Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.
З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).
Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.
Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.
Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".
Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".
Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.
Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.
Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.
Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.
Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.
Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.
Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.
Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).
Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.
Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.
В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.
У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.
Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".
Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.
Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.
Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".
Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".
Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".
Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".
Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.
Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".
У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Ось ще статєйка. Вона хоч і стара вже, - аж 2011 року, - та в Росії з того моменту нічого не покращилось!
Сайт «Новости ВПК». ВПК - військово-промисловий комплекс, хто не знає.
Поникшие крылья "Туполева"
Легендарные советские авиационные фирмы уходят в прошлое
Прошедший в августе авиасалон стал весьма показательным относительно господствующих в настоящее время в авиационной промышленности тенденций.
Баланс тенденций
С одной стороны, имеет место поступательное развитие боевой авиации. В этой области в последние два года стал заметен серьезный прогресс как в части разработки новых машин (прежде всего, конечно, Т-50 и Су-35С), так и в части серийных закупок. Напомним, что с декабря 2008 года ВВС России разместили заказы на закупку 48 Су-35С, 12 Су-27СМ3, 4 Су-30М2, 32 Су-34 и 34 МиГ-29 СМТ/УБТ.
С другой стороны, ситуация в области военно-транспортной авиации и коммерческих самолетов последовательно ухудшается. Впечатленные небывалым успехом работ ильюшинцев по легкому военно-транспортному самолету Ил-112В, военные прекратили финансирование этого проекта. После выхода из программы МТА корпорации «Иркут» и поручения ее заботам все той же ильюшинской фирмы она, похоже, лишилась малейшего шанса быть реализованной. Даже разработка Ил-476 идет с большим трудом и задержками. Вообще создается такое впечатление, что, если надо провалить какой-либо проект, его следует поручить КБ Ильюшина.
Что касается коммерческих самолетов, то за время, прошедшее с прошлого МАКС-2009, поступили в коммерческую эксплуатацию два типа региональных самолетов – Ан-148 и SSJ-100. Одна из этих машин создана украинцами, вторая – новой компанией «ГСС», которая выросла из конструкторского бюро, специализирующегося на истребительной авиации. Что же до проектов традиционных создателей пассажирских самолетов, все они остановлены или находятся на грани остановки. Производство дальнемагистрального Ил-96 для коммерческих авиакомпаний прекращено. К большому сожалению, видимо, не состоится проект Ту-204СМ. Можно забыть и о ближнемагистральном Ту-334.
Все эти тенденции отражают то обстоятельство, что КБ, которые традиционно занимаются в России коммерческой и транспортной авиацией – фирмы Туполева и Ильюшина, понесли в постсоветское время по ряду объективных и субъективных причин особенно тяжелый ущерб. В условиях фактического развала отечественной авиапромышленности в данных сегментах, давно скатившейся на уровень штучного производства пассажирских самолетов (за исключением SSJ, который является как раз примером нового подхода), а транспортных самолетов уже не производящей и вовсе, легендарные некогда туполевское и ильюшинское КБ остались, по сути, без основной «рутинной работы», что ускорило их упадок.
Пример, но отрицательный
Сегодня можно с достаточной уверенностью говорить о том, что в таких областях, как создание и производство пассажирских и военно-транспортных самолетов, а также беспилотных летательных аппаратов – то есть именно в тех секторах, где ситуация наиболее критическая, – опираться придется не на традиционные КБ, а на новые бренды и новые экономические субъекты, возникшие уже в постсоветское время.
Это обстоятельство хорошо видно на примере бывшего КБ Туполева, а ныне ОАО «Туполев». Ситуация с данным бюро тем более характерна, что туполевцы имели в своем активе такие, казалось бы, сильные «бонусы», как головное положение в качестве создателя отечественных дальних и стратегических бомбардировщиков, а также работы в области беспилотной авиации.
Тем не менее в обстановке общего кризиса авиапрома и резкого упадка военной мощи страны после 1991 года эти «карты» лишь в незначительной мере помогли ОАО «Туполев». И это понятно – количество унаследованных от СССР и достраивавшихся в первые постсоветские годы дальних и стратегических бомбардировщиков для России было избыточным, а на серьезную модернизацию парка не было средств. Хотя именно работы по гособоронзаказу в данной области (увечившиеся в последние 5–6 лет) и позволяли туполевскому КБ выживать, однако совершенно очевидно, что современный объем работ по дальней авиации недостаточен для сохранения «Туполева» в качестве крупной самостоятельной проектной фирмы.
Основной упор КБ Туполева в постсоветские годы делало на попытки развития новых типов гражданских пассажирских самолетов. Однако следует признать, что здесь оно потерпело крах – пусть и частично по независящим от него обстоятельствам.
Программа самолета Ту-204/214, созданного еще на закате советских времен, сейчас, очевидно, близится к концу. Сам самолет устарел, так и не став полноценно крупносерийным. Доводка машины растянулась почти на два десятилетия в условиях распада рынка отечественных авиаперевозок 90-х годов, а к настоящему времени машина остается заложником своей малосерийности. Никакому серьезному авиаперевозчику штучный самолет не нужен. При этом ОАО «Туполев», оторванное и от производства, и от современной среды авиаперевозок, показало свою полную неспособность наладить нормальное полноценное сервисное обслуживание парка изготавливаемых Ту-204/214. Показательно, что туполевцы не смогли «сработаться» даже с теми компаниями-эксплуатантами этих машин (как Red Wings), от которых критически зависело выживание данного туполевского продукта.
Обновленный Ту-204СМ, проходящий сейчас испытания в виде двух прототипов, при наличии такого опыта не имеет никаких перспектив. Авиакомпании не желают связываться с этой машиной. Заказ Ирана, видимо, не состоялся, и у серии Ту-204 остается будущее только в виде изготовления по госконтрактам нескольких «спецбортов» различного назначения – и все.
С выводом на линии новых региональных самолетов Сухой SSJ и Ан-148 окончательно поставлен крест на запоздавшем и также оказавшемся никому не нужном туполевском региональнике разработки 80-х годов Ту-334, так и не добравшемся до серии.
При этом ОАО "Туполев" продолжает на полном серьезе пропагандировать и числить у себя в разработке такие заведомо мертворожденные проекты, как региональные самолеты Ту-324 и Ту-414, сверхзвуковой административный самолет Ту-444 (на основе использования опыта Ту-144!), транспортный самолет Ту-330 и тому подобные архаичные бумажные экспонаты из разряда полуутопических прожектов 20-летней давности. Недавно же «Туполев» предложил проект дозаправки пассажирских самолетов в воздухе (с заправщика Ту-204), прошедший по страницам мировой авиационной прессы в качестве дурного анекдота. Разумеется, никаких денег на реализацию чего-либо из вышеперечисленного нет, и никто давать не собирается.
Таким образом, сейчас следует называть вещи своими именами – ОАО «Туполев» как разработчик коммерческих самолетов мертво. Причем умерло туполевское КБ в этой сфере само, оказавшись совершенно неадекватным реалиям современного коммерческого авиастроения – не сумев ни родить современные конкурентоспособные проекты, ни довести полноценно имеющиеся самолеты, ни создать систему сервисного обслуживания. Ни для кого не секрет, что нынешнее состояние «Туполева» глубоко плачевно – значительно сократившиеся площади и персонал, пожилые кадры, доживающие до пенсии, отсутствие молодежи, унылость и запустение.
Погасшая звезда
Что остается у туполевцев? Вялые НИОКР по дальней авиации в виде давно тянущихся программ модернизации Ту-22М3, Ту-95МС и Ту-160. Реализация самих этих программ в ВВС России, впрочем, пока что столь же вяла. Возможность же превращения ОАО «Туполев» в головного разработчика перспективного авиационного комплекса ПАК ДА (перспективного авиационного комплекса дальней авиации) следует рассматривать вообще как совершенно нереалистичную. Совершенно ясно, что если наше военное ведомство и ОАК захотят перевести программу ПАК ДА в реально исполнимую, то для этого придется создавать специальные дееспособные структуры управления программой и осуществления НИОКР по ней.
И, наконец, беспилотная тематика, на которой КБ Туполева также специализировалось в советское время и к которой фирма хочет «прислониться» уже теперь, в рамках новой моды на беспилотники. Все туполевские работы по «большим» беспилотным реактивным аппаратам советского периода (по сути, возвращаемым крылатым ракетам) не имеют ничего общего с современными требованиями к беспилотным аппаратам большинства классов и назначения.
Сейчас в этой области в значительной мере выдвигаются другие задачи и совершенно иные требования по системам управления и полезной нагрузке и т.д. Что здесь может предложить из своего опыта ОАО «Туполев»? Практически ничего. Зато налицо список проваленных, нереализованных, долгостройных либо малоуспешных проектов и программ последних двух десятилетий по пилотируемой авиации. И также очевидный глубокий упадок некогда прославленной фирмы в плане как проектно-конструкторских, так и менеджерских возможностей.
Реальность состоит в том, что в последние два десятилетия «Туполев» не имел ни одного успешного ОКРа по БЛА и фактически потерял соответствующую компетенцию. Коллектив занятых по этой тематике на фирме постоянно сокращался и сегодня составляет всего несколько человек, опыт которых сосредоточен в основном в архивах.
Сегодня бывшее КБ Туполева, как и ряд других «исторических» советских самолетостроительных конструкторских бюро в составе ОАК (Ильюшина, отчасти Мясищева), представляет собой угасающую, а может быть, и уже почти погасшую звезду. Объединенной авиастроительной корпорации необходимо серьезно задуматься о необходимости кардинальной перестройки своего проектно-конструкторского сектора. Без этого невозможно повышение конкурентоспособности российской авиационной промышленности в военном и гражданском сегментах.
Видимо, брендовый пейзаж российской авиастроительной промышленности в таких секторах, как коммерческая и военно-транспортная авиация, а также создание беспилотных летательных аппаратов, будет сильно отличаться от советской картины. Уже очевидно, что в сегменте разработки и производства коммерческих лайнеров место ильюшинцев и туполевцев займут «ГСС» и «Иркут». Ситуация в части военно-транспортных самолетов и БЛА остается открытой. Но и здесь очевидно одно – на место старых вымирающих советских динозавров, оказавшихся, в отличие от «МиГа» и особенно «Сухого», не готовыми к новой экономической среде, придут более мобильные и гибкие компании нового поколения и из нового хозяйственного уклада.
Руслан Николаевич Пухов - директор Центра анализа стратегии и технологий 16.09.2011
Права на данный материал принадлежат «Независимое военное обозрение».
І це ж, замітьте, тая фірма, яка зробила "гордость нации - «Белого лебедя»"! І якщо вже такі справи у такій легендарній фірмі...
Червоним у цій статті я виділив думку автора, яка наголошує на тому, що стратегічних літаків і так у Росії виявилося багато, а грошей на купівлю українських "стратегів" не було, тому росіяни й хотіли "викрутить" в України її літаки майже за безцінь! Ну а Україна не погодилась на сміховинну ціну й стала їх різать... Ось тут вже росіяни й заметушились - треба погоджуватись хоч на щось, інакше Україна поріже все, а будувати нові стратегічні літаки легендарної радянської якості Росія просто неспроможна!
-----
Повідомлення редагувалося 1 разів. Останнє редагування: crok (27 серпня 2013 р., 06:59:41)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
Dovbnya
БАН
Номер: 3343
Зареєстрований: 29 серпня 2013 р.
Повідомлень: 27
Попереджень: 5
ото мені новина, те всі і так знають)) я дивлюсь у вікно - там скіфські, сарматські могили-гори, а кацап у свому вікні золотоординські кургани бачить. та вони не так давно четвертому сину хана , який в китаї сидів данину платили. сей факт московці не заперечують але не афішують. отже: росія платила данину КИТАЮ
[censored]
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Україна вступить до ЄС не раніше як через тисячу років – постпред РФ у ЄС
Якщо Україна вступить до ЄС, то це станеться не раніше, ніж років через тисячу. Таку думку висловив постійний представник Росії при ЄС Володимир Чижов, відповідаючи на запитання журналістів у Брюсселі, передає УНН з посиланням на іноземні ЗМІ.
В.Чижов зазначив, що якщо Україна підпише в листопаді у Вільнюсі на саміті країн Східного партнерства ЄС угоду про асоціацію з Євросоюзом, то ще не факт, що його ратифікують всі 28 країн ЄС.
“Не виключено, також, що угода буде підписуватися в повному обсязі — може бути підписана лише політична частина, а розділ про створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі залишений на майбутнє” , - зазначив він.
unn.com.ua 30 серпня 2013, 18:25
Ось так злобно налаштовані щодо України наші закляті північні "братья-славянє"!
----- Добавлено 31 августа 2013 г., 03:49:49:
Российско-натовские мантры
Невеличка цитата зі статті:
В связи с этим возникает вопрос о том, а ради чего, собственно, НАТО должна совершать против нас агрессию, особенно учитывая тот факт, что после краха СССР между Россией и Западом нет никаких антагонистических идейных противоречий? Версию иррациональной патологической русофобии Запада оставим психиатрам. По-видимому, единственной рациональной причиной агрессии мог бы стать захват наших углеводородов. Однако и эта версия относится на самом деле исключительно к области психиатрии. Потому что, находясь в здравом уме и твердой памяти, невозможно себе представить захват и удержание силами НАТО всей территории России от западных границ до Тюменской области включительно. Хотя бы потому, что таких сил просто нет. И даже если бы были, захват и удержание месторождений нефти и газа и путей их транспортировки обошелся бы в такую астрономическую сумму, что «отбить» ее не удастся вообще никогда.
Понятно, что для штатных пропагандистов Кремля постоянное раздувание теории «угрозы НАТО» является хорошо оплачиваемой работой. Но вот люди военные должны иногда все же смотреть правде в глаза. И исходить не из намерений, а из возможностей.
Александр Храмчихин - заместитель директора Института политического и военного анализа
Причому весь сенс статті зводиться до того, що Росія, мовляв, є настільки могутнім супротивником, що ніхто у світі із нею не буде воювати. Навіть НАТО. Але при цьому, як бачимо з виділеної мною думки, російські воєнспєци все ж таки час від часу виходять із своїх прихіатричних станів і висловлюють дуже тверезі й притомні думки.
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
Відповідальність за наявність хімзброї в Сирії несе Росія - МЗС Польщі
Росія могла б поліпшити ситуацію в Сирії, якби забезпечила недоторканність складів із сирійською хімзброєю.
Так вважає глава Міністерства закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
"Я вважаю, що якби Росія пообіцяла забезпечити контроль над арсеналами сирійської хімзброї, таке рішення могло б значною мірою вплинути на розвиток ситуації", - сказав він журналістам у Варшаві в п‘ятницю.
Крім того, глава польського зовнішньополітичного відомства підкреслив, що саме Росія як спадкоємиця СРСР несе відповідальність за наявність хімічної зброї в Сирії.
"Ми знаємо, що сирійський арсенал хімзброї був сформований за часів СРСР. Це технологія Радянського Союзу", - зазначив він.
Як відомо, 20 серпня в результаті двох вибухів у передмісті Дамаска загинуло більше 1188 осіб. Повідомлялося про застосування хімічної зброї.
Інспектори ООН з питань хімічної зброї кілька днів перевіряють місця вибухів на предмет застосування хімічної зброї.
27 серпня у Державному департаменті США заявили, що запланована військова операція проти Сирії не має на меті повалення режиму Башара Асада, і проводитиметься виключно для покарання винних у застосуванні хімічної зброї.
США, Великобританія і Франція раніше вже поклали відповідальність за хімічну атаку в східних передмістях Дамаска на уряд Сирії і пообіцяли покарати сирійську владу за загибель сотень людей. Керівництво Сирії відкидає ці звинувачення, заявляючи, що готове до відбиття будь-якої агресії ззовні.
Кадиров обурився, що чеченську мєчєть не обрали символом Расєї
«Билайн» закрыл все офисы в Чечне
«Вымпелком» (торговая марка «Билайн») закрыл все офисы в Чечне, поскольку опасается за безопасность своих клиентов и сотрудников. Об этом 31 августа сообщает РИА Новости со ссылкой на представителя компании в Северо-Кавказском регионе Илью Захарова.
Такое решение в «Билайне» приняли после того, как на один из офисов оператора в Грозном напали вандалы. Планирует ли компания открыть свои представительства вновь, собеседник агентства не уточнил. Согласно сайту компании, в Чечне у нее находится два собственных офиса и более 20 центров экспресс-обслуживания.
На офис напали вечером 30 августа. В ролике, опубликованном на YouTube, видно, как толпа с криками «Позор» и «Аллах Акбар» забросала офис яйцами. Точно так же жители Грозного поступили с офисом «Мегафона». Позже стало известно, что эта компания закрывать свои представительства не намерена.
Кроме того, по данным портала «Кавказский узел», жители Грозного перерезали кабели связи, из-за чего в Чечне были перебои со связью.
Недовольство чеченцев «Мегафоном» и «Билайном» было вызвано заявлениями Рамзана Кадырова. Глава республики обвинил сотовые операторы в махинациях с голосами во время проведения конкурса символов России. По его мнению, из-за действий операторов грозненская мечеть «Сердце Чечни» не смогла обогнать Коломенский Кремль и занять первое место.
Кадыров потребовал от компаний вернуть потраченные на голосование деньги, а также призвал своих земляков переходить на оператора «Вайнах Телеком». «Билайн» и «Мегафон» со своей стороны отвергли обвинения Кадырова, пояснив, что сбои при голосовании произошли по техническим причинам.
Представители многих этносов и наций порой не осознают, что различные вещи в повседневной жизни, ставшие национальными символами, на самом деле имеют инородное происхождение.
Но, если народам, занимавшим оборонительную позицию и оседлый образ жизни действительно, есть чем гордиться, то имперские сообщества постигла иная участь. Большинство так называемых национальных символов народов-экспансионистов сотканы из достижений и гордости покоренных соседей.
Однако, англосаксы или испанцы и португальцы, развиваясь десятилетиями в демократических условиях, а, следовательно, не имея жесткой цензуры на информацию и инакомыслие, давно осознали, что почем и какое изобретение не принадлежит их народам. А китайцы в виду древности своей цивилизации и так наплодили огромный багаж собственного национального достояния. Однако, с русской народностью не все так просто.
Русские с имперским мышлением не хотят признавать очевидные и известные далеко за пределами России исторические факты (данное наблюдение не относится к русским патриотам), что большинство брендов, раскрученных под соусом национальных символов, на самом деле ворованные, присвоенные или просто приспособленные к русской действительности.
Ни матрешка, ни самовар, ни даже водка не являются русскими изобретениями.
Как выяснилось, отличную водку делали еще скандинавы в те времена, когда русские пили в основном мед, заимствованный у медведей. Водку на Россию привез Петр I. Хотя до этого, на России появились перегонных кубов, которые пришли из Италии только в конце XV века. «Русскую родную» матрешку придумали японцы. В Стране восходящего солнца столетиями изготовляли деревянные изображения бога счастья и долголетия Фукуруму. У божества несколько голов, и все они хранились внутри основной фигурки. Матрешка ‘обрусела благодаря промышленнику Савве Мамонтову. С самоваром такая же ситуация. Чайная машина, как ее называют иностранцы, по-китайски именуется ‘хо-го‘. Разумеется, «русский» самовар со временем эволюционировал. Но принцип работы абсолютно такой же, как и у его китайского собрата.
Итак, попробуем разобрать несколько «русских» брендов, пиратским способом скопированные имперским государством, как по современному уголовному законодательству цивилизованных стран это явление называется.
Мифы и правда
1. Миф о русских пельменях.
Славяне издавна привыкли ассоциировать пельмени с «русским» Уралом (разумеется, и эта местность к русским имеет отношение, как оккупированная территория нескольких, даже не родственных с русскими народов). Однако во всем мире знают, что лепить пельмени первыми начали китайцы. Вообще же, вы можете сложить свое мнение о происхождении этого блюда, познакомившись с его интернациональной историей.
Родиной пельменей является Китай, где они первоначально назывались цзяо цзы. Оттуда они распространились в Среднюю Азию (чучвара) и Кавказ (дюшбара), и уж затем на Российскую империю (пельмени – название тоже не русское). Это позволяет утверждать, что границы Китая пельмени покинули вместе с монгольскими завоеваниями в XIII веке. Другая версия, по которой пельмени были известны и древним тюркам, вместе с ними это блюдо попало в Среднюю Азию и на Кавказ.
Известно аналогичное блюдо и в Ливане. В кухнях многих народов есть похожие блюда. В частности, в Италии есть равиоли и тортеллини, в Китае — дим-сум. В Китае есть еще бао-цзы, от которых, возможно, произошли и монгольские бууз.
Шуй-яо – из пресного слоеного теста со свининой и луком – отсюда пошли сибирские (Сибирь также этнически не русская территория). Очень популярны вон-тон – маленькие пельмешки с самой разнообразной, обычно острой, начинкой. От китайцев пельменное искусство проникло в Среднюю Азию и на Кавказ. Традиционное блюдо Ирана и Азербайджана дюшпара. В Грузии популярны хинкали. Всем нам прекрасно известны манты – типичное блюдо казахской и среднеазиатской кухни. В Узбекистане и Киргизии можно попробовать чучвару. В Туркмении обожают балык-берек.
В этимологическом словаре А.Г. Преображенского приводится слово "пельмень", звучащее как пельнянь. Когда-то давно, предки русского этноса угро-финны, двигавшиеся с Алтая на Запад и ненадолго остановившиеся на Урале, поделились с местными жителями секретом приготовления блюда, идея которого заключалась в соединении тестяной оболочки с мясом. Коренное население Предуралья - пермяки и удмурты - так и назвали блюдо "пельнянь", означающее "тестяное ухо" (пель - "ухо, ушко", нянь - "тесто, хлеб". Таким образом, название блюда определила их оригинальная форма. Со временем, слово пельнянь переиначили в "пельмянь" и далее - в "пельмень".
2. Миф о русской матрёшке. В конце XIX века в семью Мамонтовых – известных русских промышленников – то ли из Парижа, то ли с острова Хонсю кто-то привез японскую точеную фигурку буддистского святого Фукуруджи (Фукурума), которая оказалась с “сюрпризом” - она разымалась на две части. Внутри нее спрятана другая, поменьше, которая так же состояла из двух половинок… Всего таких куколок насчитывалось пять.
Именно из этой фигурки россияне скопировали матрешку, воплощенную в образе крестьянской девочки, вскоре окрещенной в народе распространенным именем Матрешка (Матрена).
Большинство специалистов подтверждают японское происхождение матрешки. По некоторым данным, матрёшки появились на России только после русско-японской войны и возвращения из Японии на Россию военнопленных.
Кстати, фигурки матрешек расписывают в разных странах на свой лад. К примеру, в Киеве продаются матрехи в украинских вышиванках. Но ведь это не дает повода украинцам называть фигурку своим национальным чудом.
3. Самовар изобретали не русские, зато на столе у русского обязательно должен стоять самовар, который, как многие заблуждаются, производит на иностранцев впечатление благоговейного ужаса. На самом деле, приоритет в изобретении этого полезного устройства делят древние персы и китайцы.
Самоварные приборы давно были известны в Китае, но они не служили для приготовления чая. Так, китайские и японские сосуды для кипячения воды («хо-го», «цибати») имели основную конструкцию и признаки самовара: объединённые в одной конструкции сосуд для воды, жаровню для углей и трубу, проходящую через сосуд. Издавна они известны в Иране. Остатки медного самовара были найдены в развалинах поволжского средневекового города (Бельджамен). По всей видимости, он был булгарского (домонгольского?) производства.
Любопытны были различные устройства для подогревания напитков в Древнем Риме . Одно из них, наиболее примечательное — аутепса — античный самовар. в высоком, похожем на кувшин сосуде имелось две емкости: одна для угля, другая для жидкости. через специальное боковое отверстие закладывался раскаленный уголь, жидкость же наливалась и выливалась при помощи черпака — крана у аутепса не было. в жару, кстати, вместо угля сосуд наполнялся привозимым в город льдом, и жидкость таким образом охлаждалась.
Существовал и более совершенный самовар. в средней его части была устроена полость для угля с решеткой внизу для удаления золы и доступа воздуха. Между этой полостью и наружными стенками находилась жидкость. Приоткрыв крышку, можно увидеть обе емкости — среднюю для угля и периметральную для жидкости. Через специальное уширение сбоку самовар заполнялся, здесь же выпускался пар.
Первоначальной же родиной самовара на России является не русский Урал.
4. Гармонь изобрел славянин, но далеко не русский. Во всех российских справочниках написано, что гармонь, которую русские по ошибке считают своим народным инструментом, имеет немецкое происхождение. Однако немцы, как педанты честно говорят, что они не при чем. На самом деле гармонь появилась в Санкт-Петербурге в 1783 г., а изобрёл её органный мастер, чех Франтишек Киршнек. Приехавший из Польши.
Прототип же гармони (как и баяна и аккордеона) был создан на добрых полстолетия позже немецким конструктором-мастером Бушманом. Именно Бушман создал гармошку (губную) к которой потом приладил резервуар похожий на кузнечные меха.
5. Миф о «русской» бане. Трудно сказать наверняка, когда в жизни славян возникла баня. Одни ученые считают, что баня завезена на Русь якобы арабами или спартанцами. Другие же предполагают, и вполне обоснованно, что она является собственным изобретением славян Киевской Руси. Третьи утверждают, что первая баня проделала путь с Востока на север через славянские племена. О бане в Киевской Руси упоминается в летописях X-XII веков. Ее называли мовь, мовница, мыльня, влазня или просто б а н я. На Руси в древности, случалось, побежденные племена платили дань березовыми вениками. В X веке в Киево-Печерском монастыре монахи, черпавшие знания из древних книг, обучаясь опыту иноземных лечебных традиций, стали устраивать бани для лечебных целей. Собственно на Руси первые документальные упоминания о бане содержатся в «Повести временных лет» (дошедшая до нас последняя редакция относится к 1113 г.), составленной летописцем Нестором - монахом Киево-Печерского монастыря. Из текстов Нестора совершенно очевидно следует, что задолго до XII века киевская баня была абсолютно обыденным явлением.
В этой летописи Нестор описывает путешествие апостола Андрея в землю предков современных украинцев. По преданию, святой Андрей проповедовал Слово Божье на киевском холме на берегу Днепра. В Киевской Руси Андрей стал свидетелем поразившей его картины: люди парились в деревянных избах, хлестали себя вениками и выбегали голыми на мороз. С толпой странников вернулся Андрей в Рим, где и рассказал об увиденных им чудесах: «Видел бани древены...».
Есть и много известных исторических фактов, которые описывает Нестор и в которых баня так или иначе выступает характерной чертой образа жизни древних киевлян. В краях Залесья, и уж тем более страны мокши, Моксель, столица которой Москва о таких банях не ведали.
Между тем баня в украинских широтах появилась задолго до славян. Геродот свидетельствовал, что древние скифы, жившие в давние времена (примерно V—I века до Р.Х.), уже пользовались баней. Из его описаний нам известно, что они довольно часто устраивали своеобразную походную баню, которая была гигиенической, лечебной и косметической процедурой и просто формой расслабления и отдыха. Геродот отмечает: «Никакая эллинская баня не сравнится с ней (со скифской баней). Наслаждаясь ею, скифы вопят от удовольствия». Скифские женщины, кроме того, перед баней растирали на шероховатом камне кусочки коры и хвои кедра, кипариса, а также другие ароматические растения. В эту смесь подливали воду так, чтобы образовалась густая паста с очень приятным запахом. По свидетельству Геродота, этой смесью натирали все тело. Когда же смывали ее, то оно становилось чистым и блестело.
В 906 году от рождества Христова завершился славный поход киевского князя Олега на Царьград (Константинополь). Русь заключила с Византией договор о торговом союзе, в котором среди прочего упоминалась и баня.
В 1091 году епископ Ефрем, впоследствии - Киевский митрополит, повелел «заводить строение - банное врачево - и всех приходящих безмездно врачевать».
В эти же годы монах Киево-Печерского монастыря Агапий, прославившийся как искусный врачеватель, исцелял больных травами и баней. По монастырскому уставу больных полагалось мыть в бане три раза в месяц. Монахи Киево-Печерской лавры изучали древние греческие трактаты, которые появились в Киевской Руси после византийских походов.
В виду того, что баней пользовались еще славяне и скифы, украинцы не стали нагло врать, что это украинское изобретение.
6. Косоворотка – рубаха степняков.
Воротник косого кроя со стойкой появился на России весьма поздно, примерно с XVI столетия. Изобретателями этого оригинального вида одежды считаются татары. Но есть мнение, что косоворотки носили и башкиры, и монголы. Косой ворот вообще часть степной культуры, безотносительно народности. Идеальное спасение от злых ветров - грудь не продует ни за что. Поэтому, косоворотки считают национальной формой одежды степные народы, но ни как не народность Залесья – современной России.
Теперь понятно, почему косоворотку не встретишь на митингах на РФ, как, к примеру, тысячи людей в вышиванках в Украине.
7. Лапша к русским пришла от их хозяев – народов Золотой Орды.
Одно из традиционных блюд в татарской национальной кухне суп из домашней лапши.
Кстати, когда в дом к девушке приходят сваты, то одним из испытаний является готовка лапши, т.е пока сваты чаи попивают девушка тесто катает, и режет лапшу. При этом сваты периодически наведываются на кухню и делают ревизию. В конце они эту лапшу едят и если блюдо нравится, то быть свадьбе.
Лапшу испокон веков делали и в Украине. Но почему-то украинцы не стали называть ее своей, в отличие от имперского соседа.
8. Воспетой гордостью русских всегда были гусары. Иногда, дабы показать соседям-украинцам, мол, что и мы с усами, не только у вас было Запорожское казачество, русские рассказывают небылицы о русском „изобретении” гусаров. На самом деле, слово гусар происходит от угорских слов husz («двадцать») и ar («подать»).
История появления гусаров следующая:
В 1458 году венгерский король Матвей Корвин (Матьяш Корш) приказал образовать новый вид кавалерии для участия в войнах с турками. Этот вид ополчения составляли дворяне. В гусары должен был идти каждый 20-й дворянин с 1/20 частью своих вооруженных людей – оттуда и пошло венгерское слово гусар.
После распада Венгерского королевства в 1540 году гусары начали распространяться по Европе, гусарские войска начали появляться в армиях других стран. Первые гусарские части образовались в Польше в конце XVI века.
В Австрии первые регулярные гусарские части появились в 1688 году. По австрийскому образцу гусарские войска были переняты Францией, где первый гусарский полк был образован в 1693 году. В Пруссии первоначально появились польские гусары (1629), которые состояли на прусской военной службе.
В Англии гусарские войска были образованы в 1806 г. На Российской империи гусары появились при царе Михаиле Романове и состояли из вербованных немцев и поляков.
Большинство деталей русского гусарского мундира было напрямую позаимствовано от венгерской национальной одежды.
Несмотря на то, что гусары существовали во многих странах, но ни одна из этих стран (кроме родной для гусарских войск Венгрии) не приняла гусарство, как часть национального менталитета так, как это произошло на России.
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Вже мабуть набила оскому тема про те, що, мовляв, Україна така жадібна та така нерозумна була, коли розпоряджалася нашим, прилуцьким полком Ту-160. Що прилуцькі літаки тут іржавіли, їх треба було віддати Росії, бо лише Росія спроможна їх утримувати, що ось у Росії, мовляв, вони є гордістю нації, що на них там майже моляться, ну, і все таке інше.
Я вже давно тут для всяких недоумків прокацапських писав, що Росія нічим не краща за Україну, але мені у відповідь заявлялося, що ось там у них в Росії...
Та з часом все ж самі росіяни потроху розказують, які ж у них справи із цим високотехнологічним видом зброї та й економіки взагалі. Так ось, у них ці стратегічні літаки іржавіють із тією ж інтенсивністю, що й у нас.
Надворі вже кінець 2013 року, але щось не чутно про програму модернізації двигунів Ту-160. Так,.. одиничні повідомлення про якусь там модернізацію електронного начиння, а про двигуни - тиша!
Там же читаємо:
Сложно предположить, что можно сделать новый двигатель к 2020 году.
Але ж двигуни мають якійсь цілком конкретний строк життя! Старі потроху випрацьовують свій ресурс, їх виробництво втрачене, нові Росія неспроможна зробити... І не просто ж так на авіаційних форумах авіатори пишуть, що насправді Ту-160 в російському Енгельсі стоять на приколі, і їх потроху розбарахолюють на запчастини для трьох-чотирьох літаючих «парадних» машин...
Також у зв’язку із цим можна отримати правдиву інформацію про стан російської економіки, стаття теж стара, 2012 року, та така неповоротка система, як ВПК за рік-два з місця не зрушується, http://vpk.name/news/70980_bombardirovshik_kak_nacionalnaya_problema.html «Бомбардировщик как национальная проблема»:
Кроме того, надо иметь в виду, что наши наука и производство могут просто не потянуть создание принципиально новой машины за хоть сколько-нибудь приемлемые сроки и цену. Поэтому, возможно, проще будет сделать именно "бомбовоз".
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
Президент Росії Володимир Путін оголосив про наступне скорочення витрат російського бюджету.
Про це російський лідер сказав у виступі перед студентами і викладачами Далекосхідного федерального університету.
За словами Путіна, скорочення бюджетних витрат спричинив світовий економічний спад, який негативно вплинув на темпи зростання економіки Росії. Путін не уточнив, які саме бюджетні статті будуть скорочені.
За даними російських ЗМІ, про потребу зміни бюджетних статей ще в червні заявив прем’єр-міністр Дмитро Медведєв. Він казав, що це потрібно зробити для збереження економічної стабільності. Заява Путіна – перше висловлювання глави російської держави про необхідність скорочення державних витрат.
Наприкінці серпня Міністерство фінансів Росії оцінило зниження доходів російського бюджету у 2014–2016 роках. За цими прогнозами, доходи скоротяться на 1 трильйон 600 мільярдів рублів (це понад 50 мільярдів доларів).
Росія затіяла чергову війну з молдавськими виноробами
Росія найближчим часом має намір заборонити ввезення молдавських вин. Про це в суботу заявив головний державний санітарний лікар РФ, голова Росспоживнагляду Григорій Онищенко, повідомляє агентство "Інтерфакс-Україна".
"Ситуація дуже швидко і неухильно йде до того, що, незважаючи на заклинання молдавських офіційних осіб, ми все-таки, мабуть, найближчим часом підемо на крайні заходи", - заявив він.
"Мені стало відомо, що повернувся з Москви міністр сільського господарства Молдови заявив, що він проводив переговори. З нами переговорів не велося", - повідомив Онищенко.
Як повідомлялося, 3 вересня голова Росспоживнагляду сказав, що у нього є питання до якості вина, яке надходить з Молдови.
"Ми не виключаємо повернення до ситуації 2006 року (коли був повністю закритий доступ молдавської виноробної продукції на російський ринок). При ускладненні ситуації російська сторона залишає за собою право в односторонньому порядку прийняти адекватні заходи, щоб запобігти завезення до Росії недоброякісної алкогольної продукції", - заявив він тоді.
"Попередження, які висловлювалися російською стороною щодо якості молдавської продукції, матеріалізувалися у вигляді забраковки минулого тижня чотирьох партій молдавської алкогольної продукції загальним обсягом понад 28 тис. літрів", - повідомив глава Росспоживнагляду.
За словами Онищенка, в 2013 році в Росію з Молдови надійшло 3844 партії алкогольної продукції обсягом понад 24 млн літрів.
У 2006 році Росія заборонила постачання вина з Молдови, посилаючись на проблеми з якістю. Десятки молдавських виробників пройшли процедуру допуску і відновили поставки в РФ.