януковича хоч і не зробили, зате деякі мислевіруси українському суспільству успішно прищепили. Зокрема, цей же міф про поділ України на "сорти", який до сьогодні підточує суспільну свідомість. Видно неозброєним оком, як на ту саму тему "різної України" присадили і Яценюка. Тільки з другого боку, у ролі наче б то "зшивача". Тепер він говорить про 20 мільйонів одних українців і 26 – інших. Причому використовує це з метою банального шантажу саме свідомих українців. Мовляв, якщо ви не відмовитеся від своїх переконань – неодмінно буде розкол країни.
Символічно, але хто головний у штабній ієрархії, стало ясно з перших днів навіть з того, що сам Яценюк і штаб "Фронту Змін" на Подолі розташований на четвертому, а московські опікуни – на п’ятому поверсі однієї будівлі. Тепер вся кампанія Яценюка відбувається під орудою москвичів. Все правильно, ляльководи мають смикати за ниточки зверху.
Ляльководи з Москви. Досьє:
Дмітрій Куліков. Народився 1967 р. в м. Шахтарську на Донеччині. Вступає до Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, згодом, після служби у війську – на істфак МГУ. З 1992 – студент "Школи культурної політики". Під час помаранчевих подій 2004 року працює в таємному штабі Януковича в Музейному провулку в Києві. На людях з’являється рідко, переважно – як член "Міжнародної місії чесності".
Цитати:
"В стране, где половина населения считает русский язык своим родным, этому языку отказывают в праве быть государственным… Поэтому реальные шаги России – это предъявление требования к Украине о равном юридическом статусе языков. В этом состоит реальная, а не мифическая защита прав и свобод русского и русскоязычного населения Украины".
"Все эти люди – в прошлом граждане СССР, нужно дать возможность им и их детям принять гражданство России без каких либо специальных процедур. Поскольку их никто процедурно не лишал гражданства СССР, это произошло как бы "автоматически" в виду ликвидации Союза, то и право на получение гражданства страны-провоприемника должно быть "автоматическим". ( З виступу 7 червня 2005 року).
Тімофєй Сєргєйцев. Народився 1963 року. У 1986 закінчує Московський фізико-технічний інститут – цей вуз здійснює наукові експерименти на базі підмосковного Державного наукового центру "Інститут фізики високих енергій", де в радянські часи під грифом таємності розробляли психогенну та психотропну зброю масового ураження. На випускному вечорі Сєргєйцев отримує з рук декана особливий приз - похвальну грамоту "За вивчення процесів соціалістичного суспільства". Ці процеси Тімофєй досліджує у російських секретних архівах.
На президентських перегонах 1999 року працює у команді Леоніда Кучми. У 2004-му працює в таємному штабі Віктора Януковича. Виконує колосальну не тільки за обсягами, але й за шкідництвом для України роботу. Організовує висвітлення в ЗМІ "масових фальсифікацій" голосування в Західній Україні, консультує публічний креатив "підрахуя" Ківалова та "невгамовного" Шуфрича, малює карикатури на Ющенка. За деякими даними, саме Сєргєйцеву належить ідея агітаційного ролика, у якому Віктор Ющенко-ковбой скаче поділеною на три сорти картою України.
Цитати:
"…Насилие было полностью оправдано тем, что надо было вести войну, поэтому заградительные отряды, которые стреляли в спину нашим солдатам, они были, конечно же, легитимными, потому что надо же было защищать Отечество". ( зі статті "Росія та Україна: Прощання з десятиріччям свободи" від 22 жовтня 2003 року).
Іскандер Валітов. Народився 1956 року в Казані. Татарин. Мусульманин. Медик за освітою. 1982 року захищає кандидатську дисертацію про лікування захворювань головного мозку людини. Нейрохірург, психолог, парапсихолог. За Іскандером Валітовим тягнеться шлейф моторошних чуток – розповідають, що він володіє даром гіпнозу та сучасними методиками нейролінгвістичного програмування людей. У 1999 році працює в команді кандидата у Президенти Леоніда Кучми. Розгортає масовий громадський рух "Пульс України", закликаючи лікарів віддавати Кучмі свої голоси. У 2004 році працює в таємному штабі Януковича. Нині – найбільш частий гість у штабі Яценюка.
Цитата:
"И Ленин, и Сталин, безусловно, были адекватны исторической ситуации и целям, которые стояли тогда перед страной. То есть проект они бесспорно реализовали - и реализовали успешно. ( Із виступу 16 вересня 2005 року).
Леонтій Мартинюк
Перегляд теми: '"Фронт Змін" в Прилуках!!! (Всіх прилучан,що прагнуть ЗМІН в Україні, закликаємо до співпраці!)'
CHE
Авторитет
От навчили вас... шо значить западна школа! Провокатори ще ти ! 
Совершенно не тими кнопочками пользуюсь... 
Не плохо получаеться оти "пГекратите". Стажировочку де проходила? 
До кашерного сала привикла? Все гаразд? 
Так шо звиняй. Хотя смисл не мiняеться...
