4 липня 2009 р. | Автор: Helen | Переглядів: 5558 | Коментарів: 0
"Глитай, або ж павук" прилуцького режисера
Те, що режисер Прилуцького народного театру "Рампа" Анатолій Кизим небайдужий до творчості Марка Кропивницького, свідчить про його високі мистецькі уподобання. Починаючи з 2001-го, Анатолій Іванович ставив лише фрагменти п’єс цього класика. Впритул до спадщини драматурга він наблизився півтора року тому, взявшись за постановку соціально-психологічного твору "Глитай, або ж павук". Прем’єра вистави відбулася в міському Будинку культури 19 червня.
Драма, написана 127 років тому, злободенна й дотепер. Адже йдеться в ній про капіталізацію українського села й появу нуворишів, котрі збагатилися шляхом спекуляцій та шахрайства. Твір багатоплановий, а відтак режисеру-постановнику знадобилося чимало фантазії, аби втиснути всю дію в півторагодинний спектакль (без перерви), вдало поєднавши дві головні сюжетні лінії - романтичну й соціальну.
Концептуальне значення має в п’єсі поняття "павук". Так селяни прозвали свого кривдника Бичка, котрий у гонитві за наживою нічим не гребує. Позичаючи гроші під великі проценти, лихвар поступово розорює селян. За допомогою шинкаря, старшини, писаря він обплутує їх павутиною брехні. Результат – дармова робоча сила, шалені статки.
Розкриттю ідеї підпорядкована скромна, але надзвичайно промовиста сценографія. Уявіть собі: на чорному тлі лаштунків простирається біле, дике павутиння. І залежно від сюжету на ньому з’являються то рушники, то вишиванки, то просто селянське вбрання. Жодних зайвостей! Ідейні акценти також підсилюються оригінальним звуковим супроводом (окрім народних мелодій, лунає пташиний щебет, стукіт людського серця, а іноді – скреготіння дверей, зойки, стогін, голосіння…) Але це, так би мовити, другорядні атрибути. Ключовою є гра акторів - трупи з 15 осіб: дванадцяти дорослих акторів і трьох діточок (Даша й Мирослав Чудновці та Женя Клименко). В ансамблевій грі перед кожним із них ставилося індивідуальне завдання. Сутність зводилася до одного: розкрити моральне убозтво жорстокого й ненажерливого Павука. Актори грали старанно. Мабуть, тому й запам’яталися усі. Навіть виконавці епізодичних ролей: Женя Карпенко, Катя Карцева, Артем Александров, Євген Мовчан, Дмитро Лащенко та Віта Кизим.
Неабияке враження справили актор-початківець Андрій Панченко (в образі Мартина Хандолі), Віктор Удовенко (Іван Петрович) та Владислав Іващенко (чоловік Олени) - дохідливою, переконливою грою, позначеною розмаїттям мистецьких фарб, сценічних знахідок.
Проте явно лідирували дві акторки – Ірина Клименко (мати Олени) й Оксана Швець (Олена). Їм вдалося яскраво відтворити трагізм жіночої долі в цілому. Часто-густо не лише вербальними засобами (діалогами, монологами), а й влучним поглядом, жестом, паузою.
Істинну насолоду публіці подарував Анатолій Кизим (у ролі Бичка). Перевтілення йшло не стільки на зовнішньому рівні (грим, колючий сміх), скільки на внутрішньому. Хитрий, лицемірний, підступний, Бичок ховається під маскою доброї, освіченої, богобоязливої людини. І тому негідника селянам важко розпізнати. Заслуга Кизима-актора в тому, що він обережно підводить глядача до висновку, що брехня й здирництво людини зазвичай кінчаються для неї самої плачевно.
Динамічною виставою, що сприймалася на одному диханні, Анатолій Кизим вкотре заявив про себе як цікавий режисер-постановник.
Режисер має право на власні закони, що діють у межах концепції окремого спектаклю. Виходячи з цього, фінал дійства зазнав певних метаморфоз. За твором Марка Кропивницького, зганьблена й збезчещена Бичком Олена божеволіє і гине, а її мати Стефа залишається в безутішному горі. Прихильник гуманістичної ідеї "Добро має перемагати зло!" Анатолій Іванович Кизим запропонував життєстверджуючу розв’язку: чоловік Олени вчасно повертається додому із заробітчанських мандрів, і під мелодію пісні з репертуару Ніни Матвієнко "Цілуй її, знов молодість не буде!" подружжя святкує довгоочікувану зустріч.
Публіка незчулася, як завершилася театральна дія. Зворушені сюжетними перипетіями, а ще більше – добірною літературною мовою твору, де кожне речення – афоризм, присутні довго не відпускали акторів, даруючи їм розкішні букети троянд. Лунало багато відгуків. Прислухаймося до одного з них.
"Похвально, що прибічник реалістичної гри Анатолій Кизим залишається вірним національному мистецтву, - сказала Світлана Бірюзова, начальник відділу культури і туризму Прилуцької міської ради. – Віднині "Глитай…" у його доробку стає твором етапним, бо знаменує перехід від тем обрядово-побутових до соціально-психологічних, так зараз актуальних. Ясна річ, нова постановка ще потребує доопрацювання: їй бракує відточеності мізансцен, злагодженості партнерської гри. Одначе вдалося найважливіше: оголити людську душу, проникнути в її потаємні глибини і у такий спосіб навернути глядача до роздумів про вічні духовні цінності, що, власне, й тримають нас на землі".
Клара Лис
http://gradpryluky.info
"Глитай, або ж павук" прилуцького режисера
Те, що режисер Прилуцького народного театру "Рампа" Анатолій Кизим небайдужий до творчості Марка Кропивницького, свідчить про його високі мистецькі уподобання. Починаючи з 2001-го, Анатолій Іванович ставив лише фрагменти п’єс цього класика. Впритул до спадщини драматурга він наблизився півтора року тому, взявшись за постановку соціально-психологічного твору "Глитай, або ж павук". Прем’єра вистави відбулася в міському Будинку культури 19 червня.
Драма, написана 127 років тому, злободенна й дотепер. Адже йдеться в ній про капіталізацію українського села й появу нуворишів, котрі збагатилися шляхом спекуляцій та шахрайства. Твір багатоплановий, а відтак режисеру-постановнику знадобилося чимало фантазії, аби втиснути всю дію в півторагодинний спектакль (без перерви), вдало поєднавши дві головні сюжетні лінії - романтичну й соціальну.
Концептуальне значення має в п’єсі поняття "павук". Так селяни прозвали свого кривдника Бичка, котрий у гонитві за наживою нічим не гребує. Позичаючи гроші під великі проценти, лихвар поступово розорює селян. За допомогою шинкаря, старшини, писаря він обплутує їх павутиною брехні. Результат – дармова робоча сила, шалені статки.
Розкриттю ідеї підпорядкована скромна, але надзвичайно промовиста сценографія. Уявіть собі: на чорному тлі лаштунків простирається біле, дике павутиння. І залежно від сюжету на ньому з’являються то рушники, то вишиванки, то просто селянське вбрання. Жодних зайвостей! Ідейні акценти також підсилюються оригінальним звуковим супроводом (окрім народних мелодій, лунає пташиний щебет, стукіт людського серця, а іноді – скреготіння дверей, зойки, стогін, голосіння…) Але це, так би мовити, другорядні атрибути. Ключовою є гра акторів - трупи з 15 осіб: дванадцяти дорослих акторів і трьох діточок (Даша й Мирослав Чудновці та Женя Клименко). В ансамблевій грі перед кожним із них ставилося індивідуальне завдання. Сутність зводилася до одного: розкрити моральне убозтво жорстокого й ненажерливого Павука. Актори грали старанно. Мабуть, тому й запам’яталися усі. Навіть виконавці епізодичних ролей: Женя Карпенко, Катя Карцева, Артем Александров, Євген Мовчан, Дмитро Лащенко та Віта Кизим.
Неабияке враження справили актор-початківець Андрій Панченко (в образі Мартина Хандолі), Віктор Удовенко (Іван Петрович) та Владислав Іващенко (чоловік Олени) - дохідливою, переконливою грою, позначеною розмаїттям мистецьких фарб, сценічних знахідок.
Проте явно лідирували дві акторки – Ірина Клименко (мати Олени) й Оксана Швець (Олена). Їм вдалося яскраво відтворити трагізм жіночої долі в цілому. Часто-густо не лише вербальними засобами (діалогами, монологами), а й влучним поглядом, жестом, паузою.
Істинну насолоду публіці подарував Анатолій Кизим (у ролі Бичка). Перевтілення йшло не стільки на зовнішньому рівні (грим, колючий сміх), скільки на внутрішньому. Хитрий, лицемірний, підступний, Бичок ховається під маскою доброї, освіченої, богобоязливої людини. І тому негідника селянам важко розпізнати. Заслуга Кизима-актора в тому, що він обережно підводить глядача до висновку, що брехня й здирництво людини зазвичай кінчаються для неї самої плачевно.
Динамічною виставою, що сприймалася на одному диханні, Анатолій Кизим вкотре заявив про себе як цікавий режисер-постановник.
Режисер має право на власні закони, що діють у межах концепції окремого спектаклю. Виходячи з цього, фінал дійства зазнав певних метаморфоз. За твором Марка Кропивницького, зганьблена й збезчещена Бичком Олена божеволіє і гине, а її мати Стефа залишається в безутішному горі. Прихильник гуманістичної ідеї "Добро має перемагати зло!" Анатолій Іванович Кизим запропонував життєстверджуючу розв’язку: чоловік Олени вчасно повертається додому із заробітчанських мандрів, і під мелодію пісні з репертуару Ніни Матвієнко "Цілуй її, знов молодість не буде!" подружжя святкує довгоочікувану зустріч.
Публіка незчулася, як завершилася театральна дія. Зворушені сюжетними перипетіями, а ще більше – добірною літературною мовою твору, де кожне речення – афоризм, присутні довго не відпускали акторів, даруючи їм розкішні букети троянд. Лунало багато відгуків. Прислухаймося до одного з них.
"Похвально, що прибічник реалістичної гри Анатолій Кизим залишається вірним національному мистецтву, - сказала Світлана Бірюзова, начальник відділу культури і туризму Прилуцької міської ради. – Віднині "Глитай…" у його доробку стає твором етапним, бо знаменує перехід від тем обрядово-побутових до соціально-психологічних, так зараз актуальних. Ясна річ, нова постановка ще потребує доопрацювання: їй бракує відточеності мізансцен, злагодженості партнерської гри. Одначе вдалося найважливіше: оголити людську душу, проникнути в її потаємні глибини і у такий спосіб навернути глядача до роздумів про вічні духовні цінності, що, власне, й тримають нас на землі".
Клара Лис
http://gradpryluky.info
Додати коментар:
