Автор | Автор | ||||
---|---|---|---|---|---|
Helen 25 січня 2009 р., 10:43:25 Тема: Фотоконкурси. Що провести ще? ВИСЛОВТЕ СВОЮ ДУМКУ | Шановні форумчани!
Є пропозиція провести фотоконкурси на теми "Людина дощу" (назва говорить сама за себе) та "Стихія вогню" (іскри, пожежі, полум‘я). Попередні пропозиції: | ||||
Helen 25 січня 2009 р., 10:07:20 Тема: Пам‘ятники. Їх призначення та необхідність |
так, все правильно, але навіщо ми їх встановлюємо? для
| ||||
Helen 25 січня 2009 р., 10:03:46 Тема: Гра "Обламай бажання іншого" | Правила гри:
один форумчанин пише фразу, що він хоче, інший повинен обламати його бажання, написавши щось негативне, і потім своє бажання. І так по черзі, ну наприклад: - Я хочу побачити єгипетські піраміди - Поки ти туди доїдеш, вони розваляться - Я хочу в Південно-африканську республіку - Ага, і тебе там укусить малярійни комар Отже, я починаю Я хочу купити джип | ||||
Helen 25 січня 2009 р., 09:51:47 Тема: Фотоконкурс "Зима завітала до Прилук" |
ага до 31 січня ще буде якщо ж серйозно, якщо пройтися по місту, то можна ще багато красивих засніжених куточків знайти! було б бажання | ||||
Helen 25 січня 2009 р., 09:48:03 Тема: Пам‘ятники. Їх призначення та необхідність | Ця фраза
спонукала мене до роздумів. Дійсно, навіщо нам пам‘ятники. Для чого ми їх встановлюємо. Чи це дійсно необхідно. Пам‘ятники - поклоніння ідолам чи все ж таки увіковічнення пам‘яті? Хто що думає - відписуємося | ||||
Helen 25 січня 2009 р., 09:32:18 Тема: Праздники | Всерйоз і жартома
Чимало студентів могли б гарно вчитися, але вони не пробували. Чому в кінці стипендії залишається ще так багато місяця? З життя справжнього студента: «Спочатку здам сесію, а потім пляшки». Оголошення: «Результати екзамену можна взнати в секретаря заздалегідь». Зі студентської роботи: потрібно відмовитись від ідей, від котрих у людей зникає посмішка. Бути студентом добре, тільки навчання заважає. | ||||
Helen 24 січня 2009 р., 22:40:38 Тема: Придумай назву смайлу | невдала підтяжка обличчя | ||||
Helen 24 січня 2009 р., 22:36:41 Тема: Придумай назву смайлу | -зуби ріжуться | ||||
Helen 24 січня 2009 р., 21:19:32 Тема: Придумай назву смайлу | -Витас ----- Добавлено 24 января 2009 г., 21:20:06: - Витас у ЛОРа | ||||
Helen 24 січня 2009 р., 20:48:40 Тема: Офіційні новини | КРИЗА: ЇХАТИ НА ЗАРОБІТКИ ЧИ ЗАРОБЛЯТИ ... ВДОМА?
Сьогодні слово “криза” на вустах у переважної більшості пересічних громадян, у котрих гаманці не розпирає від грошей. Стурбованість простого люду зрозуміла: закриваються підприємства, скорочуються робочі місця, зменшується заробітна плата. “Що буде? Як жити? На що сподіватись?” – тривожні запитання читаються на обличчях вуличних перехожих, у салонах “маршруток”, автобусів, електричок. Без роботи залишаються не тільки ті, хто не зривався нікуди з насиджених місць, а і ті, хто їздив чи ще продовжує їздити на заробітки у ближнє зарубіжжя (Москву, Санкт-Петербург і т.д.) або до Києва. Чи однаково торкнулася їх криза? Як переживають її? І що збираються робити далі? ЯКБИ НЕ БЕЗГРОШІВ’Я, У МОСКВУ Б І НЕ ПОТКНУЛАСЬ Галина В., м.Прилуки: -Складне зараз життя. На ту сміхотворну зарплатню, яку отримую у своїй організації, не те що кінці з кінцями не зведеш, а підеш по світу з торбиною. А треба ж не тільки самій прожити, а і доньці матеріально допомогти, і дім аж кричить – просить ремонту. За порадою і сприянням знайомих два роки тому почала їздити у Москву на заробітки. Брала відгули, відпрошувалась і раз у квартал полишала домівку. Здебільшого на два тижні, а під час відпустки і на цілий місяць. Працювала продавцем у приватного підприємця на ринку, торгувала м’ясом, молочними продуктами. Я не бачила, щоб росіяни торгували на базарі. Здебільшого вони сидять в офісах. А працюють на ринку в основному такі, як ми, приїжджі, заробітчани. Бо росіяни на базарі не стоятимуть за копійки, які платять нам. І все ж вигода для мене була – заробити там і, повернувшись назад, щось купити за нашими цінами. Востаннє я повернулась із Москви три місяці тому і більше туди