Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху» Кодекс України про адміністративні правопорушення був доповнений главою 30-а, яка встановлює новий вид адміні-стративного стягнення у вигляді громадських робіт. Виконання цього виду стягнення покладається на кримінально-виконавчу інспекцію. КВІ роз’яснює порушникам порядок та умови відбування громадських робіт, здійснює контрольні перевірки за місцем відбування адміністративного стягнення, перевіряє порушників, які ухиляються від відбування громадських робіт, за місцем їх проживання.
Громадські роботи як вид адміністративного стягнення полягають у виконанні особою у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, строком від 30 до 60 годин. Порушники відбувають громадські роботи на таких об’єктах, як КП «Прилукижитлобуд», КП»Комунальні послуги», сільські та селищні ради, школи. Вони виконують такі види робіт: прибирання вулиць, ремонтування інвентарю, збирання сміття і т.д. За ухилення від відбування адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт невідбутий строк може бути замінено судом адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за п’ять годин громадських робіт, але не більше як на п’ятнадцять діб.
Незважаючи на те, що покарання у вигляді громадських робіт встановлено недавно, вже на обліку КВІ м. Прилуки та КВІ Прилуцького району перебуває 55 осіб, притягнутих до адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт. Здебільшого це особи, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння.

Водії, будьте уважними, не порушуйте правил дорожнього руху!

Якось серед мотлоху на узбіччі дороги прилучанин побачив занедбану потьмянілу ікону. Не вагаючись ні хвилини, чоловік підняв її, привіз додому та подарував доньці. Треба сказати, що стан ікони був дійсно дуже тяжким: лик Спасителя ледь-ледь проглядався, по краях залишилися кілька отворів від цвяхів. Та й у такому стані ікону поставили до шафи, бо, певно, вірили в її чудодійну силу.



Так пройшло два роки, а потім дівчина - учениця гімназії №5 Анастасія Гапон (до слова, переможниця та учасниця багатьох міських і обласних конкурсів малюнка) - вирішила відреставрувати ікону. Точніше, за її зізнанням, Настя відразу зрозуміла, що для реставрації ні її знань, ні майстерності не вистачить, тож поверх зображення намалювала свого Христа - яким його бачила і уявляла. Цей малюнок школярки на колишній іконі було представлено широкому загалу у Центральній міській бібліотеці ім. Л. Забашти, і він викликав чималу дискусію. Свій погляд на вчинок дівчини та її роботу висловили як пересічні прилучани, так і ті, чия діяльність безпосередньо пов’язана з художнім мистецтвом, психологією та богослужінням. «В усякому разі, прагнення Анастасії до духовності не може не радувати», - підсумував розмову священик УПЦ, настоятель собору Різдва Пресвятої Богородиці отець Віталій Юрочко. На заході, що проходив у дні Великого посту, всі присутні також мали нагоду ознайомитися з історією іконопису та його основними канонами.

Пишу до Вас відкрите звернення як людина, якій бачиться перспектива молоді Прилук в мінорних фарбах. Я хочу торкнутися стану спортивно-оздоровчої галузі нашого міста. Мені вже неодноразово доводилося порушувати це питання на сторінках газети. Але, на жаль, ні з Вашої сторони, ні з боку депутатів Прилуцької міської ради не було ніякої реакції. І цю байдужість до ситуації можна назвати варфоломіївським періодом по відношенню до тих, хто ще хоч якось намагається щось зробити.
Спортивні бази місцевих шкіл в жалюгідному стані; стандартних спортивних споруд у місті немає, а те примітивне, що маємо, руйнується на очах. Спортивна школа має постійну плинність кадрів і живе за рахунок спонсорів та батьків. А коли я прослухав сесію міськради, де планується відзначати річницю боротьби за секретаря, то дуже здивувався блюзнірством по відношенню до колективу ДЮСШ, яка не змогла відзначити своє 50-річчя! Ось вам два факти, два підходи, дві оцінки в полі-тичному житті міста.
У Прилуках 7 церков, і ні одного храму здоров’я. При такому ставленні грішників буде все більше і більше, у них будуть потребувати церкви і спецзаклади, бо молодь буде виховуватися на вулиці і вулицею. Наведу приклад: у Ніжині вже давно є школа, при якій функціонує басейн. Аналогічна школа є і в Чернігові, там дітей не тільки вчать плавати, але й оздоровлюють. А що ми можемо запропонувати в своєму місті? Стадіон, який валиться, і фанатизм тренерів ДЮСШ та «Європи»? Так, є надія, що з’явиться у нас спортивна споруда, яка прикрасить місто. Але це - за рахунок мецената Юрія Коптева, і це питання до кінця не вирішене. А що планується в стінах міськвиконкому? Що Ви можете сказати дітям, які прийдуть до стін міської ради з вимогами зробити їх дитинство щасливим? Так, їх приведуть дорослі, бо діти і не здогадуються, що чекає їх у майбутньому при такій увазі. У цьому випадку Ви будете відповідачем, а депутати залишаться в стороні споглядати за тим, що відбувається. А мобільні або хитрі політики можуть поповнити ряди і підтримати дітей. Простіше кажучи, пограти в демократію. Я впевнений, що до стін міськвиконкому прийдуть і батьки, і вчителі - щоб зруйнувати стереотипи байдужості до проблем молоді. І таких буде багато, хто вважає себе прилучанином і патріотом міста.
Я вдячний тим, хто підтримав мою попередню статтю і зрозумів, що в Прилуках є люди, небайдужі до того, що відбувається тут. Насамперед, я вдячний Тетяні Котеленець, яка висловила свою громадянську позицію. А ось депутати як мовчали і не реагували на статті зі зверненням до них від мешканців Прилук, так і мовчать. Та характеристика, яку дала депутатам Т. Котеленець, говорить про недалекоглядність їх депутатської діяльності. Не відповідали і ви, Юрію Володимировичу, на ті звернення прилучан на сторінках газети «В двух словах», які стосувалися молоді. У Блокадному Ленінграді, та й взагалі у воєнний період, у першу чергу увага приділялася дітям. А ми зараз ховаємось за фінансову кризу, раніше шукали інші причини. Здоров’я суспільства не може бути побудоване на традиційній українській поговірці «моя хата скраю». Вона працювала, коли у нас не було своєї держави.
А тому пропоную, як у старі добрі часи, зібрати всіх тих, хто може, хто не байдужий до молоді та її проблем, хто здатний щось запропонувати, допомогти вийти на гідний рівень. І тоді ми всі разом будемо пишатися нашою молоддю, і вона буде нам вдячна.
Якщо не будуть зроблені перші кроки, то будуть розвиватися негативні явища. Приклади вже давно існують у великих містах, і не треба бути наївними - будуть вони й у нас: від безневинних неформалів до бритоголових молодиків з антисуспільною атрибутикою. Це не фантазія, а вже зараз існуюча реальність, з якою ведуть боротьбу в Росії. Паростки цих явищ є і в Україні, і треба попередити це у Прилуках. В основному це стосується чоловічої половини молоді, яка не знає, куди подіти свою енергію. Тому треба вже зараз попередити, ніж потім здійснювати подвиги, ґрунт для яких створили своєю бездіяльністю.

27 березня – Міжнародний день театру. Це - не просто професійне свято майстрів сцени, це - свято мільйонів глядачів. Ще Іван Франко свого часу відзначав, що створення театру є одним з найвищих виявів національної культури кожного народу.

Прилуцька земля багата на талановитих театральних діячів, прикладом для наслідування яким є наш земляк-актор, народний артист України Микола Яковченко. Народний самодіяльний театр «Рампа», режисером якого багато років є Анатолій Кизим, красномовне цьому підтвердження. Нещодавно юні актори були гостями «Книжкової світлиці» Прилуцької центральної районної бібліотеки.
Як відомо, зустріч з театралами – це завжди свято, бо їх виступи приносять задоволення, позитивні емоції, радість і заряд бадьорості. Творчий колектив «Рампи» уривками з вистав і інсценізаціями успішно довів цю істину. Усмішки нашого земляка О. Климіші та класика української літератури С.Руданського виконали молоді студійці Лілія Середа та Артем Александров. Чудово вписався в хід свята уривок з трагедії М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук», а також інсценізація твору «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя, яку майстерно виконали Катерина Карцева та Дмитро Пономаренко. Особливо сподобалася присутнім інтермедія В. Шухліна «Інтерв’ю» у виконанні Анатолія Кизима і Оксани Швець, яка зірвала шквал овацій. На прохання дорослих, студентів, дітей Анатолій Кизим закінчив свій виступ «Ярмаркою», яка вже стала його візитною карткою.
Колектив районної бібліотеки й усі присутні вдячні «Рампі» за подароване свято. Нам надзвичайно приємно, що режисер театру і більшість його учасників є користувачами нашої бібліотеки.

28-29 березня у Прилуках проходив перший тур Всеукраїнського відкритого конкурсу акторської майстерності ім. М. Яковченка. Започаткований у 2008 році за ініціативи Товариства «Чернігівське земляцтво» у м. Києві та за особистої підтримки Почесного громадянина міста Прилуки Юрія Коптєва, він відбувається під патронатом Міністерства культури і туризму України, Прилуцької міської ради, Національного університету театру, кіно і телебачення ім.
І. Карпенка-Карого, Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, Національної спілки театральних діячів України та Національної спілки кінематографістів України. У цьому році конкурс набув нового статусу - із регіонального він перетворився на Всеукраїнський - й випробувати свої акторські здібності до міста над Удаєм приїхали представники 17 областей України, міст Києва, Сімферополя та Чернігова. Заключний етап фіналу відбудеться 27 квітня у Києві.



Не випадково, що творчі акторські змагання проходять саме у Прилуках. Бо саме прилуцька земля подарувала світові корифея української сцени, відомого сміхотворця Миколу Яковченка. Саме в нашому місті, на аматорській сцені, майбутній видатний актор усвідомив своє життєве призначення. Нині Прилуки шанують пам’ять про актора – за ініціативи керівника ТОВ «Дім Миколи» Ігоря Павлюченка та фінансової підтримки Юрія Коптєва рік тому на Театральній площі встановлено пам’ятник Миколі Яковченку. Всі добрі починання, пов’язані з іменем видатного актора, підтримує Ірина Матяш, доктор історичних наук, директор українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, яка і стала керівником проекту. Конкурс відрізняється від інших тим, що участь у ньому беруть виключно не професійні актори, а учасники художньої самодіяльності із сіл та невеликих міст України.
- Це перше серйозне випробування для обдарованої молоді, яка прагне присвятити своє життя театру, присвятити щиро й самовіддано, - наголосив Юрій Коптєв, звертаючись до учасників конкурсу і гостей міста. - А ми, його засновники, хочемо підтримати юні таланти у цьому бажанні, допомогти повірити у себе. Я впевнений, що кожна особистість унікальна і неповторна. Нехай най-кращими будуть усі. Майбутнє - за молодими!
Вирішувало долю конкурсантів і оцінювало їх акторську майстерність високопредставницьке журі на чолі з віце-президентом Академії мистецтв України, завідувачем кафедри театрознавства Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, заслуженим діячем науки України, лауреатом Державної премії в галузі науки і техніки, доктором мистецтвознавства, професором та академіком Ігорем Безгіним; актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, народний артист України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка Богдан Бенюк; головний редактор журналу «Кіно. Театр», член Національної спілки кінематографістів України, заслужений працівник культури України, лауреат премії в галузі літературно-мистецької критики ім. О. Білецького Лариса Брюховецька; кінорежисер, доцент Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, член Національної спілки кінематографістів України, заслужений діяч мистецтв України Василь Вітер; режисер Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Петро Ільченко; проректор Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Петро Кравчук; поет, драматург, сценарист, народний артист України Юрій Рибчинський; актор Київського театру «Золоті ворота», член Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві, заслужений артист України Борис Харитонов; народна артистка України, заступник голови Спілки театральних діячів України Раїса Недашківська.



Протягом двох днів юні театрали демонстрували свій акторський хист, доводячи журі та глядачам, що на самодіяльній сцені можуть працювати справжні професіонали, здатні створити на ній живий творчий простір. Нелегко було журі визначити кращих із кращих, бо кожен учасник по-своєму талановитий, має неабияке бажання досягти задуманого. Прослухавши усі виступи, суддівська колегія відібрала дванадцять фіналістів, які виборюватимуть звання переможця у фінальному етапі конкурсу у Києві: Катерину Біляєву (м. Харцизьк), Євгенія Дея (м. Хмельницький), Сергія Демкова (м. Обухів), Олександра Іванова (смт. Варва), Вікторію Нестеренко (с. Попівка), Олесю Онопрієнко (м. Сімферополь), Анастасію Пустовійт (Київська обл.), Тараса Ровенка (Івано-Франківська обл.), Віктора Тарараку (Харківська обл.), Остапа Халавка (Львівська обл.). Приємно, що серед фіналістів і два учасника з Прилук - Валерія Котеленець та Владислав Оніщенко.
- Ми відкрили не просто нові імена, - зауважив голова журі Ігор Безгін. - Цього було б занадто мало. Ми відкрили те, що Україна не вмерла, бо існує у нас художня самодіяльність, є Будинки і Палаци культури, є прості сільські клуби і театральні гуртки. А найголовніше - є гарні талановиті діти та їхні керівники, на яких і тримається наша культура.
Нагородження переможців другого Всеукраїнського відкритого конкурсу акторської майстерності відбудеться у Прилуках у травні, під час святкування Миколиних днів.

Відлік часу - річ досить суб’єктивна. П’ятнадцять літ життя людини - це час пізнання і становлення характеру. П’ятнадцять літ життя газети - це тисячі проторених стежок до людських сердець, це вже ціла історія з життя видання. Хто починав газету «В двух словах» п’ятнадцять років тому - ті були певною мірою авантюристами. Бо хто б іще насмілився у вузькому інформаційному просторі, де основним і єдиним пріоритетним виданням була офіційна місцева «міськрайонка», наважитися поламати стереотипи і потім протягом п’ятнадцяти років в обстановці жорсткої конкуренції доводити, що газета може бути і самостійною, і незалежною, і взагалі - БУТИ!
Видання має свої устої і традиції, своє неповторне обличчя - не «жовто-бульварне», не «червоне», не, рятуй Боже, «голубе», скоріше синьо-жовте, бо газета працює на державу, на читачів, передусім - прилучан. Газета відразу стала «своєю» для жителів міста, добре знають її вже й у районі та регіоні.
Нам було дуже непросто. Нам ніхто не пророчив довгого існування. Бо не вірили. І нам потрібно було знайти свого вірного читача, що ми зробили тоді й робимо по цей день. Спасибі йому, читачу, за те, що підтримав своєю увагою, не дає нам заспокоїтися донині, спонукає до пошуку. Спасибі за його вибір. І хай лише ми знаємо, що в нестабільних умовах чи то ринкової, чи то базарної економіки нам можна рік зараховувати за два, а то й за три...
Та як би там не було, 1 квітня 2009-го ми відзначаємо п’ятнадцятиріччя видання. І залишаємось оптимістами, бо як цифри не мінятимуться, а газета житиме. Адже у нас постійні читачі. Є у нас віра, що завтра буде краще, ніж учора, і головне - незрадлива любов до журналістики, до своєї газети. А любов здатна підкорити всі вершини і подолати будь-які перепони.
Разом з читачами ми робимо «В двух словах», читаємо «В двух словах», живемо цією газетою. Гуртом надійніше.