Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.
З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).
Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.
Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.
Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".
Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".
Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.
Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.
Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.
Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.
Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.
Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.
Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.
Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).
Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.
Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.
В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.
У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.
Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".
Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.
Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.
Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".
Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".
Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".
Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".
Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.
Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".
У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Скандал в России: гимн Госдумы очень напоминает гимн гитлеровской Германии!
Гимн "Избранникам России" напомнил блогерам "Песнь кайзера"
В России разразился скандал: блогеры сравнили гимн Госдумы "Избранникам России" с гимном Германии времен Адольфа Гитлера. Два ролика для сравнения выложил у себя в "Живом журнале" пользователь Михаил Denissoff.
Гимн Deutschland uber alles, с которым блогеры сравнивают гимн российского парламента, представляет собой песню на музыку Йозефа Гайдна и стихи Гофмана фон Фаллерслебена, пишет Gazeta.ru.
Изначально мелодия называлась "Песнь кайзера" и до 1918 года использовалась как официальный гимн Австро-Венгерской империи. В 1922 году в полном варианте стала государственным гимном Веймарской республики. В 1933 году гимном Третьего рейха стала только первая строфа, за которой исполнялась "Песня Хорста Весселя", официально не считавшаяся частью гимна.
Авторы российского гимна — композитор Александр Глазунов и поэт Николай Соколов. В апреле 2013 года председатель Госдумы Сергей Нарышкин попросил Иосифа Кобзона записать свое исполнение, и накануне Дня России гимн впервые прозвучал на пленарном заседании.
В интервью "Русской службе новостей" Кобзон назвал эту информацию журналисткой уткой.
"Нет, не знаю, впервые слышу. И глупо было бы Глазунову, выдающемуся русскому композитору, списывать гимны Германии. Это очередная журналистская утка. Блогеры тем более. Я считаю идиотами людей, которые заглядывают в интернет и к блогерам", — сказал Кобзон.
Від себе додам - людина, що має вуха, почує! Не знаю, що там думав і слухав Глазунов, коли писав свій гімн, але те, що він майже один в один "попав" у нацистський гімн - факт беззаперечний! Та й почувши цей гімн, я не міг повірити своїм вухам,.. таке враження, що Кобзон перед виконанням його чималенько хильнув спиртного - настільки це виконання не схоже з "монументальним" виконанням Кобзона!
-----
Повідомлення редагувалося 1 разів. Останнє редагування: crok (8 липня 2013 р., 04:10:23)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
PolVM
Новачок
Номер: 411
З: Россия, Щелково-3 Моск.обл.(Чкаловская
Зареєстрований: 21 лютого 2008 р.
Повідомлень: 19
Попереджень: 0
Объективные анализы и прогнозы очень скорого краха Российской Федерации путинопреклоненные роспоцреоты воспринимают в штыки и клеймят, мол, все это враки госдепа и проплаченных журналюг, вяликая родина всех сильней и вот-вот совсем скоро, как только подымится с колен и продаст очередной баррель нефти и кубик газа соберет все земли от Москвы до самых до окраин в один кулак. Поэтому, все чаще в своих материалах и перепостах приходится опираться на аргументы известных и авторитетных россиян.
Возьмем, к примеру, главные тезисы Доклада о перспективах РФ «Инновация – последняя надежда России», подготовленного заместителем директора Института прикладной математики имени М.В.Келдыша РАН Георгием Малинецким и зачитанного на семинаре Института динамического консерватизма. Не думаю, что этот уважаемый ученый завербован Моссадом или из зловредности напускал на аудиторию жути:
«Страна входит в критическое десятилетие» – убежден Георгий Малинецкий. Альтернативой ускоренному инновационному развитию страны может быть только ее распад. Если мы не переломим нынешних тенденций, по колеям коих скользит Российская Федерация, нас уже ничто не спасет. РФ не сможет быть даже сырьевым придатком развитого мира.
Дмитрий Анатольевич Медведев обозначил новые рубежи в политике: «Главная задача государственного аппарата и элиты России – эффективное управление страной в существующих границах». Многим поставленная цель покажется скромной. Но это совершенно не так! Увы, от выполнения этой задачи зависит и ответ на вопрос: будет ли РФ существовать через десять лет? Утвердительный ответ, к сожалению, сегодня неочевиден…
«Если мы будем и дальше мыслить так, как мыслили до сих пор, у нас нет ни малейшего шанса на выживание!» – убежден Г. Малинецкий.
По мнению Георгия Геннадьевича, положение, при котором Российская Федерация, производя всего 1% глобального валового продукта, владеет 30% всех мировых богатств, не вечно. «Подобные страны долго не живут!» – говорит ученый.
Если все останется так, как есть, то Российская Федерация развалится без всякого нападения внешнего врага, без ввода чужих войск на ее территорию. Предлагаю вашему вниманию карту такого распада. Синим обозначена территория, попадающая под контроль США, желтым – земли, отходящие Китаю. Между синим и желтым – спорная территория. Терракотовый цвет – зона Японии. Зеленым окрашены мусульманские анклавы. Карелия отходит к Финляндии.
РФ отстает от прочего мира катастрофически: она двадцать лет стояла на месте, пока остальные развивались. В нынешней парадигме сырьевого «развития» и в условиях глобализации страна полностью неконкурентоспособна. В подтверждение Георгий Малинецкий продемонстрировал январскую температурную (изотермическую) карту СССР. По ней видно, что две трети территории РФ – вечная мерзлота и суровые холода зимой. А самые теплые регионы теперь – в большинстве своем стали другими государствами.
Дещо з докладу Малинецького, що не увійшло у попереднє повідомлення:
Не менее страшен график, показывающий разрыв в продолжительности жизни между мужчинами и женщинами в РФ. Как видите, разница нарастает всплесками во время войн. Явственно видны пик Первой мировой и Гражданской войн, второй пик – период Великой Отечественной. А вот и третий пик: распад СССР и дальнейшие «реформы». Как видите, показатели мужской смертности в РФ сегодня – на уровне Второй мировой.
***
В обстановке «шизофренизации» и отказа от целеполагания работа в элите заменяется на бурную имитацию деятельности, реальные достижения заменяются на пропагандистские фанфары и телевизионные картинки. Все время что-нибудь реформируют и перестраивают, толком не добившись нормального результата от вчерашних преобразований. При этом руководители не несут никакой личной ответственности за провалы. Помните черномырдинское – «Хотели как лучше, а получилось как всегда»? В РФ некоторые руководители, наломав множество дров и нанеся громадный ущерб стране, все равно остаются в элите. Можно напомнить недоуменный вопрос премьера Путина в Пикалево: «А почему за то, что случилось, никого не посадили? Посадки-то где?» Нет их – ибо безответственность стала законом нашей жизни.
_ _ _
Сам доклад був зроблений вже досить давно, влітку 2009 року. Але з тих часів на території колишнього СРСР нічого не змінилося...
Известный финансист Джордж Сорос на Давосском форуме дал такую характеристику российской экономике: «Это разваливающаяся экономика... Лучшее, что могут делать инвесторы в нынешних условиях, – не инвестировать в Россию вовсе».
globoscope.ru
Але той же Сорос свого часу дуже симпатизував Радянському Союзу! Це - відомий факт. Його ніяк не можна назвати антиросійським "яструбом".
-----
Повідомлення редагувалося 1 разів. Останнє редагування: OLEX (16 серпня 2013 р., 03:56:02)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
Статті на українську тематику в російській вікіпедії на зорі її становлення (2005-2006) являли собою справжній заповідник українофобських «страшилок» і штампів. Ознайомитися з цими «шедеврами енциклопедичності» можна і сьогодні - адже у Вікіпедії зберігаються всі версії правок з моменту створення статті. Досить відкрити статтю на будь-яку з традиційно болючих тем російсько-українських відносин - будь то Голодомор, гетьман Мазепа чи УНР - у версії від 2006 року, і весь драматизм війни правок відкривається перед очима, як латиноамериканський серіал.
За словами Юрія Пероганича, виконавчого директора «Вікімедіа Україна», список статей в українській Вікіпедії, які сьогодні захищені від анонімних користувачів внаслідок воєн правок, налічує всього 245 позицій із більш як 450 тис. (сумарний обсяг статей українського розділу). У їх списку, як нескладно здогадатися, - переважно теми з української історії та статті, присвячені великим політичним фігурам. Серед недавніх конфліктів - запекла правка статті про догхантерів. А одна з найбільш затяжних «воєн», за даними учасників вікі-спільноти, велася навколо статті «Конотоп» - і в українській Вікіпедії не без своїх курйозів.
Російськомовна Вікіпедія в недавньому минулому перевалила за мільйон статей - прикметна статистика, якщо врахувати, що саме російську Вікіпедію українці читають частіше, ніж, власне, українську. І, на тлі цієї статистики, ситуація зі статтями на українську тематику викликає особливу цікавість. Ні, там уже не знайти жовчних пасквілів зразка 2006 року - «охайність» статей не викликає сумнівів. Лякає та холоднокровна методичність, з якою російськомовні автори вимазують із Вікіпедії все, що хоч якось нагадує про українську історію та самобутність.
У травні цього року з російськомовної Вікіпедії зникла стаття «Київська Русь». Її перейменували в «Давньоруська держава». Обговорюючи в «кнайпі» української Вікіпедії такий несподіваний поворот подій, члени вікі-спільноти наводять цитати з внутрішніх обговорень, що проливають світло на настрої, які панують у російській Вікі: «На гадку декого, взагалі Київська Русь вигадка українських націоналістів: «Калёным железом нужно выжигать пропаганду украинствующих. Везде давить эту заразу (украинство) нужно». Щоправда, цей настрій засуджений тими, хто закликає «видеть в Украине не вражеский лагерь, а часть своей Родины». (Дослівна цитата з «кнайпи»).
Можете переглянути назву цієї статті на інших мовах — в 95% вона має назву "Київська Русь" на тій чи іншій мові. От тільки у москаликів уже такого поняття не існує
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Ну... у них взагалі вся історія - вигадка під запити царів, які висмоктували з пальця "величність" і "правіковість" російської нації! Хоча, за самою поведінкою росіян будь-де за кордоном, можна побачити, що "русскіє" - дуже молода, а тому дуже агресивна нація! І у цьому росіяни ідентичні зі своїм історичним "найбільш ймовірним супротивником" - американцями. Ті теж всюди поводяться наче у себе вдома - кожну секунду будь-який американець доводить в першу чергу собі, що він - представник найкращої нації! Так що по суті ми бачимо одну й ту ж хворобу американців і росіян - підлітковий максималізм і агресивність до всіх, хто не поділяє їх погляди!
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Украина и Таможенный союз: Россия от увещеваний перешла к принуждению
Москва от «аргументированных» предложений Киеву войти в Таможенный союз перешла к новому этапу - откровенному принуждению. Украинский экспорт практически заблокирован российской таможней.
Транспорт, перевозящий продукцию украинских производителей, подвергается тотальной беспричинной проверке, включая разгрузку и обратную погрузку товаров. Это приводит к дополнительному простою вагонов и других транспортных средств, что в свою очередь приводит к срывам поставок, порче продукции и подрывает позиции украинских товаропроизводителей на российском рынке. Об этом заявила 14 августа в открытом обращении к премьер-министру Украины Николаю Азарову Федерация работодателей Украины.
По итогам первого полугодия доля рынка России в общем объеме украинского экспорта составила 24,7%. С учетом этого, российский рынок является критически важным для отечественных предприятий. Потери Украины от недружественных действий российской стороны, по подсчетам Федерации работодателей, во втором полугодии текущего года могут достичь 2,5 млрд долларов.
Сдерживают вхождение новых игроков в Таможенный союз и скандалы внутри объединения: в отношении использования космодрома Байконур, цен на автомобили, подорожания бензина, поставок нефти и цен на газ, даже связанные с пивными бутылками. Такого рода отношения растут на благодатной почве – Таможенный сою замкнут сам на себе, его регламент не привязан к мировым стандартам, не вписывается в европейские рамки. А это – путь в никуда.
И еще один немаловажный момент – экономическое развитие членов Таможенного союза достаточно ограничено. Вступая в это объединение, любая страна рискует «застыть» на низкой ступени конкурентоспособности.
Нана Черная (УНИАН)
-----
Добавлено 16 серпня 2013 р., 03:28:42:
Росія вкотре діє не у рамках Договору про вільну торгівлю між Україною і Росією, що діє між нашими державами, а з принципу "дак отож!" Фактично - без ніякої економічної логіки, а виключно з політичних мотивів.
Але, що найгірше, що вже стало звичкою у росіян - зовсім несподівано, ніяк не попередивши про свої наміри партнера по торгівлі, Україну. І при цьому екс-президент ведмедів нагло заявляє, що то, мовляв, не ми (політична верхушка), то наші митники. А спитать би - а їхні митники живуть на Місяці і нікому не підконтрольні? Це що - така собі приватна контора?
Узгодженість та одночасність дій митників, а головне - непопередження України, прямо вказує на те, що "окрік нє пущать" був виключно згори!
Та втім, як зазначають українські експерти від економіки, у цих діях є дуже великий позитив для України. Він у тому, що українцям вже вкотре самі ж росіяни вперто доводять - шукайте торгових партнерів поза Росією!
І українці вже потроху відвертаються (вимушено!) від Росії й знаходять шляхи збуту своєї продукції у Європі, як то зробили нещодавно виробники курятини. А перед цим, у розпал "сирної війни" українці успішно знайшли покупців поза Росією для своїх сирів. Отже - можемо як захочемо!
Зате потім хай кацапи не свистять по всіх закутках, що українці від них відмовились - вони ж самі до цього "прінуждают"!
-----
Повідомлення редагувалося 5 разів. Останнє редагування: crok (18 серпня 2013 р., 05:00:09)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Чим ближче осінь, тим більше істерик зі сторони Росії. І їхні підбріхувачі тут теж активізувались не на жарт! Чого вартий один лише кум Путіна Медведчук з його "Українським вибором"! Комуняка Симоненко останнім часом якось здувся, все менше з’являється на екранах (мабуть молода жінка його вхекала), але теж намагається не відставати від медведчуків...
Украинский интерес. Россия – щедрая душа?
Ситуация в отношениях России и Украины заставляет вспомнить фразу времен холодной войны: «Войны, конечно, не будет, но будет такая борьба за мир, от которой камня на камне не останется».
Мировая история неоднократно доказывала, что юридическое оформление состояния войны мало влияет на эффективность боевых действий. Поэтому не имеет принципиального значения, кто поручил российским мытарям с пристрастием контролировать практически все украинские товары, пересекающие общую границу – лично Владимир Путин или руководство Федеральной таможенной службы. Важнее полученный эффект: поток отечественных товаров заметно уменьшил свою скорость и мощность, что в ближайшее время должно отразиться на состоянии украинской казны, и без того не радующей переполненностью. Еще одно вероятное последствие: рост социальной напряженности на юго-востоке страны, остающимся базовым регионом для действующего главы государства. Так что будет, как минимум, наивно говорить, будто российские таможенники лишь соблюдают инструкции.
При этом украинское руководство не спешит действовать решительно, словно верит, что понятию российско-украинская дружба можно вернуть полноценный смысл. Да, Виктор Янукович позвонил Владимиру Путину, да, Николай Азаров поручил создать рабочую группу, чтобы разобраться с проблемой. Рискну предположить, что генералы украинского бизнеса ждут от правительства и президента более активных действий, а от отечественного МИДа – привлечения внимания международного сообщества. Хотя торговые войны – не редкость в современном мире, это не означает, что Украина должна капитулировать. Поражение в нынешнем противостоянии с Россией может иметь для официального Киева серьезные последствия.
Хочу отметить, что Россия стремится воздействовать на ситуацию в Украине не только по двусторонним каналам, но и активно используя свою «пятую колонну». Например, мероприятия «Украинского выбора» все больше напоминают площадки для гастролей российских пропагандистов и официальных лиц. Посол РФ в Украине Михаил Зурабов заявил на круглом столе «УВ» в Крыму, что в случае создания двустороннего газотранспортного консорциума в декабре 2012-го, Украина получала бы газ по 268 долларов за тысячу кубометров. Понятно, что дипломат ограничился презентацией красивой цифры, опустив условия совместной эксплуатации украинской «трубы», предлагавшиеся Россией. Правда, есть и другие факты: наша страна на 40% в первом полугодии уменьшила объемы закупки «голубого золота» у «Газпрома», покинув весьма дорогое место в первой тройке его клиентов. Любопытно отметить, что хронологически с обнародованием этих сведений совпал очередной всплеск истерии в отношении возможности добычи сланцевого газа в исполнении Петра Симоненко и Виктора Медведчука.
В гостях у «Украинского выбора» отличился и российский телепропагандист Дмитрий Киселев. Он заявил, что в случае подписания Соглашения об ассоциации с ЕС экономическая ситуация в Украине катастрофически ухудшится. Сложно поверить, будто известный телеведущий никогда не бывал в странах Европейского Союза, включая бывшие социалистические.
Будем откровенны: ожидать в ближайшее время консенсуса по вопросам направления интеграции Украины не приходится, хотя именно осенью нашей стране предстоит принять решение о выборе вектора развития. Принятие решения без проявления политической воли и наступления на любимую мозоль соседей с имперским образом мышления становится невозможным. Для власти и лично Виктора Януковича, сосредоточившего в своих руках значительные полномочия, наступает решающий момент, предполагающий сочетание эффективности действий и способности делать их доступными пониманию людей. Одной ревизии состояния нормативных актов, необходимых для подписания Соглашения об ассоциации, порученной президентом министру юстиции, может оказаться мало.
Евгений Магда 17.08.2013 10:18
unian.net
Тож бачимо, що насправді читаючи "Український вибір" треба розуміти - вибір Путіна та його кума!
-----
Повідомлення редагувалося 1 разів. Останнє редагування: crok (18 серпня 2013 р., 05:01:14)
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Ось якою сучасну Росію бачить Петро Філіпов, який у лихі 90-ті очолював аналітичний центр президента Єльцина: «Как-то мы в компании — Гайдар, Чубайс, я и Илларионов на берегу Ладоги — пытались подсчитать, сколько у нас экономистов что-то понимают в рыночной экономике. Получилось семь человек, из которых четыре — эстонцы. Па-пу-асы мы!»
«Демократия — это гражданская ответственность за то, что происходит в стране. А в партиях состоит 1-2%. Какая же это демократия?»
«— Я считаю, что страна движется не туда. Причем катастрофа может быть двух типов. В виде массовых беспорядков, взрыва, прихода к власти Гитлера российского разлива. А может быть как в Палестине, когда оттуда ушел Израиль. Застой, бегство более-менее приличных людей. Газеты пишут, что каждый пятый хотел бы жить вне России. Полный застой рынка недвижимости загородного жилья. Все продают. Это говорит о том, что страна вступает в период тяжелой болезни, когда больной прикован к кровати и медленно умирает. Путин — это всего лишь псевдоним власти. Уберите Путина, поставьте хоть Рогозина. (Я поперхнулся.) Все останется по-прежнему. Должна прийти другая элита, поездить по миру, почитать. Тогда она, может быть, из себя выдвинет Ли Куан Ю? Только где нам такого взять.»
"Що робити Росії з Кавказом і Сибіром, щоб їх не втратити" -- таку статтю Владислава Іноземцева в "Комсомольской правде" активно обговорюють російські блогери.
У статті найважливішою є добірка фактів, які говорять про важливість не Москви для Сибіру, а навпаки -- Сибіру для Москви.
Скажімо, від 68 до 75 відсотків всього російського експорту добуті в Сибіру. "Сибірський податок" -- тобто від нафти й газу, які в основному добуваються в Сибіру, становить більше половини всіх надходжень до російського бюджету.
"Лишись Россия сибирского экспорта - она немедленно скатится с 9-го на 30-е место в рейтинге глобальных экспортеров, расположившись за… Австрией. Сегодня не Сибирь - восточная окраина России, а Москва - крупный непроизводительный город к западу от Сибири", - заключает Владислав Иноземцев.
Відомий іркутський сепаратист Міхаїл Кулєхов бачить такий сценарій розвитку: "Например, как вариант. Во главе Иркутска становится вменяемый градоначальник, который способен вести грамотную работу по развитию города и окрестностей. Ищет единомышленников и союзников в других городах и районах. Создается муниципальное объединение. Которое (в полном соответствии с конституцией РФ, обращаю внимание) заявляет о передаче ряда государственных функций. И уже формирует органы власти, условно назовем, Байкальской республики. Она выстраивает отношения с Россией - либо как равноправные члены конфедерации, либо как дружественные независимые государства. Как уж договорятся"
Той же Кулєхов пише, що вони щороку проводять соціологічні опитування -- за незалежність від Москви висловлюються 25-30 відсотків населення, за автономію в складі РФ --біля 70.
"Одного разу сибіряки прокинуться у своїй державі. Без Москви, яку захоплять чеченці чи гастарбайтери", -- роблять висновок сибірські блогери.
Перегляд теми: 'ПРАВДА ПРО РАСЄЮ (ІСТОРІЯ З ГЕОГРАФІЄЮ)'
OLEX
З Новим Роком!
– це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.
.