не їздила (у хазяїна-підприємця виникли фінансові проблеми, і він тимчасово закрив свою торгову точку). Адже до Москви теж докотилася криза, хоч і не така відчутна, як у нас, в Україні. Люди залишаються без роботи. По телефону друзі мені розповідали, що починають виїжджати з Москви на батьківщину й інші заробітчани-українці. Один мій знайомий займався автомобільним бізнесом – купував, ремонтував і продавав машини. А тепер, каже, не стало роботи, збирається теж їхати додому. Особисто я тимчасово знайшла підробіток у Прилуках, у приватного підприємця торгую ковбасою на виїзді. Великої вигоди, правда, немає. Та що вдієш, ніхто ж не принесе мені гроші на блюдечку, як сама не зароблю. Чи поїду ще коли-небудь у Москву? Якщо мине криза і ситуація стабілізується, то, можливо, знову подамся на заробітки. Бо, як- не- як, за одну поїздку привозила з собою стільки грошей, скільки тут не зароблю і за півроку. Хоч і даються вони важко. Не лише тому, що доводилось працювати без вихідних. Щоб спокійно іти вулицями Москви, потрібні реєстрація, громадянство Росії. А у більшості заробітчан цього немає. От і ховаємось, тікаємо від міліції, як руді миші. А зупинять без документів – плати штраф. Через те, відверто кажучи, і не переношу Москви, ніколи б туди не їхала, якби не безгрошів’я. Набагато краще (і не тільки для мене) було б такі самі гроші заробляти у себе, в Україні. ЗАРОБІТЧАН В ЕЛЕКТРИЧКАХ ПОМЕНШАЛО. А Я ЩЕ ПОЇЖДЖУ... Віталій Б., прилучанин: -За фахом я водій. Раніше працював за місцем проживання, у Прилуках. А як залишивсь без роботи, шість років тому подався у Київ. Влаштувався водієм маршрутного таксі у приватного підприємця. Тиждень у столиці відпрацюю – стільки ж відпочиваю вдома. Адже потік транспорту на київських вулицях такий, що весь робочий день перебуваєш у великій напрузі, а це і виснажує, і втомлює. Щоправда, компенсується усе солідним заробітком. Ще декілька місяців тому, до настання кризи, як приїду у Київ, то поспішаю, було, випереджаючи всіх, у метро, щоб втовпитись у вагон електропоїзда – стільки народу їздило на заробітки. А тепер помітно, що заробітчан поменшало, вільніше почуваєшся у транспорті. Поменшало пасажирів і на моєму маршруті, “схуднула” денна виручка, а моя зарплата “урізалась” на 15-20%. Втішного, звісно, мало. Та все ж вигода є. Бо за тиждень у Києві одержую стільки, що у Прилуках не зароблю і за місяць. Тому хто як, а я ще поїжджу на роботу в столицю. Принаймні, до весни. А там – видніше буде... Дружина, правда, інколи бурчить, що вдома буваю мало, та потім змовкає – бо треба ж іще за щось дітям і освіту дати, і на ноги їх твердо поставити. ЩОБ НЕ ВІДЧУВАТИ КРИЗИ, ПРИЇЗДІТЬ У СЕЛО І ЗАКАЧУЙТЕ РУКАВА Валентина Л., с.Знам’янка: -Здається, колесо історії починає крутитися назад. Поки діяли колгоспи, були робота і зарплата, ми не мали стільки багато землі, худоби в особистих господарствах, бо не було в цьому потреби. Тримали по корівчині та одне-двоє поросят – і все. А зараз таке враження, що повертаємося у ті часи, коли ще не було колективізації. Ось і у нашому селі Знам’янка 11 сімей не передали в оренду свої земельні паї, а обробляють їх самостійно. Вирощують різну сільгосппродукцію. Донедавна мав місце “бум” на цукрові буряки. Але останнім часом вирощувати їх стало невигідно, люди розчарувались у цій культурі. Натомість увійшли в “моду” зернові – пшениця, ячмінь. Все більше сіють кукурудзу. Хоча в цьому році і вона знецінилась. Майже в кожної молодої сім’ї – по три корови (стільки ж їх і в мене). Загалом же у селі близько 100 корів – найбільше в окрузі. Адже люди з цього живуть. Частково селяни здають молоко заготівельникам із Яготина, Бобровиці, Прилук, а чверть власників корів везуть молоко на Київ. Бо там розбирають його по 4 гривні за літр, а вдома доводиться віддавати по 1 грн. 20 коп. Крім молока, везуть у Київ столові буряки, моркву, капусту. Хоча ціни на них і нижчі торішніх. Останнім часом просить столиця селеру, петрушку, пастернак. Наші люди “заразилися” цим і переходять на вирощування такої