8 вересня 2013 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1834 | Коментарів: 0
Імітація бурхливої діяльності
Але за імітацією приховані чорні справи – про це відомо багатьом. Відомо це і тим, хто цим займається – імітаторам.
Святкування Дня незалежності у Прилуках – суцільна імітація. У цей день влада не напружувала ні своїх мізків, ні своєї відповідальності, а тим більше своєї совісті. Свято пройшло тихо та скромно, а головне – непоміченим. Прилучани в цей день снували містом та шукали хоча б якісь ознаки свята: чи ятки з солодощами та випічкою – це для дітей та жінок, чи чогось «гарячішого» для чоловіків. Цей день як свято оминув Прилуки, як часто оминають наше місто дощі, бо, кажуть, багато у нас чаклунів та ворожок, які несуть негатив на Небеса, а тому нам «перекривають» воду і не посилають нам Небеса розумну та совісну владу.
Проте влада відзначила 23 серпня, День державного прапора. Імітувала вона в цей день свою державницьку діяльність, проте державний прапор ними був принижений і відсторонений. Він одиноко розвівався на флагштоку біля міської ради – перевагу влада віддала голубому прапору ПР, очевидно, прийнявши його вже за державний. Уранці секретар міської ради вивів із двору міськради групу людей, яким вручив голубі прапори, що були винесені з приміщення міської ради, і дав їм команду начіплювати прапори ПР на вудки. Але робили вони цю маніпуляцію вже за воротами – таким чином секретар «замітав сліди», аби його не звинуватили в любові до провладної партії. На фоні Великого Тараса майоріли тільки прапори донецьких олігархів – інакше й не скажеш… На думку спливають слова Великого Кобзаря: «Якби-то ти, Богдане, п’яний тепер на Переяслав глянув! Та на Замчище подививсь! Упився б! здорово упивсь!». Мова йшла про угоду з російським царем у Переяславі, після чого ми з Росією мали бути «навіки разом». Легко уявити, що сказав би нам Кобзар, якби встав та побачив біля свого пам’ятника настовбурчені прапори недержавного змісту й усе це імітоване дійство. Прапорів у нас багато, але державний – один. Вибори наближаються, плазування влади перед обраним нею прапором ми спостерігаємо вже не вперше, далі буде ще більше.
Ну а День незалежності пройшов, як звичайний вихідний день. Маленьке пожвавлення було біля ресторану «Удай», бо всі шукали чогось смачного, та ще в районі пам’ятника загиблим афганцям хтось підтримав свято – готували шашлик. Людей скупчилося, мабуть, більше, ніж того шашлика, деяким голодним і спраглим не дісталося. Біля театру відділ культури відбував День незалежності силами прилуцької молоді та дітей. Розпочали о 19-00, а закінчили о 21-00. Проходив самодіяльний концерт – як завжди, на сходинках театру, все було скромно, швидко та малочисельно. Не встигло «відгудіти» свято, як погасли всі ліхтарі в центрі, місто Прилуки впало в пітьму. Хтось із наївних прилучан ще чекав «праздникових салютів», але не дочекався, а всі, хто ще не встиг перехилити чарку за День Незалежності, «розповзлися, мов мишенята» догулювати по темних дворах, де їх мусила б «пакувати» міліція, але вона стерегла молодь біля ресторанів. Відзначити свято було можливо у двох варіантах: або ресторан, або підворіття – у кого обмаль гривні. Проходячи ввечері вулицею Юрія Коптєва, оминула гостей міста, від яких почула слова: «Город тихо умирает». Прикро, шкода, соромно це почути… Ну а інший гість промовив першому: «Ты в Прилуках, а не в Америке». Що правда, то правда, поки містом керують імітатори, ми ніколи не станемо Америкою, де День незалежності є найулюбленішим святом. Міський голова в цей день не вивів свою команду до пам’ятника Шевченку і не провів 10-хвилинний мітинг – мабуть секретарю Правосуду вже не хотілося вдруге розчохляти прапори ПР, а може, загубив ключі від комори міської ради, де зберігаються ці прапори. Це дуже зручно для влади: як тільки трапляється нагода – далеко не ходи, прапори поруч.
Імітує влада і свою турботу про здоров’я людей: створити комісію по розслідуванню скандального випадку не надання медичної допомоги хворому і не зробити ніяких службових висновків із цього розслідування – хіба це не імітація? Побувавши 28 серпня на сесії міськради й почувши від голови комісії звинувачення на мою адресу та виправдовування за халатність своїх колег, я зрозуміла, що їх нічого не навчило, що ворон ворону око не виклює і що прилучани ще довго будуть нести «даюни» до лікарні за своє здоров’я. Голові комісії Бачинському В. я хочу сказати, що ОМАНИ НЕ БУЛО. СПРОСТУВАНЬ НЕ БУДЕ. Він сам підтвердив факт відмови «швидкої» у госпіталізації хворого, а це і є основним, що я хотіла довести у своїй статті «Живий труп». А хто що сказав дослівно – то менш вартісне у даному випадку, хоча все це мало місце, інтерв’ю давали самі родичі хворого.
