16 серпня народний фольклорний ансамбль «Горлиця» (кер. Вікторія Лемещенко) міського Будинку культури був учасником братства бджолярів України, яке проходило у селі Пирогово, що під Києвом. Знаково, що в числі лише трьох запрошених колективів з України – і прилуцька «Горлиця».

Ще один творчий колектив міського Будинку культури минулого тижня презентував місто за межами області. Вокальний ансамбль «Оберіг» (кер. Олексій Поправко) взяв участь у Всеукраїнському фестивалі «Боромля» і став його лауреатом і володарем першої премії.

Управління у справах преси та інформації Чернігівської облдержадміністрації, управління культури і туризму облдержадміністрації, управління культури міської ради, Чернігівська міська централізована бібліотечна система нагородили Дипломом за 1 місце в номінації «Галузева література» колектив Прилуцької районної централізованої бібліотечної системи за книгу «Мій рідний край, моя земля Прилуцька».
Матеріал про прекрасну прилуцьку землю, її минуле, звичаї, традиції зібрали сільські бібліотекарі в населених пунктах нашого району (усього 75 сіл). Відомості зібрані з вуст жителів сіл, з того, що пам’ятають наші старші покоління про історію назв сіл, вулиць, кутків Прилуччини, про прізвища та прізвиська місцевих жителів. У книзі згадуються видатні земляки, історичні події, легенди, перекази, а також представлені фотографії.
Це вже друге, доповнене, видання книги. Попереднє видання вже стало бібліо-графічним раритетом. Нова книга розійшлася по всіх куточках нашої землі. Нам відомо, що її читають в Угорщині, Австралії, Канаді, Казахстані, Росії (Мурманську, Санкт-Петербурзі)…
Матеріал цієї книги – гідний дарунок нащадкам, розрахований на тих читачів, у кого небайдуже серце до батьківської землі.
Краєзнавче видання Прилуцької централізованої бібліотечної системи достойно оцінене, і це дає наснагу та бажання досліджувати і надалі нові сторінки нашої історії.

Петро Бойко, художник та колекціонер – особистість талановита і неординарна. Людина безмежної щирості та відкритості, справжньої спраги до життя, людей і мистецтва. Він має досить вагомі творчі перемоги і вдачі, достойну участь зі своїми оригінальними роботами в чисельних персональних та колективних виставках регіону і країни, але ж ніколи не зупиняється на досягнутому, на вже намальованому і позитивно відміченому колегами та мистецтвознавцями...

Він у постійному пошуку нових форм та фарб вираження свого світосприймання, нових цікавих книг та людей, якими захоплюється до безтями...

“Однією фарбою картини не намалюєш, однією нотою музики не напишеш...”
Нещодавно Петро здійснив вояж у столицю на виставку британського художника Демієна Хєрста, чиї епатажні роботи коштують неймовірно дорого ( він створив, наприклад, платиновий череп з майже 9 тис. брильянтів). Не всі сприймають його труп овечки у формаліні, скульптури акул, зате всі цікавляться, обговорюють, дискутують...

Петро Бойко задоволений побаченим. Більше того, йому вдалося особисто поспілкуватися зі славетним художником сучасності і з господарем галереї “Пінчук – арт – Центр” Віктором Пінчуком, який вже неодноразово, за свої меценатські кошти, здійснював у країні великі культурологічні проекти:

- Дуже цікаві, прості, безпосередні люди. Вони відкриті для спілкування з кожним. Мені пощастило відвідати майстер-клас Хєрста, ми навіть разом створили модерністсько-абстрактну картину. Там кожен бажаючий міг це зробити при допомозі спеціальної машини, схожої на центрифугу. Черги до центру стояли величезні, здебільшого в них – кияни, іноземні туристи, дуже багато молоді. Це прекрасно, що маємо таку думаючу молодь!.. Люди спеціально приїхали до Києва зі всього світу, щоб побувати на виставці “Реквієм”. Серед авангардистських робіт були і класичні, живописні полотна художника. Йому, взагалі, притаманна еклектика – він вміє гармонійно змішувати різнорідні, протилежні речі, володіє талантом мистецького синтезу, бо однією фарбою картини не намалюєш, однією нотою музику не напишеш... Особливо радує те, що черга була багатонаціональною. Мабуть, ніщо так не об‘єднує людей, як мистецтво. Виставка доводить, що всі ми живемо на одній планеті, і що ми – брати і сестри. Всі його твори сприймаються, як попередження людству, яке не задумується над своїм майбутнім. Для творчої людини такі поїздки, такі виставки вкрай необхідні, вони надихають на роздуми, на створення нових робіт...

РОЗГАДАТИ ТАЄМНИЦЮ ВІТЧИЗНИ

Як художник, пан Петро працює в жанрі авангарду. У його полотен незвичайні кольори – вохристі, блакитно – сніжні, лілово – рожеві, бузково-білі. Квіти у нього тендітні, жінки – ніжні, розгублені, з великими cумними очима. Жінки, яких хочеться обійняти, притиснути до себе, захистити... В окремих роботах останніх років з’явилося більше яскравіших, густих фарб, вони стали більш життєрадіснішими, вони випромінюють любов до життя, карнавальну піднесеність і веселість...

В його приватному культурологічному музеї (розташував його в своїй домівці) багато робіт інших художників – відомих і не надто, бо він вміє радіти справжньому таланту і розуміє цінність кожної написаної картини... Більше 500 полотен існують на стінах кімнат як цільна живописна мозаїка і дарують душі неповторну насолоду...

По натурі своїй пан Петро - справжній божевільний (в кращому розумінні цього слова) колекціонер, затятий мандрівник і фанатик вітчизняної національної спадщини, тому раритетні експонати культури та побуту народу – окрема сторінка його музею. Серед них – книги минулих сторіч, дігтярівські килими, прядки, рубелі та качалки, дерев’яні ночви, макітри, оригінальні самобутні горщики та глечики, люльки часів трипільської культури, вишиванки і вишивки, кролевецькі рушники, кусочки мозаїки з білорічицького палацу княгині Волконської... Старовинне крісло з Бахчисарая, німецьке піаніно славетної фірми, монети і печатки заможних громадян, старовинні ікони...І ще багато-багато чого...
Він обходив, об’їздив уздовж і впоперек всю Чернігівщину, сусідні області, “полюючи” за новими “цікавинками”, а коли вони вже “оселяються” в родині серед інших, то радіє і пишається ними, як дитина. І про свої скарби може розповідати безкінечно...

Саме в цих речах, на дні кожного глечика і мідного кухлика, лежить таємниця Батьківщини, частинка її унікальної історії, в них зашифровані код нації і душа українського народу...

Прилуцькі школярі та студентство безкоштовно відвідують музей, спілкуються з Петром Борисовичем і завжди йдуть від нього в захваті і потрясінні... А своїм недавнім гостям - екскурсантам, студентам групи видавничої справи педучилища, художник навіть подарував одну із своїх робіт...

Я знаю пана Петра вже багато років і щаслива від того, що маю такого друга. Для мене він – одна з найяскравіших постатей нашого міста. Талановитий художник, вічний бунтар і непосидючий мандрівник, людина енциклопедичних знань, світлої аури і шляхетного серця.

А взагалі-то, людина-оркестр, веселий ярмаркувальник, який їде по ярмарку нашого життя з усмішкою. Він проходить повз заздрість, злобу, брехню, не помічаючи їх, і вони його не зачіпають. Він вміє зрозуміти кожного, кожного пробачити, допомогти. Вміє бути вірним – обраній справі, ідеї, другові...
З ним цікаво подорожувати до древніх стін Густинського Свято-Троїцького монастиря, обговорювати книжкові новинки, просто слухати його і стежити за жестами, рухами, виразом обличчя, коли він емоційно-схвильовано про щось розповідає... Він зміг зберегти чистоту і веселковість своєї душі, і, може, це головний скарб його домівки...

Підбито підсумки регіонального конкурсу журналістських робіт на тему медицини та охорони здоров’я в Україні. Його ініціатором виступив народний депутат України, голова підкомітету з питань розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази охорони здоров’я Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Григорій Маньковський.
Метою конкурсу було активізувати широку просвітницьку діяльність мас-медіа у суспільстві, спрямовану на підвищення поінформованості населення Чернігівщини з медичної тематики. До участі в конкурсі приймалися журналістські та авторські публікації опубліковані в друкованих чи Інтернет ЗМІ або трансльовані в ефірі на телебаченні чи радіо Чернігівської області .
Роботи конкурсантів оцінювалися професійним журі, до якого увійшли представники обласного інформаційно-аналітичного центру пропаганди здорового способу життя.
Всього на конкурс було представлено 107 робіт. Серед переможців конкурсу прилучанка Лілія Черненко, журналістка газети «Прилуччина».

Символічно, що започаткований міською дитячою бібліотекою цикл краєзнавчих читань «Історія, заплетена в сучасність» (про нього «Град» писав у попередньому номері) розпочався з Георгія Гайдая. Фанатично відданий справі краєзнавства, Георгій Федорович заслужив на пам‘ять і повагу прилучан. Принаймні хоча б на те, щоб на його будинку в центрі міста по вулиці Київській було встановлено меморіальну дошку. Про це йдеться у зверненні до депутатів Прилуцької міської ради, яке на вищезгаданому заході зачитала голова місцевої «Просвіти» Орися Григоренко і яке одностайно підтримали всі учасники зібрання. Упевнені, що до них неодмінно приєднаються всі, хто особисто знав Георгія Федоровича, хто по-справжньому любить Прилуки, історія яких стала справою його Життя.

