Начавшийся учебный год на Украине особый. Начался он во втором тысячелетии от Р.Х., а заканчивается в третьем, и сразу после выпускных экзаменов в школе и вступительных в вузах Украина отпразднует круглый юбилей -- 10-летие независимости от СССР. 24 августа -- красная дата в украинском календаре. Дни обретения Украиной независимости от Польши в 1654 году, Крыма в 1681 году, Турции в 1774-м, Австро-Венгрии в 1918-м -- черные дни, их в Украине не отмечают.
Новый учебный год для украинской педагогики непростой еще по одной причине. Мировые СМИ о ней уже сообщали, но как-то вскользь и с усмешечкой. Между тем ничего смешного тут нет, ибо речь идет о коренном пересмотре всей мировой истории с географией, где до сих пор не числилась Великая Украина, возникшая в период палеолита (древнего каменного века) и простиравшаяся от Ганга до Рейна, со столицей в Киеве , основанном 25 -- 28 тысячелетий назад.
В течение 55 веков, вплоть до VI века н.э., индо-украинская держава «словно великан, оседлала два континента -- Азию и Европу, север и юг». Завоевав Египет за 33 года до рождения Христа, украинцы оставили египтянам свою праукраинскую культуру и церковные обряды. Кстати, само слово «Украина» в переводе с санскрита (одного из диалектов праукраинского языка, на котором украинский философ и поэт Агастий проповедовал тогда совсем диким индийцам) означает «большая могущественная держава».
Все эти установочные материалы для украинских учителей были опубликованы киевской газетой «Освiта», аналогом российской «Учительской газеты».
Открытия такого масштаба не совершают на пустом месте. И научному прорыву Василия Кобилюхи предшествовали годы неустанного труда скромных тружеников украинской педагогической науки.
Сразу после обретения Украиной независимости в 1991 году среди прочих неотложных дел встал вопрос об учебниках для школы. Издававшиеся в «тюрьме народов» Советском Союзе учебники по истории республик для нового исторического момента явно не подходили.
Однако уже через три года Министерство образования Украины подготовило вполне солидные учебники истории, где текст, как положено, разбит на параграфы, а после параграфов идут вопросы для закрепления пройденного материала.
Вы, наверное, подумали, что львовский этнограф Кобилюха и киевский редактор газеты «Освiта» сошли с ума, когда один написал о Великой Украине, еще 5 тысяч лет назад омывшей свои сапоги в Индийском океане, а другой это опубликовал. Они в своем уме, точнее, на уме. Просто случился катарсис украинской педагогической мысли, шедшей к этому целых 10 лет. Впрочем, это еще цветочки. Следующее поколение юных граждан Украины будет учиться по учебникам Кобилюхи.
Отличительные черты настоящего свидомого:
"Доказательство недоказуемого, опровержение очевидного и доказанного".
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
Пост №301 | Доданий: 26 листопада 2009 р., 18:59:42
LIZARD,
Цитата:
картинка, де написано, шо укр. мова - це джумига, ну в красной рамочке, то шо таке?
то Н.Левицький спорив з прихильниками літери "Ї" і ще нащот пари нюансів, яких він був противник. А наглі кацапи нагло перекручують і перебріхують його слова!
Цитата:
А ти не в курсе, шо после Полтавской битвы
А ти не в курсе шо саме завдяки Мазепі, москалі стали Расіянами? Можна сказать шо Мазепа — названий атєц всіх тіпа русскіх
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
Пост №302 | Доданий: 27 листопада 2009 р., 19:32:02
Долг Украине
Знаете ли вы
украинскую ночь?
Нет,
вы не знаете украинской ночи!
Здесь
небо
от дыма
становится черн_о_,
и герб
10 звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой,
удалью
и кровью
Запорожская
бурлила Сечь,
проводов уздой
смирив Днепровье,
Днепр
заставят
20 на турбины течь.