Якщо мій виклад у статті – омана, то чим же було інтерв’ю Юрія Коптєва телекомпанії ТІМ на манжосівському святі 25 серпня? Оманою воно не може бути: реальний Коптєв у реальному інтерв’ю реального телебачення, а ще він реально підтвердив катастрофічний стан прилуцької медицини з ознаками байдужості та присмаком корумпованості. Доводити, що всі святі і що всі живуть за рахунок зарплати – смішно як для нас, прилучан, а ще смішніше для тих, хто бере хабарі. «Киньте в мене камінь, якщо ви без гріха», – це я до членів слідчої комісії звертаюсь і до тих, кому не до вподоби стаття.
Вражаюче хамство, образи, зверхність – усе це характеризує останню сесію міської ради. Провладна більшість наче з цепу зірвалася, коли мова пішла про незадовільний стан прилуцької медицини. «Ви в тому віці, коли треба більше мовчати», – сказав Беркут депутату міської ради, до того ж жінці. Риторичне питання: а в якому стані повинен бути міський голова, щоб він більше робив і більше мовчав? «Може, цієї кваліфікації хватить тільки на те, щоб поміняти підгузки», – сказав Прозур-молодший жінці, яка має 32-річний медичний стаж і від якої він молодший на 30 років. Міський голова говорив, що він роботу медиків побачив зсередини, але він бачив те, що хотів і що повинні бачити всі хворі прилучани. Але не всі хворі є родичами голови, а тому враження від медичної допомоги у нас із головою різні.
Наостанок є питання: якщо хто з прилучан «не збудував хоча б якусь собачу будку», як сказала головний лікар Івченко Л. В., то він не має права говорити правду та критикувати владу? А в якій будці живе вона сама? Точнісінько в такій, як і її опоненти та хворі прилучани. А головне – в якій будці живе голова і чому не побудує хоча б одну будку для підтримки медицини? Хоча б одну імітовану будку з газети «Чесне слово»…
Хай щастить!
Ольга Костюк
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2706
Імітація бурхливої діяльностіСвяткування Дня незалежності у Прилуках – суцільна імітація. У цей день влада не напружувала ні своїх мізків, ні своєї відповідальності, а тим більше своєї совісті. Свято пройшло тихо та скромно, а головне – непоміченим. Прилучани в цей день снували містом та шукали хоча б якісь ознаки свята: чи ятки з солодощами та випічкою – це для дітей та жінок, чи чогось «гарячішого» для чоловіків. Цей день як свято оминув Прилуки, як часто оминають наше місто дощі, бо, кажуть, багато у нас чаклунів та ворожок, які несуть негатив на Небеса, а тому нам «перекривають» воду і не посилають нам Небеса розумну та совісну владу.
Проте влада відзначила 23 серпня, День державного прапора. Імітувала вона в цей день свою державницьку діяльність, проте державний прапор ними був принижений і відсторонений. Він одиноко розвівався на флагштоку біля міської ради – перевагу влада віддала голубому прапору ПР, очевидно, прийнявши його вже за державний. Уранці секретар міської ради вивів із двору міськради групу людей, яким вручив голубі прапори, що були винесені з приміщення міської ради, і дав їм команду начіплювати прапори ПР на вудки. Але робили вони цю маніпуляцію вже за воротами – таким чином секретар «замітав сліди», аби його не звинуватили в любові до провладної партії. На фоні Великого Тараса майоріли тільки прапори донецьких олігархів – інакше й не скажеш… На думку спливають слова Великого Кобзаря: «Якби-то ти, Богдане, п’яний тепер на Переяслав глянув! Та на Замчище подививсь! Упився б! здорово упивсь!». Мова йшла про угоду з російським царем у Переяславі, після чого ми з Росією мали бути «навіки разом». Легко уявити, що сказав би нам Кобзар, якби встав та побачив біля свого пам’ятника настовбурчені прапори недержавного змісту й усе це імітоване дійство. Прапорів у нас багато, але державний – один. Вибори наближаються, плазування влади перед обраним нею прапором ми спостерігаємо вже не вперше, далі буде ще більше.
