27 лютого 2012 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1402 | Коментарів: 0
14 січня 1918 року, о 19 годині, до Прилук із станції Гребінка прибув ешелон більшовицьких військ із загону Муравйова. Це було повною несподіванкою для місцевої влади. Всіх громадян, яких було затримано на вокзалі, було наказано до міста не пускати. На вокзал прибули представники Прилуцького більшовицького комітету, від яких Михайло Муравйов дізнався про ситуацію на Прилуччині. Останній запропонував їм виступити і захопити владу. Тут же на вокзалі, під захистом російських багнетів, було створено Військово-революційний комітет і призначені нові керівники: коменданти міста і станції, військовий комісар, командир «червоної гвардії». Муравйов розпорядився видати прилуцьким більшовикам 190 рушниць, 1 кулемет, багато набоїв, а сам вирушив до станції Бахмач.
Під захистом російських багнетів
Вночі 15 січня 1918 року, о 4 годині, було оголошено встановлення Радянської влади у Прилуках і повіті. Але поруч продовжувала існувати і законно обрана влада з представників різних соціалістичних партій, які не збиралися поступатися. Прилуцький повітовий військовий начальник дав доручення штабс-капітану Савону сформувати військову частину для охорони міста, бо не було ніякої впевненості у вірності військових підрозділів, що дислокувалися в Прилуках. Про це якось дізналися більшовицькі заколотники і звернулися за допомогою до Муравйова. З Бахмачу прибула рота російсько-більшовицьких військ і на ранок 17 січня 1918 року вони захопили місто. Прилуцький військово-революційний комітет взявся формувати «червону гвардію з різних хистких елементів трудящих». Як було заведено серед революціонерів на буржуазію наклали контрибуцію – 100 тисяч карбованців. Зрозуміло, що колишні чорнороби, водовози і дезертири управляти містом і повітом не могли.
Для легалізації своїх дій було оголошено про скликання в Прилуках 1 лютого 1918 року Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. З’їзд відбувався за сценарієм заколотників, всі хто виступав проти, позбавлялися можливості донести свої пропозиції до учасників. До обраного виконавчого комітету ввійшов, як і планувалося, в повному складі «революційний комітет». Що робити з владою прилуцькі більшовики не знали, адже місцеві на співпрацю не йшли. 6 лютого 1918 року вони відправили до Петрограду свого представника за інструкціями.
Як червоні порозбігалися
В цей час штабс-капітан Савон збирав надійних людей з офіцерів та унтер-офіцерів, переконував фронтовиків вигнати заколотників. Був організований загін, що підпорядковувався тимчасовому комітету з охорони м. Прилук та повіту. Більшовицький виконком, довідавшись про це, самоліквідувався і знову став ревкомом. Ним був оповіщений військовий стан, а з метою залякування населення більшовики почали обстрілювати з рушниць і кулеметів вулиці міста. Та цим фронтовиків не залякаєш, вони наближалися до приміщення ревкому, роззброюючи по дорозі червоногвардійців. Ревкомівці опору не чинили, комендант станції Ардов надав потяг, до якого почали вантажити зброю та продукти. Через деякий час прилуцький ревком втік до Пирятина, а червоногвардійці порозбігалися.
В Пирятині перелякані заколотники захисту не знайшли і вони помандрували до Полтави. Звідти їх направили на станцію Ромодан, де вони отримали військову допомогу від своїх хазяїв. 19 лютого 1918 року о 1 годині ночі більшовицький ешелон заїхав на станцію Прилуки. На вокзалі вони розділилися на три групи і кинулися захоплювати приміщення поліції, військового начальника. Але всупереч волі більшовиків загону Вільного козацтва під командуванням Савона вдалося швидко опанувати ситуацією. Зустріли нападників дружним вогнем і загнали їх на станцію. На ранок місто було звільнене від непроханих гостей. Більшовики повернулися до Гребінки, там їм надали чотири гармати, панцерний автомобіль, багато кулеметів, рушниць та іншого військового спорядження. Була надана допомога і військами. 21 лютого 1918 року це воїнство на чолі Г. Джигією (помічник командуючого російсько-більшовицькими військами Кіквідзе) прибуло до Прилук. Вперше в історії міста по ньому стріляли з гармат, з вокзалу рушив автопанцерник, що обстрілював всі вулиці. На прохання членів міської думи, Федір Савон виводить свій загін з міста аби не було жертв серед мирного населення.
