Є три видимі ознаки віри фанів Лукашенка: відносна чистота на вулицях Мінська, традиція якої успадкована з часів СРСР, коли чистіше і багатше виглядали майже всі прикордонні республіки; нажахане вихваляння окремими білорусами "бацьки" й "відморожування" білоруських туристів від розмов про політику навіть на відпочинку за кордоном; та білоруський "порядок".

Останній полягає в тому, що справді недоторканих в Білорусі не так і багато. Це переважно представники охорони Лукашенка й силових органів. Інші вчорашні небожителі один за одним злітають донизу – хто на пенсію, хто в тюрму.

А для багатьох "сірих і пригноблених" буває гострою насолодою бачити, що "незмінних нема". Бо, як казав один філософ, несправедливість, розподілена рівномірно, часом може виглядати як прийнятний сурогат справедливості.

Ореол "успіхів" білоруського режиму домальовувався цифрами білоруських зарплат і пенсій (яким найбільше здивувалися б самі білоруси, якби їм сказали).

Хвалителі "білоруського шляху" лінуються дивитися на офіційні дані Держкомстату Білорусі, за якими, приміром, середня пенсія в січні-лютому 2011 р. становила 585,6 тисяч білоруських рублів (за міфічним офіційним курсом Нацбанку це 192 долари; за реальним – 115 доларів США, тобто 918 гривень).

При цьому, і ця невелика цифра – це "середня температура по палаті" – численні чиновники отримують пенсію, значно вищу, а більшість – нижчу.

Середня платня білорусів у грудні минулого року за офіційними даними становила еквівалент 330 доларів США. Скільки білоруси отримують нині, сказати важко, з огляду на передвиборче підвищення зарплат і стрімку девальвацію "зайчика", але, швидше за все, не більше.

При цьому, слід розуміти, що якщо в Україні офіційна зарплата становить 2338 гривень, то реальна платня пересічного українця, враховуючи зарплати в конвертах і розміри тіньової економіки, насправді є вищою. У Білорусі цього чинника добробуту – "платні в конвертах" – не існує. Абсолютна більшість отримають стільки, як написано.

А про те, скільки отримують платні одразу за білорусько-польським чи білорусько-литовським кордоном, адепти "білоруського шляху" чути не хочуть. Ця інформація просто не вкладається в їхню картину світу.

Ще в 90-тих роках українці масово їздили до Білорусі за харчами. Нині все відбувається навпаки. Багато білорусів, особливо мешканці міст і сіл, які розташовані поблизу української кордону, з метою економії купують одяг і харчі в Україні. Покупців навіть не зупиняють величезні черги на кордоні.

Навіть знаменита бульба в Білорусі нині йде по 1 долару за кілограм.

У Білорусі вільна ініціатива громадян штучно й цілеспрямовано стримувалася Лукашенком з чисто політичних мотивів. Влада, вочевидь, цілком усвідомлює, що дрібний і середній бізнес – базис для появи вільних людей. А таких у тоталітарній державі бути не повинно. Тому абсолютно весь бізнес у Білорусі монопольно зав‘язаний на владу.

А більша частина білорусів на державних роботах роблять вигляд, що працюють. У той час як держава робила вигляд, що їм платить.

Усе це давало ілюзію радянського життя. Між тим СРСР давно скінчився. А муміфікація дорого коштує.

Нині плановій економіці Білорусі приходить кінець. Причини: пригнічення приватної ініціативи, затягування з реформами, застій економіки й відсутність контролю за владою, авторитаризм на межі тоталітаризму і "особливий шлях" в нікуди.

Кредити зможуть лише відтермінувати основні проблеми. Підприємливих білорусів – унікальний ресурс пострадянської країни – було фактично виштовхано з країни.

У Білорусі, на відміну від України, лише одна "кровосіся". Зате яка.

Україні, з її виснаженою хабарництвом і корупцією економікою, є мало підстав хизуватися перед Білоруссю. Але є одна важлива відмінність – люди в Україні звикли і вміють працювати не лише руками, але й приватною ініціативою.

Якщо в Україні усунути корупційний тиск на бізнес, країна майже напевно здійснить різкий ривок за рахунок мільйонів людей, які звикли виживати в надзвичайно "кислотних" умовах.

Якщо у Білорусі раптом зникне нинішній режим, білорусам доведеться ще якийсь час відновлювати навички приватної ініціативи.

Негативне сальдо зовнішньої торгівлі за два місяці цього року мало приблизно такий же розмір, що й у України – 1,97 мільярдів доларів проти 2,08 в Україні, при тому, що Білорусь уп‘ятеро менша.

Щоправда, тішитися українцям особливо нічим. Тим більше, що для доброго сусіда виживання й незалежність Білорусі – стратегічний інтерес. Незалежно від того, яке прізвище у її президента.

Цікаво, що до колапсу білоруської економіки призвів відомий Митний союз, до якого Москва так солодко закликала Україну.

Протягом останніх десятиліть кожна успішна країна знайшла свою нішу. Україна цю нішу лише намацує з колосальним запізненням. А Білорусь ризикує залишитися на узбіччі, на відміну від енергетичних "колег" по Митному союзу, яким хоча б є чим торгувати (нафтою і газом).

І справа не лише в тому, що споживчий ринок Митного союзу налічує 170 мільйонів чоловік, у той час як ринок країн, що входять до СОТ, – мільярди.

Секрет ще й у тому, що переговори щодо ввізних мит на автомобілі та нафту, які проводила Білорусь з Росією і Казахстаном в рамках створення Митного союзу, завершилися однозначно не на користь Мінська.

Як виявилося, реального скасування мит на нафту в Митному союзі Білорусь так і не домоглася. Під час укладання угод по Митному союзу пафосно заявлялося, що поставки нафти, нафтопродуктів і природного газу всередині Митного союзу трьох держав будуть здійснюватися безмитно.

Білорусь перераховуватиме Росії 100% експортних мит від нафтопродуктів, які братимуться на зовнішньому контурі кордону Митного союзу.

Російські постачальники нафти в Білорусь отримали "премію", нібито для того, щоб досягти "рівнодоходності" російських НПЗ з нафтопереробними заводами в Білорусі. Така "премія" нині становить 45 доларів за тону нафти. До 2011 року вона була вчетверо меншою.

По-суті, колишнє мито тепер іде не в російський бюджет, а приватним російським компаніям, просто називається воно по-іншому. А Білорусь як платила його, так і платитиме, попри членство у Митному союзі.

Водночас, білоруські ЗМІ повідомляють, що Білорусь відстояла право встановлювати "платіж" на вивізну нафту. Тож, ввізне і вивізне мито просто назвали іншими словами, так само, як у Росії міліцію назвали поліцією.

При цьому слід розуміти, що Митний союз – це ніякий не союз у буквальному значенні цього слова, а "союз" в його класичному радянському розумінні. Рішення, обов‘язкові для всіх інших, ухвалює Москва.

Арифметика Комісії Митного союзу дуже показова: 57% голосів належать Росії, а Казахстану і Білорусії – по 21,5%. Тобто голоси Білорусі і Казахстану не зможуть зупинити рішення Москви.

Це принципово відрізняє Митний союз, як і решту "інтеграційних об’єднань" очолюваних Москвою від Євросоюзу. Приміром, у ЄС навіть Німеччина – європейський гігант в усіх сенсах – має в Європарламенті за Лісабонською угодою, чинною на сьогодні, менше 13% голосів – лише 96 депутатів із 751.

Близько 90% усіх митних зборів Митного союзу надходить до російського бюджету, Казахстану буде діставатися близько 8%, Білорусі – 2%. Єдиний митний тариф на 92% складено за російським Митним кодексом, тобто це тарифи, виписані в інтересах Росії.

Для України участь у Митному союзі може стати не просто програшною, а фатальною. І ніякими "компенсаторами" тут не обійдешся. Тим більше віртуальними мільярдами, якими розмахують перед очима з метою зірвати рух України до зони вільної торгівлі з ЄС.

Якщо Україну втягнуть у Митний союз, вона одномоментно втратить свої вигоди, пов‘язані з унікальним географічним розташуванням у центрі Європи.

Нинішня влада може за дві копійки віддати цю ключову перевагу України, пов‘язану з її геополітичним становищем. І тоді в економічному сенсі не буде різниці, де знаходиться Україна – у центрі Європи, на перетині ключових економічних шляхів, на землі, яку тисячоліттями відстоювали в боях пращури, чи, приміром, на Чукотці, яка крім чукч мало кого цікавить.

Україна, яка є транзитною державою, у Митному союзі змушена буде дозволити на своїй території дешеві транзитні тарифи, які діють в Азії, таким чином втративши всі наявні переваги.