продукції. На картоплю теж піднялась ціна. Іще кілька тижнів тому продавали бараболю по 1 грн. 80 коп. за кілограм, а зараз – по 2 грн. 50 коп. А сортову – “розару”, “белу розу” тощо забирають у селян по 3 гривні і більше. А ще ж наші люди приготовляють вдома всілякі салати – “олів’є”, “корейку”, із капусти. Не з квашеної, а свіжої, із цибулею, морквою, перцем. І йде такий салат у продажу вищим сортом. Не треба киянам капусти у головках – подавай їм готовий салат. І налисники печуть селяни, качають із сиром – забирають їх нарозхват. Везуть у столицю сметану, сир грудочками, пластами, хто як зуміє приготувати. Дуже беруть квашені огірки – по 10 гривень за кілограм, від покупців немає відбою. Влітку розбирали навіть перерослі огірки-личаки (ми такі зазвичай згодовуємо худобі) по 3 гривні кіло. Мій син возив їх майже мішок і виручив 60 гривень. Один киянин каже йому: привозьте ще, я такі огірки з пивом люблю... Через те, що наші селяни вже звикли до одноосібного, приватного господарювання, важко знайти когось на роботу в ту чи іншу установу села – “сватають” сюди з інших сіл, навіть із Прилук. А більшість потенційних працездатних селян стараються вдома надбати і вивезти потім продукцію на Київ. З липня вже починають “натоптувати” дорогу до столиці. І так – до самої весни. Одні власним ходом, автомашинами, інші кооперуються між собою і наймають транспорт. Один раз або двічі на тиждень. І вертають додому з чималою виручкою, за одну поїздку – не менше 700-1000 гривень. А хто бере із собою ще й м’ясо, то привозить півтори тисячі гривень і більше. На роботі за місяць таку “копійку” навряд чи заробиш. Отож, приїздіть у село, заводьте особисте господарство та закачуйте рукава – і криза, про яку сьогодні тільки й чути, буде не страшна. БЕЗРОБІТНИХ БІЛЬШАЄ. ТА КРИЗА НАУЧИТЬ І ПРАЦЮВАТИ... Хто зна, чи прислухається хто-небудь до пропозиції Валентини, але ситуація на ринку праці по району невтішна. Стабільною була вона, як повідомила начальник відділу міськрайонного центру зайнятості населення Валентина Гусаренко, до початку минулорічного листопада. А потім рівень безробіття почав зростати і з 4,6% у листопаді піднявся на 23 грудня до 7,5%. До міськрайцентру у листопаді звернулися 452 мешканці району, котрі залишились без роботи (проти 247 у листопаді позаминулого року), а за 15 днів грудня – 548 (проти 265 за повний місяць позаторік). Найбільше скорочення відбулось у ДП “Нафком-Агро” – 474 чоловіки, Линовицькому цукрозаводі – 161, ТОВ “Агрікор” – 63, “Цукровик” – 27, ДП “Пожспецмаш” – 34, маслозаводі – 24. На ринку праці у місті, як стверджують у центрі зайнятості, криза ще особливо не відчувається, за винятком ТОВ ВТФ “Керамік-Прилуки”, основні партнери якого – будівельні організації Києва – тимчасово припинили закупівлю прилуцької цегли (очевидно ж, у зв’язку із кризою), тому 112 працівників заводу поповнили ряди безробітних. Та все ж, незважаючи на кризу, рух робочої сили відбувається. -І, можливо, - припускає В.Гусаренко, - нинішня фінансово-економічна криза нарешті багатьох научить працювати, щоб і виживати, і краще жити. Свіжий приклад. Ніколи не бачила, щоб із дахів сусідніх багатоповерхівок зчищався сніг. А нещодавно вранці дивлюся й очам не вірю – двірники на даху працюють з лопатами, та так завзято, аж біла курява здіймається... ПЕРЕБУДЕМО ЗИМУ І – ГАЙДА НА ГОРОДИ? На землі з голоду не пропадемо! Криза... А жити ж треба. І їсти хочеться всім, навіть втративши роботу. Як бути? Куди податись? Красти? Не дозволяють закон і совість, принаймні, у переважної більшості. Їхати на заробітки за рубіж? У Москві і Пітері, як уже згадувалось вище, зараз ніхто нас не жде – своїх треба нагодувати. Звернутись у центр зайнятості, на “біржу”? Можуть не співпасти пропозиції із попитом... Поки “верхи” шукатимуть вихід із кризи, розроблятимуть відповідні заходи, перебудемо якось зиму, діждемось весни і – гайда на городи? Від праці на землі з голоду точно не пропадемо. Іще й грошей заробимо? Як, приміром, у Знам’янці... С.ГРИБЧЕНКО. http://priluchina.com/ | ||||