Першими наказами «польового штабу радянських військ» було оголошено, що влада на Прилуччині належить ревкому, про реєстрацію офіцерів, про здавання зброї, про заборону продажі-купівлі спиртних напоїв. Ну і як кожний завойовник - наклали контрибуцію в 100 тисяч карбованців. Справжнім хазяїном у місті був командир військового загону Г. Джигія. Місцеві більшовики пиячили, влаштовували обшуки, забирали все цінне в «буржуазії». Члени виконкому не працювали, бо вони були приголомшені подіями на заході – 2 березня 1918 року Київ був звільнений від більшовиків, а дещо пізніше Кіквідзе дав наказ Джигії виводити свій загін з Прилук. А 16 березня 1918 року Запорізька група українських військ генерала Натієва разом з німецькими частинами здобули станцію Гребінку…
Долі учасників подій
Цікаві долі в учасників тих подій. Більшість прилуцьких більшовиків загинула в «боротьбі за власть Совєтов», частину пізніше ліквідують «свої». Бо всі хто виступає проти свого народу отримують, те що заслуговують. Особливо від такого хазяїна як Москва. Про прилуцьких козаків відомо мало. Федір Савон і Петро Євсієв були сотниками Армії Української Народної Республіки, їхні сліди губляться в кінці 1921 року в Польщі. Хорунжий Олександр Ярошевський воював з більшовицькими окупантами до кінця 1920 року, далі вчився в Українській Господарській Академії в Чехо-Словацькій Республіці, де й помер у 1973 році відомим конструктором-винахідником.
http://newvv.net/culture/Culture/214995.html
23 лютого 1918 р. у Прилуках або сто тисяч
23 лютого 1918 року, більшовики зі зброєю в руках, наводили порядок у Прилуках. Того дня як нас вчили радянські історики – загони революційних солдатів, матросів і робітників Петрограда зупинили наступ німецьких військ під Псковом і Нарвою. Пізніш, російські вчені доведуть, що ніяких боїв не було, а «революційні війська» просто розбіглися і Лєнін просто відкупився аби не втратити владу.
14 січня 1918 року, о 19 годині, до Прилук із станції Гребінка прибув ешелон більшовицьких військ із загону Муравйова. Це було повною несподіванкою для місцевої влади. Всіх громадян, яких було затримано на вокзалі, було наказано до міста не пускати. На вокзал прибули представники Прилуцького більшовицького комітету, від яких Михайло Муравйов дізнався про ситуацію на Прилуччині. Останній запропонував їм виступити і захопити владу. Тут же на вокзалі, під захистом російських багнетів, було створено Військово-революційний комітет і призначені нові керівники: коменданти міста і станції, військовий комісар, командир «червоної гвардії». Муравйов розпорядився видати прилуцьким більшовикам 190 рушниць, 1 кулемет, багато набоїв, а сам вирушив до станції Бахмач.
Під захистом російських багнетів
Вночі 15 січня 1918 року, о 4 годині, було оголошено встановлення Радянської влади у Прилуках і повіті. Але поруч продовжувала існувати і законно обрана влада з представників різних соціалістичних партій, які не збиралися поступатися. Прилуцький повітовий військовий начальник дав доручення штабс-капітану Савону сформувати військову частину для охорони міста, бо не було ніякої впевненості у вірності військових підрозділів, що дислокувалися в Прилуках. Про це якось дізналися більшовицькі заколотники і звернулися за допомогою до Муравйова. З Бахмачу прибула рота російсько-більшовицьких військ і на ранок 17 січня 1918 року вони захопили місто. Прилуцький військово-революційний комітет взявся формувати «червону гвардію з різних хистких елементів трудящих». Як було заведено серед революціонерів на буржуазію наклали контрибуцію – 100 тисяч карбованців. Зрозуміло, що колишні чорнороби, водовози і дезертири управляти містом і повітом не могли.