И Днипр_о_
по проволокам-усам
электричеством
течет по корпусам.
Небось, рафинада
и Гоголю надо!
-----
Мы знаем,
курит ли,
пьет ли Чаплин;
30 мы знаем
Италии безрукие руины;
мы знаем,
как Дугласа
галстух краплен...
А что мы знаем
о лице Украины?
Знаний груз
у русского
тощ -
40 тем, кто рядом,
почета мало.
Знают вот
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
50 прославленных Тарасов -
Бульбы
и известного Шевченка, -
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут -
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмет и расскажет
60 пару курьезов -
анекдотов
украинской мовы.
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знаменах -
70 лексиконах алых,
эта мова
величава и проста:
"Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав..."
Разве может быть
затрепанней
да тише
слова
поистасканного
80 "Слышишь"?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, -
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
90 как слово "чуешь".
-----
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи.
[1926]
Владимир Владимирович Маяковский
Helen
Блукаюча зірка
Номер: 6
З: Украина, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 12629
Попереджень: 0
Нагороди:
Пост №303 | Доданий: 28 листопада 2009 р., 13:24:31
Проте, поки Росія та інші пострадянські республіки підтримуватимуть національну міфологію, яка приділяє мало уваги первинним демократичним починанням в їхній історії, вони залишатимуться в пастці авторитарних традицій. («inoZMI», 26 августа 2009)
Чому Україна – не Росія? Причини того, що дві країни колишнього Радянського Союзу зі спільною історією та схожими культурами пішли різними шляхами, частково варто шукати в історичній міфології обох народів. В Україні славлять здебільшого історичні демократичні традиції, у той час як в Росії – імперську спадщину, – пишуть Андреас Умланд та Інґмар Бредіс у статті, яку опублікував інтернет-портал американського видання Los Angeles Cronicle.
Розвиток подій в колишньому Радянському Союзі останніми роками був захоплюючим для спеціаліста і, можливо, збентежив непрофесіоналів: чому дві найбільші країні Європи пішли настільки відмінними шляхами? Росія повернулася до авторитаризму, а Україна, здається, розвивається в бік справжньої демократії. Як таке трапилося – попри схожі східнослов’янські православні культури та переплетені історії цих країн?
Культурні відмінності України проти маргінальних меншостей Росії
Цінні відповіді соціологів часто зосереджуються на особливих обставинах трансформації України і Росії після 1990 року. Поділ української нації на дві регіональні і політичні культури, який Іван Качановський нещодавно порівняв із більш трагічним розколом Молдови, створює численні проблеми, але й підтримує плюралізм. Патова ситуація між історично відмінними регіонами прозахідної Галичини, Закарпаття, Волині та Буковини з одного боку, і проросійськими Східною і Південною Україною з іншого, означає, що політичний ландшафт країни став, кажучи словами Лукана Вея, «плюралістичним по замовчуванню». Не будучи по суті фактором сприяння демократії, географічна диференціація українського населення стала, як продемонстрував Пол Д’Аньєрі, перешкодою для надмірної централізації влади.
І навпаки, пострадянська Росія в культурному плані більш однорідна. Власне кажучи, серед населення Російської Федерації, яку вважають багатонаціональною країною, на 80% домінують етнічні росіяни, між якими існує небагато культурно-регіональних відмінностей. Решта 20% – це малі національності і діаспори, які відіграють важливу роль у самовизначенні Росії як поліетнічної держави. І все ж ці меншини не представляють собою консолідованої політичної сили, яка безпосередньо впливає на зовнішню і внутрішню політику Москви, – на кшталт південно-східних чи північно-західних частин України. Крім того, Росія потерпає від, як висловився вчений і радник президента Барака Обами Майкл МакФол, «незавершеної революції» за президента Бориса Єльцина. Неповна трансформація Росії на початку 1990-х років, особливо недорозвиненість її нових демократичних інститутів, завжди була перешкодою. Зрештою, вона призвела до відновлення Путіним автократії. Інші обґрунтування, які пояснювали провали російських реформ, зосереджуються на руйнівній ролі для демократії чеченської авантюри Єльцина 1994 року, чи сумнівних політичних наслідках наявності в Росії величезних енергетичних ресурсів.