Ну а День незалежності пройшов, як звичайний вихідний день. Маленьке пожвавлення було біля ресторану «Удай», бо всі шукали чогось смачного, та ще в районі пам’ятника загиблим афганцям хтось підтримав свято – готували шашлик. Людей скупчилося, мабуть, більше, ніж того шашлика, деяким голодним і спраглим не дісталося. Біля театру відділ культури відбував День незалежності силами прилуцької молоді та дітей. Розпочали о 19-00, а закінчили о 21-00. Проходив самодіяльний концерт – як завжди, на сходинках театру, все було скромно, швидко та малочисельно. Не встигло «відгудіти» свято, як погасли всі ліхтарі в центрі, місто Прилуки впало в пітьму. Хтось із наївних прилучан ще чекав «праздникових салютів», але не дочекався, а всі, хто ще не встиг перехилити чарку за День Незалежності, «розповзлися, мов мишенята» догулювати по темних дворах, де їх мусила б «пакувати» міліція, але вона стерегла молодь біля ресторанів. Відзначити свято було можливо у двох варіантах: або ресторан, або підворіття – у кого обмаль гривні. Проходячи ввечері вулицею Юрія Коптєва, оминула гостей міста, від яких почула слова: «Город тихо умирает». Прикро, шкода, соромно це почути… Ну а інший гість промовив першому: «Ты в Прилуках, а не в Америке». Що правда, то правда, поки містом керують імітатори, ми ніколи не станемо Америкою, де День незалежності є найулюбленішим святом. Міський голова в цей день не вивів свою команду до пам’ятника Шевченку і не провів 10-хвилинний мітинг – мабуть секретарю Правосуду вже не хотілося вдруге розчохляти прапори ПР, а може, загубив ключі від комори міської ради, де зберігаються ці прапори. Це дуже зручно для влади: як тільки трапляється нагода – далеко не ходи, прапори поруч.
Імітує влада і свою турботу про здоров’я людей: створити комісію по розслідуванню скандального випадку не надання медичної допомоги хворому і не зробити ніяких службових висновків із цього розслідування – хіба це не імітація? Побувавши 28 серпня на сесії міськради й почувши від голови комісії звинувачення на мою адресу та виправдовування за халатність своїх колег, я зрозуміла, що їх нічого не навчило, що ворон ворону око не виклює і що прилучани ще довго будуть нести «даюни» до лікарні за своє здоров’я. Голові комісії Бачинському В. я хочу сказати, що ОМАНИ НЕ БУЛО. СПРОСТУВАНЬ НЕ БУДЕ. Він сам підтвердив факт відмови «швидкої» у госпіталізації хворого, а це і є основним, що я хотіла довести у своїй статті «Живий труп». А хто що сказав дослівно – то менш вартісне у даному випадку, хоча все це мало місце, інтерв’ю давали самі родичі хворого.
Якщо мій виклад у статті – омана, то чим же було інтерв’ю Юрія Коптєва телекомпанії ТІМ на манжосівському святі 25 серпня? Оманою воно не може бути: реальний Коптєв у реальному інтерв’ю реального телебачення, а ще він реально підтвердив катастрофічний стан прилуцької медицини з ознаками байдужості та присмаком корумпованості. Доводити, що всі святі і що всі живуть за рахунок зарплати – смішно як для нас, прилучан, а ще смішніше для тих, хто бере хабарі. «Киньте в мене камінь, якщо ви без гріха», – це я до членів слідчої комісії звертаюсь і до тих, кому не до вподоби стаття.
Вражаюче хамство, образи, зверхність – усе це характеризує останню сесію міської ради. Провладна більшість наче з цепу зірвалася, коли мова пішла про незадовільний стан прилуцької медицини. «Ви в тому віці, коли треба більше мовчати», – сказав Беркут депутату міської ради, до того ж жінці. Риторичне питання: а в якому стані повинен бути міський голова, щоб він більше робив і більше мовчав? «Може, цієї кваліфікації хватить тільки на те, щоб поміняти підгузки», – сказав Прозур-молодший жінці, яка має 32-річний медичний стаж і від якої він молодший на 30 років. Міський голова говорив, що він роботу медиків побачив зсередини, але він бачив те, що хотів і що повинні бачити всі хворі прилучани. Але не всі хворі є родичами голови, а тому враження від медичної допомоги у нас із головою різні.
Наостанок є питання: якщо хто з прилучан «не збудував хоча б якусь собачу будку», як сказала головний лікар Івченко Л. В., то він не має права говорити правду та критикувати владу? А в якій будці живе вона сама? Точнісінько в такій, як і її опоненти та хворі прилучани. А головне – в якій будці живе голова і чому не побудує хоча б одну будку для підтримки медицини? Хоча б одну імітовану будку з газети «Чесне слово»…
Хай щастить!
Ольга Костюк
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2706
Додати коментар:
