Засновником Росії був… Китай!

Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.

З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).

Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.

Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.

Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".

Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".

Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.

Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.

Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.



Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.

Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.

Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.

Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.

Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).

Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.

Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.

В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.

У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.

Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".

Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.

Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.

Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".

Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".

Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".



Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".

Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.

Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".

У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.

Цитата OLEX:

ті які заробили - стали Народними Артистами України А в расєє видно нема достойних, там токо артисти ссср и осталися

Де нет... Трошки не так.
Ти опять, як настоящий свiдомий, все перекрутив.
Есть i народни артисты России, таке звание нынче дають. Есть достойни.
К стати, шо грiха таить, стоко всякй шушари стало Народними артистами, шо просто поражаешься - А ЗА ШО ТАКI ПОЧЕСТИ? За шо Народного артиста дали?
Есть и народные артисты СССР. От тодi просто так таке почётне звание нiкому не давали. Тодi действительно ПАХАТЬ нада було.
Так от Народный артист СССР - це iсторiя, яку НЕ ПЕРЕПИСУЕ НI ХТО ( в отличии от Украины). Були i зараз есть. Людина ЗАСЛУЖИЛА.
Кстати, лично я народных артистов СССР уважаю больше. Хотя... среди Народных артистов России больша часть нормальни.

The Times: за отравлением Ющенко стоит Путин


http://www.guberniya.net.ua

Цитата Helen:

Напомним, недавно Ющенко заявил, что расследование покушения на его жизнь в 2004 году уже завершено, а люди, которые непосредственно организовали отравление уже четыре года находятся в Москве.

Як не трепло, так доведе до логического завершения: ХТО ТРАВИВ - ТОГО В ТЮРЯГУ.
Чи ФАМИЛИИ ДАВАЙ.
А так... просто содрагание возуха.

LIZARD,

Цитата:

лично я народных артистов СССР уважаю больше

дак то понятно, бо вони ж на 85% (включая і Кобзона) всі з України!

Цитата OLEX:

LIZARD, Цитата:лично я народных артистов СССР уважаю больше дак то понятно, бо вони ж на 85% (включая і Кобзона) всі з України!

Ну, раз так, тодi ВДВОЙНЕ приятно.

Дуже корисний ролік. Підніміє настрій, наче після перегляду матчу Динамо (Київ)- Рубін (Казань).

Лінія фронту: Росія –Україна. Час вибору настав.
11 серпня президент Росії Д.Медвєдєв виступив зі зверненням до українського Президента В. Ющенка, в якому, в тонах притаманних гебельсівсько-сталінського агітпропу, звинуватив офіційний Київ в антиросійському курсі зовнішньої та внутрішньої політики.

26 серпня військові ЧФ РФ затримали на території своєї військової частини у Севастополі українських судових виконавців.

9 вересня Державна дума Росії узаконила використання збройних сил РФ у військових операціях поза межами країни.

18 вересня до Севастополя прибув військовий корабель "Николай Фильченков" з незадекларованим озброєнням на борту.

Влітку ми були свідками дипломатичної війни між Росією та Україною, яка почалась з намагання Києва змусити Москву відкликати ряд своїх «дипломатів», які насправді є розвідницькою ангентурою Кремля.

На цих вихідних я мав змогу переглядати «аналітичну програму» на одному з російських телеканалів, у якій імперські аналітики та політики всерйоз розглядали можливі варіанти російського наступу на Крим.

Дивно, що більшість ураїнських політиків не помічають цих фактів практично передвоєнної хроніки. Вони сперечаються за дурниці. Блокують трибуну, «забирають» один в одного дачі, завішують країну своїми ідіотськими бігбордами. Для них є лише одна війна – війна за корито і владу. Вони сліпі і глухі перед зовнішніми викликами та загрозами національному сувернітету, які несе з собою схибленний від імперського духу режим Кремля.