Хоч ці пояснення й обґрунтовані, вони не відповідають повністю на питання, чому Україна поки що – єдина із республік, що заснували Радянський Союз у 1922 році, яка знаходиться на шляху до консолідованої демократії. Додаткові пояснення можна знайти в історії України чи радше в історичній міфології Києва.
Продемократична історична міфологія України
По-перше, багатолітня боротьба України за політичну автономію і незалежність від іноземного домінування – монгольського, московського, польського, литовського, турецького, австро-угорського і радянського, – провідна ідея сучасної української історіографії. Збереження суверенітету тією чи іншою мірою підтримує більшість найважливіших осіб, що приймають рішення, та інтелектуалів. Як зазначив Тарас Кузьо, Україну можна вважати постколоніальною країною, де значною мірою визвольний, антиімперський націоналізм радше підтримує, ніж протидіє демократичним тенденціям. Попри відносно низький бар’єр на парламентських виборах у 3% (які проводяться за пропорційною системою), у Верховній Раді, парламенті України, з часу здобуття незалежності в 1991 році ніколи не було праворадикальної чи ультра-націоналістичної фракції. Це різко контрастує з ситуацією в більшості східноєвропейських і навіть багатьох західноєвропейських країнах у часи після «холодної» війни.
Окрім того, політика ідентичності в сучасній Україні дуже часто звертається до первинного дорадянського демократичного досвіду, який вважається визначальним для українського народу і демонструє його належність до Європи.
Таким чином, ідея демократичного правління сягає ери Київської Русі з 9-го по 12-те століття – часу, що вважається «золотим віком» у до-національній державності України. Київську Русь вважають державою, в якій було пряме народовладдя у вигляді народних зборів (віче), укладений доволі складний кодекс законів «Руська правда» і здійснені невпевнені спроби утвердити виборну монархію. З появою козацького гетьманства в 16-му столітті виникла ще одна українська первинна держава, яка відіграє важливу роль в сучасній національній ідентичності. Козаки, будучи озброєними селянами, сформували вздовж берега ріки Дніпро військову республіку, де чоловіче зібрання – Рада – шляхом виборів обирало гетьмана, військового лідера. Любов козаків до свободи і напівдемократичного правління і досі впливає на уявлення українців про самих себе. Козацький гетьман Пилип Орлик ще у 1710 році склав одну з перших у світі конституцій, метою якої було трансформувати гетьманство у виборну монархію. Основний закон Орлика так і не вступив у дію і, за сучасними стандартами, є надміру спрощеним текстом. Проте у свій час він здобув визнання як серйозний документ, і слугував шаблоном для створення майбутніх конституцій.
Під час революційного сум’яття 1917-1918 років на короткий час виникла Українська Народна Республіка, законодавчі збори якої складалися з делегатів від усіх значимих політичних партій. Такий короткий, але за сьогоднішніми стандартами вже значною мірою демократичний експеримент, був особливо важливим через відданість його лідерів верховенству права.
Ще важливішим за фактичний плин історії є те, що ці та інші тенденції надихають історичні міфи, які визначають національну ідентичність сьогодні. Таким чином, українці вважають, що мають традицію індивідуалізму і любові до свободи, а їхня країна завжди була різноманітною, з недостатньо сильним правлінням, і навіть некерованою. Ці риси, які часто наводять начебто в якості факторів неспроможності України забезпечити національне самовизначення, останнім часом стали допоміжними при переході до демократії. Вони сприяли поміркованій і спрямованій на пошуки консенсусу поведінці еліти, яка була продемонстрована під час Помаранчевої революції 2004 року і конфронтації між парламентом і президентом у 2007 році.