Для легалізації своїх дій було оголошено про скликання в Прилуках 1 лютого 1918 року Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. З’їзд відбувався за сценарієм заколотників, всі хто виступав проти, позбавлялися можливості донести свої пропозиції до учасників. До обраного виконавчого комітету ввійшов, як і планувалося, в повному складі «революційний комітет». Що робити з владою прилуцькі більшовики не знали, адже місцеві на співпрацю не йшли. 6 лютого 1918 року вони відправили до Петрограду свого представника за інструкціями.
Як червоні порозбігалися
В цей час штабс-капітан Савон збирав надійних людей з офіцерів та унтер-офіцерів, переконував фронтовиків вигнати заколотників. Був організований загін, що підпорядковувався тимчасовому комітету з охорони м. Прилук та повіту. Більшовицький виконком, довідавшись про це, самоліквідувався і знову став ревкомом. Ним був оповіщений військовий стан, а з метою залякування населення більшовики почали обстрілювати з рушниць і кулеметів вулиці міста. Та цим фронтовиків не залякаєш, вони наближалися до приміщення ревкому, роззброюючи по дорозі червоногвардійців. Ревкомівці опору не чинили, комендант станції Ардов надав потяг, до якого почали вантажити зброю та продукти. Через деякий час прилуцький ревком втік до Пирятина, а червоногвардійці порозбігалися.
В Пирятині перелякані заколотники захисту не знайшли і вони помандрували до Полтави. Звідти їх направили на станцію Ромодан, де вони отримали військову допомогу від своїх хазяїв. 19 лютого 1918 року о 1 годині ночі більшовицький ешелон заїхав на станцію Прилуки. На вокзалі вони розділилися на три групи і кинулися захоплювати приміщення поліції, військового начальника. Але всупереч волі більшовиків загону Вільного козацтва під командуванням Савона вдалося швидко опанувати ситуацією. Зустріли нападників дружним вогнем і загнали їх на станцію. На ранок місто було звільнене від непроханих гостей. Більшовики повернулися до Гребінки, там їм надали чотири гармати, панцерний автомобіль, багато кулеметів, рушниць та іншого військового спорядження. Була надана допомога і військами. 21 лютого 1918 року це воїнство на чолі Г. Джигією (помічник командуючого російсько-більшовицькими військами Кіквідзе) прибуло до Прилук. Вперше в історії міста по ньому стріляли з гармат, з вокзалу рушив автопанцерник, що обстрілював всі вулиці. На прохання членів міської думи, Федір Савон виводить свій загін з міста аби не було жертв серед мирного населення.
Першими наказами «польового штабу радянських військ» було оголошено, що влада на Прилуччині належить ревкому, про реєстрацію офіцерів, про здавання зброї, про заборону продажі-купівлі спиртних напоїв. Ну і як кожний завойовник - наклали контрибуцію в 100 тисяч карбованців. Справжнім хазяїном у місті був командир військового загону Г. Джигія. Місцеві більшовики пиячили, влаштовували обшуки, забирали все цінне в «буржуазії». Члени виконкому не працювали, бо вони були приголомшені подіями на заході – 2 березня 1918 року Київ був звільнений від більшовиків, а дещо пізніше Кіквідзе дав наказ Джигії виводити свій загін з Прилук. А 16 березня 1918 року Запорізька група українських військ генерала Натієва разом з німецькими частинами здобули станцію Гребінку…
Долі учасників подій
Цікаві долі в учасників тих подій. Більшість прилуцьких більшовиків загинула в «боротьбі за власть Совєтов», частину пізніше ліквідують «свої». Бо всі хто виступає проти свого народу отримують, те що заслуговують. Особливо від такого хазяїна як Москва. Про прилуцьких козаків відомо мало. Федір Савон і Петро Євсієв були сотниками Армії Української Народної Республіки, їхні сліди губляться в кінці 1921 року в Польщі. Хорунжий Олександр Ярошевський воював з більшовицькими окупантами до кінця 1920 року, далі вчився в Українській Господарській Академії в Чехо-Словацькій Республіці, де й помер у 1973 році відомим конструктором-винахідником.
http://newvv.net/culture/Culture/214995.html
Додати коментар: