23 червня 2010 р. | Автор: Helen | Переглядів: 4641 | Коментарів: 8
Під час батуринського козацького свята туристів з маленькими дітьми вигнали з палацу Розумовських
Батурин чудово відреставрований. Будинок Кочубея - музей - фортеця - палац Розумовського - це той шлях, яким зазвичай проводжу своїх друзів або гостей книгарні-арт-кафе "За двома зайцями". А гості бувають дуже здалеку, і якщо є можливість показати їм історико-культурницькі цікавинки нашого краю, то в жодному разі не втрачу нагоди повезти їх до Батурина. Багато захоплення, багато замилування, багато світлин...
Море позитивних вражень завше і в усіх. І лиш одне негативне враження, про яке більше не можу мовчати, - музейні працівники. Ті "найоригінальніші" люди, котрі здатні зіпсувати найяскравіший прогулянковий день. Такі є не тільки в Батурині, але цього разу - про них, рідненьких, про батуринських працівників культури і їхнє безкультур‘я.
"Ну як вам тут живеться після реставрації? Туристів побільшало?" - захоплено запитували ми тітоньку на касі після екскурсії по фортеці у травні 2009 року. "Ой, та задовбали вже ті туристи!" - була її відповідь.
Не знаю, як кому, а нам було неприємно і до болю гірко за ці слова. Може, хтось її розуміє і виправдовує. Але на її місці, навіть за ту ж невеличку зарплату, повірте, із задоволенням сиділи б більш відповідальні люди.
Було й так. Літо, спека, навколо стільки цікавого, а екскурсовод як зупинився сам, як зупинив нашу групу в центрі свіжовідреставрованої фортеці, так і втиснув нам прямо там цілу купу абсолютно незапам’ятовуваних дат та імен! І поки не розповіла пані екскурсовод все, що знає, зрушити туристам з того місця не дала. Потім провела нас ще двадцять кроків – і дорозповіла решту. Почувалися всі, як студенти на лекції з історії батуринщини та її провідних діячів. Нудно. Не гнучко. Не розраховано на прогулянковий настрій.
І ось цього, 2010-го, року 13 червня ми знову на пишному батуринському святі. Козаки Батуринського, Ніжинського, Чернігівського та Прилуцького полків обмінюються вітаннями, побажаннями, готують куліш і стріляють з гармат. Ідемо далі - коні, концерт, ярмарок, музеї, фортеця... Прогулюємося накатаною схемою з новими гостями. "Не ходіть по траві!" – вітає нас працівниця батуринських фортечних мурів.
І все б нічого, але найбільше хотіли ми потрапити у палац Розумовського - це чудо із чудес! Прекрасно розпланованим і доглянутим парком англійського типу дійшли до головного входу. Там нас відправили на той вхід, що з протилежного боку. А на тому вході... взагалі послали куди подалі...
До закриття музею залишалася ще година (написано на табличці). Ми з маленькими дітками. Просимося, що здалеку, що аж з Прилук приїхали, що довго ходити по палацу не будемо, що "шмиг туди - шмиг назад"... Але ж ні - у працівників музею вже заплановано "побухати" на честь великого свята. Вони нахабно нам та діткам перед самим носом зачиняють двері, із почуттям переконаної гордості й пофігістичного егоїзму втрачають клієнтів, гроші, репутацію музею.
І це найпрекрасніший у Батурині музей - палац Розумовського! І це в день
батуринського козацького свята...
Оринка Григоренко, голова прилуцького осередку ВУТ "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка
http://gradpryluky.info/
Під час батуринського козацького свята туристів з маленькими дітьми вигнали з палацу Розумовських
Батурин чудово відреставрований. Будинок Кочубея - музей - фортеця - палац Розумовського - це той шлях, яким зазвичай проводжу своїх друзів або гостей книгарні-арт-кафе "За двома зайцями". А гості бувають дуже здалеку, і якщо є можливість показати їм історико-культурницькі цікавинки нашого краю, то в жодному разі не втрачу нагоди повезти їх до Батурина. Багато захоплення, багато замилування, багато світлин...
Море позитивних вражень завше і в усіх. І лиш одне негативне враження, про яке більше не можу мовчати, - музейні працівники. Ті "найоригінальніші" люди, котрі здатні зіпсувати найяскравіший прогулянковий день. Такі є не тільки в Батурині, але цього разу - про них, рідненьких, про батуринських працівників культури і їхнє безкультур‘я.
"Ну як вам тут живеться після реставрації? Туристів побільшало?" - захоплено запитували ми тітоньку на касі після екскурсії по фортеці у травні 2009 року. "Ой, та задовбали вже ті туристи!" - була її відповідь.
Не знаю, як кому, а нам було неприємно і до болю гірко за ці слова. Може, хтось її розуміє і виправдовує. Але на її місці, навіть за ту ж невеличку зарплату, повірте, із задоволенням сиділи б більш відповідальні люди.