Погляд росіян на імперську спадщину Росії
Все це відрізняється від історіографії і стереотипів про себе, які панують сьогодні в Росії. Без сумніву, в історії Московії теж було декілька первинних демократичних тенденцій. Росія теж може заявити свої права на спадщину Київської Русі і козацьке самоврядування. Крім того, в Середньовіччі, у відомих містах-державах Новгороді і Пскові існував колективний орган управління, який представляв шляхту (віче), проводилися вибори до виконавчої влади, а також – у зародковому стані – систему стримування і противаг. Пізніше Земський собор (законодавчі збори земель) обрав першого царя з роду Романових, Михайла. Його нащадок Олександр ІІ у 1861 році розпочав так звані «великі» реформи. До всеосяжного проекту Олександра входило звільнення кріпаків, реформа законодавства, запровадження місцевого самоврядування і створення законодавчого органу. З часом трансформація, яку розпочав «цар-визволитель» і яка продовжилася під час революції 1905-1907 років, могла призвести до появи конституційної монархії за західноєвропейськими зразками. Проте першу спробу Росії перейти до демократії зруйнували спустошливі наслідки Першої світової війни.
Попри те, що ці факти, звісно ж, добре відомі в Росії, вони відіграють відносно незначну роль в російській національній міфології і самосприйнятті. Натомість в історичній пам’яті громадськості сьогодні домінують схвальні оцінки таких постатей, як Олександр Невський чи Петро Великий і, частково навіть Івана Грозного та Йосифа Сталіна. Ці люди були успішними військовими лідерами і часто певного роду модернізаторами. Але окрім того, вони концентрували владу в своїх руках і не терпіли контролю над своїми привілеями. Навіть найбільш прозахідний з усіх російських царів Петро Великий, якого майже всі обожнюють, відіграв у російській історії неоднозначну роль. Модернізована держава, яку залишив по собі Петро, була також дуже централізованою, якщо взагалі не майже тоталітарною.
Певним чином, на цьому тлі можна пояснити приголомшливий (хоч і підтримуваний цінами на нафту) злет Путіна. Будучи радше щасливчиком, ніж великим лідером, нинішній російський прем‘єр вочевидь вписався в образ нового Петра – авторитарного, проте (начебто) ефективного керівника.
Погляди росіян на історію їхньої батьківщини визначає не стільки славетна історія російського народу і багатьох його геніїв – яких влада частіше переслідувала. Натомість, багато росіян вважають, що унікальними їх робить імперська спадщина Росії – військова могутність, територіальна експансія і перемоги у війнах. Більшість українців вважають Дніпровську козацьку республіку не стільки мілітаристським устроєм (яким вона в дечому і була), а цитаделлю свободи. Київська еліта вітала розвал Радянського Союзу як своє звільнення. І навпаки, росіяни останнім часом відкривають для себе візантійську спадщину царепапізму. Їхнє глибоке розчарування з приводу втрати імперії і статусу супердержави у 1989-91 роках змушує окремих спостерігачів говорити про «веймарський синдром» і порівнювати пострадянську Росію з дофашистською Німеччиною.
Історія – це, звісно ж, не все. Як демонструє розвиток постфашистської Німеччини, країни можуть швидко змінюватися. Проте, поки Росія та інші пострадянські республіки підтримуватимуть національну міфологію, яка приділяє мало уваги первинним демократичним починанням в їхній історії, вони залишатимуться в пастці авторитарних традицій. Україна є прикладом того, як країна може порвати зі своїм непридатним минулим і створити плюралістичний устрій, черпаючи відповідні (іноді й ідеалізовані) прецеденти зі своєї національної історії.
