12 березня на сесії Ніжинської міської ради відбулося перейменування назви центральної площі. Причому перейменували площу досить зненацька, так що навіть ніхто не очікував.
Страх завжди був супутником неправди. Неправда в свою чергу використовувала страх. Підло, брудно, ганебно, прикриваючи недолугість і бездарність, експлуатуючи ниці прояви інстинкту самозбереження тих, кому адресоване збочене подання істини. Зручний і непорушний симбіоз двох вірусів, які паразитують обопільно один на одному. Поєднання протилежностей відбувається без боротьби. Безперспективність такого існування є такою ж очевидною, як абсурдність корисності обох.
«Головне — щирість і взаєморозуміння. А не гроші...», — усвідомила прилу чанка Оксана Рубаненко після участі у зйомках телепроекту «Міняю жінку», що завершились у п‘ятницю, 22 лютого. Сім днів Оксана жила в одній із київських родин. А її чоловік Віктор Рубаненко, свекруха Марина Михайлівна та донечка-першокласниця Вікторія ділили свою двокімнатку із Наталією Костюченко з Києва. Такими були умови телевізійного проекту.
У Луцьку штрафуватимуть за вивіски, оформлені не українською мовою. Про це йдеться у повідомленні Управління розвитку підприємництва та реклами міської ради.
Попри стереотипи, Донбас не лише не «годує» решту областей України, а й отримує з державного бюджету майже вдвічі більше, аніж відраховує. Про це пише Андрій Скумін у черговому числі «Українського тижня».
За часів радянської доби хтось із західних журналістів назвав шпиль Останкіно шприцом для ідеологічних ін’єкцій. Приміряючи цей вислів для новітньої України, проектуючи його на рідні Прилуки з їх комунальним телебаченням, можна визначити, незважаючи на відсутність телевежі, що у нас відбувається не профілактична ін’єкція, а промивання мізків. Ні, не так. Це трепанація черепа територіальної громади для підсилення нейронів, що стимулюють підсвідоме захоплення міським головою. Перепрошую за такий вступ, але останні телездобутки напередодні золотого ювілею Беркута до цього призводять.
Невже Роберт Уоррен говорив абсолютно про всі часи і віки, виводячи своїм пером: «Ти повинен зробити добро зі зла, тому що його більше нема з чого зробити»?! Стає моторошно, коли чуєш, що сильні світу цього, маються на увазі державні службовці, зостануться над нами, доки не луснуть. Вони ж як жовчні міхури: розтягуються, а лопатись і не думають! Але що ж зробиш – ми їм делегували свої права, і, зі слів Раскольнікова: «Я право имею или вошь дрожащая», лишається лише один варіант.