Відлік часу - річ досить суб’єктивна. П’ятнадцять літ життя людини - це час пізнання і становлення характеру. П’ятнадцять літ життя газети - це тисячі проторених стежок до людських сердець, це вже ціла історія з життя видання. Хто починав газету «В двух словах» п’ятнадцять років тому - ті були певною мірою авантюристами. Бо хто б іще насмілився у вузькому інформаційному просторі, де основним і єдиним пріоритетним виданням була офіційна місцева «міськрайонка», наважитися поламати стереотипи і потім протягом п’ятнадцяти років в обстановці жорсткої конкуренції доводити, що газета може бути і самостійною, і незалежною, і взагалі - БУТИ!
Видання має свої устої і традиції, своє неповторне обличчя - не «жовто-бульварне», не «червоне», не, рятуй Боже, «голубе», скоріше синьо-жовте, бо газета працює на державу, на читачів, передусім - прилучан. Газета відразу стала «своєю» для жителів міста, добре знають її вже й у районі та регіоні.
Нам було дуже непросто. Нам ніхто не пророчив довгого існування. Бо не вірили. І нам потрібно було знайти свого вірного читача, що ми зробили тоді й робимо по цей день. Спасибі йому, читачу, за те, що підтримав своєю увагою, не дає нам заспокоїтися донині, спонукає до пошуку. Спасибі за його вибір. І хай лише ми знаємо, що в нестабільних умовах чи то ринкової, чи то базарної економіки нам можна рік зараховувати за два, а то й за три...
Та як би там не було, 1 квітня 2009-го ми відзначаємо п’ятнадцятиріччя видання. І залишаємось оптимістами, бо як цифри не мінятимуться, а газета житиме. Адже у нас постійні читачі. Є у нас віра, що завтра буде краще, ніж учора, і головне - незрадлива любов до журналістики, до своєї газети. А любов здатна підкорити всі вершини і подолати будь-які перепони.
Разом з читачами ми робимо «В двух словах», читаємо «В двух словах», живемо цією газетою. Гуртом надійніше.

У суботу, 28 березня, багатодітна родина прилучан Галутіних відзначила новосілля у будинку, подарованому благодійниками - депутатом Чернігівської обласної ради Анатолієм Мирошниченком та Почесним громадянином Прилук Юрієм Коптєвим. Цій урочистій події передували довгі роки поневірянь багатодітної сім’ї, де нині виховується вісім неповнолітніх дітей. Житлову проблему Галутіних місцева влада добре знала, але можливості виділити будинок чи квартиру не було. Здавалося б, справа безна-дійна і кінця-краю їй не видно. Напевно, так би й було, якби для прилуцької родини по-іншому склалися обставини. Та якось на одній із сесій Прилуцької міської ради глава сім’ї Сергій Галутін звернувся до депутатів з наболілим питанням, повідавши про житлову проблему своєї родини. Присутній у сесійній залі депутат облради Анатолій Мирошниченко відразу ж запропонував Юрію Коптєву спільно купити Галутіним дім. Юрій Вікторович пропозицію підтримав, і справа зрушилася з місця. Пройшло зовсім небагато часу, й багатодітна родина отримала ключі від просторого чотирикімнатного будинку, який, до речі, обрала сама. На новосілля прийшли не тільки представники влади, а й сусіди та знайомі, тож святкували всією вулицею. Гучно лунали пісні, линули слова побажань щастя та злагоди в новій оселі. Заступник міського голови Лілія Нікітченко зазначила: «Сьогодні у Прилуках радісна подія. Багатодітна родина Галутіних довго чекала на цей приємний і несподіваний подарунок, який зробили два наших меценати - Анатолій Мирошниченко та Юрій Коптєв. Вони разом придбали це обійстя: адже саме про ці будинок і подвір’я мріяли Галутіни. Вони жили неподалік, діти добре знають цей мікрорайон, звідси їм близько до школи. У будинку є всі зручності, велике гарне подвір’я, городня ділянка. Меценати врахували думку господарів, зробили так, як вони того хотіли. Ремонт оселі теж здійснений за сприяння меценатів. А прибирали подвір’я гуртом - як кажуть, всією толокою. Доклали своїх рук і господарі, й діти, і прилуцька молодь, члени нещодавно створеної Молодіжної Ради міста - це була її перша акція. Результати роботи сьогодні бачать усі: двір чистий, гарний, просторий. Тож нехай ця урочиста подія запам’ятається прилучанам надовго. Адже у нашому місті ще не одна сім’я чекає на нове житло, але держава не може забезпечити потреб своїх громадян. Та, на щастя, у Прилуках знаходяться люди, які можуть і хочуть допомогти. Низький їм уклін, велика шана! Дай Боже, щоб у їхньому житті було все гаразд».
Господар нового помешкання Сергій Галутін не приховував своєї радості: «Цього дня ми чекали дуже довго. Куди тільки не зверталися - ніхто не міг допомогти. Час зараз важкий, в місті майже нічого не будується. Тому те, що знайшлися такі благодійники як Анатолій Мирошниченко та Юрій Коптєв - це справжнє щастя для нашої сім’ї. Ми відчули, що про нас піклуються, що ми не залишаємося наодинці зі своїми проблемами. Тепер ми - повно-правні власники свого житла, можемо спокійно планувати майбутнє».
Новосілля на вулиці Авіації, 21 перетворилося на велике родинне свято. З-поміж інших подарунків виділялися традиційні українські: фольклорний ансамбль «Горлиця» презентував господарям миску жита (щоб в новому домі було добре жити) та цілющої води (щоб хата не знала біди). Анатолій Мирошниченко та Юрій Коптєв урочисто передали Сергію Галутіну ключі та технічний паспорт від нової оселі.
- Анатолію Костянтиновичу, яке місце у вашій депутатській діяльності посідає благодійність? - звернулася я до депутата обласної ради Анатолія Мирошниченка.
- Я б не пов’язував благодійність виключно з депутатською діяльністю, оскільки багато для кого депутатство і благодійність - різні речі. Благодійність для мене - життєве кредо. Коли на сесії міської ради я дізнався про житлові проблеми прилуцької родини, роздумувати не став: одразу ж запропонував допомогу. Звернувся до Юрія Коптєва, й ми разом придбали це обійстя. Вважаю, це нормальний вчинок, бо в наш складний час духовної та економічної кризи в першу чергу треба дбати про дітей, про майбутнє. Адже діти - це і є майбутнє.
«Нехай у цьому будинку для багатодітної сім’ї настане стабільне щасливе життя, - продовжує тему Почесний громадянин Прилук Юрій Коптєв. - Ми змогли допомогти батькам та їхнім дітям - і це приємно. Я із задоволенням підтримав ініціативу Анатолія Мирошниченка зробити Галутіним такий подарунок. Тож нехай їм щастить, нехай ростуть діти, і дім повниться добробутом».
За давнім звичаєм, в нову оселю першим впустили котика. А за хвилину в просторому будинку стало надзвичайно людно: господарі й гості оглядали та радісно обговорювали помешкання.
- Мамо, коли ми тут житимемо? - тихенько запитала Віру Галутіну маленька донечка.
- Ми вже тут живемо, - посміхнулася до неї Віра Андріївна. - Це наш дім.