Украина — польская земля. По соображениям политкорректности так говорить сейчас не принято, но для большинства поляков это однозначно так. Поляки вообще склонны признавать польской территорией все земли, когда-либо подчинявшиеся польской короне, но здесь эта мысль проявлена особенно остро. Так сложилось исторически: с 14 по 17 века её территории были областью активной колонизации польской шляхты, которая и представляла собой "narod Polski" в его средневековом понимании. Ко времени войн Хмельницкого почти все земли нынешней Украины (кроме Новороссии, Запорожья и Закарпатья) были в собственности у польских или полонизировавшихся землевладельцев. Так что они были польскими даже de jure. Мало какой поляк признает, что Киев, а особенно Львов, — не польские города.
Для поляка украинцы, которых вместе с белорусами в Польше и по сей день часто обозначают как "narody chlopskie", — это потомки взбунтовавшейся черни, бывшие крепостные, у которых нет своей культуры и уж тем более — своей земли и своих городов. В проводившихся в Польше 1990-х годов опросах общественного мнения на вопрос о том, "Какие народы вам наиболее антипатичны?", первое место прочно удерживали именно украинцы. Это определено как мыслью о том, что украинцы захватили польские земли и польские города, так и памятью о той резне, которую те устроили полякам в конце 1930-х — в 1940-е гг. на территориях нынешней Западной Украины.
Как говорит одна моя знакомая исследовательница образа украинцев в польской культуре, этот образ очень близок к современному представлению многих русских о чеченцах: образа украинцев в польской культуре. Ещё в XVI веке в польской культуре сложилось убеждение, что земли и народы к востоку от Варшавы — это своего рода "польская Америка", и населена она "восточными индейцами". Святой долг поляка заключается в освоении этих земель, их окультуривании, а также в крещении аборигенов (православие христианством не считалось). Эта позиция часто перерастает в осознание своего долга продолжать просвещать украинцев, нести им свет с Запада, не оставлять в невежестве и уж тем более — в лапах страшного Востока.
Политика Польши по отношению к Украине, какой риторикой она ни была бы украшена, — это не политика "дружественного государства". Это политика, ведомая по отношению к своим же (хоть и утраченным) землям, и нацелена она на хотя бы частичное восстановление польского влияния на своей территории и выдавливание оттуда "московского агрессора". Политика А.Квасьневского во время "Помаранчевой революции" является, во-первых, очередным шагом по восстановлению своего патронажа над польскими "кресами" (восточными окраинами), а во-вторых — продолжением цивилизаторской миссии по отношению к своим бывшим "chlopam". Да и сама эта "революция" считается скорее подарком от поляков "бедным украинцам", чем их собственным предприятием. Конечно, украинцы не смогут сами охранять завоевания этой "революции" (в чём поляки в последнее время только убеждаются), так что за ними придется осуществлять надзор и проводить патрональную политику. Когда-нибудь, возможно, украинцы поймут всю глубину своей "вины" перед поляками, слёзно покаятся и Польша снова станет хозяином на "своей земле".
Олег Неменский
IV Речь Посполитая: взгляд на Восток
Завал... Поляки круче кiтайцiв будуть...
Отличительные черты настоящего свидомого:
"Доказательство недоказуемого, опровержение очевидного и доказанного".
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
LIZARD, одно дело мєчтать і погавкувать з будки, друге дєло действовать, як китайці
Так подожди... Ось на, читони. Ти просто не в теме... Твоя любима "СВОБОДА" воюе вже давно !!!
Цитата:
Одесская областная организация ВО "Свобода" обратилась в Службу Безопасности и Министерство иностранных дел Украины с требованием принять необходимые меры с целью прекращения процесса установки памятника румынскому идеологу Александру Авереску в с.Озерное Измаильского района.
ВО "Свобода" считает данную инициативу частью политики "румынизации" Бессарабии и Буковины. Недавно стало известно, что ряд румынских этнических организаций и дипломатов, в частности, генеральный консул Румынии в Одессе, пытаются установить памятник идеологу так называемой "Великой Румынии" Александру Авереску. Есть информация, что памятник уже изготовлен и реваншистские круги Румынии ждут его установки. "Установка памятника румынскому оккупанту на территории Украины является надругательством над украинской нацией.
Недопустимо устанавливать памятники лицам, которые захватывали украинские территории и насаждали жестокий оккупационный режим ", - отметил председатель Одесской областной организации ВО "Свобода" Павел Кириленко.
"Свобода" неоднократно обращалась к румынским властям с требованием прекратить любые посягательства на территорию Украины, публично признать все международные договоры о границах между Украиной и Румынией. Требовала от СБУ проверить факты раздачи румынских паспортов украинским гражданам, призвала президента, премьер-министра, Верховный Совет и Министерство иностранных дел Украины адекватно отреагировать на территориальные претензии со стороны Румынии. Однако никакого четкого ответа со стороны власти до сих пор нет.
"Позавчера румынская власть публично заявляла о законности территориальных претензий в отношении Украины, вчера отобрала часть континентального шельфа, сегодня уже пытается установить монументы врагам украинского государства. Что будет завтра? Где реакция украинской власти, если такая де-факто существует? ", - отметил руководитель Одесской" Свободы ".
Ти поняв, шо твориться? Мало того, шо з будки гавкають, так вже ПАМ"ЯТНИКИ ставлять, так сказать "ворогам Украины". Он паспорта роздають ...
Народ обращаеться до власти, ДО ЮЩА, а тому дiла нема нiкакого. Той про отправку антiкварiата та вуликив у Чикаго дума... А ти кажеш... А ну порийся в гуглях... Кiтайцi пам‘ятники ставлять, чи нет?
-----
Повідомлення редагувалося 1 разів. Останнє редагування: LIZARD (2 грудня 2009 р., 12:44:22)
Отличительные черты настоящего свидомого:
"Доказательство недоказуемого, опровержение очевидного и доказанного".
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
LIZARD, Русские, которых монголы завоевали в XIII в, традиционно воспринимали Чингисхана как жестокого завоевателя. Некоторые советские истории даже возлагали на татаро-монгольское иго вину за относительное отставание России в развитии в XX веке.
Все это начинает постепенно меняться. Для бурятов Чингис стал символом их нации, ему посвящают песни в стиле хип-хоп, пишут романы. Два брата лет по двадцать с небольшим, Олег и Баир Юмовы, поставили на сцене Бурятского театра драмы пьесу под названием "Степь в крови". Пьеса представляет собой переложение "Гамлета" на средневековый лад. По словам братьев, на творчество их вдохновил пример Чингисхана. По словам Баира Юмова, они пытаются жить по уложению Чингисхана под названием Яса (своде правил, не дошедшем до нас подлиннике, отрывки из которого известны в переложении из других источников). Баир Юмов сравнивает Ясу с кодом японских самураев. "Я хочу соответствовать его заветам и следовать его законам", – подчеркивает он. "Говорят, он был диктатор и тиран, – отмечает Олег. – Но в то время нужен был вождь. Следует понимать, что он был силен не телом, а духом".
Некоторые русские также начинают переоценивать свое отношение к Чингисхану. По мнению представителей влиятельного движения интеллигенции, называемых неоевразийцами, своим завоеванием России Чингисхан фактически способствовал сплочению страны и защитил ее православный уклад от католической Западной Европы. В 2007 году на экраны страны вышел фильм "Монгол" режиссера Сергея Бодрова, также неоевразийца, в котором Чингисхан изображается с определенной симпатией.
LIZARD, ждать осталось недовго, скоро в Расее всі памятнікі Леніна замінять Чінгісханами
----- Добавлено 2 грудня 2009 р., 13:19:26:
Цитата:
Якутия должна присоединиться к возведению памятника Чингисхану
Могила Чингисхана до сих пор не найдена. Разные места на земле претендуют на то, что она находится у них. Есть версия, что его похоронили там, где он родился.
А родился Чингисхан на территории России – в нынешнем Агинском округе Бурятии. Наследники великого завоевателя, коими, помимо монгол, являются буряты и якуты, справедливо считают, что на месте рождения потрясателя Вселенной надо поставить памятник.
В прошлом году гигантский памятник Чингисхану появился в Улан-Баторе. Мемориальный комплекс включает в себя семь юрт полководца, расположенных по кругу. Они возведены на каменных основаниях в виде черепах. В центре 20-метровая скульптура Чингисхана, а по периметру - 17-метровые изваяния его девяти военачальников. Диаметр комплекса 99 метров.
На строительство мемориала потребовалось 20 миллиардов тугриков (около 19 миллионов долларов).
Основатель великой империи умер во время осады одного из городов. Известно, что монголы долго скрывали смерть Чингисхана. Существует множество версий и легенд о том, где его похоронили. Называются самые разные места от Средней Азии до реки Иркут.
Якутия, наши энтузиасты должны присоединиться к инициативе по возведению памятника Чингисхану в России и постараться отобразить в нем то, что и народ саха - из рода чингисханова.
LIZARD
Начальник модераторов
Номер: 11
З: РОССИЯ, Москва
Зареєстрований: 29 листопада 2006 р.
Повідомлень: 5792
Попереджень: 4
Нагороди:
Территориальные претензии у Румынии имеются не только к Украине, но и к Молдавии. Молдавский президент В.Воронин неоднократно обвинял Т. Басэску в гегемонистских устремлениях, а недавняя попытка «оранжевой» революции в Молдавии подтверждает эти обвинения. Но всё же главным объектом территориальных вожделений Romania Mare (Великой Румынии) остаётся Украина, и судебная тяжба по поводу черноморского шельфа - лишь верхушка айсберга. Выиграв территориальный спор о принадлежности шельфа у острова Змеиный, Румыния получает гипотетическую прибыль 30 млрд долл. при условии полной добычи углеводородов, находящихся на черноморском шельфе. Румынские экономисты и промышленники считают возможной добычу 35% из 12 млн т нефти и 120 млрд куб.м газа.
Часть этой территории отдана под освоение компаниям Sterling Resources (Канада) и Petrom, в связи с чем из 9700 кв.км лишь 6000 кв.км открыты для других тендеров. Свою возможную прибыль компании оценивают в 10 млрд долл., из которых Румыния получит 10-13%. Затраты на добычу могут составить 500 тыс. долл. в день. Пассивность Киева в этом вопросе просто поражает. А Бухарест тем временем нагнетает антиукраинскую истерию, обвиняя Киев в антирумынской пропаганде. Впрочем, пассивность команды Ющенко объяснима: утверждают, что Украина уступила Румынии часть черноморского шельфа в надежде получить от румын поддержку устремлений Украины присоединиться к НАТО. Ведь до этого Румыния блокировала практически все внешнеполитические инициативы украинского руководства. Излишне говорить, что свою экспансионистскую политику Румыния проводит с молчаливого согласия Запада.
Почитай там цiкави цихверки... Скоко Украина просрала бабла з-за того, шо ющ островок отдав...
Дебiли...
Отличительные черты настоящего свидомого:
"Доказательство недоказуемого, опровержение очевидного и доказанного".
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
OLEX, ага, точно гипотетически. И гепотетически там Канада довбеться... От нiчого робить, рiшили Sterling Resources (Канада) и Petrom просто так... гипотетически коло острова покулупаться. Не смiши...
Отличительные черты настоящего свидомого:
"Доказательство недоказуемого, опровержение очевидного и доказанного".
Перегляд теми: 'ПРАВДА ПРО УКРАИНУ (ИСТОРИЯ С ГЕОГРАФИЕЙ)'
LIZARD
Начальник модераторов
Helen
Блукаюча зірка 
Можна сказать шо Мазепа — названий атєц всіх тіпа русскіх 
А ну порийся в гуглях... Кiтайцi пам‘ятники ставлять, чи нет? 