Було й так. Літо, спека, навколо стільки цікавого, а екскурсовод як зупинився сам, як зупинив нашу групу в центрі свіжовідреставрованої фортеці, так і втиснув нам прямо там цілу купу абсолютно незапам’ятовуваних дат та імен! І поки не розповіла пані екскурсовод все, що знає, зрушити туристам з того місця не дала. Потім провела нас ще двадцять кроків – і дорозповіла решту. Почувалися всі, як студенти на лекції з історії батуринщини та її провідних діячів. Нудно. Не гнучко. Не розраховано на прогулянковий настрій.
І ось цього, 2010-го, року 13 червня ми знову на пишному батуринському святі. Козаки Батуринського, Ніжинського, Чернігівського та Прилуцького полків обмінюються вітаннями, побажаннями, готують куліш і стріляють з гармат. Ідемо далі - коні, концерт, ярмарок, музеї, фортеця... Прогулюємося накатаною схемою з новими гостями. "Не ходіть по траві!" – вітає нас працівниця батуринських фортечних мурів.
І все б нічого, але найбільше хотіли ми потрапити у палац Розумовського - це чудо із чудес! Прекрасно розпланованим і доглянутим парком англійського типу дійшли до головного входу. Там нас відправили на той вхід, що з протилежного боку. А на тому вході... взагалі послали куди подалі...
До закриття музею залишалася ще година (написано на табличці). Ми з маленькими дітками. Просимося, що здалеку, що аж з Прилук приїхали, що довго ходити по палацу не будемо, що "шмиг туди - шмиг назад"... Але ж ні - у працівників музею вже заплановано "побухати" на честь великого свята. Вони нахабно нам та діткам перед самим носом зачиняють двері, із почуттям переконаної гордості й пофігістичного егоїзму втрачають клієнтів, гроші, репутацію музею.
І це найпрекрасніший у Батурині музей - палац Розумовського! І це в день
батуринського козацького свята...
Оринка Григоренко, голова прилуцького осередку ВУТ "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка
http://gradpryluky.info/
Коментарі (8 шт.):
| 1 |  Helen |
Дата: 23 червня 2010 р., 22:59:41 |  |
|
да, сумно  | ||||
| 2 | OLEX |
Дата: 24 червня 2010 р., 02:09:07 | |
|
Якось заголовок з текстом не в‘яжеться  Як можна вигнать когось звідкісь, якщо його там немає  | ||||
| 3 | chuvak |
Дата: 25 червня 2010 р., 07:57:27 | |
|
Дійсно, це все якось дуже по-нашому ... | ||||
| 4 | Аноним (гость) | Дата: 27 червня 2010 р., 09:43:44 | |
|
Що вже по нашому - то точно
Вже і їхать не дуже хочеться | ||||
| 5 | Brushta |
Дата: 28 червня 2010 р., 00:16:06 | |
|
Прилуцький Полк ніколи у них не просився, грошей не платив, і не буде. Їздіть зі своїми - і все буде гаразд. | ||||
| 6 | chuvak |
Дата: 28 червня 2010 р., 20:56:10 | |
|
Це якась отаманщина, хуторянство, провінціалізм. А як бути зі взаємною повагою, культурою і доброзичливістю ? Що нас єднає ? Розрізнений народ не заслуговує на свою Державу. | ||||
| 7 | Славко (гость) | Дата: 2 липня 2010 р., 21:21:09 | |
|
Славних прадідів великих правнуки погані... Що тут ще можна додати? Можливо, вивчати історію і милуватись красою древньої гетьманської столиці самостійно, а не бігати за недолугим екскурсоводом. | ||||
| 8 | Лєший (гость) | Дата: 5 липня 2010 р., 14:00:09 | |
|
Справа у тому, що працівники культури отримують гроші "за місяць", а не "за конкретну роботу". І особисто ніхто з них не зацікавлений ні в збільшенні кількості туристів, ні в розширенні своєї діяльності. Для них чим спокійніше, тим краще. Я працював в Чернігівській філармонії два роки, з них рік на керівній посаді, і коли нам казали, що буде виїзний концерт (наприклад у Батурин, чи в Прилуки), не було жодного артиста в колективі (близько 60 чол.), який би цьому зрадів... (крім художнього керівника, якому вже конче необхідно вислужитися перед керівництвом щоб отримати звання Заслуженого артиста), бо хоч є концерти, хоч нема,- зарплата артиста філармонії 1000 грн. "за місяць"  . Це такий собі масонський план по вбивству культури і мистецтва. Зрозумівши, що в перспективі я можу стати некомпетентним, незацікавленим, гордим і тупим "служителем культури", в розпал кризи я звільнився.
Ось іще історія. В м.Городня купую квиток на автобус Городня-Чернігів. Виходжу на платфотму, чекаю (відправлання через 10 хвилин). Під‘їхав автобус Городня-Сеньківка, туди сіло чимало людей,- автобус поїхав. На автостанції тиша. Через 20 хвилин підходжу до касира, питаю - де мій автобус, вона каже, що тільки-но поїхав. Виявилося, що водієві було лєнькі табличку помінять!!! Мене намагалися одразу ж звинуватити, але я швидко владнав це питання своїм методом. Доречі в м.Городня місцевим управрінням культури розроблено ТРИ!!! туристичних маршрути... | ||||
Додати коментар:
