ШУКАЄМО МАМУ І ТАТА
Не дай, Боже, зазнати сирітської долі. Чи рости у хаті, де мати - п’яниця...
...Нещасливе дитинство – це тоді, як недовірливі оченята сторожко зирять на світ, шукаючи у ньому матусю. Лагідну, добру, привітну. І – тверезу.
Це – вирок долі... Чи батьків?
Нещасливе дитинство завжди нарізно від мами й тата: ті ніби й поряд, але топлять свої проблеми у чарці чи намагаються забути про них у наркотичному дурмані.
Патологія батьківської байдужості обшарпує маленькі душі.
І тоді дитинство рятують геть чужі, але чуйні люди. Роблять його щасливим.
Мова про Галину Похилу, Ларису Грабину і Наталію Лисову - сумлінних працівниць відділу у справах дітей Прилуцької міської ради, для яких їхні посадові обов’язки стали нормою їхнього життя. Як і для керівника згаданого відділу Людмили Кулій.
Розповідаючи про роботу, Людмила Григорівна зізнається: допомагають знання психології, терпіння, і навіть почуття гумору.
- Ніяк не можу звикнути, що матері бувають різними. Іноді дивишся на неї і думаєш: ну чого тобі не вистачає у житті? Ніби і житло є, і освіта... Й дітки підростають. Але замість того, щоб їх виховувати, така матуся проводить свій час у пиятиках та гулянках... Гірко від того. Розумієш, що дітки втрачають свою маму, стають “державними”. Та й саму жінку, колись привабливу, життєрадісну, засмоктує со-ціальне дно. Це – трагедія... – роздумує Л. Кулій. – Коли нам доводиться розглядати чергову справу про позбавлення дитини батьківського піклування, замислюємося, прораховуємо всі наслідки. Адже іноді доцільніше дати татові чи мамі шанс на виправлення. ... Бо дитя має зростати в домашніх умовах, у родинній любові. Якщо все складається навпаки, повинні допомагати ми, представники місцевої влади.
З огляду на діяльність відділу у справах дітей, у словах пані Людмили – ані грама популізму. Ну скажіть, невже б через отой популізм вона разом з колегами місила бездоріжжя десь по Береговій чи Низовій, перевіряючи життя-буття якоїсь із неблагополучних сімей (тих, що без газу та світла, проте з боргами...), дізнавшись, що вже кілька діб поспіль голодна малеча –без маминого піклування ? Або в свій позаробочий час виловлювали маленьких бродяг по вулицях міста, бесідувала б з ними по душах? А ви не поскупилися б “на морозиво” для чужого замурзаного малюка, отримуючи скромну зарплатню? Змогли б занедбану дитину зігріти ласкою настільки щиро, щоб вона назвала вас “мамою” (“татом”)? Звісно ж, змогли б... Та чи всі?
Розповідаючи про роботу відділу у справах дітей Прилуцької міської ради, Людмила Кулій зазначила: кожна сім’я, яка потрапляє під приціл уваги їхньої служби, - то окрема, дуже повчальна історія для інших, таке собі попередження для батьків, які опинилися “на межі”.
1. ВТРАТИЛА ДІТЕЙ ЧЕРЕЗ ГОРІЛКУ
...Зайшовши до кабінету, 24-річна Марина почала нервово переминатися з ноги на ногу: аби сторонні очі не дивилися на її обшарпане взуття. Після «вчорашнього» у жінки страшенно боліла голова і мучила спрага. Про те, що їй кепсько, свідчили синюшне, трохи одутлувате обличчя, “мішки” під очима. І – легкий перегар (господині кабінету Л. Кулій довелося прочиняти кватирку, щоб його вивітрити).
Марині загрожує позбавлення батьківських (чи материнських?) прав. Причина банальна: алкоголізм. Це через нього у жінки не вистачає часу на виховання 5-річної Юлі, 4-річного Владика та 9-місячної Наталочки. Отак і живуть: мати сама по собі, а діти...
Коли Юля і Владик тільки-но у прямому розумінні ставали на ноги, замалим не опинились у сиротинці. Через тата й маму: ті почали випивати. Зрештою, тоді батька таки позбавили прав, а Марині, зваживши на її щире покаяння, вирішили дати шанс. З ініціативи начальника відділу у справах дітей Людмили Кулій, її... закодували від алкоголізму. І Маринину маму, Ніну Андріївну – теж...
“До того, як почала випивати, Ніна збирала гроші на зубні протези. Встигла накопичити певну суму. Якби не наше втручання, хто зна, як би жінка розпорядилася зі своїми “кревними”. Швидше за все, пропили б їх із донькою та зятем. Про не зовсім правильну поведінку цих людей нам повідомили їхні сусіди, зазначивши: діти – без нагляду. Отож ми разом зі співробітниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх навідалися вперше до їхньої оселі. Те, що побачили там, вжахнуло. Скрізь розгардіяш і бруд, дітлахи замурзані і голодні. Усі дорослі - п’яні. Довелося забрати у них дітей. Проте наступного дня Марина вже була у нашому кабінеті і плакала: мовляв, я виправлюсь, тільки дітей не забирайте. Дали їй шанс. Але поставили за умову обов’язкове лікування. Тут згодилися і гроші Ніни Андріївни. Звісно, їх на кодування обох жінок не вистачило, тому я була змушена звернутися за фінансовою допомогою до небайдужих благодійників... Як результат, і Марина, і Ніна перестали споживати спиртне. Переконавшись, що мати позбулася згубної пристрасті, щиро переймається долею своїх діток, ми й вирішили повернути їй доньку та сина із притулку”, - пригадує Л. Кулій.
... Тепер Маринине життя знову летить шкереберть через невситимого “зеленого змія”. Все почалося після повернення у лоно сім’ї її чоловіка. Маючи безвільну натуру, героїня розповіді пішла у нього “на повідку”. Знову почала пити. І Ніна Андріївна теж. Діти, ясна річ, потрапили до притулку.
А рештки материнського інстинкту женуть протверезвілу Марину до міськвиконкому. “Я вже прибрала у хаті”, - хвалиться і знову божиться, що до спиртного більше не торкатиметься, а роститиме дітей. От тільки чомусь немає віри у її слова...
2. ОЛЯ З ДМИТРИКОМ ШУКАЮТЬ НОВИХ БАТЬКІВ
До маленьких Олі та Дмитрика (2003 і 2004 р.н.) ( фото на першій сторінці) панянка-доля практично не посміхалася. Віриться, що вона невдовзі змінить своє ставлення до дітей, подарувавши їм нових тата й маму.
Історію братика і сестрички Людмила Кулій розповідала довго і емоційно. А по-інакшому й не можна переповісти про всі ті, майже дорослі, випробування малечі голодом і холодом.
Маму цих дітей вже давно було позбавлено батьківських прав. Донечкою та сином опікувався тато. Та чи опікувався?
Л. Кулій: “Мати (з етичних міркувань назвемо її Оленою) народила чотирьох дітей. Найменше маля ще у сповитку, найстарший син нині виховується у школі-інтернаті, що у Черешеньках Коропського району. До речі, звідти регулярно втікає у Пологи - “малу батьківщину” Олени (там вона тривалий час жила, намагалася створити сім’ю. Зрештою, в Пологи вона приїздить і донині). Вочевидь, хлопчина підсвідомо шукає родинного затишку, материнського тепла... Тато Олі та Діми (нехай він буде зватися Володимиром) мешкає у Прилуках, у приватному будиночку. Через те, що він один опікується дітьми, наш святий обов’язок допомагати йому. А для цього слід провідувати родину, спілкуватися, дізнаватися про проблеми. Ми так і робили. Та навідавшись одного разу до його оселі, нікого там не застали: ні батька, ані дітей. Наступного дня – та ж сама картина. Ми з колегами стурбувалися: чи, бува, не трапилася з родиною халепа. А після того, як розпитали сусідів, з’ясували: Олена забрала дітей “на село”. Куди саме, люди не знали... “
Те, що діти опинилися з мамою, додало головного болю працівникам відділу у справах дітей. Адже органи опіки та піклування позбавили Олену материнських прав, маючи на те цілком умотивовані підстави. А раптом малюкам буде гірше?
Тож, не гаючи часу, Л. Кулій разом зі своїми колегами зв’язалися по телефону зі всіма сільськими радами Прилуцького району. І, зрештою, дізналися, що Дмитрик та Оля – у Пологах. Одразу ж було вирішено їхати до згаданого населеного пункту рятувати хлопчика й дівчинку. Прибули у Пологи разом з правоохоронцями та представником церкви “Спасіння” В. Іщенком.
«Приїхали, розпитуємо сельчан про Олену. Вони відповідають, що напередодні бачили її разом з Володимиром і дітьми у селі. Сім’я збиралася до... Одеси. Чесно кажучи, ми були шоковані. Найперше, тим, що батько не повідомив про свої наміри відділ у справах дітей. Та й чи такий уже в них достаток, щоб вистачило його на п’ять залізничних квитків. Особисто у мене жевріла надія: може, ще застанемо героїв розповіді у селі. Розшукуючи їх, інтуїтивно попрямувала до занедбаної напіврозваленої хати. Мої попутники теж. Заходимо всередину помешкання – і губимося в темряві. Чорні стіни, вікна зашторені лахміттям. Скрізь – бруд.... І загледжуємо на ліжку без матрацу якогось чолов’ягу. Аж тут із-за печі виглядає Олена. Видно, що з перепою. Очі світяться щастям. “Ой, ви вже їх забираєте?!”, - махає на маленьку Олечку, яка вибігла нам назустріч. Дівчинка зупинилася біля мене і каже: “Я знала, що ти звідси нас забереш”, - пригадує Л. Кулій. – Діми в хаті не було. Виходимо з Олею на вулицю, аж тут місцева жіночка і хлоп’я за руку веде. Діма йде і запихається пряником. Виявляється, дитина стояла біля магазину і просила у перехожих їсти...”
По дорозі до Ніжинського притулку Олю й Діму вмили, перевдягли у новеньке (благо, що представник церкви “Спасіння” прихопив носочки та джинсові комбінезончики), нагодували. Обігріта дітвора розговорилась.
- Коли вас мама з татом годували?
- Не пам’ятаємо... Мабуть, позавчора...
- А батьки били?
Оля відповіла так: “Мене мама била дуже сильно”.
Л. Кулій: “Діти люблять іграшки. Так вийшло, що по дорозі до притулку у нашому автомобілі знайшлася іграшкова машина для Діми. Олі нічого не дісталося, і я пообіцяла їй подарувати ляльку. Тож коли вже через кілька днів приїхала до притулку провідати дітей, вручили дівчинці “Барбі”. Та була неймовірно щасливою, не випускала подарунок із рук.. Дарма що вихователька переконувала: у закладі багато інших ляльок. Аргумент Олі виявився залізним: “То – іграшки спільні, а це – моя...”
Наразі рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради Олі й Дмитрику надано статус “діти, позбавлені батьківської опіки”. Тому представники служби у справах дітей вже взялися за пошуки нової родини для сестрички і двох братиків (нагадаємо, в Олени нещодавно народився ще один син - Максимчик).
... Негарних дітей не буває. Всі, як янголи. І Оля з Дімою – теж. Милі. Зворушливі. Прекрасні. І – добрі. Хоч ще зовсім маленькі, проте вміють любити. Одне одного, дорослих, цілий світ. Подаруйте їм родину, а вони вам обов’язково подарують свою щиру любов.
3. ХЕППІ ЕНД?
“Хочу, щоб мама була мені мамою”, – так заявив 17-річний Олексій на суді, коли розглядалося питання про поновлення у батьківських правах його матері, 38-річної Ірини Л.
За її плечима – роки, присвячені не сину, а наркотикам. Тож Альоша перебував під опікою дідуся. Як йому велося? Непогано, бо дідусь – рідна людина. Проте могло б бути ще ліпше, якби хлопчина отримував материнське тепло.
Практика засвідчує: рідко хто з наркоманів вміє назавжди розпрощатися з цією згубною звичкою. Ірина змогла.
“Вона вилікувалася від наркоманії, переборола саму себе. Отямилася. Більше того, влаштувалася на роботу. І нині працює медсестрою у столичному Інституті онкології. А це означає, що Ірина має вільний доступ до нарковмісних медпрепаратів. Але минуле цю жінку вже не турбує. Вона байдужа до наркотиків. Тому питання про поновлення її материнських прав постало саме по собі”, - розповіла Л. Кулій.
Ольга ІВАНЧЕНКО.
http://priluchina.com
Опитування: 'Смогли бы Вы усыновить ребенка (взять из детдома, '
potvora
БАН
Helen
Блукаюча зірка 
Зависит еще от того, какого ребенка брать. Очень большая разница если ему 1 год или если ему 12. С маленьким мне кажется проще и то не факт, что потом он не будет тебя попрекать тем что он неродной. Мне кажется надо завести своих, а потом может и взять. 