Постійній депутатській комісії з питань освіти, молоді, культури, фізкультури, спорту та соціального захисту населення Прилуцької міської ради

Звертаємося до вас у питанні вшанування пам‘яті відомого краєзнавця Георгія Федоровича Гайдая. Усіма можливими способами її намагається вберегти прилуцька культурницька громада. Зокрема, товариство «Просвіта» виступило з ініціативою щодо облаштування пам‘ятної дошки краєзнавцеві на будинку Георгія Федоровича, де нині живе сердечна його дружина Катерина Гайдай.
Прилуцький скульптор Семен Кантур підготував проект меморіальної дошки відомому краєзнавцеві: в попередньому макеті зображений горельєфний портрет Гайдая. Це молодий Георгій – розхристаний бунтар зі сколихнутою вітром чуприною. На бронзовому тлі дошки – графічне зображення історичних пам‘яток. Скульптор пропонує продовжити горельєф з пам‘ятками вертикальною інсталяцією аж на бруківку. Відливку з бронзи він робитиме на Дніпропетровському металургійному заводі.
Підтримуючи проект пана Кантура, актив прилуцької «Просвіти» та Краєзнавчого товариства ім. В. Маслова почав збір коштів і одразу, без списків, спромігся зібрати 500 грн. Ще 198 грн. доклали активісти Прилуцького медичного училища. А потрібно на реалізацію проекту 7000 грн.
...Уже минуло 4 роки з того дня, як він пішов від нас. У лютому цього року він мав би святкувати свій 70-річний ювілей. Історик, громадський діяч, чуйний, інтелігентний мрійник – таким він і залишиться назавжди у нашій пам‘яті…
З 1973 року Георгій Федорович Гайдай працював у Прилуцькому краєзнавчому музеї головним хранителем. Автор численних публікацій з історії Прилуччини в місцевій пресі, зокрема, у «Скарбниці», виданні краєзнавчого музею, а також у часописах «Український світ», «Чумацький шлях» та «Рідний берег». Георгій Гайдай – редактор енциклопедичного довідника «Прилуччина». Книга «Прилуки – місто старовинне», автором якої є Георгій Федорович, стала своєрідною візиткою міста. Серце видатного краєзнавця, історика, патріота, чудової людини зупинилося 29 травня 2005 року.
Друг Георгія Федоровича, краєзнавець Олексій Савон, згадує: «Увесь вільний час він присвячував вивченню рідного краю… Любов до рідного краю була понад усе. 30 років, котрі збігли, як один день, Георгій Гайдай присвятив музейній справі та збереженню історичних пам‘яток.
Таких людей, як Георгій Федорович Гайдай, одиниці. На початку 20 століття багато сил та енергії до створення Прилуцького окружного музею доклав Василь Маслов, який обходив і об‘їздив всю округу, аби врятувати й зібрати в музеї історичні реліквії. Пам’ятатимуть прилучани і головного хранителя фондів краєзнавчого музею Георгія Гайдая, котрий зберігав і примножував фонди музею, пропагував любов до рідного краю, ґрунтовно знав його історію та щедро ділився своїми знаннями».
Нинішнім нашим обов’язком є щедро поділитися своєю участю з цим великим краєзнавцем, котрий підняв з руїн і забуття, зберіг і примножив нашу історію. А хто ми без історії?

Письменник Том Вульф якось сказав, що дороги, якими ми ходимо, і криниці, з яких ми п‘ємо, були побудовані й збережені кимсь спеціально для нас, а це означає, що й ми у свою чергу повинні зробити те ж саме для когось іншого.
За сприяння Прилуцької міської ради у 2007 році для жителів мікрорайону військового містечка №12 була відкрита бібліотека-філія №4 міської Центральної бібліотеки, яка стала невід‘ємною частиною соціальної структури мікрорайону, доволі швидко знайшовши свого читача, увійшовши в душу і серце кожної читаючої людини.
На початку 2009 року книгозбірня у зв‘язку з роботами по підведенню опалення до філії міського Будинку культури, у приміщенні якої вона знаходиться, змушена була тимчасово припинити свою роботу й переселитися в іншу кімнату. Звісно, це вимагало чимало зусиль і додаткових коштів. Але ще не перевелися люди, котрі вболівають за культурний розвиток громади й готові прийти на допомогу тоді, коли її найбільше потребують.
Першою, хто поспішив підтримати бібліотеку, була голова комітету самоорганізації населення №6 мікрорайону військового містечка Дановська Надія Василівна, яка не тільки надала посильну допомогу, а й залучила до цієї справи інших. Небайдужим виявився і депутат міської ради від Комуністичної партії України Білич Сергій Іванович. Він допоміг з придбанням фарб та інших матеріалів.
Теплі слова вдячності й директору школи №12 Пилипенко Тетяні Віталіївні, яка посприяла в організації роботи з демонтажу та встановлення бібліотечних стелажів. Слід сказати, що вони були виготовлені працівником школи Кирильцем Григорієм Микитовичем, котрий вклав у цю роботу не тільки вміння, а й тепло своєї душі.
Спасибі тим, хто брав і продовжує брати участь у поповненні книжкового фонду бібліотеки: і жителям військового містечка, і представникам Прилуцького осередку Чернігівського земляцтва в Києві Биковій Аллі Феофілівні та Федоренку Миколі Степановичу.
Завдяки спільним діям влади та громади зроблена ще одна добра справа на користь прилучан. Бібліотека знову радо відчинила двері для читачів. Тож хочеться низько вклонитися всім, хто долучився до цієї справи, за їхні увагу, тепло й розуміння проблем культури, щедрість душі.
Хай же не міліє джерело доброти, а зроблене воздасться вам сторицею!