Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.
З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).
Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина ("отчина" – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.
Всі князі династії зобов‘язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.
Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: "Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі".
Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: "Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння".
Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.
Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.
Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, - казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.
Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.
Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв‘язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.
Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.
Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.
Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).
Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.
Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.
В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.
У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.
Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: "І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в‘язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші".
Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.
Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.
Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): "Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться".
Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, "Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: "Іди ж до князя свого і скажи йому: "Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить". Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, - і, порахувавши їх, знайшов, що їх п‘ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: "А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене".
Як пише літопис, під Вишгородом "Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в‘їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум‘яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого".
Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: "І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум‘ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми".
Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.
Як пише вітчизняний літопис, "так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: "Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться".
У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
ЮНЕСКО визнала іжорську та вепську мови такими, що ним загрожує повне зникнення. Раніше з фіно-балтійських мов до Атласу зникаючих мов світу потрапила водська мова. Всі вони поширені на території Лєнінградської області Російської Федерації, а щодо вепської, то й у Вологодській області та Республіці Карелія.
Про це пише видання "НеваИнфо" у публікації "Язык есть исповедь народа".
"У Росії в чорних списках перебуває східний Сибір - мови нечисленних народів Півночі. За останні сто років ставлення державної влади до них змінювалося тричі. Що стосується регіону Північний Захід, то можна сказати, що Лєнінградська область також є унікальним місцем - на її території проживають нечисленні корінні народи: вепси, водь та іжорці", - йдеться у публікації.
Видання наголошує на небезпеці, яка досі загрожує народу ваддя (вожани) через будівництво велетенського Усть-Лузького порту. Його потужности планують розташувати біля останніх двох селищ воді - Кракольє та Лужиці.
Громадський протест, який викликала загроза знищення ваддя, спонукав Кремль офіційно визнати існування такого фіно-угорського народу. Також мова ваддя стала викладатися у школі як предмет, - зазначає видання. Зусиллями місцевих мешканців побачило світ видання "Перекази і казки водського народу".
Нагадаємо, найвідомішим вепсом світу прийнято вважати прем’єр-міністра РФ Владіміра Путіна. Проте його коріння походить не з "лєнінградських вепсів", а тверських - ізольована група вепського народу проживала в районі міста Вєсьєгонськ до ХІХ століття. Не зважаючи на повну асиміляцію, предки Путіна у певній формі зберігали національну пам‘ять. Типова вепська зовнішність та психотип Путіна також сприяли стійкій, хоча й прихованій самоідентифікакції родичів популярного федерального політика.
LIZARD
Начальник модераторов
Номер: 11
З: РОССИЯ, Москва
Зареєстрований: 29 листопада 2006 р.
Повідомлень: 5792
Попереджень: 4
Нагороди:
В целом по стране результаты единороссов продолжают снижаться. Если на осенних выборах партия власти набрала более половины голосов во всех регионах, то на нынешних этот результат не был достигнут в Свердловской области (42%), республике Алтай (43%), Курганской (45%) и Хабаровском крае (48,29%).
КПРФ, по предварительным данным ЦИК, занимает пока второе место. В Республике Алтай - более 23%, в Хабаровском крае - более 18%, в Курганской области -более 24%, в Свердловской области - более 20%.
Но, думаю, народ все-таки прозревает. Он видит результаты антикризисной программы, когда за год кризиса в России стало в два раза больше миллиардеров, когда жизненный уровень падает, когда число безработных выросло почти вдвое. Народ понимает, чьи интересы представляет нынешняя власть
Урка тут а бандюковичі там. І комуняки хвоста задирають хоча це лише по паотійним спискам, але тенденція очевидна.
Правду кажуть: "умом Расєю нє понять" - в нєйо лішь LIZARD можєт вєріть!
-----
Повідомлення редагувалося 2 разів. Останнє редагування: OLEX (17 березня 2010 р., 14:18:40)
Дякую тобі Боже, шо хоч Ти не москаль.
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Цю! А нам кажуть - Росія... сама передова на території колишнього сересер! А у них он там й досі люди комуняками заболванені настільки, що Україна у порівнянні - супєр-пупєр... А-а-а... блін, що ж я торможу! Правильно - передова в частині комуняцького заболванення! Але то й не дивно - саме у Росії німці вдало провели комуняцький експеримент.
Двадцать лет мы убеждаем себя в совершенно противоположных вещах. С одной стороны, мы уверены, что на Кавказе против могучей Российской армии воюет кучка тупых ублюдков, не владеющих даже таблицей умножения. С другой — что против России на Кавказе сражается все население от мала до велика.
И то, и другое — ложь.
Конфликт на Кавказе — судьба России. Его решение не боевая — но философская задача. Полтора века назад, поняв неоднозначность, многомерность всех кавказских событий император Александр II принял решение с противником говорить. В соотнесении с нашими нынешними успехами на Кавказе решение императора кажется блестящим — ведь нынешние руководители, как известно, с террористами переговоров не ведут.
Сегодняшняя Россия делит все в этой войне только на черное и белое, предлагая соответствующие правила игры. Но чтобы игра шла по твоим правилам, надо и самому как-то их соблюдать, хотя бы элементарно различая своих и чужих. А наше пространство вражды устроено по правилам какой-то другой, неевклидовой геометрии. При определенных условиях мы пользуемся услугами врагов. В других случаях — уничтожаем друзей.
Нам бы как-то разобраться в себе.
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
У нас - слава аллаху - немає українського Кавказу! Бо ми ніколи не мали таких загребущих рук і такого імперського зазіхання. Ніхто ж Росію на Кавказ не запрошував! Сами туди вляпались!
Життя - дуже шкідлива штука! Від нього помирають!
chuvak
Постоялець
Номер: 736
З: Україна, село
Зареєстрований: 6 січня 2009 р.
Повідомлень: 361
Попереджень: 0
Российский путь. Уничтожаем Гулаг, освобождаем от уголовной ответственности за экономические преступления. Мол, мучайтесь вместе с нами. Цинично.
Корр.: Жириновский выступил в защиту русских. Мол, говорит русских 80% ,а они в России в гостях. Непорядок.
И.О.: И здесь я согласен. Просто людям еврейской национальности надоело кормить русских, потому что русские действительно, как в гостях. Скажу, первый раз в жизни евреи попались на удочку, и пережить этого не могут. Что произошло. Евреи схватили всю экономику России. Все прихватизировали. Что не еврей, то миллионер. Стали жить поживать. А тут русский мужик с похмельным синдромом выходит и требует кушать, а то революцию грозит устроить. Поэтому земля имеет форму шара. Сегодня я тебя целую в задницу, а завтра ты меня. Вот и Жириновский и сотоварищи взвыли и кричат ДОКОЛЕ!
Русскіє лучшіє ! Після єврейов.
Дякую тобі Боже, шо хоч Ти не москаль.
OLEX
З Новим Роком!
Номер: 1
З: UA, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 11852
Попереджень: 0
Нагороди:
Гарі Каспаров: Протистояння "донецькі" - "пітерські" може призвести до несподіваних результатів
Сергій Лещенко, УП _ Понеділок, 22 березня 2010, 17:54
После того, как Гарри Каспаров выиграл все возможные титулы в шахматах, судьба уготовила ему куда более сложное соревнование – с государственной машиной авторитарного российского режима.
Это "турнир", где особо нет желающих участвовать, а главным призом может считаться не победа, а возможность выжить.
Каспаров достойно проходит испытание оппозицией в России - иначе во время его интервью "Украинской правде" в кабинете не находился бы охранник, простоявший 45 минут у окна. Каспаров меньше всего походит на параноика – скорее он просто трезво оценивает, с кем имеет дело.
Каспаров побывал в Киеве транзитом из Грузии – после войны между Москвой и Тбилиси отсутствует прямое авиасообщение. Однодневную программу ему обеспечил новосозданный Институт мировой политики. Поскольку Каспаров не знаком с украинскими депутатами и министрами, он посвятил свое время общению с экспертами и журналистами.
Входя в кабинет на интервью "Украинской правде", Каспаров как раз заканчивал фразу, адресованную своему собеседнику:
- …Путин хочет править как Сталин, а жить – как Абрамович.
ЛОКОТСКАЯ РЕСПУБЛИКА в свете залесского регионализма
О феномене Локотской республики советская и постсоветская историография предпочитает врать или умалчивать. Причина проста: как и совок, его нынешние наследники боятся правды о МАССОВОМ сопротивлении советчине в годы Второй мировой войны со стороны русского населения «центрального» региона России (казалось бы, самого «патриотичного»). Локотская республика опровергает миф о безальтернативности российской истории и свидетельствует об огромных творческих силах русского народа Залесья. Как только под натиском немцев Орда-Евразия отхлынула на восток – так сразу же народными усилиями Орловщина и Брянщина стали превращаться в процветающий европейский край. Пора открыто сказать, что Локоть – это не «коллаборационизм», а уникальный феномен русского народного государственного строительства и смелого исторического творчества.
Земли, на которых расположен поселок городского типа Локоть Брасовского района Орловской (ныне — Брянской) области до 1917 года принадлежали императорской фамилии. Таким образом, (подчеркнем это) брасовские крестьяне не знали крепостничества. Для них, людей с нормальной психологией белых хозяев, «коллективизация стала не “вторым изданием” крепостного права, а "первым", явилась причиной скрытого недовольства новой властью, вылившегося наружу, когда сама эта власть оказалась висящей на волоске» («Материалы по истории Русского Освободительного Движения», М., 1998 ).
В конце сентября 1941 г. германские войска подошли к Орловщине и Брянщине. НКВД докладывал, что «эвакуируемые семьи партийного и советского актива провожались под свист и недвусмысленные угрозы со стороны распоясавшейся антисоветчины, а часть сотрудников учреждений упорно избегала под различными предлогами эвакуации» (там же). Народ откровенно ждал немцев и был уверен, что совок уже никогда не вернется.
Повний текст: http://shiropaev.livejournal.com/20649.html
Я вірю в чесність "Регіонів"
і в щирість президентських слів.
В русалок вірю, в покемонів,
в "покращення" і бабаїв...
crok
Старожил
Номер: 7
З: Україна, Прилуки
Зареєстрований: 21 листопада 2006 р.
Повідомлень: 870
Попереджень: 0
Нагороди:
Перегляд теми: 'ПРАВДА ПРО РАСЄЮ (ІСТОРІЯ З ГЕОГРАФІЄЮ)'
OLEX
З Новим Роком!
– це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.
хоча це лише по паотійним спискам, але тенденція очевидна.
Це і є сучасна російська ПРАВДА!