Більше того, лідери президентських перегонів Янукович і Тимошенко намагаються приспати пильність українців і розповідають нам казочки про «Мир, злагоду і взаєморозуміння» з північно-східним сусідом.

Росія як стара ганчірка, зашмигана напівбожевільними недоімператорами, зіштовхнулася зі світовою кризою і розлазиться на шматки. Соціальні бунти та національні повстання стають для Росії буденністю. У всі часи Москва для втамування внутрішніх роздорів розпочинала зовнішню агресію. Таким чином вона відволікала увагу своїх недалеких підданих від внутрішніх проблем та, використовуючи імперську хворобу мас, мобілізувала їх на агресію та захоплення нових територій. Свідками цього ми стали минулого літа, коли нападу на Грузію передувала інформація про падіння рейтингу В. Путіна.

Проти України московське керівництво розробляє дві спецоперації. Перша – віртуальне змагання двох проросійських кандидатів Януковича та Тимошенко на виборах президетнта України. Хто б з них не переміг - в результаті виграє Кремль. Друга – військова агресія проти України з подальшим відчленуванням Криму.

Однак найстрашнішою є руйнівна діяльність Януковича і Тимошенко. Силами цих двох одіозних політиків обезглавлено міністерства закордонних справ та оборони. Українська армія не має змоги брати повноцінну участь у міжнародних навчаннях та миротворчих операціях. Уряд «патріотки» Тимошенко цілеспрямовано руйнує українські збройні сили, скорочуючи й так мізерне фінансування. Якщо відкинути політичне шумовиння, то можна впевнено стверджувати, що Янукович і Тимошенко виконують спецзавдання Путіна по руйнуванню національної безпеки України. У військовий час така діяльність розцінюється як зрада, диверсія та саботаж з усіма витікаючими з цього наслідками.

Перед зовнішніми викликами, перед досвідом Грузії кожен українець має усвідомити , що існує лише одна лінія фронту - між Росією, що наступає, і Україною, що прагне зберегти державність. По одному боці Путін, Тимошенко, Янукович та інші демагоги.



-----

Добавлено 24 сентября 2009 г., 00:30:41:


Лідер російської Партії свободи про Грузію, Севастополь, Тимошенко і нафту.
Голова центральної ради російської Партії Свободи Юрій БЄЛЯЄВ переконаний, що Росія веде агресивну політику проти України.

Таку думку один із лідерів російської опозиції висловив сьогодні в Одесі.

«Вся політика Росії відносно України побудована агресивно, за принципом: «Якщо ви не робитимете так, як нам треба, вам буде погано», - сказав Ю.БЄЛЯЄВ.

«Що ще потрібно доводити після недавніх заяв президента Росії МЕДВЕДЕВА? – поставив риторичне питання російський політик. - Це ж явне втручання у внутрішні справи України».

При цьому він висловив переконання: «І вони продовжуватимуть таку політику. У них немає іншого виходу». «Щоб утриматися у влади їм потрібний черговий конфлікт, і одним із потенційних конфліктних моментів Росії і України стає питання статусу міста Севастополя», - припустив Ю.БЄЛЯЄВ.

Неважко помітити, сказав лідер Партії Свободи, що «російські ЗМІ постійно нагнітають ситуацію проти України: по телебаченню йдуть постійні передачі проти України, а також Грузії. Явно йде підготовка до чогось дуже серйозного. І я думаю, що йдеться про Севастополь, тому що це сама больова точка».

Російський політик переконаний, що «сценарій Севастополя для України достатньо реальний. Там знаходиться російська військово-морська база і маса зброї. І навіть існує версія, що на цій чорноморській базі є ядерна зброя, що заборонено відповідними угодами - ядерна зброя не може зберігатися в чужій країні».

Поділився Ю.БЄЛЯЄВ також своїми політичними прогнозами відносно результатів майбутніх виборів Президента України. «Думаю, що Президентом України стане Юлія ТИМОШЕНКО. У мене є така упевненість, тому що вона дуже вольова жінка, і працює тільки на перемогу», - заявив він.

При цьому політик додав, що у разі обрання Президентом Юлія ТИМОШЕНКО не повинна стати «другим ПУТІНИМ». Лідер Партії Свободи нагадав, що «ПУТІН теж починав як патріот. Але потім всі побачили, до чого це привело».

Ю.БЄЛЯЄВ піддав критиці агресивну зовнішню політику Кремля у зв‘язку з військовими діями проти Грузії, заявивши про неприпустимість втручання у вирішення внутрішньогрузинських проблем: "це їхня територія - нехай роблять, що хочуть. Не варто посилати російських хлопців, щоб гинути там».

Лідер Партії Свободи також констатував, що «95% російських підприємств стоять, а удаване благополуччя держави залежить тільки від ціни на нафту. Варто їй знизитися - і держава звалиться. А може, навіть раніше, ніж ціна на нафту».

Довідка УНІАН. Ю.БЄЛЯЄВ народився 10 грудня 1956 р. у Ленінграді. Ветеран Російського руху, колишній депутат законодавчих зборів Санкт-Петербурга. З початку 2001 - лідер Партії Свободи. Герой Республіки Сербської, має 5 поранень. Автор декількох публіцистичних і науково-популярних книг з питань політики і правознавства.

Ю.БЄЛЯЄВ упевнений, що незабаром Російський національний рух прийде до влади, і тоді він зможе "виїхати на дачу, вирощувати там картоплю". Зараз Ю.БЄЛЯЄВ є членом оргкомітету Першого об‘єднувального з‘їзду Російської радикальної опозиції, проведення якого заплановане на 2 жовтня у Києві.

Росія стає головним агресором в міжнародних відносинах

До такої думки схиляється більшість українських експертів після детального вивчення й аналізу "Концепции внешней политики Российской Федерации", затвердженої Д.Медвєдєвим минулого року.

Докладніше

Фахівці вважають, що документи подібного змісту розв’язують Кремлю руки: "Россия всецело осознает свою ответственность за поддержание безопасности в мире как на глобальном, так и на региональном уровне и готова к совместным действиям со всеми другими заинтересованными государствами в целях решения общих задач. Если партнеры не будут готовы к совместным действиям, Россия для защиты своих национальных интересов будет вынуждена действовать самостоятельно, но всегда на основе международного права…Россия продолжит активно содействовать мирному разрешению конфликтов на пространстве СНГ"

Народний обранець Андрій Шкіль наголошує: "Затвердження й прийняття Концепції, перш за все, зорієнтовано на саму Росію. Саме там йде конкуренція за радикально налаштований електорат і постійно формується образ ворога. А частіше всього ворогом є або Грузія, або Україна".

Росія вбачає своєрідні засоби впливу на світове співтовариство, а особливо – на пострадянський простір та країни СНД. Це така свого роду погроза кулаком. Окрім інших країн, для України вона є досить серйозною, переконують експерти, аналізуючи інші положення в згаданій концепції.

Одним з основних напрямів зовнішньополітичної діяльності РФ декларується "…всесторонняя защита прав и законных интересов российских граждан и соотечественников, проживающих за рубежом…консолидация организаций соотечественников в целях более эффективного обеспечения ими своих прав в странах проживания, сохранению этнокультурной самобытности русской диаспоры и ее связей с исторической Родиной…" При цьому, термін "співвітчизник", особливо з приставкою "законні права та інтереси", створений штучно, аби негативно впливати на інші країни. Як вважають аналітики, в даний час термін використовується з метою виправдовування фактів втручання Росії у внутрішні справи останніх. Адже, згідно з діючим російським законодавством (положення "Государственной программы переселения соотечественников в Россию", російським співвітчизником є "ЛЮБОЙ УРОЖЕНЕЦ РОССИИ ИЛИ СССР, РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ ИЛИ ЕГО ПРЯМОЙ ПОТОМОК". Однією з цілей, що переслідувалась при введенні зазначеного терміну, було виділення на пострадянському просторі проросійськи налаштованих кіл та їх поступове втягування у програму переселення.

В ситуації, що складається, очевидним є те, що Росія готує підґрунтя для захисту прав своїх співвітчизників, які є у Південній Осетії та Абхазії. За змістом концепції: "Особое внимание уделяется поддержке соотечественников, проживающих в государствах - участниках СНГ".

Це означає, що в майбутньому така умовна категорія частіше буде використовуватися для проведення інформаційних операцій аби дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні.

Своє бачення назрілої проблеми висловив й політолог Володимир Горбач. З його слів, перш за все варто врахувати військові формуванння РФ на території інших країн: "Цілком ймовірно, що в Україні проживає багато росіян, до того ж війська не потрібно вводити, тому що є Чорноморський флот РФ". Эксперт звернув увагу на не менш важливу проблему, яка в ході подій може стати більш масштабною. "Перше болюче питання – це Крим. Але є й інше – Придністров’я. Третя частина жителів Придністров’я – росіяни. Якщо раптом не складуться відносини російського й молдавського керівництва – буде повторення кавказького конфлікту в Придністров’ї, але цього разу на кордоні з Україною. Наша країна може серйозно постраждати, оскільки потрапити до Придністров’я можна лише через нашу територію", - вважає політолог.

Якщо знову повернутися до "Концепції зовнішньої політики РФ", то варто зупинитися на історичному й мовному факторах. Концепція не приховує негативного ставлення Росії до політичного курсу України. Зокрема, в одному з пунктів документу декларується намір: "твердо противодействовать проявлениям неофашизма, любых форм расовой дискриминации, агрессивного национализма, антисемитизма и ксенофобии, попыткам переписать историю и использовать ее в целях нагнетания конфронтации и реваншизма в мировой политике, подвергнуть ревизии итоги Второй мировой войны".

Розробка й реалізація таких законів російською стороною не є якоюсь частиною оборонної стратегії, до чого більше схиляються вищезгадані експерти. Це більше схоже на інформаційну атаку, а то й війну – так вважає директор міжнародних програм Центру Розумкова Валерій Чалий. Логічно, якщо говорити про реальні загрози, що вони є і в сфері інформаційної політики.

Зазначені тези є стислим викладенням звинувачень політичної еліти України з боку проросійськи налаштованих кіл. Чітко прослідковується в тезах: "Россия сохраняет отрицательное отношение к расширению НАТО, в частности к планам приема в члены альянса Украины и Грузии, а также к приближению военной инфраструктуры НАТО к российским границам в целом, что нарушает принцип равной безопасности, ведет к появлению новых разъединительных линий в Европе и противоречит задачам повышения эффективности совместной работы по поиску ответов на реальные вызовы современности".

Як наслідок, найближчим часом варто чекати нового витка звинувачень України в переписуванні історичних фактів та виведення в наш інформаційний простір в якості "незалежних експертів" нових громадських організацій і діячів та активізацію старих гравців "п’ятої колони" Кремля.

Как таджикские патриоты российским империалистам помогали
26 сентября таджикский парламент окончательно одобрил закон, справедливо могущий быть названный «революционным». Взыскательный читатель может, правда, спросить – а на кой нам знать о событиях в столь далеком регионе? Ладно бы там газоносная Туркмения – а то одна из беднейших постсоветских республик, от которой нам, как говорится, ни холодно ни жарко.

На самом деле, продукт законотворчества среднеазиатских парламентариев, пусть и косвенно, очень даже актуален для украинских граждан. Во всяком случае, для тех из них, кто дня не может прожить без скорбных воздыханий о «засилье русского языка в Украине» и размышлений о том, как бы его в ближайшее время еще более искоренить.
Полный текст: http://obozrevatel.com/news/2009/10/8/325909.htm